головуючого Гольцової Л.А. (доповідач) суддів Козир Т.П., Кролевець О.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Техноресурс" на рішення та постанову Господарського суду міста Києва від 05.02.2014 Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2014 у справі № 910/23283/13 Господарського суду міста Києва за позовом Роменського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції в Сумській області до Приватного акціонерного товариства "Техноресурс" треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору 1. Дібрівська сільська рада Роменського району; 2. Державна служба геології та надр України про стягнення 125 349,86 грн. за участю представників сторін:

позивача: повідомлений, але не з'явився;

відповідача: Скрипченко О.М., дов. від 10.04.2014;

третьої особи-1: повідомлений, але не з'явився;

третьої особи-2: повідомлений, але не з'явився;

прокурора: Збарих С.М., прокурор відділу Генеральної прокуратури України, посв. №028728 від 05.09.2014;

Розпорядженням Секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 16.09.2014 № 02-05/416 для розгляду касаційної скарги у справі № 910/23283/13, призначеної до перегляду в касаційному порядку на 17.09.2014, сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Гольцова Л.А., судді - Козир Т.П., Кролевець О.А.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.02.2014 у справі № 910/23283/13 (суддя Любченко М.О.) позов задоволено в повному обсязі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2014 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Кропивна Л.В., судді - Корсакова Г.В., Самсін Р.І.) рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2014 у справі № 910/23283/13 залишено без змін.

Не погоджуючись із рішеннями попередніх судових інстанцій, ПАТ "Техноресурс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняті у даній справі судові рішення залишити без змін. Також, позивач просив здійснювати касаційний перегляд справи без участі представника Державної екологічної інспекції в Сумській області.

Відзиви на касаційну скаргу від третіх осіб не надходили, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що з 16.07.2013 по 29.07.2013 державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Сумської області та землевпорядником проведено перевірку дотримання ПАТ "Техноресурс" вимог природоохоронного законодавства, за результатами якої складено 29.07.2013 відповідний акт, який підписаний без зауважень та заперечень відповідачем.

Зазначеним актом перевірки встановлено, що ПАТ "Техноресурс" всупереч ст. 21 Кодексу України про надра, без спеціального дозволу здійснювалось користування надрами (забір води), чим допущено порушення чинного законодавства України про надра.

Також, 29.07.2013 за результатами перевірки Державною екологічною інспекцією в Сумській області винесено припис № 177/02-16, яким ПАТ "Техноресурс" зобов'язано розробити план заходів по усуненню виявлених порушень, погодити паспорти місць тимчасового розміщення відходів в установленому порядку, вирішити питання отримання спеціального дозволу на користування надрами (підземні води).

За результатами проведеної перевірки, Державною екологічною інспекцією у Сумській області, на підставі Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої Наказом від 20.07.2009 № 389 (z0870-10) Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, нараховані до відшкодування збитки в сумі 125349,86 грн., спричинені забором відповідачем води без спеціального дозволу на користування надрами.

Підставою для звернення до суду з позовом, як вірно зазначив суд першої інстанції, є здійснення відповідачем забору підземних вод без спеціального дозволу на користування надрами, що суперечить ст.ст. 16, 19, 21 Кодексу України про надра.

Приймаючи рішення про задоволення позову, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керуючись Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" (1264-12) , Водного кодексу України (213/95-ВР) , Кодексу України про надра (132/94-ВР) , ЦК України (435-15) , ГК України (436-15) , зважаючи на те, що долучені до матеріалів справи докази свідчать про використання відповідачем води для виробничих потреб, дійшов висновку про обґрунтованість позову та його задоволення в повному обсязі.

При цьому, судами відхилено посилання відповідача на необхідність застосування до спірних правовідносин положень ст. 23 Кодексу України про надра, оскільки, на переконання останнього, ним використовувалась вода саме для господарсько-побутових потреб, а даною статтею передбачено право землевласників і землекористувачів в межах наданих їм земельних ділянок без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу, та використовувати надра для господарських і побутових потреб.

Згідно положень ч. 2 ст. 111-5 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) , рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 (v0006600-12) ).

Відповідно до ст. 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів. В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

Статтею 1 Водного кодексу України передбачено, що використання води - процес вилучення води для використання у виробництві з метою отримання продукції та для господарсько-питних потреб населення, а також без її вилучення для потреб гідроенергетики, рибництва, водного, повітряного транспорту та інших потреб.

Згідно зі ст.ст. 46, 48 Водного кодексу України, водокористування може бути двох видів - загальне та спеціальне. Спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

В силу п.9 ч.1 ст. 44, ст. 49 Водного кодексу України, водокористувачі зобов'язані здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу.

Надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр (ч. 1 ст. 19 Кодексу України про надра).

Надра у користування для видобування прісних підземних вод і розробки родовищ торфу надаються без надання гірничого відводу на підставі спеціальних дозволів, що видаються після попереднього погодження з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідеміологічного благополуччя населення (ст. 21 Кодексу України про надра (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Разом з тим, ч. 1 ст. 149, ст. 151 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів. Суб'єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах). Порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.

Статтею 23 Кодексу України про надра визначено, що землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу, та використовувати надра для господарських і побутових потреб.

З огляду на наведені норми права, суди дійшли мотивованого висновку, що видобувати підземні води без спеціальних дозволів в розмірі, що не перевищує 300 м3 на добу, суб'єкти господарювання мають право лише для власних господарсько-побутових потреб. В свою чергу, видобуток підземних вод для здійснення господарської діяльності вимагає отримання спеціального дозволу уповноваженого державою органу.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем надано до матеріалів справи звіти про використання води за 4 квартал 2011, за 1, 2, 3, 4 квартали 2012, за 1, 2, 3 квартали 2013 за змістом яких вбачається водовикористання ПАТ "Техноресурс" протягом спірного періоду води для виробничих потреб.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Згідно зі ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України визначено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що господарські суди, встановивши використання відповідачем води саме для виробничих потреб товариства, дійшли обґрунтованого висновку, що зазначене не дозволяє відповідачу користуватись підземними водами без отримання спеціального дозволу на користування надрами та спростовує твердження відповідача про зворотне.

Таким чином, попередні судові інстанції мотивовано зауважили, що норма ст. 23 Кодексу України про надра не підлягає застосуванню до даних правовідносин.

Частиною 2 ст. 1166 ЦК України визначено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Здійснюючи судовий розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції були розглянуті питання та встановлені відповідні обставини щодо правової природи заявлених збитків, виходячи з предмету та підстав позову.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

Відповідно до ст. 111-7 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що господарські суди попередніх інстанцій в порядку ст.ст. 42, 43, 47, 43, 82, 99, 101 ГПК України (1798-12) всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази.

При цьому, суди правильно звернули увагу, що наявні докази, надані учасниками процесу та зібрані під час розгляду справи по суті спору, підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Здійснюючи розгляд справи, суд першої інстанції, а апеляційний господарський суд при перегляді цього рішення, відхиляючи доводи відповідача (апелянта), спростовуючи подані останніми докази, у мотивувальній частині судових рішень навели правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи та докази не взято до уваги судами.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені ПАТ "Техноресурс" у касаційній скарзі є необґрунтованими, оскільки вони, фактично, стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції, тому підстави для скасування оскаржених судових актів відсутні.

Керуючись ст. ст. 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Техноресурс" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2014 у справі № 910/23283/13 - без змін.