Полякова Б.М. - головуючого, Коваленка В.М. (доповідач у справі), Міщенка П.К. розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного Управління Міндоходів у м. Києві на ухвалу від 16.07.2014 р. Київського апеляційного господарського судуу справі № 46/128-б господарського суду м. Києва

за заявою публічного акціонерного товариства "Укргазбуд", с. Зазим'є Броварського району Київської області до боржника закритого акціонерного товариства "Укрбудтрансгаз", м. Київ про визнання банкрутом ліквідатор арбітражний керуючий Дутковський Б.В.в судовому засіданні взяв участь представник:

ЗАТ "Укрбудтрансгаз" Чайка Я.В., довір.,

Ухвалою господарського суду м. Києва від 20.06.2011 року порушено провадження у справі № 46/128-б про банкрутство закритого акціонерного товариства "Укрбудтрансгаз" (далі - Боржник, Товариство) за заявою публічного акціонерного товариства "Укргазбуд" (далі - Кредитор) в порядку загальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 року внесених змін, далі - Закон про банкрутство).

Постановою господарського суду м. Києва від 02.06.2014 року (суддя - Л.В. Омельченко) Товариство визнано банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру, а ліквідатором Боржника призначено арбітражного керуючого Дутковського Б.В., якого зобов'язано здійснити дії у ліквідаційній процедурі у відповідності та в порядку, передбаченому нормами Закону про банкрутство в редакції Закону України № 4212-VI від 22.12.2011 (4212-17) року.

Не погодившись із цією постановою суду, Державна податкова інспекція в Солом'янському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі-Інспекція) звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати постанову господарського суду м. Києва від 02.06.2014 року, а провадження у справі припинити.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.07.2014 року (головуючий суддя - Копитова О.С., судді: Разіна Т.І., Шаптала Є.Ю.) відмовлено Інспекції в прийнятті апеляційної скарги на постанову господарського суду м. Києва від 02.06.2014 року.

Не погоджуючись з такою ухвалою суду апеляційної інстанції, Державна податкова інспекція в Солом'янському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 16.07.2014 року та прийняти нову постанову, якою направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для розгляду по суті.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом попередньої інстанції норм матеріального права, зокрема ст. 38 Закону про банкрутство в редакції Закону України № 4212-VI від 22.12.2011 року (4212-17) , а також норм процесуального права - ст.ст. 62, 91, 94, 97 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ).

Заслухавши пояснення представника Боржника, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Ухвалюючи рішення про відмову в прийнятті апеляційної скарги Інспекції на постанову про визнання Боржника банкрутом, апеляційний суд встановив, що після здійснення публікації оголошення про порушення справи про банкрутство Товариства Інспекція з кредиторськими вимогами до Боржника у справі не зверталась, про ухвалені у справі судові рішення була повідомлена, а доказів проведення податкової перевірки та виявлення у Товариства заборгованості не надала. За цих підстав апеляційний суд дійшов висновку, що Інспекція не є стороною або кредитором у розумінні ст. 91 ГПК України, або оскаржуваною постановою вирішено про права та обов'язки цього податкового органу. При цьому суд зазначив, що і вимоги поточного кредитора - після ухвалення оскаржуваної постанови, Інспекцією до Боржника не заявлялись.

Заперечуючи вказані висновки суду, скаржник зазначає що апеляційним судом не було вказано жодної із передбачених нормами ст. 62 ГПК України підстав для відмови у прийнятті апеляційної скарги, яку Інспекцією було подано правомірно. До того ж ця скарга була подана до закінчення строку звернення із заявою із кредиторськими вимогами, а апеляційна скарга була розглянута судом без порушення апеляційного провадження у справі.

Однак, суд касаційної інстанції не погоджується із наведеними запереченнями, оскільки вони суперечать нормам діючого законодавства та встановленим судами обставинам справи.

Так, нормами ч. 1 ст. 91 ГПК України передбачено, що сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Провадження у справах про банкрутство здійснюється в порядку провадження, передбаченому ГПК України (1798-12) , з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство (2343-12) , стаття 1 якого визначає сторін та учасників провадження у справі про банкрутство, якими є, зокрема, кредитори (представник комітету кредиторів). При цьому, виходячи, що предметом апеляційного оскарження була постанова про визнання Боржника банкрутом, винесена в порядку норм Закону про банкрутство в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 року внесених змін, а приписи цього закону в редакції Закону України № 4212-VI від 22.12.2011 року (4212-17) стосуються наслідків винесення такої постанови (ліквідаційної процедури) - п. 1-1 розділу Х "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону про банкрутство (2343-12) в редакції Закону України № 4212-VI від 22.12.2011 року (4212-17) , касаційний суд зазначає, що при здійсненні даного касаційного провадження застосуванню підлягають норми Закону про банкрутство (2343-12) в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 року внесених змін.

Так, норми ст. 1 Закону про банкрутство передбачають, що кредитор - це юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

При цьому слід зазначити, що визначені законом органи справляння податків, зборів (обов'язкових платежів) користуються правами кредиторів щодо неплатоспроможних боржників. Ця норма міститься в ст. 210 Господарського кодексу України. Однак, вказана норма не встановлює автоматичного визнання цих органів кредиторами у всіх справах про банкрутство. Статус кредитора щодо неплатоспроможного боржника набувається, у тому числі і цими органами, через певні процедури, які визначені спеціальною нормою законодавства - Законом про банкрутство (2343-12) .

Порядок заявлення кредиторами вимог та набуття статусу кредитора у справі, що здійснюється за загальною процедурою банкрутства, визначені положеннями ст.ст. 11, 14, 15 Закону про банкрутство, відповідно до яких у справі про банкрутство, що здійснюється за загальною процедурою банкрутства, особа (що не є ініціюючим кредитором) може набути статусу кредитора - сторони у справі про банкрутство лише після прийняття ухвали підготовчого засідання, у разі звернення із кредиторськими вимогами до боржника у встановлений після публікації в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство боржника тридцятиденний термін та визнання цих вимог судом із включенням їх до реєстру вимог кредиторів.

Так, як встановив суд апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи ще 03.08.2011 року в газеті "Голос України" № 142 (5142) було опубліковано оголошення про порушення справи про банкрутство Товариства (т. 1 а.с. 129). Тобто, в офіційних друкованих органах здійснювалась публікація оголошення щодо провадження у справі про банкрутство Товариства, тоді, як вказав суд апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, Інспекція ні у встановлений законодавством термін (ст. 14 Закону про банкрутство), ні взагалі з кредиторськими вимогами до Товариства у даній справі не зверталась.

Отже скаржником не було вчинено жодних дій щодо звернення з вимогами до Боржника, проте, лише в апеляційній скарзі на постанову про визнання банкрутом Інспекція вказала про необхідність проведення податкової перевірки, можливе виникнення та визначення Боржнику податкового зобов'язання. При цьому, в порушення вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України Інспекцією не були надані докази на підтвердження обставин, викладених в апеляційній та касаційній скаргах - щодо перевірки стосовно Боржника, на чому також наголосив і апеляційний суд в оскаржуваній ухвалі.

Таким чином, враховуючи викладені обставини, які встановлені судами обох інстанцій, та аналіз норм законодавства -щодо порядку визначення та визнання кредитором у справі про банкрутство, передбаченого нормами ст.ст. 1, 11, 14, 15 Закону про банкрутство, касаційна інстанція дійшла висновку, що Інспекція ні на момент прийняття оскаржуваної в апеляційному порядку постанови, ні взагалі у справі не набула статусу кредитора Боржника, у зв'язку з чим вона, відповідно, не була стороною у справі про банкрутство Боржника, оскаржувана нею в апеляційному порядку постанова про визнання Товариства банкрутом не стосується її прав та обов'язків, а тому Інспекція не мала права апеляційного оскарження прийнятої у справі постанови про визнання Боржника банкрутом відповідно до положень ст. 91 ГПК України.

Враховуючи наведене та виходячи із системного аналізу норм ГПК України (1798-12) , колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов вірного, обґрунтованого та такого, що відповідає і обставинам справи, і нормам законодавства висновку про відмову Інспекції за наведених обставин у прийнятті апеляційної скарги Інспекції на постанову про визнання Товариства банкрутом.

У зв'язку із вищенаведеним касаційний суд визнає неналежним обґрунтування касаційних вимог та права Інспекції на апеляційне оскарження судових рішень у даній справі з посиланням на звернення із апеляційною скаргою до закінчення строку звернення із кредиторськими вимогами у даній справі (після визнання Боржника банкрутом - ч. 1 ст. 38 Закону про банкрутство в редакції Закону України № 4212-VI від 22.12.2011 року (4212-17) ). Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне також додати, що виходячи з положень ч. 1 ст. 38 Закону про банкрутство, яким встановлений двомісячний термін для пред'явлення кредиторами вимог до банкрута з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, орган державної податкової служби у ліквідаційній процедурі боржника не позбавлений та має право здійснити податкову перевірку, у тому числі після прийняття постанови про визнання боржника банкрутом. У разі ж виявлення порушень вимог податкового законодавства та заборгованості Боржника по сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів) податковий орган має право заявити свої претензії до такого боржника шляхом подачі заяви із кредиторськими вимогами. При цьому Інспекція, у разі незгоди з відмовою ліквідатора Товариства надати документи для перевірки, не позбавлена права оскаржити відповідні дії у встановленому законом порядку (в порядку адміністративного судочинства або у межах справи про банкрутство), доказів чого ДПІ також надано не було.

У зв'язку із вищенаведеним також є неналежним посилання заявника на відсутність передбачених нормами ст. 62 ГПК України підстав для повернення апеляційної скарги Інспекції, оскільки порядок, умови та підстави для відмови в прийнятті апеляційної скарги визначені спеціальними нормами розділу ХІІ ГПК України (1798-12) . Вирішення ж судом питання про прийняття або неприйняття апеляційної скарги до провадження здійснюється без порушення апеляційного провадження (ст.ст. 91, 97, 98 ГПК України).

За таких обставин справи, доводи касаційної скарги Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного Управління Міндоходів у м. Києві не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, тому оскаржувана ухвала цього суду підлягає залишенню без змін, як така, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 11, 14, 15 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 р. внесених змін), ст. 38, п. 1-1 розділу Х "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) в редакції Закону України № 4212-VI від 22.12.2011 року (4212-17) , ст. 210 Господарського кодексу України та ст.ст. 91, 97, 106, 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11, 111-13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -