розглянувши касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.07.2014 року

у справі № 910/1089/14 господарського суду міста Києва

за позовом приватного підприємства "Сігма"

до приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"

про стягнення 99 148,25 грн.

У січні 2014 року приватне підприємство "Сігма" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія", просило стягнути з відповідача 82 148,25 грн. страхового відшкодування (т. 1, а.с. 6-13).

Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням приватним акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія" зобов'язань щодо виплати страхового відшкодування у зв'язку з настанням страхового випадку за договором № 007/000/00000001 від 30.04.2013 року.

Також у позовній заяві приватне підприємство "Сігма" просило забезпечити позов шляхом накладення арешту на банківські рахунки, що належать приватному акціонерному товариству "Українська пожежно-страхова компанія".

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.01.2014 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" (т. 1, а.с. 1-2).

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.06.2014 року (суддя Пригунова А.Б.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.07.2014 року (головуючий Станік С.Р., судді Власов Ю.Л., Шаптала Є.Ю.) (т. 1, а.с. 265-275) позов задоволено. Вирішено питання розподілу судових витрат (т. 1, а.с. 218-225).

Також рішенням місцевого господарського суду відмовлено приватному підприємству "Сігма" у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Оскаржені судові акти мотивовано доведеністю позовних вимог.

Не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило оскаржені судові акти скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити (т. 2, а.с. 3-7).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 02.09.2014 року касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 10.09.2014 року (т. 2, а.с. 1-2).

Розпорядженням секретаря першої судової палати № 02-05/409 від 03.09.2014 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Прокопанич Г.К. (доповідач), судді Акулова Н.В., Владимиренко С.В.

У відзиві на касаційну скаргу приватне підприємство "Сігма" просило касаційну скаргу залишити без задоволення, вважаючи оскаржені судові акти такими, що прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.04.2013 року між приватним підприємством "Сігма" та публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" було укладено договір застави № 50213Z13, відповідно до умов якого забезпечено вимоги заставодержателя, що випливають з генеральної угоди № 50213N4 від 30.04.2013 року з усіма чинними кредитними договорами, укладеними в рамках генеральної угоди, їй підпорядковуються та є додатками до генеральної угоди (т. 1, а.с. 15-19).

Відповідно до п. 1.2. договору застави заставодавець з метою забезпечення викладених у кредитному договорі зобов'язань заставив автотранспортні засоби та сільськогосподарську техніку, зокрема, сідловий тягач - Е марки DAF 85360, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу САК 758485 від 24.05.2012року загальною вартістю 256 661,00 грн. та напівпричіп для перевезення худоби - Е марки LECI, модель TRAILER 3Е20, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу САК 758496 від 25.05.2012 року загальною вартістю 284 964,00 грн.

Згідно п. 5.1 договору застави на період його дії заставодавець зобов'язався за свій рахунок застрахувати предмет застави.

30.04.2013 року між приватним підприємством "Сігма" та приватним акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія" було укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № 007/000/00000001 (автокаско), предметом якого є майнові інтереси позивача, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортними засобами, а саме: сідловим тягачем - Е марки DAF 85360 та напівпричепом для перевезення худоби - Е марки LECI, модель TRAILER 3Е20 (т. 1, а.с. 20-24).

За умовами договору страхування страховик зобов'язався при настанні страхового випадку здійснити виплату страхового відшкодування.

Строк дії договору страхування визначено з 30.04.2013 року до 29.04.2014 року; страхова сума за договором становить 975 416,69 грн.

Платіжним дорученням № 4 від 07.05.2013 року приватне підприємство "Сігма" перерахувало на користь відповідача страховий платіж за договором № 007/000/00000001 від 30.04.2013 року у сумі 14 416,69 грн. (т. 1, а.с. 26).

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що 01.08.2013 року об 11 год. 58 хв. на 228 км.+200 м. автодороги Харків-Сімферополь сталась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованих приватним акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія" транспортних засобів, а саме, сідлового тягача - Е марки DAF 85360 та напівпричепа для перевезення худоби - Е марки LECI, модель TRAILER 3Е20, про що приватне підприємство "Сігма" повідомило відповідача (т. 1, а.с. 27-28, 31).

Листом № 1/0546 від 06.08.2013 року відповідач надав згоду на транспортування вищевказаних транспортних засобів до станції технічного обслуговування для здійснення ремонтно-відновлювальних робіт (т. 1, а.с. 32).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно висновків № 036/13 та № 037/13 від 31.08.2013 року експертного, автотоварознавчого дослідження з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику автомобіля DAF 85360, реєстраційний номер АЕ4902ЕХ та напівпричепа для перевезення худоби LECI TRAILER 3Е20 реєстраційний номер АЕ2597ХО, виконаних судовим експертом Цеберябим В.М., вартість матеріального збитку становить 113 047,57 грн. та 145 441,20 грн. відповідно (т. 1, а.с. 75-80, 99-104).

Відповідно до актів приймання-передачі робіт (надання послуг) № РН-0000588 від 02.09.2013 року та № РН-0000673 від 02.10.2013 року загальна вартість відновлювального ремонту вищевказаних транспортних засобів, здійсненого товариством з обмеженою відповідальністю "Автор Трейд" складала 262 206,00 грн., яка була сплачена позивачем, що підтверджується відповідними платіжним дорученнями (т. 1, а.с. 33-34, 35-36).

Листом № 4714 від 06.12.2013 року приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" повідомило позивача, що визначена ним сума страхового відшкодування внаслідок пошкодження транспортних засобів - автомобіля DAF 85360, реєстраційний номер АЕ4902ЕХ та напівпричепа для перевезення худоби LECI TRAILER 3Е20 реєстраційний номер АЕ2597ХО становить 170 924,27 грн. та визначена виходячи з розміру франшизи та фізичного зносу деталей.

Судами встановлено, що відповідач перерахував на користь приватного підприємства "Сігма" страхове відшкодування у розмірі 170 924,27 грн. за договором № 007/000/00000001 від 30.04.2013 року, що підтверджується платіжними дорученнями.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 07.03.1996 року № 85/96-ВР "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно ч. 2 ст. 8 Закону України від 07.03.1996 року № 85/96-ВР "Про страхування" страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Статтею 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України від 07.03.1996 року № 85/96-ВР "Про страхування" страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.

Частиною 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, встановивши неналежне виконання відповідачем умов договору № 007/000/00000001 від 30.04.2013 року щодо здійснення повної виплати страхового відшкодування при наявності страхового випадку та перевіривши розрахунок боргу, місцевий господарський суд, з яким погодилась і апеляційна інстанція, дійшов обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Частиною 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З врахуванням вищенаведеного підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції, якою було правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, відсутні.

Доводи заявника касаційної скарги про необхідність врахування зносу деталей при визначенні розміру страхового відшкодування є необгрунтованими з огляду на встановлення судами попередніх інстанцій того, що при визначенні вартості матеріального збитку, завданого власнику автомобіля DAF 85360, реєстраційний номер АЕ4902ЕХ та напівпричепа для перевезення худоби LECI TRAILER 3Е20 реєстраційний номер АЕ2597ХО судовим експертом було враховано коефіцієнт фізичного зносу зазначених транспортних засобів.

Інші доводи заявника касаційної скарги спростовуються висновками судів попередніх інстанцій та фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.07.2014 року у справі № 910/1089/14 залишити без змін.