третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів товариство з обмеженою відповідальністю "Технотранс 2006" (далі -ТОВ "Технотранс 2006"), селище Радгоспне Харківської області,

про визнання недійсним договору.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача - не з'явився

відповідачів - 1. не з'явився

2. не з'явився

третьої особи - не з'явився

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

Агрофірма звернулася до господарського суду Харківської області з позовом про визнання недійсним договору уступки права вимоги (цесії) від 02.07.2013 № ЦА/Р015-38 (далі -Договір від 02.07.2013 № ЦА/Р015-38), який укладений ТОВ "Харківська автомобільна торгівельна компанія" та Іноземним підприємством "ЦЕНТР-АВТОКРАЇНА" (правонаступником якого є ТОВ "ЦЕНТР-АВТОКРАЇНА").

Рішенням господарського суду Харківської області від 22.05.2014 (суддя Сальнікова Г.І.) у задоволенні позову відмовлено.

Прийняте місцевим судом рішення зі справи з посиланням, зокрема, на приписи статей 203, 207, 238, глави 47 Цивільного кодексу України (435-15) (далі - ЦК України (435-15) ), мотивовано відсутністю передбачених законом підстав для визнання Договору від 02.07.2013 № ЦА/Р015-38 недійсним.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 30.07.2014 (судді Здоровко Л.М.- головуючий, Кухар В.І., Плахов О.В.) рішення місцевого господарського суду зі справи скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позову.

Постанову апеляційного господарського суду з посиланням, зокрема, на приписи статей 203, 215, 227, 1077, 1078, 1079 ЦК України, статей 3, 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" мотивовано укладенням відповідачем-1 Договору від 02.07.2013 № ЦА/Р015-38 без отримання ліцензії на здійснення операцій, які згідно з чинним законодавством мають право здійснювати банки та інші фінансові установи, і наявністю правових підстав для визнання Договору від 02.07.2013 № ЦА/Р015-38 недійсним.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ТОВ "Харківська автомобільна торгівельна компанія" просить зазначену постанову апеляційної господарського суду зі справи скасувати внаслідок її прийняття з порушенням норм матеріального та процесуального права, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.

Розпорядженням секретаря четвертої судової палати Вищого господарського суду України від 04.09.2014 № 05-05/1328 змінено склад колегії суддів для розгляду даної справи та сформовано наступний склад суду: судді Селіваненко В.П. -головуючий, Бенедисюк І.М., Палій В.В. (доповідач).

У відзиві на касаційну скаргу Агрофірма просила залишити постанову касаційної інстанції без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Вищого господарського суду від 08.09.2014 розгляд касаційної скарги відкладено на 23.09.2014.

Розпорядженням секретаря четвертої судової палати Вищого господарського суду України від 22.09.2014 № 05-05/1446 змінено склад колегії суддів для розгляду даної справи та сформовано наступний склад суду: судді Палій В.В. -головуючий (доповідач), Бенедисюк І.М., Вовк І.В.

22.09.2014 судом одержано телеграму від Агрофірми, у якій викладено клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги, у зв'язку з неможливістю вчасного прибуття представника Агрофірми на судове засідання.

23.09.2014 судом одержано клопотання від ТОВ "Харківська автомобільна торгівельна компанія" про відкладення розгляду касаційної скарги, у зв'язку з хворобою представника скаржника.

Оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги, які надійшли від Агрофірми та ТОВ "Харківська автомобільна торгівельна компанія", судом не задоволені.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що:

- на підставі договору від 08.10.2009 № ТТ/ФП001-355 поворотної фінансової допомоги (в редакції додаткової угоди від 28.10.2009) ТОВ "Технотранс 2006" надало Агрофірмі безпроцентну поворотну фінансову допомогу у розмірі 6 000 000,00грн. із встановленим терміном повернення - до 31 грудня 2013 року;

- за договором уступки вимоги (цесії) від 09.07.2011 № ХАТК/Р015-09 ТОВ "Технотранс 2006" уступило ТОВ "Харківська автомобільна торгівельна компанія" право вимоги від Агрофірми основної заборгованості у розмірі 5 150 937,00грн., яка виникла за договором від 08.10.2009 № ТТ/ФП001-355 поворотної фінансової допомоги. За уступку права вимоги ТОВ "Харківська автомобільна торгівельна компанія" зобов'язалося сплатити ТОВ "Технотранс 2006" суму 5 000 000,00грн. у строк до 31.10.2013;

- на підставі Договору від 02.07.2013 № ЦА/Р015-38 ТОВ "Харківська автомобільна торгівельна компанія" як кредитор-1 уступило Іноземному підприємству "ЦЕНТР-АВТОКРАЇНА" (правонаступником якого є ТОВ "ЦЕНТР-АВТОКРАЇНА") як кредитору-2 право вимоги від Агрофірми основної заборгованості у сумі 5 150 937,00грн., яка виникла за договором від 08.10.2009 № ТТ/ФП001-355 поворотної фінансової допомоги;

- відповідно до пункту 6 Договору від 02.07.2013 № ЦА/Р015-38 за уступку права вимоги Іноземне підприємство "ЦЕНТР-АВТОКРАЇНА" зобов'язалося сплатити ТОВ "Харківська автомобільна торгівельна компанія" суму 5 150 937,00грн. у строк до 31.12.2013.

Причиною виникнення спору зі справи є питання стосовно наявності чи відсутності підстав для визнання Договору від 02.07.2013 № ЦА/Р015-38 недійсним з підстав: відсутності необхідного обсягу дієздатності у осіб, які вчинили правочин як від імені ТОВ "Харківська автомобільна торгівельна компанія", так і від імені Іноземного підприємства "ЦЕНТР-АВТОКРАЇНА"; відсутності у ТОВ "Харківська автомобільна торгівельна компанія" ліцензії на здійснення операцій, які згідно з чинним законодавством мають право здійснювати банки та інші фінансові установи.

У відповідності до приписів частин першої, другої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 215 ЦК України визначено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У відповідності до статті 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до приписів статті 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє, а згідно зі статутом відповідача відповідач має право здійснювати реалізацію своєї продукції, інших матеріальних цінностей, об'єктів інтелектуальної власності на підставі прямих угод, через товарні біржі, мережу власних торгівельних підприємств.

Згідно з статтею 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Суди попередніх інстанцій встановивши, що особи, які підписали Договір від 02.07.2013 № ЦА/Р015-38, як від імені ТОВ "Харківська автомобільна торгівельна компанія", так і від імені Іноземного підприємства "ЦЕНТР-АВТОКРАЇНА" були уповноважені на його підписання рішенням загальних зборів учасників ТОВ "Харківська автомобільна торгівельна компанія" від 28.06.2013 № 28/06/13 та рішенням власника Іноземного підприємства "ЦЕНТР-АВТОКРАЇНА" від 25.06.2013, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність фактичних обставин, з якими частина друга статті 203 ЦК України пов'язує визнання правочинів недійсними.

Недійсність укладеного Договору від 02.07.2013 № ЦА/Р015-38 позивач мотивував також відсутністю у ТОВ "Харківська автомобільна торгівельна компанія" ліцензії на здійснення операцій, які згідно з чинним законодавством мають право здійснювати банки та інші фінансові установи.

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до приписів статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно з частиною першою статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

За частиною третьою статті 1079 ЦК України фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансовою послугою є операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальності вартості фінансових активів. Статтею 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" до фінансових послуг віднесено, зокрема, факторинг.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" надання фінансових послуг підлягає ліцензуванню, а статтею 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" визначено види діяльності, на які Держфінпослуг може надавати фінансовим установам ліцензії.

Разом з тим, за змістом своєї преамбули Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг.

Аналіз цього Закону дає підстави для висновку, що він належить до нормативних актів спеціальної дії та регулює відносини, пов'язані з функціонуванням фінансових ринків та наданням фінансових послуг споживачам. В Законі зазначено, що його метою є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.

У частинах першій та другій статті 2 зазначеного Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) , які визначають сферу його дії, вказано, що він регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з наданням фінансових послуг. Фінансові установи в Україні діють відповідно до цього Закону з урахуванням норм законів України, які встановлюють особливості їх діяльності. Визначення фінансових установ наведено у пункті 1 статті 1 Закону, а у пункті 7 статті 1 цього Закону зазначено вичерпний перелік суб'єктів, на яких поширюється дія цього Закону. Це - учасники ринків фінансових послуг, до яких відносяться юридичні особи та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які відповідно до закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України та споживачі таких послуг. При цьому даний Закон поширює свою дію не на усіх юридичних осіб, а лише на тих, які є професійними учасниками ринку фінансових послуг.

Частиною четвертою статті 5 Закону передбачено, що можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції. Визначення фінансової послуги наведено у пункті 5 частини першої статті 1 Закону як операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що сфера дії Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) є обмеженою і не поширюється на юридичних осіб, які за своїм статусом не є фінансовими установами (відповідну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду України від 26.12.2011 № 6-85цс11).

За наведеним у статті 1077 Цивільного кодексу України визначенням договору факторингу цей договір спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану останнім фінансову послугу. Питання наявності ознак договору факторингу може поставати лише тоді, коли йдеться про професійну діяльність з викупу боргових зобов'язань за суму, значно нижчу за номінал.

Оскільки ТОВ "Харківська автомобільна торгівельна компанія" не відноситься до суб'єктів, на яких поширюється дія Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) (не є учасником ринку фінансових послуг), до спірних правовідносин підлягають застосуванню відповідні норми ЦК України (435-15) , які регулюють питання відступлення права вимоги.

За змістом статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), який вчиняється у такій самій формі, що й основний правочин.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з приписами частини першої статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому, заміна кредитора у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Суд першої інстанції у розгляді даної справи, на відміну від суду апеляційної інстанції: беручи до уваги підстави заявленого позову, з наведенням у рішенні відповідного мотивування, надавши ретельну оцінку доводам сторін і наявним доказам, дослідивши зміст Договору від 02.07.2013 № ЦА/Р015-38 та його правову природу, встановивши відсутність у Договорі від 02.07.2013 № ЦА/Р015-38 істотних ознак договору факторингу, а саме спеціального суб'єктного складу, плати за надану фінансову послугу, ознак професійної діяльності стосовно платного викупу боргових зобов'язань; з'ясувавши, що за своєю правовою природою укладений Договір від 02.07.2013 № ЦА/Р015-38 є договором уступки вимоги і до спірних правовідносин підлягають застосуванню відповідні норми ЦК України (435-15) , які регулюють питання відступлення права вимоги, - дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Апеляційний господарський суд у вирішенні даного спору не врахував особливостей договору факторингу в системі цивільно-правових договорів, що опосередковують передачу права вимоги, не дослідив змісту Договору від 02.07.2013 № ЦА/Р015-38 та його дійсної правової природи як договору уступки вимоги, що призвело до помилкового визначення його як договору факторингу та застосування до спірних правовідносин норм права, які дані відносини не регулюють та застосуванню не підлягають.

Посилання апеляційного господарського суду на те, що постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.07.2014 у справі № 922/1323/14 визнано недійсним договір уступки вимоги (цесії) від 09.07.2011 № ХАТК/Р015-09, що тягне за собою недійсність і наступного правочину - Договору від 02.07.2013 № ЦА/Р015-38, спростовується тим, що постановою Вищого господарського суду України від 19.08.2014 у справі № 922/1323/14 постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.07.2014 скасовано, а рішення господарського суду Харківської області від 19.08.2014, яким у позові про визнання недійсним договору уступки вимоги (цесії) від 09.07.2011 № ХАТК/Р015-09 було відмовлено, залишено в силі.

Таким чином, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського суду слід залишити в силі.

У зв'язку з тим, що касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова Харківського апеляційного господарського суду від 30.07.2014 - скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі, судовий збір у розмірі 852,60грн. з касаційної скарги (70% ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви), стягується з Агрофірми на користь скаржника - ТОВ "Харківська автомобільна торгівельна компанія".

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 ГПК України (1798-12) Вищий господарський суд України, -

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська автомобільна торгівельна компанія" задовольнити.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 30.07.2014 у справі № 922/1324/14 скасувати.

3. Рішення господарського суду Харківської області від 22.05.2014 зі справи № 922/1324/14 залишити в силі.

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми "РАССВЕТ" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська автомобільна торгівельна компанія" 852,60 грн. судового збору з касаційної скарги.