головуючого: Кузьменка М.В., суддів: Васищака І.М., Студенця В.І. (доповідач), за участю представників сторін позивача - Козьміна В.В., Козьмін В.М.; відповідача - Бунякін М.М. розглянувши касаційну скаргу Комунального підприємства теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради на постанову Київського апеляційного господарського суду від19.06.2014та на рішенняГосподарського суду Черкаської області від 07.04.2014 у справі № 925/98/14 за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Сумгаїтська 17/1" до Комунального підприємства теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради про стягнення 10 727, 89 грн.

Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Сумгаїтська 17/1" (далі - ОСББ "Сумгаїтська 17/1") звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом до Комунального підприємства теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради (далі - КП "Черкаситеплокомуненерго") про стягнення безпідставно отриманих коштів в сумі 10 727, 89 грн.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 27.01.2014 порушено провадження у справі № 925/98/14 за позовом ОСББ "Сумгаїтська 17/1" до КП "Черкаситеплокомуненерго" про стягнення 10 727, 89 грн.

Рішенням Господарського суду Черкаської області (суддя Пащенко А.Д.) від 07.04.2014 позов задоволено повністю. Суд стягнув з КП "Черкаситеплокомуненерго" на користь ОСББ "Сумгаїтська 17/1" 10 727, 89 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючий суддя Тищенко А.І., судді Михальська Ю.Б., Отрюх Б.В.) від 19.06.2014 рішення Господарського суду Черкаської області від 07.04.2014 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2014 та рішенням Господарського суду Черкаської області від 07.04.2014, КП "Черкаситеплокомуненерго" подало касаційну скаргу, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що господарськими судами порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Зокрема скаржник посилається на те, що судами не враховано положення рішення виконкому Черкаської міської ради № 757 щодо застосування тарифів на послуги централізованого опалення та гарячого водопостачання, роз'яснення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, умови договору, який є чинним та визнається сторонами, а також інші докази, які свідчать про те, що спірні приміщення не є приміщеннями загального користування, які використовуються мешканцями цього будинку, а є приміщеннями загального користування, що використовуються власниками нежитлових приміщень № 1-19 в будинку 17/1.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 13.08.2014 касаційну скаргу КП "Черкаситеплокомуненерго" прийнято до провадження та призначено на 27.08.2014.

ОСББ "Сумгаїтська 17/1" подало відзив на касаційну скаргу, в якому вказало, що її вимоги є безпідставними, а також обґрунтовувало можливість застосування до спірних правовідносин ст. 1212 ЦК України.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено господарськими судами між ОСББ "Сумгаїтська, 17/1" та КП "Черкаситеплокомуненерго" 03.09.2010 укладено договори купівлі-продажу теплової енергії № 151 та № 504.

За умовами договору № 151 КП "Черкаситеплокомуненерго" постачає ОСББ "Сумгаїтська 17/1" теплову енергію для опалення нежитлових приміщень будинку за адресою вул. Сумгаїтська, 17/1, що належить членам ОСББ "Сумгаїтська, 17/1".

За умовами договору № 504 КП "Черкаситеплокомуненерго" постачає ОСББ "Сумгаїтська 17/1" теплову енергію для опалення житлових приміщень будинку за адресою вул. Сумгаїтська, 17/1, що належить членам ОСББ "Сумгаїтська, 17/1".

Відповідно до пунктів 6.1. договорів розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно в грошовій формі згідно з діючими тарифами, затвердженими та оприлюдненими в установленому порядку.

У пунктах 6.4. договорів визначено ціну за 1 Гкал відпущеної споживачу теплової енергії згідно тарифів, затверджених рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради № 1077 від 28.08.2009. Ціна відпущеної теплової енергії за договором № 151 визначена за тарифом "для організацій та установ всіх форм власності", а за договором № 504 - за тарифом "для населення".

Розрахунок за теплову енергію, що споживається, здійснюється відповідно до вимог п. 7 ст. 276 ГК України, а саме: у формі попередньої оплати шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію здійснюється до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (п. 6.2. договорів).

Господарськими судами також встановлено, що ОСББ "Сумгаїтська, 17/1" в повному обсязі оплатило рахунки КП "Черкаситеплокомуненерго" за постачання теплової енергії для опалення за тарифами для "організацій та установ всіх форм власності" за період з 15.11.2010 по 01.05.2013 на загальну суму 195 271, 39 грн.

Предметом позову у даній справі є матеріально-правова вимога ОСББ "Сумгаїтська, 17/1" про повернення безпідставно отриманих КП "Черкаситеплокомуненерго" коштів в сумі 10 727, 89 грн. внаслідок невірного застосування підвищеного тарифу за теплову енергію, використану для опалення нежитлових приміщень площею 65, 9 кв. м. першого поверху житлового будинку за адресою вул. Сумгаїтська, 17/1, тобто застосування тарифу для оплати як для юридичних осіб замість тарифу, передбаченого для населення та, відповідно, завищення тарифу на теплопостачання протягом періоду з 15.11.2010 по 01.05.2013.

Голова правління ОСББ "Сумгаїтська 17/1" 27.08.2013 надіслав на адресу КП "Черкаситеплокомуненерго" лист із вимогою повернути зайво сплачені об'єднанням грошові кошти в сумі 10 711, 61 грн. з тих підстав, що приміщення першого поверху площею 65, 9 кв.м. належать Козьміну В.М. на праві приватної власності. Однак, КП "Черкаситеплокомуненерго" кошти об'єднанню не повернуло.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що вказані у позові приміщення на 1-му поверсі будинку за адресою вул. Сумгаїтська, 17/1 загальною площею 65, 9 кв.м., позначені у поповерховому плані як позиції 21, 30, 35, 36, 37, коридор без номера, є нежитловими, вони підходять до ліфта і сходів на другий та вищі поверхи, тобто, є місцями загального користування мешканців вказаного будинку, а їх власником є фізична особа Козьмін В.М. Позивач подав докази того, що вказані приміщення є нежитловими приміщеннями, які використовуються лише, як місця загального користування мешканців житлового будинку, вони не використовуються для здійснення підприємницької чи господарської діяльності, у них відсутні будь-які пристосування для торгівлі чи іншого, невластивого для місць загального користування. Із матеріалів інвентаризаційної справи та із актів огляду складених представниками позивача на вимогу суду, вбачається, що вказані приміщення не використовуються для проходу до суміжних приміщень, які мають власні виходи. Таким чином, Козьмін В.М. чи будь-хто інший не використовує вказані нежитлові приміщення з комерційною метою чи з метою отримання прибутку.

На підставі викладеного суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що Козьмін В.М. не підпадає під визначення бюджетних чи інших споживачів, а тому нарахування повинно відбуватись відповідно до групи 1, тобто, як для населення, яке проживає в житлових будинках всіх форм власності.

При цьому, як правову підставу задоволення позовних вимог судами застосовано положення ст. 1212 ЦК України.

Разом з тим, колегія суддів вважає такі висновки судів передчасними та необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 275 ГК України за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно з ч. 6 ст. 276 ГК України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Відповідно до пункту 3 Порядку формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 955 від 10.07.2006 (955-2006-п) , що був чинний на час виникнення спірних правовідносин, тарифи формуються для трьох категорій споживачів - населення, бюджетних установ та інших споживачів.

Вказана постанова КМУ втратила чинність відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 869 від 01.06.2011 (869-2011-п) , однак, як вбачається з постанов Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України та Національної комісії регулювання електроенергетики України про встановлення/затвердження тарифів на теплову енергію, поділ за вказаними категоріями споживачів при формуванні тарифів збережено і після втрати чинності зазначеного Порядку.

Відповідно до абз. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору (абз. 9 п. 3 Правил користування тепловою енергією).

Згідно з абз.1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Статтею 4 Житлового кодексу УРСР передбачено, що жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд.

Житловий фонд включає: жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд); жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об'єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд); жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів); жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд); квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення).

До житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Відповідно до ст. 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

У ст. 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" наведено визначення таких термінів:

допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення);

житловий комплекс - єдиний комплекс нерухомого майна, що утворений земельною ділянкою в установлених межах, розміщеним на ній жилим багатоквартирним будинком або його частиною разом із спорудами та інженерними мережами, які утворюють цілісний майновий комплекс;

нежиле приміщення - приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин.

Разом з тим, з огляду на викладене, суди попередніх інстанцій не встановили критерії віднесення споживачів до тієї чи іншої категорії.

Дійшовши висновку, що власник спірних нежитлових приміщень Козьмін В.М. не підпадає під групу 3, як і під групу 2, а тому нарахування повинно відбуватися відповідно до групи 1, тобто як для населення, яке проживає в житлових будинках всіх форм власності, господарські суди не вказали правових підстав для такого висновку, а також не врахували, що цивільні права та обов'язки на підставі укладених договорів виникли між ОСББ "Сумгаїтська 17/1" та КП "Черкаситеплокомуненерго", а не між фізичною особою та комунальним підприємством.

Окрім того, судами попередніх інстанцій не було дано належної правової оцінки доводам відповідача, що договори укладалися на підставі довідки розподілу опалювальних площ, що надана головою ОСББ "Сумгаїтська 17/1", в якій приміщення позивача вказано як нежитлове приміщення, магазин, юридична особа, що в свою чергу обліковується за тарифами 3 групи споживачів.

Також судами не взято до уваги, що КП "Черкаситеплокомуненерго" здійснює нарахування плати за теплову енергію відповідно до умов договорів, укладених з ОСББ "Сумгаїтська 17/1", щодо розподілу опалювальної житлової та нежитлової площі.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Частиною 1 ст. 111-28 ГПК України передбачено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

У постанові Верховного Суду України від 17.06.2014 у справі № 13/096-12 викладено правову позицію, згідно з якою, виходячи із положень ст. 1212 ЦК України, цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти як: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Оскільки між сторонами було укладено договір поставки, а кошти які позивач просить стягнути з відповідача, отримано останнім як оплата за товар відповідно до умов договору, то такі кошти набуто за наявності правової підстави, а тому не може бути витребувані відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення.

При цьому, Верховний Суд України зазначив, що оскільки ціна на товар, а також порядок її формування були чітко визначені у договорі, то необгрунтоване завищення ціни постачальником, яке було встановлене судом першої інстанції, може кваліфікуватися, лише як порушення умов договору постачальником, тому застосування до таких відносин норм статті 1212 ЦК України є неправильним.

З огляду на викладене, судами попередніх інстанцій не було враховано, що у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Згідно із ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (ч. 1 ст. 111-10 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустилися неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 4-7 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, то це відповідно є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, та передання справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду місцевому господарському суду слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін, і, залежно від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.