Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Губенко Н.М.,

суддів: Картере В.І. (доповідач)

Кролевець О.А.

за участю представників:

ПАТ "АК "Київводоканал" - Залерцова М.О.,

ЖБК "Будівельник-13" - Алексєєва П.М., Євдоченко Н.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2014

та на рішення господарського суду міста Києва від 23.04.2014

у справі № 910/8391/13

за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

до Житлово-будівельного кооперативу "Будівельник-13"

про стягнення 91767,78 грн.

У квітні 2013 року ПАТ "АК "Київводоканал" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ЖБК "Будівельник-13" про стягнення з відповідача 91767,78 грн. заборгованості, яка складається з 88602,39 грн. основного боргу за надані послуги з водопостачання та водовідведення, 1647,63 грн. пені, 120,00 грн. - інфляційних втрат та 1397,76 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.04.2014 (колегія суддів у складі: суддя Літвінова М.Є. - головуючий, судді Картавцева Ю.В., Полякова К.В.) припинено провадження у справі в частині основного боргу у розмірі 1185,98 грн. Стягнуто з ЖБК "Будівельник-13" на користь ПАТ "АК "Київводоканал" 6409,93 грн. боргу, 671,48 грн. пені, 134,64 грн. 3 % річних. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2014 (колегія суддів у складі: суддя Жук Г.А. - головуючий, судді Мальченко А.О., Суховий В.Г.) рішення господарського суду міста Києва від 23.04.2014 скасовано частково. В позові відмовлено повністю.

У касаційній скарзі ПАТ "АК "Київводоканал" просить скасувати постанову апеляційного суду від 14.07.2014, рішення господарського суду першої інстанції від 23.04.2014, а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. В обґрунтування касаційної скарги позивач стверджує, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги ст.ст. 42, 43, 47, 43 ГПК України (1798-12) , ст.ст. 21, 22, 24 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", п. 3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008 (z0936-08) .

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить постанову апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Суд апеляційної інстанції, ґрунтуючись на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності встановив наступне:

- 14.07.2000 сторонами у справі було укладено договір № 8290/4-14 на послуги з водопостачання та водовідведення, відповідно до умов якого позивач (постачальник за договором) зобов'язався забезпечити відповідачу (абонент за договором) постачання питної води та прийняти від абонента каналізаційних стоків, а абонент зобов'язався оплатити надані послуги на умовах договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України № 65 від 01.07.1994 (z0165-94) (які діяли на момент укладення договору та втратили чинність з 18.10.2008). Зазначені правила втратили чинність з прийняттям Міністерством з питань житлово-комунального господарства України наказу № 190 від 27.06.2008 року (z0936-08) , яким затверджено Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України (далі - Правила), які діють на час надання спірних послуг та розгляду спору;

- договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг;

- предметом розгляду у даній справі є заборгованість по оплаті послуг з водопостачання та водовідведення за період з 01.03.2011 по 30.09.2012.

Звертаючись з позовом у даній справі, позивач обґрунтовував його тим, що відповідач не виконав умови договору № 8290/4-14 від 14.07.2000, не оплатив вартості послуг з постачання води та приймання стічних вод за вказаний період повністю і його борг на час подання позову становив 88602,39 грн., що включає вартість послуг з постачання питної води та приймання її стоків, вартість послуг з постачання питної води, що йде на підігрів та приймання стоків питної води, що йде на підігрів, 120,00 грн. інфляційні втрати за несвоєчасну оплату, 1397,76 грн. 3% річних, нарахованих в порядку ст. 625 ЦК України та 1647,63 грн. пені, нарахованої в порядку п. 4.2 договору.

При цьому, позивач не надав чіткого розмежування заборгованості по наданих послугах, а саме заборгованості відповідача по оплаті послуг з постачання питної води та приймання її стоків, по оплаті послуг з постачання води, що йде на підігрів і стоків такої води.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимоги, відповідач вказував на безпідставність нарахування позивачем заборгованості за холодну воду, яка використовується для приготування гарячої води, та її стоків, оскільки договором не регулюються такі відносини сторін і у відповідача на балансі не перебувають теплові пункти (бойлери).

Згідно з ст.ст. 16, 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства. Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо - та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Однак, як встановлено попередніми судовими інстанціями, позивач, в порушення ст. 33 ГПК України, не надав суду належних і допустимих доказів укладення договору на постачання води, яка йде на підігрів або укладення будь-яких додаткових угод до договору від 14.07.2000 № 8290/4-14, якими було б врегульовано питання щодо порядку визначення обсягів поставленої питної води, яка використовується для приготування гарячої води.

Пунктом 3.13 Правил встановлено, що суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що доказів наявності у відповідача на балансі теплових пунктів (котельні) матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно з ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Апеляційний господарський суд обґрунтовано встановив, що всупереч вказаних вимог процесуального закону, позивачем не доведено належними та допустимим доказами наявність заборгованості відповідача за укладеним сторонами договором на послуги з водопостачання та водовідведення за період з 01.03.2011 по 30.09.2012.

Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про безпідставність позовних вимог як щодо суми основного боргу так і щодо 3% річних, інфляційних втрат та пені, оскільки вони є похідними від вимоги про стягнення заборгованості за договором № 8290/4-14.

Отже, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111-5 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, Вищий господарський суд України дійшов висновку про те, що суд апеляційної інстанції в порядку ст.ст. 43, 47, 43, 99, 101 ГПК України (1798-12) всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін та дійшов обґрунтованих висновків.

Твердження скаржника в касаційні скарзі про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з цим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акта не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2014 у справі № 910/8391/13 залишити без змін.