головуючого: суддів: Малетича М.М., Круглікової К.С. (доповідач), Мамонтової О.М. розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29.07.2014 р. у справі № 916/1223/14 господарського суду Одеської області за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" до Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" про стягнення 103210,99 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: Тимофієнко О.О.,

Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" про стягнення 103210,99 грн. заборгованості по оплаті за користування сервітутом.

Позовні вимоги мотивував тим, що відповідач порушив умови договору щодо оплати права обмеженого користування гідротехнічною спорудою, розташованою в акваторії порту, а саме, причалом № 7 довжиною 220 метрів (архівний номер паспорту 84719) за вересень - грудень 2013.

Рішенням господарського суду Одеської області від 16.06.2014 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 29.07.2014 року у справі № 916/1223/14, позовні вимоги задоволені повністю, з відповідача на користь позивача стягнуто 103210,99 грн. заборгованості та 2064,21 грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29.07.2014 та рішення місцевого господарського суду від 16.06.2014 скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 30.09.2013 між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії (Власник) та Державним підприємством "Іллічівський морський торговельний порт" (Сервітуарій) було укладено Договір майнового сервітуту (користування гідротехнічними спорудами) № 642-0/ 102-П-ІЛФ-13, за умовами якого, Власник, на визначених договором умовах оплати, надає Сервітуарію право обмеженого користування належними Власнику гідротехнічними спорудами (нерухомим майном) розташованими в акваторії Іллічівського морського порту, а саме: причал № 7, довжиною 200,00 м, архівний номер паспорту 84719 (п.1.1. Договору).

Договір без будь-яких зауважень підписано уповноваженими представниками сторін: від ДП "Іллічівський морський торговельний порт" - директором ДП "ІМТП" Ю.Ю. Крук, від ЮФ ДП "АМПУ" - в.о. начальника ІФ ДП "АМПУ" О.Є. Кошелевим, завірено печатками підприємств.

Оплата сервітуту здійснюється Сервітуарієм щомісячно, до 30 числа місяця, наступного за звітним, на підставі рахунку Власника. Сума щомісячного платежу розраховується виходячи з кількості днів у звітному місяці (п. 2.3.Договору).

Сервітуарій зобов'язаний в т.ч. своєчасно та на умовах цього договору вносити плату за сервітут за весь час фактичного користування причалом (п.3.2. Договору).

Власник має право отримувати плату за сервітут, розраховану відповідно до розділу 2 цього договору (п.3.3. Договору).

Власник зобов'язаний надати на умовах цього Договору Сервітуарію обмежене право користування причалом, визначеним п.1.1. договору (п.3.4. Договору).

За невиконання (неналежне) виконання умов договору сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства (п.4.1. Договору).

Цей договір набуває чинності з дня його укладення, але регулює взаємовідносини між сторонами, починаючи з 21.08.2013 відповідно до ст. 631 ЦК України. Договір діє до 31.12.2013 р., але у будь-якому разі до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п. 7.1. Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач умови Договору виконав у повному обсязі та виставив відповідачу рахунки по оплаті (використання причалу) на загальну суму 103 210,99 грн.

Відповідно до умов Договору, оплата сервітуту здійснюється Сервітуарієм щомісячно, до 30 числа місяця, наступного за звітним, на підставі рахунку власника. Сума щомісячного платежу розраховується, виходячи з кількості днів у звітному місяці.

Відповідач виставлені рахунки не оплатив, у зв'язку з чим виникла заборгованість в сумі 103210,99 грн., що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний господарський суд, виходив з того, що позивач довів факт неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором майнового сервітуту, а також наявність в останнього заборгованості в розмірі 103 210,99 грн, тому позовні вимоги є обґрунтованими та документально підтвердженими.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх судових інстанцій з огляду на таке.

Як правильно зазначено судами попередніх судових інстанцій, ч. 3 ст. 18 Закону України "Про морські порти України" встановлено, що власники та/або користувачі технологічно пов'язаних об'єктів портової інфраструктури зобов'язані укладати між собою договори, що визначають взаємні права і обов'язки щодо організації та забезпечення безперервності технологічного процесу надання відповідних послуг у морському порту і встановлюють єдиний порядок експлуатації відповідної інфраструктури морського порту.

Як зазначено у Статуті, Адміністрація є державним комерційним підприємством, зареєстрованим відповідно до чинного законодавства України. Відповідно до приписів ч.2 ст. 74 Господарського кодексу України, п.4.2 Статуту Адміністрації, майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання. В будь-якому разі усе майно, що знаходиться в розпорядженні Адміністрації, належить до державного майна.

Відповідно до ч.1 ст. 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим кодексом та іншими законами. Отже, Адміністрація як особа, у господарському віданні якої знаходиться причали та на балансі якої вони числяться, здійснює право володіння, користування та розпорядження цим майном.

Встановлено, що правовідносини між сторонами склались на підставі укладеного 30.08.2013 договору майнового сервітуту (користування гідротехнічними спорудами) № 102-П-ІЛФ-13.

На виконання умов зазначеного договору позивачем виставлялись відповідачу рахунки по оплаті за користування сервітутом № 4442 від 30.09.2013, № 9352 від 31.10.2013, № 9374 від 30.11.2013, № 12865 від 31.12.2013, - на загальну суму 103 210,99 грн., які не були сплачені останнім.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Договір без будь-яких зауважень підписано повноваженими представниками сторін, а також завірено печатками.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) .

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Оскільки відповідач обов'язок щодо своєчасної оплати рахунків, виставлених за користування причалом № 7 на умовах сервітуту в вересні-грудні 2013 згідно з договором № 102-П-ІЛФ-13 від 30.08.2013 не виконав, заборгованість перед позивачем в розмірі 103 201,99 грн. підтверджується актами виконаних робіт та рахунками, наявними в матеріалах справи та не спростована відповідачем, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про повне задоволення позову з огляду на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань згідно з укладеним договором.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Одеського апеляційного господарського суду від 29.07.2014 року, прийнятої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29.07.2014 р. у справі № 916/1223/14 - без змін.