головуючого суддів: Шевчук С.Р., Акулової Н.В. (доповідач), Владимиренко С.В. розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Росичі" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2014 рокута на рішеннягосподарського суду міста Києва від 25.03.2014 року у справі № 910/58/14 господарського суду міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Росичі" про стягнення 4 051 881, 28 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: Порхун В.М. ( дов. № 171 від 09.04.2014 року);

від відповідача: Кулинич Т.В. (дов. б/н від 18.03.2014 року);

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.03.2014 року по справі № 910/58/14 (суддя: Борисенко І.І.) позов Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Росичі" про стягнення 4 051 881, 28 грн. задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Росичі" на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" заборгованість по Кредитному договору від 12.10.2009 року № 47687-20/9-1 (зі змінами та доповненнями) - 3 222 853, 97 грн., заборгованість по сплаті нарахованих відсотків в розмірі 406 066, 96 грн., пеню за несвоєчасну сплату процентів по кредиту в розмірі 11 299, 63 грн., пеню за несвоєчасну сплату кредиту - 232 306, 27 грн., 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту - 145 509, 46 грн., 3% річних за несвоєчасне погашення процентів по кредитному Договору - 2 603, 26 грн., прострочену заборгованість за кредитом з урахуванням індексу інфляції - 31 241, 73 грн. та 68 820, 00 грн. судового збору.

Рішення мотивовано тим, що зобов'язання відповідача щодо повернення кредиту на час розгляду справи не виконано, а відтак сума кредитної заборгованості відповідача перед позивачем станом на 30.12.2013 року становить 4 040 581, 65 грн., у тому числі основна сума заборгованості за кредитом - 3 222 853, 97 грн., заборгованість по сплаті нарахованих відсотків за період 12.10.2009 року по 29.12.2013 року - 406 066, 96 грн., що доведено матеріалами справи та не спростовано відповідачем. Порушення зобов'язання тягне за собою правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплату неустойки (пені).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2014 року по справі № 910/58/14 (судді: Пономаренко Є.Ю., Шапран В.В., Руденко М.А.) рішення господарського суду міста Києва від 25.03.2014 року у справі № 910/58/14 скасовано в частині задоволення вимоги про стягнення пені за прострочення повернення кредиту в сумі 232 306, 27 грн., в цій частині прийнято нове рішення про відмову у задоволенні даної позовної вимоги та викладено резолютивну частину рішення в наступній редакції: "1. Позов публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" до товариства з обмеженою відповідальністю "Росичі" про стягнення 4 051 881, 28 грн. задовольнитити частково. 2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Росичі" на користь публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" заборгованість за кредитом в сумі 3 222 853, 97 грн., заборгованість по сплаті нарахованих відсотків в сумі 406 066, 96 грн., пеню за несвоєчасну сплату процентів по кредиту в сумі 11 299, 63 грн., 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту в сумі 145 509, 46 грн., 3% річних за несвоєчасне погашення процентів в сумі 2 603, 26 грн., прострочену заборгованість за кредитом з урахуванням індексу інфляції в сумі 31 241, 73 грн. та 64 876, 61 грн. судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовити".

постанова апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по кредиту в сумі 3 222 853, 97 грн. та по відсоткам за користування кредитом в сумі 406 066, 96 грн., однак при нарахуванні пені позивачем не було враховано, що в даному випадку нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано, разом з тим, вимога позивача про стягнення з відповідача пені за прострочення сплати відсотків за період з 01.08.2013 по 29.12.2013 у розмірі 11 299,63 грн. є обґрунтованою та правомірно задоволена судом першої інстанції.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, товариство з обмеженою відповідальністю "Росичі" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 25.03.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2014 року у справі № 910/58/14 та передати справу на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

В касаційній скарзі скаржник посилається на порушення та невірне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та зазначає, що суди неправомірно задовольнили вимоги позивача щодо стягнення суми інфляційних в розмірі 31 241, 73 грн., оскільки при розрахунках позивачем було завищено цю суму на 10 000, 07 грн.

У судовому засіданні, представник відповідача заявив клопотання про відкладення розгляду справи, підтримав вимоги та доводи касаційної скарги та просив суд її задовольнити.

Представник позивача, у судовому засіданні, підтримав клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та заперечував проти задоволення касаційної скарги, просив суд залишити її без задоволення.

Судом відмовлено в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки ухвалою Вищого господарського суду України від 11.08.2014 року розгляд справи № 910/58/14 вже відкладався та було продовжено строк розгляду вказаної справи на п'ятнадцять днів.

Заслухавши представників сторін, які з'явилися в судове засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно приписів статей 6, 627, 628 та 638 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1048 Цивільного кодексу України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12.10.2009 року між акціонерним банком "Київська Русь" (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь"), як кредитором та товариством з обмеженою відповідальністю "Росичі", як позичальником укладено Кредитний договір № 47687-20/9-1, предметом якого є надання банком позичальнику кредиту в грошовій формі загальною сумою 4 700 000, 00 грн. з кінцевою датою повернення кредиту по 11.10.2011р. за процентною ставкою 23, 0 % річних (п. 1.1 договору).

Пунктом п. 4.2 договору передбачено, що проценти за користування кредитом нараховуються за період з дня надання кредиту до його повернення на суму фактичної заборгованості за кредитом, виходячи з фактичної кількості днів у місяці та 360 днів у році.

Сплата позичальником процентів здійснюється щомісячно в строк з 25-го числа по останній робочий день поточного місяця. (п.4.4. Договору).

Згідно п. 4.6 договору, у разі несвоєчасного повернення заборгованості по кредиту, позичальник сплачує у строки, передбачені п. 4.4 договору проценти з розрахунку 28 % річних, що нараховуються на суму простроченої заборгованості з дати її повного погашення.

Пунктом 8.1 договору передбачено, що за порушення строків (термінів) повернення кредиту та /або сплати процентів нарахованих за користування ними та/або комісій позичальник сплачує банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від невчасно сплаченого платежу за кожен день прострочення.

Договором про внесення змін до кредитного договору від 12.10.2010р. сторонами погоджено графік повернення заборгованості за вказаним договором.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що зобов'язання відповідача щодо повернення кредиту на час розгляду не виконано, а відтак сума кредитної заборгованості відповідача перед позивачем станом на 30.12.2013 року становить 4 040 581 грн. 65 коп, у тому числі основна сума заборгованості за кредитом 3 222 853 грн 97 коп, заборгованість по сплаті нарахованих відсотків за період 12.10.2009 року по 29.12.2013 року - 406 066 грн. 96 коп, які підлягають задоволенню. Порушення відповідачем строків оплати кредиту, процентів, передбачених умовами кредитного договору є порушенням зобов'язання, що відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України тягне за собою правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплату неустойки.

Тому суд першої інстанції вважає, обґрунтованими вимоги позивача, щодо стягнення пені за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 232 306 грн. 27 коп та пені за несвоєчасне повернення процентів у сумі 11 299 грн. 63 коп. Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України суд першої інстанції погоджується та вважає обґрунтованим позовні вимоги про стягнення 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту, 3% річних за несвоєчасне погашення процентів по кредитному договору та 31 241,73 грн. індексу інфляції.

Скасовуючи рішення господарського суду міста Києва від 25.03.2014 року у справі № 910/58/14 в частині задоволення вимоги про стягнення пені за прострочення повернення кредиту в сумі 232 306, 27 грн., суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пеня за прострочення повернення кредиту в сумі 232 306 грн. 27 коп розрахована позивачем за період з 20.06.2013 року по 29.12.2013 року. Тобто за останні шість місяців до моменту подання даної позовної заяви до суду. Строк повернення кредиту передбачено договором - до 12.10.2011 року.

ТОВ "Росичі" оскаржує судові рішення в частині стягнення суми інфляційних витрат в розмірі 31 241 грн. 73 коп, оскільки, на його думку, при розрахунках позивачем завищено суму інфляційних на 10 000 грн. 07 коп.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції в частині задоволення вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту в сумі 145 509 грн. 46 коп, 3% річних за несвоєчасне погашення процентів по кредиту в сумі 2 603 грн. 26 коп та інфляційних в сумі 31 241 грн 73 коп. Судами попередніх інстанцій перевірено розрахунок суми інфляційних витрат, 3% річних та суди дійшли висновку, що він не суперечить чинному законодавству.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки суду апеляційної інстанції такими, що відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, оскільки апеляційний господарський суд в порядку ст. ст.43, 47, 33, 34, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив та належним чином оцінив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин з'ясував дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Згідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи лише застосування ними норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково їх перевіряти.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанції норм права при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для скасування прийнятої постанови апеляційного господарського суду колегією суддів Вищого господарського суду України не вбачається.