розглянувши касаційну скаргу державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29.07.2014 року

у справі № 916/933/14 господарського суду Одеської області

за позовом державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України"

до державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт"

про стягнення 801 549,66 грн.

У березні 2014 року державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт", просило стягнути з відповідача 801 549,66 грн. боргу (т. 1, а.с. 2-3).

Позовні вимоги мотивовано невиконанням державним підприємством "Іллічівський морський торговельний порт" зобов'язань щодо оплати за користування сервітутом за договором № 648-0/109-П-ІЛФ-13 від 30.09.2013 року.

Рішенням господарського суду Одеської області від 20.06.2014 року (суддя Власова С.Г.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 29.07.2014 року (головуючий Петров М.С., судді Разюк Г.П., Колоколов С.І.) (т. 3, а.с. 103-109) позов задоволено. Вирішено питання розподілу судових витрат (т. 3, а.с. 65-71).

Оскаржені судові акти мотивовано доведеністю позовних вимог.

Не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, державне підприємство "Іллічівський морський торговельний порт" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило оскаржені судові акти скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити (т. 3, а.с. 115-118).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 03.09.2014 року касаційну скаргу державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 17.09.2014 року (т. 3, а.с. 113-114).

Розпорядженням заступника секретаря першої судової палати № 02-05/412 від 15.09.2014 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Прокопанич Г.К. (доповідач), судді Алєєва І.В., Мирошниченко С.В.

У відзиві на касаційну скаргу державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" просило касаційну скаргу залишити без задоволення, вважаючи оскаржені судові акти такими, що прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.09.2013 року між державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" та державним підприємством "Іллічівський морський торговельний порт" було укладено договір майнового сервітуту (користування гідротехнічними спорудами) № 648-0/109-П-ІЛФ-13, відповідно до умов якого власник на визначених договором умовах оплати надає сервітуарію право обмеженого користування належними власнику гідротехнічними спорудами (нерухомим майном), розташованими в акваторії Іллічівського морського порту, а саме, причал № 16 довжиною 200,00 м, архівний номер паспорту 85236 (т. 1, а.с. 8-11).

Відповідно до п. 1.2 - 1.4 договору право користування сервітуарієм причалом обмежується виконанням навантажувально-розвантажувальних робіт силами і засобами сервітуарія. Сервітут не підлягає відчуженню та зі строком на період дії договору.

Згідно п. 2.3 договору оплата сервітуту здійснюється сервітуарієм щомісячно до 30 числа місяця, наступного за звітним на підставі рахунку власника. Сума щомісячного платежу розраховується виходячи з кількості днів у звітному місяці.

Пунктом 3.2 договору передбачено, що сервітуарій зобов'язаний, зокрема, своєчасно та на умовах цього договору вносити плату за сервітут за весь час фактичного користування причалом.

Згідно п. 3.3 договору власник має право отримувати плату за сервітут, розраховану відповідно до розділу 2 цього договору.

Пунктом 3.4 договору передбачено, що власник зобов'язаний надати на умовах цього договору сервітуарію обмежене право користування причалом, визначеним п.1.1 договору.

Відповідно до п. 4.1 договору за невиконання (неналежне) виконання умов договору сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства.

Згідно п. 7.1 договору він набуває чинності з дня його укладення, але регулює взаємовідносини між сторонами починаючи з 21.08.2013 року відповідно до ст. 631 ЦК України. Договір діє до 31.12.2013 року, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що власник (позивач) виконав умови договору виконав у повному обсязі та виставив відповідачу (сервітуарію) рахунки для оплати (використання причалу) на загальну суму 801 549,66 грн., які останнім не були сплачені.

Відповідно до ч. 3 ст. 403 Цивільного кодексу України особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Частиною 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, встановивши невиконання відповідачем умов договору № 648-0/109-П-ІЛФ-13 від 30.09.2013 року щодо оплати за користування сервітутом (користування гідротехнічними спорудами) та перевіривши розрахунок боргу, місцевий господарський суд, з яким погодилась і апеляційна інстанція, дійшов обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Частиною 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З врахуванням вищенаведеного підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції, якою було правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, відсутні.

Слід зазначити, що доводи касаційної скарги зводяться до намагання відповідача переглянути відповідність чи невідповідність договору № 648-0/109-П-ІЛФ-13 від 30.09.2013 року вимогам законодавства однак, предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості за зазначеним договором, то такі доводи державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" не заслуговують на увагу.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій не було допущено порушення норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржених актів, підстав для задоволення касаційної скарги судова колегія не вбачає.