Головуючого Кота О.В., суддів Кочерової Н.О. (доповідач), Мележик Н.І., розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Полікомбанк" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.01.2014 у справі № 5028/2/97(12/4)2012 господарського суду Чернігівської області за позовом публічного акціонерного товариства "Слов'янські шпалери-КФТП" до публічного акціонерного товариства "Полікомбанк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача товариство з обмеженою відповідальністю "Ельбрус", про визнання недійсним договору поруки та повернення отриманих коштів

за участю представників сторін:

від позивача: Слободян Д.Б., дов. від 20.08.2014, Одноралов Е.Л., дов. від 01.04.2014

від відповідача: Марченко Н.І., дов. від 02.01.2014

від третьої особи: не з'явилися

В січні 2012 року публічне акціонерне товариство "Слов'янські шпалери-КФТП" звернулося до господарського суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Полікомбанк" про визнання недійсним з моменту укладення договору поруки № 184 від 15.05.2009, укладеного між сторонами у справі, та стягнення 1 397 000, 00 грн., сплачених позивачем згідно договору поруки в рахунок погашення кредиту, одержаного ТОВ "Ельбрус" за кредитним договором № 183 від 15.05.2009.

В обґрунтування вимог позивач зазначав, що вказаний договір поруки ним не укладався, а підпис на договорі від імені заступника генерального директора позивача Мурая П.М., уповноваженого відповідно до установчих документів товариства на укладення правочинів, є підробленим, що відповідно до ст.ст. 203, 215 ЦК України тягне недійсність договору поруки № 184 від 15.05.2009.

Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 11.11.2013 (суддя: Михайлюк С.І.), прийнятим за результатами нового розгляду даної справи, позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним з моменту укладення договір поруки № 184 від 15.05.2009, укладений між сторонами у справі. Стягнуто з ПАТ "Полікомбанк" на користь ПАТ "Слов'янські шпалери-КФТП" 1 397 000, 00 грн. в рахунок повернення одержаного за недійсним правочином № 184 від 15.05.2009 та 29 013, 00 грн. судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.01.2014 (колегія суддів у складі: Дідиченко М.А. - головуючий, Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.) апеляційну скаргу ПАТ "Полікомбанк" залишено без задоволення, а рішення господарського суду Чернігівської області від 11.11.2013 - без змін.

При цьому, господарські суди, керуючись ч. 3 ст. 35 ГПК України, взяли до уваги вирок Менського районного суду від 29.05.2013 у справі № 2512/2803/2012, яким встановлено факт підробки службовою особою позивача договору поруки № 184 від 15.05.2009, та дійшли висновку про те, що волевиявлення позивача на вчинення спірного договору було відсутнє, а вчинення службовою особою позивача, яка здійснила підробку спірного договору, дій, направлених на виконання спірного договору, не свідчить про наступне його схвалення позивачем, що є підставами для визнання спірного договору недійсним та повернення незаконно сплачених за таким договором коштів.

В касаційній скарзі публічне акціонерне товариство "Полікомбанк" просило рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Постановою Вищого господарського суду України від 27.05.2014 касаційну скаргу ПАТ "Полікомбанк" задоволено. Рішення господарського суду Чернігівської області від 11.11.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.01.2014 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

За висновком суду касаційної інстанції підстави для визнання оспорюваного правочину недійсним відсутні, оскільки з боку позивача мало місце наступне схвалення договору поруки шляхом перерахування позивачем грошових коштів на рахунок відповідача у розмірі 1 397 00,00 грн. в рахунок погашення простроченого кредиту згідно договору поруки № 184 від 15.05.2009.

Постановою Верховного суду України від 26.08.2014 постанову Вищого господарського суду України від 27.05.2014 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши повноту встановлених судами обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 15.05.2009 між закритим акціонерним товариством "Полікомбанк" (банк), правонаступником якого є відповідач - публічне акціонерне товариство "Полікомбанк", та товариством з обмеженою відповідальністю "Ельбрус" (позичальник) укладено кредитний договір № 183, за умовами якого банк в період з 18.05.2009 по 29.05.2009 надав позичальнику кредит у сумі 2 250 000,00 грн. для поточної діяльності та поповнення обігових коштів зі сплатою 28% річних на строк до 02.03.2010 (п.п. 1.1.1., 1.1.2., 1.1.4., 1.1.5. кредитного договору).

15.05.2009 між відкритим акціонерним товариством "Корюківська фабрика технічних паперів" (поручитель), правонаступником якого є позивач - публічне акціонерне товариство "Слов'янські шпалери - КФТП", та закритим акціонерним товариством "Полікомбанк" (кредитор, відповідач) укладено договір поруки № 184 (далі за текстом - договір поруки), згідно з п. 1.1. якого поручитель зобов'язався перед кредитором солідарно відповідати за виконання товариством з обмеженою відповідальністю "Ельбрус" всіх його зобов'язань, що виникли з кредитного договору № 183 від 15.05.2009, укладеного між ЗАТ "Полікомбанк" та ТОВ "Ельбрус".

Пунктом 1.2. договору поруки передбачено, що поручителю відомі всі умови договору, зокрема сума кредиту, строк і порядок його повернення, розмір процентної ставки річних, порядок сплати процентів, розмір і порядок нарахування пені у разі порушення строку повернення кредиту.

Згідно договору поруки з боку поручителя його підписано заступником генерального директора Мураєм П.М. та скріплено печаткою підприємства.

Протягом періоду з 30.09.2009 по 30.09.2010 на виконання умов договору поруки з рахунку позивача на рахунок відповідача, зазначений в п. 2.2. договору поруки, було перераховано грошові кошти в загальній сумі 1 397 000, 00 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями, наявними в матеріалах справи. Перерахування коштів здійснено з використанням системи електронних платежів, згідно укладеного між сторонами у справі договору № 29 від 30.01.2003 на розрахункове обслуговування з використанням програмно-технічного комплексу "Клієнт-Банк". Платіжні документи були сформовані в електронному вигляді, підписані платником ПАТ "Слов'янські шпалери - КФТП" із застосуванням першого та другого електронних підписів позивача.

Публічне акціонерне товариство "Слов'янські шпалери - КФТП" звернулося до господарського суду з позовом у даній справі про визнання недійсним договору поруки № 184 від 15.05.2009, посилаючись на те, що про існування зазначеного договору йому стало відомо в грудні 2011 року після проведення службової та аудиторської перевірки, спірний договір ним не укладався, товариство згоди на його укладення не надавало, жодного представника на укладення договору не уповноважувало, а наявний в договорі підпис від імені заступника генерального директора Мурая П.М. є підробленим.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до п. 3.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду № 11 від 29.05.2013 (v0011600-13) "Про деякі питання практики визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" у господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами. Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта. Особа, призначена повноважним органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності.

Господарськими судами попередніх інстанцій у даній справі з'ясовано та підтверджується матеріалами справи, що вироком Менського районного суду Чернігівської області від 29.05.2013 у справі № 2512/2803/2012 (частково зміненого ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 11.09.2013), зокрема, встановлено факт вчинення службовою особою позивача - фінансовим директором Дяченко Р.С. злочину, передбаченого ст. 366 КК України, а саме: службового підроблення договору поруки № 184 від 15.05.2009, укладеного між ВАТ "Корюківська фабрика технічних паперів" в особі заступника генерального директора Мурая П.М. та ЗАТ "Полікомбанк" в особі голови правління Тарасовця М.П., шляхом виконання підпису від імені поручителя в особі заступника генерального директора Мурая П.М. та скріплення договору печаткою товариства № 2, якою користувалася. Також встановлено факт вчинення фінансовим директором Дяченко Р.С. злочину, передбаченого ч.ч. 3-5 ст. 191 КК України "Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем". Відповідно до зазначеного вироку в період з 30.09.2009 по 30.09.2010 Дяченко Р.С., використовуючи своє службове становище, з метою заволодіння грошовими коштами ВАТ "Корюківська фабрика технічних паперів" здійснила перерахування грошових коштів на загальну суму 1 027 000,00 грн. з рахунку ВАТ "Корюківська фабрика технічних паперів" на рахунок ПАТ "Полікомбанк" в рахунок погашення простроченого кредиту ТОВ "Ельбрус" згідно договору поруки № 184 від 15.05.2009. Підробленням договору поруки № 184 від 15.05.2009 ВАТ "Корюківська фабрика технічних паперів" спричинені тяжкі наслідки та заподіяно збитки товариству на суму 1 027 000,00 грн.

Згідно ч. 3 ст. 35 ГПК України вирок суду у кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Таким чином, господарські суди попередніх інстанцій, керуючись ч. 3 ст. 35 ГПК України та взявши до уваги вирок Менського районного суду від 29.05.2013 у справі № 2512/2803/2012, дійшли вірного висновку про те, що волевиявлення позивача на вчинення спірного договору було відсутнє.

Крім того, відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Наведена норма застосовується, якщо представник має повноваження на вчинення правочину, але вчиняє його з перевищенням обсягу права на здійснення правочину, який встановлено особою, яку він представляє, діючи при цьому в межах закону.

Однак, як з'ясовано судами попередніх інстанцій, фінансовий директор позивача Дяченко Р.С. не мала повноважень на вчинення спірного правочину, а є особою, яка вчинила злочин, а саме: підробку документів з умислом отримати кошти, що встановлено вироком Менського районного суду від 29.05.2013 у справі № 2512/2803/2012.

При цьому, суди попередніх інстанцій вірно не взяли до уваги посилання відповідача на обставини, які свідчать про наступне схвалення спірного договору позивачем, тобто на факт перерахування протягом періоду з 30.09.2009 по 30.09.2010 з рахунку позивача на рахунок відповідача грошових коштів в загальній сумі 1 397 000,00 грн., оскільки, як встановлено судами, перерахування зазначених грошових коштів здійснювала безпосередньо сама Дяченко Р.С., яка і здійснила підроблення договору поруки № 184 та яка, працюючи на посаді фінансового директора позивача мала доступ до вказаних коштів, електронних підписів керівників та здійснила вказані перерахування для привласнення коштів, що встановлено вироком Менського районного суду від 29.05.2013 у справі № 2512/2803/2012.

Таким чином, не можна вважати правочин схваленим особою, від імені якої його укладено, якщо дії, що свідчать про прийняття його до виконання, вчинені особою, котра, зловживаючи своїм службовим становищем, вчинила злочин, що встановлено вироком суду.

З огляду на викладене, господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що вчинення службовою особою позивача, яка здійснила підробку спірного договору, дій, направлених на його виконання не свідчить про наступне схвалення такого договору позивачем.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для визнання спірного договору недійсним з огляду на відсутність волевиявлення позивача на вчинення спірного договору та недоведення належними та допустимими доказами факту його наступного схвалення позивачем.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або в інших (п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (v0011600-13) ).

З огляду на наведене наслідком визнання в судовому порядку недійсним спірного договору поруки № 184 від 15.05.2009 є виникнення у відповідача обов'язку повернути позивачу у справі грошові кошти, перераховані на виконання недійсного правочину, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для застосування наслідків недійсності договору (реституції) та правильно задовольнили позовні вимоги про стягнення з відповідача 1 397 000, 00 грн. в рахунок повернення одержаного за недійсним правочином № 184 від 15.05.2009.

У зв'язку з викладеним заперечення відповідача проти застосування реституції, яка на його думку, призведе до подвійного стягнення на користь позивача перерахованих за спірним договором поруки кредитних грошових коштів, які вже були стягнуті згідно вироку Менського районного суду Чернігівської області від 29.05.2013 за цивільним позовом ПАТ "Слов'янські шпалери-КФТП" є безпідставними, оскільки обов'язок сторін недійсного правочину повернути другій стороні все одержане на виконання такого правочину та право сторони вимагати повернення набутого за недійсним правочином передбачено законом, зокрема статтею 216 ЦК України.

Крім того, відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За загальним правилом, у разі порушення цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного засобу захисту, який залежить від виду порушення та від наявності чи відсутності між сторонами зобов'язальних правовідносин.

Одним із передбачених ст. 16 ЦК України способів захисту є примусове виконання обов'язку в натурі, який застосовується у тих випадках, коли відповідач зобов'язаний був вчинити певні дії по відношенню до позивача, але відмовився або уникає можливості виконати свій обов'язок, тобто цей спосіб захисту застосовується за наявності зобов'язальних правовідносин між позивачем та відповідачем.

Таким чином, з огляду на наявність укладеного між відповідачем та ТОВ "Ельбрус" кредитного договору № 183 від 15.05.2009 відповідач, як кредитодавець за вказаним договором, сплативши на користь позивача у даній справі грошові кошти, отримані на виконання недійсного договору поруки № 184 від 15.05.2009, має право звернутися до позичальника з вимогою про повернення кредитних коштів та сплати процентів за їх користування.

Врахувавши викладене, суди попередніх інстанцій правильно та обґрунтовано задовольнили позовні вимоги. Рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів відповідають вимогам закону, прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для їх зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.