головуючого судді Кота О.В. суддів Іванової Л.Б. Саранюка В.І. - доповідача у справі розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" на рішення від господарського суду міста Києва 12.03.2014 та на постанову від Київського апеляційного господарського суду 11.06.2014 у справі господарського суду № 910/21924/13 міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" до Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Глоінвест" про визнання договору поруки недійсним за участю представників сторін:

від позивача - не з'явилися

від відповідача - Черей О.В.

від третьої особи - не з'явилися

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2014 у справі № 910/21924/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2014, відмовлено у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" про визнання недійсними договору поруки № 392-П/11 від 08.09.201 та додаткових угод до нього.

Не погоджуючись із вказаними судовими актами, Публічне акціонерне товариство "Мостобуд" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить Вищий господарський суд України скасувати рішення господарського суду міста Києва від 12.03.2014, постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2014 у справі № 910/21924/13 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Позивача.

Заявник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема статей 202, 203, 215, 217, 236, 239, 241, 548, 553, 554, 559 Цивільного кодексу України.

27.08.2014 Публічне акціонерне товариство "Мостобуд" звернулося до суду касаційної інстанції з клопотанням про відкладення розгляду справи. Вказане клопотання залишено без задоволення, оскільки учасники судового процесу не обмежуються законом у праві направити в судове засідання будь-якого іншого представника, а також забезпечити присутність у засіданні безпосередньо керівника юридичної особи чи іншої посадової особи підприємства.

28.08.2014 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Глоінвест" надійшла телеграма, в якій Товариство просить відкласти розгляд справи. Вказане клопотання залишено колегією суддів без задоволення, як необґрунтоване.

Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити без змін рішення господарського суду міста Києва від 12.03.2014, постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2014 у справі № 910/21924/13.

Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 08.09.2011 між Публічним акціонерним товариством "Альфа-Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Глоінвест" укладено договір про відкриття кредитної лінії № 128/11, включаючи всі додаткові угоди до нього, що укладені на дату набуття чинності цим договором або будуть укладені у майбутньому.

08.09.2011 між Публічним акціонерним товариством "Мостобуд" (поручитель) та Публічним акціонерним товариством "Альфа-Банк" (банк) укладено договір поруки № 392-П/11, відповідно до якого поручитель поручається за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Глоінвест" (боржник) наступних обов'язків, що виникли на підставі основного договору або можуть виникнути на підставі нього в майбутньому: обов'язок повернути банку наданий згідно з основним договором кредит шляхом повернення кожного траншу частинами, у строки та згідно з графіком, що визначені в основному договорі та/або додатковій угоді, на підставі якої цей транш наданий, при цьому кінцевий строк повернення кожного з траншів не може перевищувати строку дії кредитної лінії; обов'язок сплачувати банку проценти за користування кредитом, наданим за кредитною лінією, у розмірі 16,5% річних або у будь-якому іншому (більшому або меншому) розмірі, якщо такий буде встановлений шляхом зміни основного договору, у строки визначені в основному договорі; обов'язку сплачувати банку комісію у строки і розмірі визначені в основному договорі; обов'язку у випадках, передбачених основним договором або законодавством України, достроково (до настання термінів або строків повернення/сплати, зазначених вище у цьому пункті), повернути банку кредит, сплатити проценти за користування ним і виконати інші обов'язки, що виникають із основного договору;обов'язку сплатити банку неустойку (пеню, штрафи) та понад суму неустойки (пені, штрафів) відшкодувати збитки, заподіяні банку невиконанням або неналежним виконанням боржником своїх зобов'язань за основним договором.

В статті 1 договору поруки зазначено, що фізична особа, яка зазначена у преамбулі цього договору і підписала його від імені поручителя, наділена достатніми для цього повноваженнями, що не скасовані і не обмежені, всі внутрішні процедури поручителя, необхідні для реалізації цих повноважень, виконані належним чином.

Додатковою угодою № 7 від 30.05.2013 до договору поруки № 392-П/11 від 08.09.2011 термін "кредитна лінія" пункту 1.1 статті 1 договору викладено в новій редакції, а саме: кредитна лінія - невідновлювана мультивалютна кредитна лінія зі строком дії, що закінчується 06.03.2017, та лімітом кредитної лінії, еквівалентним 98 000 000 грн.

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" ґрунтуються на тому, що договір поруки укладено з боку Позивача особою з перевищенням повноважень, так як голова правління Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" не був уповноважений установчими документами укладати договори на суму, що становить більше 10 відсотків вартості активів.

Відповідно до річної звітності - балансу Публічного акціонерного товариства "Мостобуд", складеному станом на 31.12.2010, що передувала даті укладення спірного правочину, вартість активів ПАТ "Мостобуд" складала 2 161 168 000,00 грн., тому голова правління Позивача станом на дату укладення оспорюваного договору поруки був уповноважений на укладення договору, сума якого не може перевищувати 216 116 800,00 грн. Ціна кредитного договору, виконання зобов'язань за яким забезпечено шляхом укладення спірного договору поруки, з урахуванням нарахованих процентів за користування кредитними коштами, комісії та неустойки, на думку Позивача, складає 262 430 234,00 грн.

Суди попередніх інстанцій відмовили Публічному акціонерному товариству "Мостобуд" у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договору поруки № 392-П/11 від 08.09.2011 та додаткових угод до нього.

Судові рішення мотивовані тим, що Позивачем не було доведено суду, що голова правління Позивача діяв з перевищенням наданих йому установчими документами повноважень.

На момент укладення договору поруки у позичальника могла виникнути лише заборгованість по поверненню кредитних коштів, а нарахування процентів відбувалося щомісяця на суму кредиту протягом усього строку користування ним. Сума, визначена як ліміт кредитної лінії, є лише граничним розміром кредиту, а не визначеною сумою коштів, яка має бути надана банком позичальнику.

Пунктом 7.25. Статуту ПАТ "Мостобуд", в редакції, що діяла на момент укладення оспорюваного договору, роботою Правління керує Голова Правління, який в межах своєї компетенції вправі без довіреності (доручення) здійснювати від імені товариства всі юридичні та фактичні дії як на території України та і за її межами. Голова правління виконує такі функції і обов'язки щодо організації та забезпечення діяльності товариства, зокрема, як укладання правочинів на суму до 10 відсотків вартості активів товариства за даними останньої річної фінансової звітності товариства.

Суди попередніх інстанцій вказують, що станом на дату укладення оспорюваного договору поруки визначити розмір майбутньої заборгованості позичальника перед кредитором неможливо, а тому сторони визначили ціну договору, взявши за основу розмір ліміту кредитної лінії, який не перевищував 10 відсотків вартості активів ПАТ "Мостобуд" станом на дату укладення договору поруки.

Касаційна скарга Позивача ґрунтується на тому, що рішення щодо укладення правочину на суму більше 216 116 800 грн. повинно прийматись саме Наглядовою радою Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" або загальними зборами Товариства.

Колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 553 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина 1 статті 554 Цивільного кодексу України).

Отже порука є спеціальним заходом майнового характеру спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника та кредитором боржника.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Стаття 203 Цивільного кодексу України передбачає загальні вимоги додержання, яких є необхідними для чинності правочину і, зокрема, частина 2 статті 203 даного Кодексу встановлює, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідних обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до протоколу № 01-11 засідання правління ПАТ "Мостобуд" від 08.09.2011 вирішено надати ПАТ "Мостобуд" дозвіл на укладення з ПАТ "Альфа-Банк" договору поруки, відповідно до якого Товариство поручиться перед Банком за виконання ТОВ "Глоінвест" у повному обсязі своїх обов'язків за договором про відкриття кредитної лінії, згідно з умовами якого банк відкриває боржнику невідновлювану кредитну лінію.

Крім того, додатковою угодою № 7 від 30.05.2013 до договору поруки № 392-П/11 від 08.09.2011, ліміт кредитної лінії зменшено та складає 98 000 000 грн.

Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність повноважень у голови правління Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" на підписання спірного договору поруки.

З огляду на наведене, виходячи із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, з урахуванням того, що господарські суди у порядку статей 43, 47, 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) всебічно і повно дослідили подані сторонами докази, усім доводам надали обґрунтовану та належну правову оцінку, проаналізували відносини сторін та правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального і процесуального права, відсутні підстави для зміни або скасування прийнятих у цій справі судових актів.

Доводи касаційної скарги не спростовують вказаного висновку судів попередніх інстанцій, зводяться передусім до посилань на неналежну оцінку судами доказів, проте відповідно до імперативних приписів частини 2 статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.