розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Генічеської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області на рішення господарського суду Херсонської області від 05.06.2014 р. (суддя Литвинова В.В.) та на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.07.2014 р. (судді: Савицький Я.Ф., Гладишева Т.Я., Журавльов О.О.) у справі № 923/390/14 господарського суду Херсонської області за позовом Генічеської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області до Генічеської дослідної станції Інституту сільського господарства степової зони Національної Академії аграрних наук України простягнення 5 049 грн. 56 коп. за участю представників: від позивача не з'явились від відповідача не з'явились

Рішенням господарського суду Херсонської області від 05.06.2014 р. у справі № 925/390/14, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23.07.2014 р., відмовлено в задоволенні позовних вимог Генічеської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області (далі - Генічеська ОДПІ) до Генічеської дослідної станції Інституту сільського господарства степової зони Національної Академії аграрних наук України про стягнення 5 049 грн. 56 коп.

Не погодившись з прийнятими господарськими судами попередніх інстанцій судовими рішеннями, Генічеська ОДПІ звернулась з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.07.2014 р. та рішення господарського суду Херсонської області від 05.06.2014 р. у справі № 925/390/14.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при винесені оскаржуваних судових рішень порушено норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 04.09.2014 р., колегією суддів у складі: головуючий суддя - Демидова А.М., судді - Владимиренко С.В., Ємельянов А.С. (доповідач у справі), касаційну скаргу Генічеської ОДПІ прийнято до провадження та призначено до розгляду на 16.09.2014 р.

Розпорядженням Заступника Секретаря першої судової палати від 16.09.2014 р. № 02-05/415, у зв'язку з перебуванням судді Демидової А.М. у відпустці, сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді - Акулова Н.В., Владимиренко С.В.

В судове засідання 16.09.2014 р. представники сторін не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З врахуванням вищенаведеного, судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представників позивача та відповідача.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та досліджено судами попередніх інстанцій, 23.09.1997 р. між відділенням Державного казначейства України в Генічеському районі та Генічеською ГС укладено договір б/н про надання фінансової допомоги на проведення комплексу робіт в осінньо-зимовий період 1997/1998 р.р.

Пунктом 1.1 вказаного договору передбачено, що відділення Державного казначейства України надає сільськогосподарському товаровиробнику фінансову допомогу в сумі 2 800 грн. 00 коп. для проведення комплексу робіт в осінньо-зимовий період 1997/1998 р.р. на умовах повернення до 01.10.1998 р.

При відсутності коштів сільськогосподарське підприємство (фермерське господарство) повертає фінансову допомогу продовольчим зерном до 01.09.1998 р. в кількості, що відповідає сумі отриманої фінансової допомоги за цінами, що складуться на біржових торгах України за спотовими контрактами шляхом закладання його на підприємствах ДАК "Хліб України" для державних потреб. Вказане передбачено п. 3.2 договору б/н від 23.09.1997 р.

Згідно з п.п. 4.1, 4.2 договору про надання фінансової допомоги, останній набирає чинності з моменту перерахування коштів сільськогосподарському підприємству і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Зобов'язання за даним договором вважаються виконаними повністю після повернення фінансової допомоги сільськогосподарським підприємством.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), що закріплено в ст. 530 Цивільного кодексу України.

Предметом судового розгляду у справі № 925/390/14 є вимога позивача до відповідача про стягнення боргу у сумі 5 049 грн. 56 коп., який за твердженнями заявника касаційної скарги виник внаслідок не повернення Генічеською дослідною станцією Інституту сільського господарства степової зони Національної Академії аграрних наук України позики в сумі 2 800 грн. 00 коп. та нарахування на вказану прострочену заборгованість пені за період з 01.01.2004 р. по 10.03.2011 р. в сумі 2 249 грн. 56 коп.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно з ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Пунктом 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" (v0006600-12) передбачено, що господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на приписів вищевикладених правових норм, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем по справі не надано суду належних та допустимих доказів надання відділенням Державним казначейством України відповідачу фінансової допомоги у сумі 2 800 грн. 00 коп. за договором б/н від 23.09.1997 р.

Так, з досліджених місцевим та апеляційним господарськими судами розподілів коштів Генічеської районної державної адміністрації № 123 від 29.09.1997р., № 124 від 30.09.1997р., № 153 від 05.11.1997р. та платіжних доручень № 321 від 30.09.1997 р., № 322 від 30.09.1997 р., № 435 від 11.11.1997 р. не вбачається, що отримувач фінансової допомоги, зазначений у вказаних документах як "Генічеська ДС", є Генічеською дослідною станцією Інституту сільського господарства степової зони Національної Академії аграрних наук України, оскільки, відповідно до статуту відповідача, скороченою назвою останнього є "Генічеська ДС ІСГ СЗ НААН"ДП".

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про недоведеність факту одержання відповідачем державної позики у сумі 2 800 грн. 00 коп. за договором б/н від 23.09.1997 р.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 вказаного кодексу, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, що зазначено ч. 3 ст. 549 даного кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За змістом ч. 3 ст. 232 Господарського кодексу України, вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією.

Враховуючи вищевикладені правові норми, з огляду на недоведеність факту отримання відповідачем позики за договором б/н про надання фінансової допомоги на проведення комплексу робіт в осінньо-зимовий період 1997/1998 р.р. від 23.09.1997 р., суд касаційної інстанції вважає правильним висновок місцевого та апеляційного господарських судів про відсутність законодавчо встановлених підстав для стягнення з Генічеської дослідної станції Інституту сільського господарства степової зони Національної Академії аграрних наук України пені, нарахованої позивачем за неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за вказаним договором.

Суди попередніх інстанцій також дійшли вірного висновку з питання застосування строку позовної давності та визначили, що з огляду на норми п. 9 ст. 17 Бюджетного кодексу України, відповідно до яких позовна давність не поширюється на вимоги щодо погашення простроченої заборгованості суб'єкта господарювання перед державою за кредитом (позикою), до спірних правовідносин у справі № 923/390/14 позовна давність не може бути застосована.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки господарських судів попередніх інстанцій такими, що відповідають наданим доказам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального та процесуального права, оскільки місцевий та апеляційний господарські суди в порядку статтей 33, 34, 35, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин з'ясували дійсні права і обов'язки сторін, вірно застосували норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини.

Згідно із ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норми матеріального і процесуального права.

Отже, посилання заявника касаційної скарги на неправильну оцінку судами попередніх інстанцій доказів надання відповідачу фінансової допомоги, фактично стосуються переоцінки таких доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, що встановлено ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України.

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

Таким чином, судова колегія Вищого господарського суду України дійшла висновку, що оскаржувані судові акти у даній справі прийняті судами попередніх інстанцій при повному з'ясуванні фактичних обставин справи у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для їх зміни чи скасування не вбачається. Натомість, доводи, викладені у касаційній скарзі, судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються наявними доказами та матеріалами справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на приписи ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 111-7, 111-9- 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Генічеської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.07.2014 р. та рішення господарського суду Херсонської області від 05.06.2014 р. у справі № 923/390/14 залишити без змін.