розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2014 р. у справі Господарського суду № 910/11646/13 м. Києва за позовом Заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі: 1) Міністерства оборони України, 2) Державного підприємства Міністерства оборони України "Центральна військова туристська база "Кічкіне" до третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Пан Укрейн", 2) Гаспринської селищної ради, 3) Державного агентства земельних ресурсів України Дніпропетровське КЕЧ району 1) Управління Держземагентства у м. Ялті Автономної Республіки Крим, 2) Фонд майна Автономної Республіки Крим, 3) Фонд Державного майна України про скасування рішення селищної ради та визнання недійсним договору

в судовому засіданні взяли участь представники:

прокурор відділу ГПУ Волошенюк О.Г., посв. № 026094 від 08.05.2014 р.; позивача-1: Загуменний В.В., дов. № 220/512/д від 29.10.2013 р.; позивача-2: не з'явились; відповідача-1: не з'явились; відповідача-2: не з'явились; відповідача-3: Сьомочкіна О.С., дов. № 9-28-0.17-72/2-14 від 09.01.2014 р.; третьої особи на стороні позивачів: не з'явились; третьої особи-1 на стороні відповідачів: не з'явились; третьої особи-2 на стороні відповідачів: не з'явились; третьої особи-3 на стороні відповідачів: ОСОБА_4, дов. № 434 від 17.12.2013 р.;

У червні 2013 року заступник прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - Міністерство) та Державного підприємства Міністерства оборони України "Центральна військова туристська база "Кічкіне" (далі - Підприємство) звернувся до Господарського суду м. Києва з позовною заявою, у якій просив:

- скасувати рішення Гаспринської селищної ради 44 сесії 4 скликання від 21.03.2006 р. № 43 "Про затвердження технічної документації по переоформленню договору оренди земельної ділянки площею 1,5856 га ТОВ "Пан Укрейн" в смт. Гаспра Алупкінське шосе та передачу в оренду на період оренди майна";

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 1,5856 га за адресою: Україна, АР Крим, м. Ялта, смт. Гаспра, Алупкінське шосе, 1 "Кічкіне", укладений 23.05.2006 р. між Гаспринською селищною радою (далі - Рада) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пан Укрейн" (далі - Товариство).

Позовні вимоги заступник прокурора, посилаючись на норми Конституції України (254к/96-ВР) , Цивільного кодексу України (435-15) (далі - ЦК України (435-15) ), Земельного кодексу (2768-14) Української (далі - ЗК України (2768-14) ), Закону України "Про Збройні Сили України" (1934-12) , Закону України "Про оборону України" (1932-12) , Закону України "Про використання земель оборони" (1345-15) , Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" (1075-14) та Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 р. № 483 (v0483322-97) обґрунтовував тим, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.05.2010 р. у справі № 2а-3934/09/2670, що набрала законної сили, визнано незаконним та скасовано п. 2 рішення Ради № 17 від 17.09.2003 р. щодо припинення Підприємству права постійного користування земельною ділянкою 1,6377 га. Однак, частину вказаної земельної ділянки площею 1,5856 га за рішенням Ради № 43 від 21.03.2006 р. та укладеним на його підставі договором оренди земельної ділянки від 23.05.2006 р. було надано в довгострокову оренду Товариству, при цьому, без дотримання встановленого законодавством порядку вилучення земель оборони.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 23.09.2013 р. (суддя Бойко Р.В.) позов задоволено, скасовано рішення Ради № 43 від 21.03.2006 р. та визнано недійсним укладений 23.05.2006 р. між Радою та Товариством договір оренди земельної ділянки. Крім того, в порядку п. 1 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) визнано недійсним укладений 20.08.2004 р. між Фондом майна Автономної Республіки Крим і Товариством договір оренди цілісного майнового комплексу Підприємства, розташованого за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Ялта, смт. Лівадія, п/в Лівадія-1, та зобов'язано повернути Міністерству все отримане на підставі цього договору та всіх наявних додатків, додаткових угод до нього майно Підприємства.

Вказане рішення прийнято з мотивів, викладених заступником прокурора у позовній заяві. При цьому, в процесі розгляду справи місцевим господарським судом було з'ясовано, що передумовою виникнення правовідносин щодо передачі в оренду Товариству спірної земельної ділянки слугувало укладення договору оренди військового майна. Оскільки цей договір укладено без дотримання встановленого законодавством України порядку він підлягає визнанню недійсним, а передане за ним майно - поверненню.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2014 р. (колегія суддів: Смірнова Л.Г, Гончаров С.А., Тищенко О.В.) рішення Господарського суду м. Києва від 23.09.2013 р. скасовано та прийнято нове рішення про відмову в позові.

Постанову мотивовано недоведеністю обставин того, що спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що Центральна військова туристична база "Кічкіне" Міністерства оборони України, реорганізована в подальшому у Підприємство, була правонаступником туристичної бази "Кічкіне", якій цю земельну ділянку було відведено у постійне користування. Окрім того, господарський суд апеляційної інстанції не погодився із правовою позицією місцевого господарського суду і в частині визнання недійсним в порядку п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України договору оренди цілісного майнового комплексу Підприємства та зобов'язання повернути отримане за ним майно, оскільки дійшов висновку про неповязаність цього договору із предметом спору у даній справі.

Заступник прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2014 р. Викладені у касаційній скарзі вимоги заступник прокурора обґрунтовує посиланням на обставини справи, положення статуту Підприємства, ст. ст. 104, 203 ЦК України, ст. 59 Господарського кодексу України та ст. 77 ЗК України, ст. 14 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", зазначаючи про те, що факт правонаступництва Центральною військовою туристичною базою "Кічкіне" Міністерства оборони України прав та обов'язків туристичної бази "Кічкіне", а також, факт приналежності спірної земельної ділянки до земель оборони було встановлено у постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.05.2010 р. у справі № 2а-3934/09/2670.

Інші особи, які беруть участь у справі, не скористались правом, наданим ст. 111-2 ГПК України, та відзиви на касаційну скаргу заступника прокурора до Вищого господарського суду України не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду судового акту, який оскаржується.

За розпорядженням заступника секретаря другої судової палати від 29.08.2013 р. № 03-05/1545 розгляд справи у касаційному порядку здійснюється Вищим господарським судом України у складі колегії суддів: Кравчука Г.А. (головуючого), Гоголь Т.Г. та Коробенка Г.П.

У судовому засіданні 03.09.2014 р. оголошувалась перерва до 05.09.2014 р.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга заступника прокурора підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі матеріалів справи встановлено, що:

- у 1921 році розпорядженням Радянського Уряду землі в районі мису Ай-Тодор передані у користування Київського військового округу. На виконання наказу Командувача Київського військового округу від 05.04.1963 р. № 4 на землях в районі мису Ай-Тодор була створена туристична база "Кічкіне";

- рішенням Гаспринського виконкому від 27.10.1995 р. № 165 затверджено план відведення меж розташування турбази "Кічкіне", а 15.12.1995 р. Радою затверджено рішення виконкому та надано згоду на відведення земельної ділянки площею 1,6377 га у постійне користування туристичній базі "Кічкіне", що підтверджується державним актом Ялтинської міської ради серії ІКМ № 003049;

- після набуття незалежності України все майно туристичної бази "Кічкіне" було передано до управління Міністерства, яким на фондах туристичної бази "Кічкіне" в подальшому створено Центральну військову туристичну базу "Кічкіне" Міністерства оборони України;

- наказом Міністра оборони України від 14.07.1998 р. № 284 Центральну військову туристичну базу "Кічкіне" Міністерства оборони України реорганізовано у Підприємство;

- відповідно до Статуту Підприємства, затвердженого Міністром оборони України від 13.07.1998 р., Підприємство засноване на державній власності і підпорядковано Міністерству (надалі - Орган управління майном). В силу п. 6.1 Статуту Підприємства функції щодо управління майном, що є державною власністю, здійснює Орган управління майном;

- листом від 09.09.2003 р. № 228/1 Керівник Підприємства звернувся до Ради з проханням призупинити дію державного акту серії ІКМ № 003049 від 31.01.1996 р. на період оренди Товариством нерухомого майна на 5 років;

- рішенням Ради від 17.09.2003 р. № 15 "Про передачу ТОВ "Пан Укрейн" в оренду земельної ділянки в смт. Гаспра для обслуговування відпочиваючих" вирішено припинити право постійного користування земельною ділянкою площею 1,6377 га турбазі "Кічкіне", відмінити державний акт І-КМ № 003049 та передати Товариству в оренду строком на 5 років земельну ділянку площею 1,5856 га (кадастровий номер 0111946200:01:001:0012), розташовану за адресою: смт. Гаспра, Алупкінське шосе, "Кічкіне" для організації відпочинку із земель Ради;

- рішенням Ради від 17.09.2003 р. № 17 "Про передачу ТОВ "Пан Укрейн" в оренду земельної ділянки в смт. Гаспра для обслуговування резервуарів" вирішено припинити право постійного користування земельною ділянкою площею 1,6377 га турбазі "Кічкіне", відмінити державний акт І-КМ № 003049 та передати Товариству в оренду строком на 5 років земельну ділянку площею 0,0526 га (кадастровий номер 0111946200:01:001:0013), розташовану за адресою: смт. Гаспра, для обслуговування резервуарів із земель Ради;

- рішенням Ради від 21.03.2006 р. № 43 "Про затвердження технічної документації по переоформленню договору оренди земельної ділянки площею 1,5856 га ТОВ "Пан Укрейн" в смт. Гаспра Алупкінське шосе та передачу в оренду на період оренди майна" вирішено передати Товариству в довгострокову оренду на період оренди майна до 19.08.2024 р. земельну ділянку (кадастровий номер 0111946200:01:001:0012) площею 1,5856 га за адресою: смт. Гаспра, Алупкінське шосе 1, "Кічкіне" із земель рекреаційного призначення Ради;

- на підставі рішення Ради від 21.03.2006 р. № 43 між Радою (орендодавець) та Товариством (орендар) 23.05.2006 р. було укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв в тимчасове користування на умовах оренди земельну ділянку (кадастровий номер 0111946200:01:001:0012) загальною площею 1,5856 га із земель рекреаційного призначення Ради за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Ялта, смт. Гаспра, Алупкінське шосе, 1 "Кічкіне" (далі -Договір). Договір було посвідчено приватним нотаріусом Ялтинського міського нотаріального округу Автономної Республіки Крим ОСОБА_9 та зареєстровано в реєстрі за № 1924;

- постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.05.2010 р. у справі № 2а-3934/09/2670 визнано незаконним та скасовано п. 2 рішення Ради № 17 від 17.09.2003 р. щодо припинення Підприємству права постійного користування земельною ділянкою 1,6377 га.

Абзацом першим пункту 2.24 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 7 (v0007600-11) "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах що виникають із земельних відносин" роз'яснено, що для правильного вирішення спору про визнання недійсним договору оренди суттєве значення має з'ясування правового режиму спірної земельної ділянки та дотримання сторонами порядку передачі її в оренду згідно з вимогами статей 84, 118, 123, 124 ЗК України з урахуванням необхідності у певних випадках дотримання порядку її вилучення. З огляду на це судам потрібно встановлювати наявність у відповідної ради повноважень для вирішення питання щодо затвердження проекту відведення і передачі спірної земельної ділянки в оренду, а отже й дійсність укладеного договору, що оспорюється.

У відповідності до ч. 1 ст. 77 ЗК України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

За приписами ст. ст. 3, 10 Закону України "Про Збройні Сили України" встановлено, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України. Забезпечення окремих видів діяльності Збройних Сил України може проводитися державними підприємствами, що створюються у встановленому порядку Міністерством оборони України.

Пунктом 2 Положення "Про Міністерство оборони України", затвердженого Указом Президента України від 21.08.1997 р. № 888 (888/97) , встановлено, що Міністерство оборони України утворює, реорганізовує та ліквідовує в установленому порядку призначені для забезпечення окремих видів діяльності Збройних Сил підприємства, установи та організації, контролює їх діяльність; здійснює управління військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.

За змістом Положення про порядок надання в користування земель для потреб Збройних сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 № 483 (v0483322-97) , право надання згоди на вилучення земельних ділянок для потреб Збройних Сил України належить Міністерству оборони України.

Задовольняючи позовні вимоги заступника прокурора місцевий господарський суд виходив з наступного.

Із рішення Ради від 17.09.2003 р. № 15 вбачається, що підставою для припинення Підприємству права постійного користування земельною ділянкою площею 1,6377 га було відповідне звернення його керівника (лист від 09.09.2003 р. № 228/1).

За приписами п. "а" ч. 1 ст. 141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

Згідно із частинами 3 і 4 ст. 142 ЗК України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Підприємство створено Міністерством з метою забезпечення діяльності Збройних Сил України, тобто є військовим, а тому передані йому у постійне користування землі в силу положень ст. 77 ЗК України є землями оборони, управління якими здійснюється Міністерством.

Доказів надання згоди Міністерством на припинення Підприємству права постійного користування спірною земельною ділянкою матеріали справи не містять, а тому, з урахуванням положень Статуту Підприємства, його керівник був позбавлений права на вчинення відповідних дій, що в свою чергу унеможливлювало прийняття такої відмови Радою.

Окрім того, із листа керівника Підприємства від 09.09.2003 р. № 228/1 вбачається, що останній звертався до Ради з проханням саме призупинити дію державного акту серії ІКМ № 003049 від 31.01.1996 р. на період оренди Товариством нерухомого майна на 5 років, а не відмовився від права постійного користування такою ділянкою, у зв'язку із чим, зміст наведеного листа не давав підстав для висновку про волевиявлення землекористувача на припинення свого права.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

З урахуванням встановлення місцевим господарським судом у даній справі, а також Окружним адміністративним судом міста Києва у справі № 2а-3934/09/2670 незаконності припинення Підприємству рішенням Ради від 17.09.2003 р. № 15 та п. 2 рішення Ради № 17 від 17.09.2003 р. права постійного користування земельною ділянкою 1,6377 га у зв'язку із недотриманням встановленого законодавством порядку вилучення земель оборони, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову заступника прокурора у повному обсязі.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та приймаючи нове рішення про відмову в позові, господарський суд апеляційної інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази того, що Центральна військова туристична база "Кічкіне" Міністерства оборони України, яка в подальшому була реорганізована у Підприємство, була правонаступником туристичної бази "Кічкіне", якій цю земельну ділянку було відведено у постійне користування.

Між тим, на думку колегії суддів Вищого господарського суду України, в порушення ст. ст. 35, 43 ГПК України, вказані висновки апеляційного господарського суду не відповідають в повній мірі обставинам справи, роз'ясненням Вищого господарського суду України та були зроблені з порушенням норм процесуального права з огляду на наступне.

Як обґрунтовано наголошується заступником прокурора у касаційній скарзі, обставини правонаступництва Центральною військовою туристичною базою "Кічкіне" Міністерства оборони України прав та обов'язків туристичної бази "Кічкіне" були предметом дослідження Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 2а-3934/09/2670 за позовом військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства до Ради про визнання недійсним п. 2 рішення Ради № 17 від 17.09.2003 р.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.05.2010 р. у вказаній справі, яка набрала законної сили, та з урахуванням викладених у п. 38 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.03.2009 р. N 01-08/163 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" (v_163600-09) роз'яснень є обов'язковою щодо фактів, які встановлені у ній і мають значення для вирішення спору, встановлено, що після набуття незалежності України все майно туристичної бази "Кічкіне" було передано до управління Міністерства, яким на фондах туристичної бази "Кічкіне" створено Центральну військову туристичну базу "Кічкіне" Міністерства оборони України.

З матеріалів справи вбачається, що вказані доводи заступника прокурора містилися і відзивах на апеляційну скаргу Товариства, однак були залишені поза увагою суду апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції переглядаючи справу наведеного вище не врахував, у зв'язку із чим безпідставно відмовив у задоволенні позову заступника прокурора з вищенаведених підстав. При цьому, з урахуванням встановлених обставин справи та мотивів задоволення місцевим господарським судом позовних вимог заступника прокурора, приймаючи до уваги положення ст. 21, 203, 215 ЦК України колегія суддів Вищого господарського суду України вважає рішення місцевого господарського суду про задоволення позову правомірним та обґрунтованим.

Окрім того, як було з'ясовано місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи передумовою виникнення правовідносин щодо передачі в оренду Товариству спірної земельної ділянки слугувало укладення 20.08.2004 р. між Фондом майна Автономної Республіки Крим (орендодавець) та Товариством (орендар) договору оренди цілісного майнового комплексу Підприємства, розташованого за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Ялта, смт. Лівадія, п/в Лівадія-1, за умовами якого орендодавець на виконання рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 06.07.2004 р. у справі № 2-1/8831-2004, на підставі наказу Фонду майна Автономної Республіки Крим від 28.07.2004 р. № 862 "Щодо передачі цілісного майнового комплексу державного підприємства Міністерства оборони України "Центральна військова туристська база "Кічкіне", розташованого за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Ялта, смт. Лівадія, п/в Лівадія-1, в оренду ТОВ "Пан Укрейн", передав, а орендар прийняв у строкове платне користування цілісний майновий комплекс Підприємства (далі - Договір від 20.08.2004 р.). 20.08.2004 р. між сторонами було підписано відповідний акт приймання-передачі.

За встановлених обставин справи, з урахуванням приписів ст. ст. 1- 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" та положень п. 4.2. Статуту Підприємства, відповідно до якого, майно Підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що орендоване за Договором від 20.08.2004 р. майно є військовим майном.

За приписами ст. 7 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" військові частини можуть передавати без шкоди бойовій та мобілізаційній готовності закріплене за ними рухоме та нерухоме військове майно в оренду юридичним і фізичним особам. Порядок надання дозволу військовим частинам на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду встановлюється Кабінетом Міністрів України. Передача військового майна в оренду юридичним і фізичним особам здійснюється виключно на конкурсній основі з урахуванням необхідності підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності. Умови та порядок проведення конкурсів визначаються Фондом державного майна України за погодженням з Міністерством оборони України.

Відповідно до п. 4 Порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2000 р. № 778 (778-2000-п) , дозвіл військовим частинам на передачу військового майна в оренду надається щодо нерухомого військового майна - Міноборони або уповноваженими ним органами військового управління за погодженням відповідно з Фондом державного майна чи його регіональними відділеннями (представництвами). При цьому, згідно з п. 5 вказаного Порядку передача військового майна в оренду здійснюється виключно за результатами конкурсів, які проводяться Міноборони або уповноваженими ним органами військового управління чи безпосередньо військовими частинами. Умови та порядок проведення конкурсів визначаються Фондом державного майна за погодженням з Міноборони.

Між тим, як встановлено місцевим господарським судом, Договір від 20.08.2004 р. було укладено без дотримання встановленої законодавством процедури оренди військового майна - поза конкурсом та без отримання відповідної згоди Міністерства чи уповноваженого ним органом військового управління на передачу в оренду цілісного майнового комплексу Підприємства.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статті ГПК України (1798-12) господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству; виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Пунктом 2.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (v0011600-13) роз'яснено, що якщо вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абзац другий частини п'ятої статті 216 ЦК України). Реалізація господарським судом цього права здійснюється незалежно від наявності відповідного клопотання сторони (на відміну від припису пункту 2 частини першої тієї ж статті ГПК (1798-12) ).

З огляду на наведене колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновок місцевого господарського суду про наявність підстав для визнання Договору від 20.08.2004 р. недійсним та повернення переданого за ним майна Міністерству правомірним та обґрунтованим. При цьому, колегія суддів касаційної інстанції не погоджується із правовою позицією апеляційного господарського суду щодо неповязаності Договору від 20.08.2004 р. із предметом спору у даній справі, оскільки, як вірно зазначив місцевий господарський суд, цей договір слугував передумовою для прийняття Радою спірного рішення від 21.03.2006 р. № 43 укладення спірного Договору оренди земельної ділянки.

Водночас, визнаючи Договір від 20.08.2004 р. недійсним, місцевим господарським судом не було враховано викладених у абз. 1 п. 2.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (v0011600-13) роз'яснень, за якими, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє.

Частиною першою ст. 111-10 ГПК України встановлено, що підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Зважаючи на наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2014 р. підлягає скасуванню як така, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

В той же час, рішення Господарського суду м. Києва від 23.09.2013 р. в частині визнання недійсним Договору від 20.08.2004 р. підлягає зміні шляхом викладення пункту сьомого його резолютивної частини у новій редакції з урахуванням наведених роз'яснень Пленуму Вищого господарського суду України. В іншій частині рішення Господарського суду м. Києва від 23.09.2013 р. підлягає залишенню без змін.

За приписами частин 2 і 3 статті 49 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідачів в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 та 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2014 р. у справі № 910/11646/13 Господарського суду м. Києва скасувати.

Рішення Господарського суду м. Києва від 23.09.2013 р. у справі № 910/11646/13 змінити, виклавши пункт сьомий його резолютивної частини у наступній редакції:

" 7. Визнати недійсним на майбутнє договір оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства Міністерства оборони України "Центральна військова туристська база "Кічкіне", розташованого за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Ялта, смт. Лівадія, п/в Лівадія-1, укладений 20.08.2004 р. між Фондом майна Автономної Республіки Крим та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пан Укрейн", посвідчений приватним нотаріусом Ялтинського міського нотаріального округу Автономної Республіки Крим ОСОБА_10 та зареєстрований в реєстрі за №1041."

В іншій частині рішення Господарського суду м. Києва від 23.09.2013 р. залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Пан Укрейн" на користь спеціального фонду Державного бюджету України (отримувач коштів: УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код ЄДРПОУ: 38004897, рахунок: 31211254700007, банк: ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку: 820019, код класифікації доходів бюджету: 22030004 "Судовий збір (Вищий господарський суд України, 070)" з символом звітності 254) 1 116 (одна тисяча сто шістнадцять) грн. 50 коп. судового збору за перегляд справи у касаційному порядку.

Стягнути з Гаспринської селищної ради на користь спеціального фонду Державного бюджету України (отримувач коштів: УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код ЄДРПОУ: 38004897, рахунок: 31211254700007, банк: ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку: 820019, код класифікації доходів бюджету: 22030004 "Судовий збір (Вищий господарський суд України, 070)" з символом звітності 254) 507 (п'ятсот сім) грн. 50 коп. судового збору за перегляд справи у касаційному порядку.

Стягнути з Державного агентства земельних ресурсів України на користь спеціального фонду Державного бюджету України (отримувач коштів: УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код ЄДРПОУ: 38004897, рахунок: 31211254700007, банк: ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку: 820019, код класифікації доходів бюджету: 22030004 "Судовий збір (Вищий господарський суд України, 070)" з символом звітності 254) 203 (двісті три) грн. 00 коп. судового збору за перегляд справи у касаційному порядку.