розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОБУТРЕМБУДМАТЕРІАЛИ" на рішення господарського суду Київської області від 07.10.2013 р. (суддя Бабкіна В.М.) та на постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2014 р. (судді Шапран В.В., Андрієнко В.В., Буравльов С.І.) у справі № 911/3088/13 господарського суду Київської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОБУТРЕМБУДМАТЕРІАЛИ" треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Київ Нафта" 2. ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки за участю представників: від позивача Головіна О.І., довіреність № 010-01/6986 від 31.08.2012 р. від відповідача Кеба А.В., довіреність б/н від 20.06.2014 р. від третьої особи 1 не з'явились від третьої особи 2 не з'явились

У серпні 2013 року Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОБУТРЕМБУДМАТЕРІАЛИ", за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Нафта" про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме, за договором іпотеки, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 16.02.2009 р. та зареєстрованим в реєстрі за № 394 - комплекс, перша черга виробничо-складської бази, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер у реєстрі прав власності на нерухоме майно 16691456 та належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "ПОБУТРЕМБУДМАТЕРІАЛИ"; за договором іпотеки, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 16.02.2009 р. та зареєстрованим в реєстрі за № 396 - земельна ділянка площею 1,2 га, кадастровий номер 3221455300:03:005:0001, цільове призначення - для експлуатації та обслуговування нафтобази, яка знаходиться за адресою: Київська область, Васильківський район, Глевахівська селищна рада та належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "ПОБУТРЕМБУДМАТЕРІАЛИ" на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 026621, виданого 14.10.2010 р. управлінням Держкомзему у Васильківському районі Київської області.

Рішенням господарського суду Київської області від 07.10.2013 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2014 р., позовні вимоги задоволено повністю.

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "ПОБУТРЕМБУДМАТЕРІАЛИ" звернулось з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 07.10.2013 р., постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2014 р. та справу направити на новий розгляд до господарського суду Київської області.

В обґрунтування касаційної скарги, скаржник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. На думку скаржника, судом не враховано наявність судового рішення про грошове стягнення з боржника заборгованості за основним зобов'язанням, не встановлено розмір заборгованості станом на момент прийняття рішення, звернено стягнення на майно, яке не було предметом іпотеки і не передавалось в іпотеку (вказане майно було добудовано, внаслідок чого воно збільшилось в обсязі), неправильно застосовано статтю 23 Закону України "Про іпотеку" щодо правовідносин між сторонами, не розглянуто заяву про застосування строків позовної давності та порушено принцип змагальності сторін.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 13.08.2014 р., колегією суддів у складі: головуючий суддя - Демидова А.М., судді - Волік І.М., Ємельянов А.С. (доповідач у справі), касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОБУТРЕМБУДМАТЕРІАЛИ" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 02.09.2014 р.

26 серпня 2014 року через відділ документального забезпечення діяльності судових палат Вищого господарського суду України, представником позивача подано відзив на касаційну скаргу, в якій позивач просить залишити без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2014 р. та рішення господарського суду Київської області від 07.10.2013 р., а касаційну скаргу - без задоволення.

Розпорядженням Секретаря першої судової палати від 01.09.2014 р. № 02-05/377, у зв'язку з перебуванням судді Воліка І.М. у відпустці, сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя - Демидова А.М., судді - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), Прокопанич Г.К.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 02.09.2014 р. відкладено розгляд касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОБУТРЕМБУДМАТЕРІАЛИ" на 16.09.2014 р.

Розпорядженням Заступника Секретаря першої судової палати від 16.09.2014 р. № 02-05/413, у зв'язку з перебуванням судді Демидової А.М. у відпустці, сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді - Акулова Н.В., Владимиренко С.В.

В судове засідання 16.09.2014 р. з'явились представники позивача та відповідача.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи викладені в касаційній скарзі, просив скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2014 р., рішення господарського суду Київської області від 07.10.2013 р. та направити справу № 911/3088/13 на новий розгляд до господарського суду Київської області.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти касаційної скарги, просив оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Представники третіх особі у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представників третіх осіб.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, між Акціонерним комерційним банком "Трансбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Київ Нафта" 16.02.2009 р. був укладений кредитний договір № 3025.

Відповідно до пунктів 1.1, 2.1, 2.2 вказаного договору Акціонерний комерційний банк "Трансбанк" надає Товариству з обмеженою відповідальністю "Київ Нафта" кредит у сумі 20 000 000 грн. на строк до 15.02.2011 р. включно на поповнення обігових коштів на умовах цільового використання, забезпеченості, строковості, платності, зворотності. Надання кредитних коштів здійснюється траншами, строк дії яких не перевищує 12 місяців.

Згідно з пунктами 1.2, 2.1, 3.1, 3.2, 3.3, 8.2.2, 8.2.6., 9.3, 9.4, 9.7 кредитного договору, з урахуванням договору про внесення змін та доповнень № 1 від 31.03.2011 р., Товариство з обмеженою відповідальністю "Київ Нафта" зобов'язалось повністю повернути кредит, щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом в розмірі 30% річних, а з 01.03.2011 р. - у розмірі 0,1% річних до дня остаточного погашення кредиту; сплачувати у випадках та у розмірах, передбачених кредитним договором, штрафні санкції, в тому числі - пеню за кожний день невиконання зобов'язань по сплаті процентів, нарахованих за користування кредитом, та/або за несвоєчасне погашення кредиту.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Акціонерний комерційний банк "Трансбанк" 18.02.2009 р. надав позичальникові кредит в сумі 11 000 000 грн. шляхом перерахування коштів з позичкового рахунку банку № 20635302002374 на поточний рахунок третьої особи 1 № 26005301002374 відповідно до листа Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Нафта" № 18-01/2009 від 18.02.2009 р., що підтверджується банківською випискою по рахунку № 20635302002374 з призначенням платежу: видача кредиту згідно договору № 3025 від 16.02.2009 р. та розпорядженням бухгалтерії РНК № 2374 від 18.02.2009 р.

Як вбачається з матеріалів справи, в якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, між банком та позичальником укладені договори іпотеки. За умовами договору іпотеки від 16.02.2009 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрованим в реєстрі за № 394, Товариство з обмеженою відповідальністю "Київ Нафта" передало в іпотеку комплекс, першу чергу виробничо-складської бази, яка складається з приміщення зав. базою літ. А-1 загальною площею 12,70 кв.м, приміщення для охорони літ. А загальною площею 12,00 кв.м, криниця літ. К, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

З договору іпотеки від 16.02.2009 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрованим в реєстрі за № 396, вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Київ Нафта" передало в іпотеку земельну ділянку за адресою: Київська область, Васильківський район, Глевахівська селищна рада, загальною площею 1,2 га, кадастровий номер 3221455300:03:005:0001, з цільовим призначенням - для експлуатації та обслуговування нафтобази.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 08.05.2009 р. між Акціонерним комерційним банком "Трансбанк" та Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" був укладений договір відступлення прав за кредитним договором № 3025 від 16.02.2009 р., а 22.06.2009 р. - договори відступлення прав за вищевказаними іпотечними договорами.

Відповідно до статті 509 Цивільного Кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 516 Цивільного кодексу України).

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що до позивача, як до нового кредитора, перейшли права первісного кредитора, яким є Акціонерний комерційний банк "Трансбанк", в обсязі, що передбачений кредитним договором та договорами іпотеки від 16.02.2009 року.

Одночасно, судами попередніх інстанцій встановлено, що у зв'язку з невиконанням кредитором (третьою особою 1) взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором та про звернення стягнення на предмети іпотеки. За результатами розгляду вказаного позову, господарським судом міста Києва 29.04.2010 р. у справі № 25/23 прийнято рішення про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Нафта" на користь Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" грошових коштів в розмірі 14 513 258 грн. 11 коп. та судових витрат в сумі 25 736 грн. 00 коп., в іншій частині позову відмовлено. Вказаним судовим рішенням, зокрема, встановлено, що внаслідок невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Київ Нафта" вимоги позивача, у позичальника утворилась заборгованість перед новим кредитором - Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" за кредитним договором № 3025 від 16.02.2009 р, яка станом на 09.03.2010 р. становила 11 000 000 грн. заборгованості за кредитом та 3 408 967 грн. 32 коп. процентів за користування кредитом.

До того ж, як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Запорізької області від 25.06.2011 р. у справі № 26/5009/3599/11 за заявою Товариства з обемеженою відповідальністю "Гемма Н" порушено провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Нафта" на підставі статті 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній на момент порушення провадження у справі) та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 17.08.2011 р., залишеною без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 03.04.2013 р., затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута, банкрута ліквідовано, провадження у справі припинено.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.07.2013 р. касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 03.04.2013 р. та ухвалу Господарського суду Запорізької області від 17.08.2011 р. у справі № 26/5009/3599/11 задоволено частково, вказані судові рішення скасовано, справу передано на розгляд до господарського суду Запорізької області в іншому складі суду.

Одночасно, судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що станом на дату звернення банку з даним позовом до суду та станом на час вирішення спору, заборгованість за кредитним договором не погашена.

Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 609 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу.

Згідно частини 2 статті 33 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Статтею 39 вказаного Закону України передбачено, що дата внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи є датою припинення юридичної особи.

Отже, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій та вбачається з матеріалів справи, на даний час позичальник у встановленому законом порядку не припинив своє існування як юридична особа.

Враховуючи норми чинного законодавства та положення кредитного договору, судами зроблено висновок, що після прийняття рішення господарського суду міста Києва від 29.04.2010 р. у справі № 25/23 та постанови господарського суду Запорізької області від 05.07.2011 р. у справі № 26/5009/3599/11 кредитний договір продовжує діяти, наданий кредит не повернуто, що відповідно до умов кредитного договору зумовлює продовження нарахування процентів за користування кредитом (до моменту визнання позичальника банкрутом) та пені за порушення строків погашення заборгованості за кредитом та процентами (до дати введення мораторію на задоволення вимог кредиторів).

До того ж, з матеріалів справи вбачається, що рішенням загальних зборів учасників від 18.06.2009 р. створено Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтаінвест 2009", одним з учасників якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Київ Нафта" із часткою у статутному капіталі в розмірі 99%, яка, згідно з актом від 26.06.2009 р., формувалась у вигляді вкладу в статутний капітал цілісного майнового комплексу виробничо-складської бази та земельної ділянки з кадастровим номером 3221455300:03:005:0001, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, що перебувають в іпотеці Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" за договорами іпотеки від 16.02.2009 р.

У подальшому, Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтаінвест 2009" продало вказане майно ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 31.07.2009 р., яка потім на підставі договору купівлі-продажу від 07.10.2009 р. продала його Товариству з обмеженою відповідальністю "ПОБУТРЕМБУДМАТЕРІАЛИ".

Разом з тим, позивач, як іпотекодержатель, не надавав згоди на відчуження предметів іпотеки, вказані правочини вчинялись без його участі, отже, судами попередніх інстанцій зроблено висновок, що предмет іпотеки відчужено в порушення вимог закону та положень договору.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 19.10.2009 р. у справі № 2-2450/09, визнано дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 07.10.2009 р. між відповідачем та ОСОБА_3, а також, визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "ПОБУТРЕМБУДМАТЕРІАЛИ" право власності на цілісний майновий комплекс виробничо-складської бази, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

До того ж, в матеріалах справи наявні витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 24900075 від 24.12.2009 р., виданий КП Київської обласної ради "Васильківське міжрайонне бюро технічної інвентаризації", відповідно до якого 24.12.2009 р. комплекс, перша черга виробничо-складської бази за адресою: АДРЕСА_1, зареєстрований на праві приватної власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "ПОБУТРЕМБУДМАТЕРІАЛИ"; Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 026621, виданий 14.10.2010 р. згідно з яким земельна ділянка з кадастровим номером 3221455300:03:005:0001, площею 1,2 га, розташована за адресою: Київська область, Васильківський район, Глевахівська селищна рада, цільове призначення - для експлуатації та обслуговування нафтобази, належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "ПОБУТРЕМБУДМАТЕРІАЛИ".

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що власником нерухомого майна, яке перебуває в іпотеці Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на підставі договорів іпотеки від 16.02.2009 р., на даний час є Товариство з обмеженою відповідальністю "ПОБУТРЕМБУДМАТЕРІАЛИ".

Таким чином, оскільки до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОБУТРЕМБУДМАТЕРІАЛИ" перейшло право власності на предмети іпотеки за договорами іпотеки від 16.02.2009 р., воно набуло статусу іпотекодавця та має всі права та обов'язки іпотекодавця за договорами іпотеки від 16.02.2009 р. у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмети іпотеки.

Враховуючи викладене, судами першої та апеляційної інстанцій, зроблено висновок, що позивач має право задовольнити свої вимоги за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмети іпотеки за іпотечними договорами, зважаючи, що позичальник не усунув порушення своїх зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом та інших платежів за кредитним договором, виконання зобов'язань за яким забезпечено іпотекою на підставі договорів іпотеки від 16.02.2009 р. Одночасно зазначено, що заборгованість за кредитним договором на даний час залишається непогашеною, кредитний договір не припинив своєї дії, договори іпотеки від 16.02.2009 р. не втратили своєї чинності.

Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що, внаслідок порушення та неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, за відсутності повного і всебічного з'ясування обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасних висновків та прийняли необґрунтовані рішення, які підлягають скасуванню.

Так, пунктами 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" (v0006600-12) роз'яснено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Вимоги щодо належності та допустимості доказів встановлені статтею 34 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Пунктом 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" (v0006600-12) передбачено, що господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Однак, як місцевий, так і апеляційний господарські суди, всупереч вищенаведеним приписам процесуального законодавства, належним чином не дослідили фактичні обставини справи, а саме, не встановили чи відповідає предмет іпотеки тому нерухомому майну, яке знаходиться на праві приватної власності відповідача.

Як вбачається з пункту 1.1 договору іпотеки, іпотекодавець з метою забезпечення належного виконання зобов'язання, що випливає з кредитного договору, передає, а іпотекодержатель приймає в наступну іпотеку в порядку і на умовах, визначених цим договором, комплекс, перша черга виробничо-складської бази, який складається з: приміщення зав. базою літ.А-1, загальною площею 12,7 кв.м., приміщення для охорони літ.А, загальною площею 12,00 кв.м., криниця літ.К, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Разом з тим, з тексту рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 19.10.2009 р. у справі № 2-2450, яким визнано дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 07.10.2009 р. укладений між ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПОБУТРЕМБУДМАТЕРІАЛИ" та визнано за останнім право власності на нерухоме майно вбачається, що цілісний майновий комплекс виробничо-складської бази, на який визнано право власності, складається з:

- резервуарного парку чотирьох груп: перша група - резервуари РГС-50 № 1-7 шт. Загальний об'єм - 350 м3. Налив верхній, злив нижній; друга група - резервуари Р8-17. Резервуари РГС-50 № 8, 9, 10, 16, 17, резервуари РГС-75 № 11, 12, 13, 14, 15. Загальний об'єм - 625 м3. Налив верхній, злив нижній; треття група - резервуари РГС-50 № 20, 21, 22, 23, 24, резервуари РГС-60 № 25, 26, 27, 28, 29. Загальний об'єм 550 м3. Налив нижній, злив нижній; четверта група - резервуари РВС-400 № 18, 19, 31, 32, 33. Загальний об'єм 2000 м3;

- резервуарів: РГС-50 - 17 шт., РГС-60 - 5 шт., РГС-75 - 5 шт., РВС-400 - 5 шт. в задовільному стані. Калібровочні таблиці на РВС №32, 33 закінчені. Загальний об'єм нафтобази 3525 м3;

- три насосні станції: перша насосна станція складається з двох насосів: КМ 100 і СВН-80; друга насосна станція складається з двох насосів: КМ 100 і СЦН 65/60; третя насосна станція змішуючи - насоси СЦЛ 20/24 - 3 шт., СЦЛ 20-40 - 1 шт. на даний момент не діюча. Перша та друга насосні станції призначені для зливу з залізничних цестерн;

- наливна естакада складається з 6 стояків, обладнаних насосами СЦЛ 20/24 кожен;

- приміщення для персоналу 40,2 кв.м.;

- вагончик для переодягання працівників 14,4 кв.м.

До того ж, скаржник у касаційній скарзі зазначає, що ним, в період з 2009 року по 2013 рік, здійснено добудови та поліпшення виробничо-складської бази, в результаті чого майно значно збільшилося в обсязі та істотно збільшилося у своїй вартості, і зазначені поліпшення та добудови не можуть бути відокремлені від об'єкту, який було передано в іпотеку.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про іпотеку" іпотекою є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 5 вказаного закону передбачено, що предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Згідно приписів статті 18 вказаного закону, іпотечний договір повинен містити ряд істотних умов. Однією з таких умов є опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер.

Проте, судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки нерухомого майна, яке знаходиться на праві приватної власності відповідача, та його співвідношенню з майном, що складає предмет іпотеки за договорі іпотеки від 16.02.2009 р.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, для ідентифікації предмета іпотеки необхідне застосування спеціальних знань, а, отже, призначення відповідної судової експертизи.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає вказану обставину істотною для правильного вирішення спору, оскільки саме на неї відповідач посилається, як на підставу для відмови у позові та стверджує, що судом звернено стягнення на майно, яке не було предметом іпотеки та не передавалося в іпотеку іпотекодержателю.

Таким чином, не з'ясувавши повно і всебічно обставин та не дослідивши всі належні та допустимі докази, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків та прийняли рішення, які підлягають скасуванню.

Згідно з частиною 2 статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1119 вказаного кодексу касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Пунктом 11 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 24.10.2011 р. "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" (v0011600-11) передбачено, що,

відповідно до частини першої статті 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, також є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини 1 статті 111-9 Господарського процесуального кодексу України), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, справа підлягає передачі на новий розгляд, під час якого суду необхідно врахувати вищевикладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від установлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до наявних правовідносин.