В січні 2014р. ТОВ "Альфатекс" звернулося до господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з ПАТ "АвтоКрАЗ" 7 470 094 доларів США 74 центи (еквівалент 59 686 056,97 грн.) заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного 14.07.2005 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Альфатекс" та Холдінговою кампанією "АвтоКрАЗ" у формі відкритого акціонерного товариства договору № 1065Ри, з яких 6 062 580 доларів США 00 центів (еквівалент 48 440 014,20 грн.) основний борг, 545 632 доларів США 20 центів (еквівалент 4359601,28 грн.) 3 % річних за період з 15.12.2010 р. по 15.12.2013 р., 861882 доларів США 54 центи (еквівалент 6886441,49 грн.) пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, що обрахована за період з 15.12.2012 р. по 15.12.2013 р.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 14.05.2014р. ( головуючий суддя: суддя Ківшик О.В., судді: Плотницька Н.Б., Сірош Д.М.), позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфатекс" 3977677 доларів США 00 центів (еквівалент 31781639,23 грн.) основного боргу та 36646,65 грн. витрат по сплаті судового збору. В частині позовних вимог щодо стягнення з Публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфатекс" основного боргу, 545632 доларів США 20 центів (еквівалент 4 359 601,28 грн.) 3 % річних за період з 15.12.2010 р. по 15.12.2013 р. та 861882 доларів США 54 центи (еквівалент 6886441,49 грн.) пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, що обрахована за період з 15.12.2012 р. по 15.12.2013 р. у позові відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24.06.2014 року (головуючий суддя: Пуль О.А., судді: Білоусова Я.О., Хачатрян В.С.), апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфатекс" залишено без задоволення, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ" задоволено частково. Рішення господарського суду Полтавської області від 14.05.2014 р. в частині задоволення позову про стягнення з Публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфатекс" 3 977 677 доларів США 00 центів (еквівалент 31 781 639,23 грн.) основного боргу та 36646,65 грн. витрат по сплаті судового збору скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині. В іншій частині рішення господарського суду Полтавської області від 14.05.2014 р. залишено без змін.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфатекс" на користь Публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ" 19456,82 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфатекс" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.06.2014 року у справі № 917/2572/13 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфатекс" задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції належним чином не досліджені всі обставини справи, крім того неправильно застосовані норми чинного законодавства.

Відповідач скористався правом, наданим ст. 111-2 ГПК України, та надіслав до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу, в якому просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.06.2014 року у справі № 917/2572/13 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч.1 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Так, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 14.07.2005 р. між Холдінговою компанією "АвтоКрАЗ" у формі відкритого акціонерного товариства (продавець, на момент розгляду даної справи назва останнього змінена на Публічне акціонерне товариство "АвтоКрАЗ" у зв'язку з необхідністю приведення у відповідність до норм Закону України "Про акціонерні товариства" (514-17) , державна реєстрація даних змін до установчих документів останнього проведена) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Альфатекс" (покупець) було укладено Договір № 1065Ри, за умовами якого Холдінгова компанія "АвтоКрАЗ" у формі відкритого акціонерного товариства (продавець) зобов'язувалася поставити автомобілі КрАЗ у номенклатурі, кількості і в строки, зазначені у розділі 12 цього договору, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Альфатекс" (покупець) зобов'язувалося оплатити дані автомобілі.

Відповідно до умов вказаного договору, сторони узгодили, що поставка автомобілів КрАЗ здійснюється партіями, номенклатура та обсяг яких узгоджуються сторонами додатково (п. 3.2 Договору № 1065Ри); строк поставки кожної партії автомобілів - не більше 45 календарних днів з моменту надходження 100% попередньої оплати за узгоджену партію автомобілів на розрахунковий рахунок продавця (п. 3.3 Договору № 1065Ри); ціни на автомобілі встановлені в доларах США при умові поставки згідно п. 3.1 договору та зазначені у розділі 12 даного договору. Загальна сума договору 12 398 000 доларів США (п. 4.1, п. 4.2 Договору № 1065Ри); оплата за кожну партію автомобілів, що постачається, здійснюється шляхом 100% попередньої оплати протягом 2-х банківських днів з дати підписання відповідної додаткової угоди (п. 5.2 Договору № 1065Ри); здавання (приймання) автомобілів по кількості здійснюється відповідно до товаросупроводжувальних документів, по якості - згідно документів, що підвереджують якість автомобілів відповідно до Інструкцій Держарбітражу СРСР № П-6 (va006400-65) , П-7 (va007400-66) з урахуванням особливостей, зазначених у діючих технічних умовах на автомобіль (п. 6.1, п. 6.2 Договору № 1065Ри); вірогідні спори щодо виконання договору підлягають розгляду у господарському суді по місцезнаходженню продавця (п. 10.2 Договору № 1065Ри); правовідносини, які не врегульовано даним договором, регулюються діючим законодавством України (п. 11.11 Договору № 1065Ри); даний договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 30.04.2006 р. (п. 11.12 Договору № 1065Ри).

В подальшому між Холдінговою компанією "АвтоКрАЗ" у формі відкритого акціонерного товариства (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Альфатекс" (покупець) було укладено 204 додаткові угоди до Договору № 1065Ри, предметом яких було визначення номенклатури, кількості, вартості і строків поставки автомобілів (копії додаткових угод наявні у матеріалах справи).

В редакції останньої додаткової угоди сторони Договору № 1065Ри погодили, що загальна вартість автомобілів становить 43 093 629,08 доларів США, кількість - 847 штук.

З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Альфатекс" (покупець) протягом дії Договору № 1065Ри на виконання його умов перерахував відповідачеві 47 071 306 доларів США 08 центів (з урахуванням сум повернення попередньої оплати).

В свою чергу, відповідач на виконання умов Договору № 1065Ри та додаткових угод до нього поставив Товариству з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Альфатекс" (покупець) 847 автомобілів КрАЗ загальною вартістю 43 093 629,08 доларів США, зокрема: за період з липня 2005 року по 18 грудня 2009 року 791 автомобілів КрАЗ на загальну суму 40 748 442, 08 доларів США (додаткові угоди № 1 - № 186); 12.05.2010 р. 1 автомобіль КрАЗ вартістю 43 934,00 долари США та 22.09.2010 р. 5 автомобілів КрАЗ на загальну суму 216 350,00 доларів США (додаткова угода № 187 від 11.05.2010 р., додаткова угода № 188 від 20.09.2010 р.), тобто 6 автомобілів КрАЗ на загальну суму 260 740 доларів США 00 центів - після зміни кредитора у зобов'язанні. Як вказує позивач у даній справі, виконання було прийняте як належне з огляду на неповідомлення боржника про відступлення права вимоги та приписи ч. 2 ст. 561 Цивільного кодексу України; за період з 26.10.2010 р. по 19.01.2012 р. - 50 автомобілів КрАЗ на загальну суму 2 084 903,00 долари США (додаткова угода № 189 від 12.10.2010 р., додаткова угода № 190 від 24.11.2010 р., додаткова угода № 191 від 10.02.2011 р., додаткова угода № 192 від 11.04.2011 р., додаткова угода № 193 від 09.06.2011 р., додаткова угода № 194 від 09.06.2011 р., додаткова угода № 195 від 09.06.2011 р., додаткова угода № 196 від 21.06.2011 р., додаткова угода № 197 від 04.07.2011 р., додаткова угода № 198 від 11.08.2011 р., додаткова угода № 199 від 25.08.2011 р., додаткова угода № 200 від 07.10.2011 р., додаткова угода № 201 від 20.10.2011 р., додаткова угода № 202 від 27.10.2011 р., додаткова угода № 203 від 02.11.2011 р. та додаткова угода № 204 від 11.01.2012 р.). Дані обставини підтверджуються копіями зазначених додаткових угод, копіями товарно-транспортних накладних, рахунків-фактур, довіреностей.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Альфатекс" (покупець) та Холдінговою компанією "АвтоКрАЗ" у формі відкритого акціонерного товариства (продавець) проводилась звірка взаємних розрахунків за Договором № 1065Ри, про що складено відповідні акти, зокрема: 01.01.2010 р., за даними якого станом на 01.01.2010 р. заборгованість відповідача перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Альфатекс" (покупець) складає 6 322 8640,00 долари США. Даний акт підписано уповноваженими особами сторін Договору № 1065Ри та скріплено печатками сторін Договору № 1065Ри; 09.11.2010 р., за даними якого станом на 20.09.2010 р. заборгованість відповідача перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Альфатекс" (покупець) складає 6 062 580,00 доларів США. Даний акт підписано уповноваженими особами сторін Договору № 1065Ри та скріплено печатками сторін Договору № 1065Ри.

17.05.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Альфатекс" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфатекс" (новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги № 1/-ц, за умовами якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Альфатекс" (первісний кредитор) відступає, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфатекс" (новий кредитор) набуває усі права вимоги до Холдінгової компанії "АвтоКрАЗ" у формі відкритого акціонерного товариства за Договором купівлі-продажу № 1065Ри від 14.07.2005 р..

04.10.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Альфатекс" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфатекс" (новий кредитор) було укладено додаткову угоду № 1 до Договору про відступлення права вимоги № 1/-ц, далі - Додаткова угода № 1 до Договору про відступлення права вимоги № 1/-ц).

При цьому сторони Договору про відступлення права вимоги № 1/-ц узгодили, зокрема, наступне: загальна сума права вимоги первісного кредитора до боржника, що передаються новому кредиторові, становить 6 062 580 доларів США (п. 3 Договору про відступлення права вимоги № 1/-ц в редакції п. 3 Додаткова угода № 1 до Договору про відступлення права вимоги № 1/-ц); первісний кредитор відступає, а новий кредитор приймає усі права вимоги до Холдінгової компанії "АвтоКрАЗ" у формі відкритого акціонерного товариства по договору купівлі-продажу № 1065Ри від 14.07.2005 р. (п. 2 Договору про відступлення права вимоги № 1/-ц); право первісного кредитора переходить до нового кредитора в тому обсязі та на тих умовах, які існували на момент переходу права вимоги, в тому числі до нового кредитора переходять права, що забезпечують виконання зобов'язання, а також інші пов'язані з правом вимоги права, втому числі право на несплачені відсотки (п. 4 Договору про відступлення права вимоги № 1/-ц).

30.09.2010 р. господарським судом Полтавської області прийнято рішення у справі № 16/89 - за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Альфатекс" про стягнення з Холдінгової компанії "АвтоКраз" у формі відкритого акціонерного товариства в редакції заяви про зменшення розміру позовних вимог 6 062 580 доларів США - яким позовні вимоги задоволено. Дане рішення переглянуто за нововиявленими обставинами та 14.05.2013 р. господарським судом Полтавської області прийнято рішення у справі № 16/89, яким рішення від 30.09.2010 р. у зазначеній справі скасовано, в позові відмовлено. За наслідками перегляду зазначене рішення суду від 14.05.2013 р. у справі № 16/89 залишено без змін. При перегляді за нововиявленими обставинами рішення від 30.09.2010 р. зазначеній справі суди виходили з того, що належним позивачем за вимогами, які були предметом розгляду по справі № 16/89, на момент подання позову та на момент прийняття рішення мало бути Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфатекс" з огляду на передання йому Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Альфатекс" права вимоги за договором уступки права вимоги № 1/-ц від 17.05.2010 року, а заміна неналежного позивача нормами ГПК України (1798-12) не передбачена.

Скаржник посилається на те, що Публічне акціонерне товариство "АвтоКрАЗ" було обізнано про відступлення права вимоги під час провадження у справі № 16/89 у січні 2013 року (ухвалою господарського суду Полтавської області від 11.01.2013 р. у справі № 16/89 замінено сторону виконавчого провадження - стягувача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Альфатекс" на правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфатекс", що, в свою чергу стало підставою для перегляду рішення у вказаній справі № 16/89 за нововиявленими обставинами), на момент пред'явлення даного позову та розгляду справи у суді відповідачем грошові кошти в сумі 6 062 580 доларів США не повернуті ні попередньому, ні новому кредиторові.

Вважаючи свої права порушеними, позивач в січні 2014 року звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ" 7 470 094 доларів США 74 центи (еквівалент 59 686 056,97 грн.) заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного 14.07.2005 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Альфатекс" та Холдінговою кампанією "АвтоКрАЗ" у формі відкритого акціонерного товариства Договору № 1065Ри, з яких 6 062 580 доларів США 00 центів (еквівалент 48 440 014,20 грн.) основний борг (неповернута попередня оплата), 545 632 доларів США 20 центів (еквівалент 4 359 601,28 грн.) 3 % річних за період з 15.12.2010 р. по 15.12.2013 р., 861 882 доларів США 54 центи (еквівалент 6 886 441,49 грн.) пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, що обрахована за період з 15.12.2012 р. по 15.12.2013 р..

У п. 10.2 Договору № 1065Ри Холдінгова компанія "АвтоКрАЗ" у формі відкритого акціонерного товариства та Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Альфатекс" узгодили, що вірогідні спори щодо виконання договору підлягають розгляду у господарському суді по місцезнаходженню продавця.

Можливість застосування договірної підсудності передбачено п. 2 ст. 4 Угоди "Про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності" від 20.03.1992 року, учасниками якої є Україна та Російська Федерація, а також ст. 76 Закону України від 23.06.2005 р. № 2709-IV "Про міжнародне приватне право" (далі - Закон України "Про міжнародне приватне право" (2709-15) ), згідно якої суди можуть приймати до свого провадження і розглядати, будь-які справи з іноземним елементом якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього закону.

Якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків виключної підсудності, спір підлягає вирішенню в господарських судах України з урахуванням вимог розділу ГПК України (1798-12) .

Місцеві господарські суди вправі вирішувати спори і у тих випадках, коли міжнародним договором передбачено можливість укладення письмової пророгаційної угоди між суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України та іноземним суб'єктом господарської діяльності (угода про договірну підсудність). Таким чином, приймаючи до уваги правовий статус позивача як іноземного суб'єкта господарювання, а також той факт, що сторони по справі передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом господарському суду по місцезнаходженню продавця, яким в даному випадку є відповідач, спір підлягає вирішенню саме в господарському суді Полтавської області (п. 1 роз'яснення Президії Вищого господарського суду України № 04-5/608 від 31.05.2002 року, (v_608600-02) від 31.05.2002 р. № 04-5/608 (v_608600-02) "Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій" (із змінами та доповненнями).

З метою визначення застосування права суд виходить з приписів Закону України "Про міжнародне приватне право" (2709-15) (із змінами та доповненнями) відповідно до ст. 2 вказаного Закону. Так, згідно із ст. 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Вибір права згідно з частиною першою цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом.

Як вже зазначалося вище, у п.11.11 Договору №1065Ри Холдінгова компанія "АвтоКрАЗ" у формі відкритого акціонерного товариства та Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Альфатекс" узгодили, що правовідносини, які не врегульовано даним договором, регулюються діючим законодавством України.

Отже, при вирішенні даного спору суд застосував матеріальне право України.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Враховуючи правову природу укладеного Договору № 1065Ри, кореспондуючи права та обов'язки його сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки.

Відповідно ст. 712 Цивільного Кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 Цивільного Кодексу України). Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця (с. 693 Цивільного Кодексу України (435-15) ).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до вимог ст. 525, ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Альфатекс" належним чином виконувало зобов'язання за вищезазначеним Договором № 1065Ри щодо здійснення ним попередньої оплати вартості автомобілів КрАЗ : протягом дії Договору № 1065Ри на виконання його умов перерахував відповідачеві 47 071 306 доларів США 08 центів (з урахуванням сум повернення попередньої оплати). Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за Договором № 1065Ри та приписів ст. 693 Цивільного кодексу України, отриману попередню оплату в сумі 6 062 580 доларів США не повернув. Дана обставина відповідачем не спростовується.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (п. 2, п. 3 ст. 512 Цивільного кодексу України). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (п. 1 ст. 514 Цивільного кодексу України).

За приписами ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Господарським судом першої інстанції встановлено, що на момент укладення між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Альфатекс" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфатекс" (новий кредитор) Договору про відступлення права вимоги № 1/-ц) з урахуванням додаткової угоди до нього відповідач мав заборгованість перед первісним кредитором в сумі 6 062 580 доларів США (п. 3 Договору про відступлення права вимоги № 1/-ц в редакції п. 3 Додаткова угода № 1 до Договору про відступлення права вимоги № 1/-ц), позивач набув право вимоги за Договором про відступлення права вимоги № 1/-ц з урахуванням Додаткової угоди № 1 до Договору про відступлення права вимоги № 1/-ц за зобов'язаннями відповідача, що виникли за Договором № 1065 в сумі 6 062 580 доларів США, відповідач (боржник) не був належним чином своєчасно повідомлений про заміну сторони у зобов'язанні, про дану обставину дізнався під час 10.01.2013 р. під час ознайомлення з матеріалами справи № 16/89. Дана обставина підтверджується матеріалами справи, визнається відповідачем та вказується як матеріальна підстава позову у позовній заяві, протягом періоду з жовтня 2010 року по січень 2012 року відповідач виконував зобов'язання за Договором № 1065Ри та додатковими угодами до нього перед первісним кредитором - Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Альфатекс", зокрема, здійснив поставку 50 автомобілів КрАЗ на загальну суму 2 084 903,00 долари США, що є належним виконанням в силі приписів наведеної вище норми права (п. 2 ст. 516 Цивільного кодексу України), різниця між сумою перерахованої Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Альфатекс" відповідачеві попередньої оплати (47 071 306 доларів США 08 центів) та вартістю поставлених на виконання умов Договору № 1065Ри та додаткових угод до нього 847 автомобілів КрАЗ (43 093 629,08 доларів США), яка становить 3 977 677,00 доларів США, відповідачем ні первісному кредиторові, ні новому кредиторові (позивачеві) не повернута. Вказана обставина відповідачем не спростовується.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3 977 677,00 доларів США неповернутої попередньої оплати підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому в цій частині господарським судом першої інстанції задоволено правомірно.

В частині стягнення 2 084 903,00 доларів США правомірно відмовлено у позові, оскільки в цій частині вимоги спростовуються поданими відповідачем доказами належного виконання зобов'язань з поставки автомобілів первісному кредиторові.

Так, відповідач у відзиві на касаційну скаргу посилається, на те що спір стосовно стягнення суми, у даній справі випливає, не з договору купівлі-продажу, а з факту помилкового перерахування коштів, що регулюється ст. 1212 ЦК України.

Однак, відповідні доводи відповідача підлягають відхиленню, оскільки за приписами ст. 1212 Цивільного кодексу України, до якої апелює відповідач в обґрунтування заперечень проти позову, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

У п. 3.2, п. 4.1 та п. 4.2 Договору № 1065Ри його сторони погодили, що поставка автомобілів КрАЗ здійснюється партіями, номенклатура та обсяг яких узгоджуються сторонами додатково, ціни на автомобілі встановлені в доларах США при умові поставки згідно п. 3.1 договору та зазначені у розділі 12 даного договору.

Згідно з п. 3.3 договору строк поставки кожної партії автомобілів не більше 45 календарних днів з моменту надходження 100% попередньої оплати за узгоджену партію автомобілів на розрахунковий рахунок продавця.

У постанові Верховного Суду України від 22.01.2013 у справі № 5006/18/13/2012 викладено правову позицію, згідно з якою аналіз ст. 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1/ набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2/ відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Господарським судом Полтавської області встановлено, що станом на 18.09.2009 р. (дата останньої попередньої оплати згідно розрахунку ціни позову, наданого позивачем) загальна вартість автомобілів, що належало поставити за Договором № 1065Ри згідно додаткової угоди № 184 від 13.08.2009 р. становила 102 680 996 доларів США, а у п. 2 Договору про відступлення права вимоги № 1/-ц його сторони узгодили, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Альфатекс" (первісний кредитор) відступає, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфатекс" (новий кредитор) набуває усі права вимоги до Холдінгової компанії "АвтоКрАЗ" у формі відкритого акціонерного товариства за Договором купівлі-продажу № 1065Ри від 14.07.2005 р..

Отже, правовідносини між сторонами у даній справі виникли на правовій підставі: Договорі № 1065Ри з урахуванням заміни кредитора внаслідок проведеної цесії за Договором про відступлення права вимоги № 1/-ц, що виключає застосування до них приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України. (постанова від 22.01.2013 р. у справі № 5006/18/13/2012), яка є обов'язковою для застосування у судовій практиці відповідно до положень ст. 111 -28 ГПК України

В частині позовних вимог про стягнення з відповідача 545 632 доларів США 20 центів (еквівалент 4 359 601,28 грн.) 3 % річних за період з 15.12.2010 р. по 15.12.2013 р. та 861 882 доларів США 54 центи (еквівалент 6 886 441,49 грн.) пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, що обрахована за період з 15.12.2012 р. по 15.12.2013 р. суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про їх неправомірність з огляду на наступне.

Відповідно до п.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За приписами ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України. Пункт 3 статті 549 Цивільного кодексу України визначає, що пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України). Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, вид правопорушення за який вона стягується і конкретний її розмір.

Отже, судом першої інстанції правомірно відмовлено у стягненні з відповідача, як постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за Договором № 1065Ри, оскільки у розумінні ст. 625 Цивільного кодексу України не вважається грошовим зобов'язанням.

Також слід зазначити, оскільки сторони не погодили у Договорі № 1065Ри конкретний розмір неустойки у разі порушення продавцем строків повернення попередньої оплати, іншими актами цивільного законодавства конкретний розмір санкцій за вчинення зазначеного цивільного правопорушення не встановлено, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 861 882 доларів США 54 центи (еквівалент 6 886 441,49 грн.) пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про міжнародне приватне право" право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.

Якщо згідно з частиною першою цієї статті неможливо визначити право, що підлягає застосуванню, застосовується право, яке має більш тісний зв'язок із приватноправовими відносинами.

Визначене згідно з частиною першою цієї статті право, як виняток, не застосовується, якщо за всіма обставинами правовідносини мають незначний зв'язок з визначеним правом і мають більш тісний зв'язок з іншим правом. Це положення не застосовується, якщо сторони (сторона) здійснили вибір права відповідно до частини першої цієї статті.

У пункті 10.2 контракту сторони узгодили, що до прав і обов'язків сторін застосовується законодавство країни відповідача, у даному випадку - законодавство України, в тому числі, норми ратифікованих Україною конвенцій, що регулюють міжнародну купівлю-продаж товарів.

14.07.1993 року Україна ратифікувала Конвенцію ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року (995_002) , яка вступила в силу для України 01.04.1994 року.

У відповідності до ст. 9 Конституції України дана Конвенція є невід'ємною частиною національного законодавства України.

До Протоколу про зміну Конвенції про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року (995_002) Україна не приєднувалась, тому такий Протокол не є чинним для України, а Конвенція діє для України в редакції 1974 року.

У відповідності до п. 1 ст. 1 Конвенції, остання визначає умови, за яких вимоги покупця та продавця один до одного, що випливають з договору міжнародної купівлі-продажу товарів або пов'язані з його порушенням, припиненням або недійсністю, не можуть бути задоволені внаслідок закінчення певного періоду часу.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Конвенції, її положення застосовуються в тих випадках, якщо на момент укладення договору міжнародної купівлі-продажу товарів сторони контракту здійснюють свою комерційну діяльність у Договірних державах.

Частиною 2 ст.6 Конвенції визначає, що договори на поставку товарів, що підлягають виготовленню або виробництву, вважаються договорами купівлі-продажу, якщо сторона, яка замовляє товари, не зобов'язується поставити істотну частину матеріалів, необхідних для виготовлення або виробництва таких товарів.

Положення даної Конвенції (995_002) застосовуються автоматично, якщо на момент укладення договору міжнародної купівлі-продажу товарів сторони контракту здійснюють свою комерційну діяльність у Договірних державах.

З 24.12.1991 року Російська Федерація продовжує членство бувшого Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) в Організації Об'єднаних Націй і починаючи з цієї дати несе у повному обсязі відповідальність за всіма правами та зобов'язаннями СРСР згідно Статуту ООН і багатосторонніх угод, депозитарієм яких виступає Генеральний Секретар.

Як зазначається у п. 2 ст. 3 Конвенції, оскільки ця Конвенція не передбачає інше, вона застосовується незалежно від права, яке могло б підлягати застосуванню на підставі норм міжнародного приватного права.

В силу п. 3 ст. 3 Конвенції, її положення не застосовуються, якщо сторони договору домовились про це у ясно вираженій формі.

Згідно ст. 8 Конвенції строк позовної давності встановлюється в чотири роки.

Пунктом 1 статті 20 Конвенції унормовано - якщо боржник до закінчення строку позовної давності у письмовій формі визнає своє зобов'язання перед кредитором, то від дня такого визнання розпочинається новий чотирирічний строк давності позову.

Отже, оскільки сторони контракту, які на момент укладення контракту здійснювали свою комерційну діяльність у Договірних державах, не виключили застосування Конвенції у ясній формі, питання щодо наявності чи відсутності пропуску строку позовної давності для звернення з даним позовом до суду підлягає вирішенню з урахуванням положень Конвенції ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року (995_002) , а не Цивільного кодексу України (435-15) .

Відповідно до ст. 35 Закону України "Про міжнародне приватне право" (із змінами та доповненнями) позовна давність визначається правом, яке застосовується для визначення прав та обов'язків учасників відповідних відносин.

Як вже зазначалося вище, у п.11.11 Договору № 1065Ри Холдінгова компанія "АвтоКрАЗ" у формі відкритого акціонерного товариства та Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Альфатекс" узгодили, що правовідносини, які не врегульовано даним договором, регулюються діючим законодавством України.

Відтак, при вирішенні даного спору суд застосує матеріальне право України, частиною якого відповідно до ст. 9 Конституції України є чинні міжнародні угоди, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, які мають пріоритет перед законодавством України відповідно до ст. 4 ГПК України у разі, якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України.

Оскільки умовами Договору № 1065Ри не передбачено зобов'язання покупця (позивача) щодо поставки матеріалів, необхідних для виготовлення продавцем (відповідачем) автомобілів, які є предметом Договору № 1065Ри, останній в розумінні Конвенції визнається договором купівлі-продажу, а отже підпадає під визначення договору міжнародної купівлі-продажу товарів, яке дається в п. а) ст. 2 Конвенції.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Конвенції, оскільки ця Конвенція не передбачає інше, вона застосовується незалежно від права, яке могло б підлягати застосуванню на підставі норм міжнародного приватного права.

Згідно з ч. 3 ст. 3 Конвенції, її положення не застосовуються, якщо сторони договору домовились про це у ясно вираженій формі.

Отже, оскільки сторони Договору № 1065Ри, які на момент його укладення здійснювали свою комерційну діяльність у Договірних державах, не виключили її застосування у ясній формі, питання щодо наявності чи відсутності пропуску строку позовної давності для звернення з даним позовом до суду підлягає вирішенню з урахуванням положень Конвенції ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року (995_002) .

Як передбачено п.1 ст.10 Конвенції право на позов, що випливає з порушення договору, виникає в той день, коли мало місце таке порушення. Якщо боржник до закінчення строку позовної давності у письмовій формі визнає своє зобов'язання перед кредитором, то від дня такого визнання розпочинається новий чотирирічний строк давності позову (ст. 20 Конвенції).

Відповідно до ст. 24 Конвенції, закінчення строку позовної давності береться до уваги судом лише за заявою сторони у спорі. Відповідна заява про застосування позовної давності надавалася відповідачем у відзиві на позов, при цьому відповідач посилається на пропуск строку позовної давності, визначений Цивільним Кодексом України (435-15) .

Суд першої інстанції на відміну від суду апеляційної інстанції правомірно відхилив твердження відповідача, щодо застосування до спірних правовідносин приписів Цивільного Кодексу України (435-15) оскільки вчинення відповідачем дії, яка свідчить про визнання боргу перед попереднім кредитором (про що було заявлено представником відповідача у судовому засіданні суду касаційної інстанції 20.08.2014р.) та наведені вище приписи ст. 20 Конвенції, даний позов Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфатекс" пред'явлено до господарського суду Полтавської області 08.01.2014 р., тобто в межах встановленого чотирьохрічного строку позовної давності.

За таких обставин, позовні вимоги підтверджені поданими доказами та відповідають нормам матеріального права в частині стягнення перерахованої попередньої оплати в сумі 3 977 677 доларів США 00 центів (еквівалент 31 781 639,23 грн.), відповідачем по суті не спростовані, а тому господарський суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги саме в цій частині. Стосовно вимог про стягнення з відповідача 2 084 903 доларів США 00 центів (еквівалент 16 658 374,97 грн.) основного боргу, 545 632 доларів США 20 центів (еквівалент 4 359 601,28 грн.) 3 % річних за період з 15.12.2010 р. по 15.12.2013 р. та 861 882 доларів США 54 центи (еквівалент 6 886 441,49 грн.) пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, що обрахована за період з 15.12.2012 р. по 15.12.2013 р. суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що останні є неправомірними, та відмовив у їх задоволенні.

Стосовно мотивів касаційної скарги щодо наявності підстав для самовідводу суддів апеляційного господарського суду колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України суддя не може брати участі в розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо він є родичем осіб, які беруть участь у судовому процесі, якщо було порушено порядок визначення судді для розгляду справи, встановлений частиною третьою статті 21 цього Кодексу, або якщо буде встановлено інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості.

Не є підставами для відводу суддів заяви, які містять лише припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними і допустимими доказами, а також наявність скарг, поданих на суддю (суддів) у зв'язку з розглядом даної чи іншої справи, обставини, пов'язані з прийняттям суддями рішень з інших справ.

Відповідно до положень ст. 2-1 ГПК України визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи здійснюється автоматизованою системою документообігу суду під час реєстрації відповідних документів за принципом вірогідності, який враховує кількість справ, що перебувають у провадженні суддів, заборону брати участь у перегляді рішень для судді, який брав участь в ухваленні судового рішення, про перегляд якого порушується питання, перебування суддів у відпустці, на лікарняному, у відрядженні та закінчення терміну повноважень. Справи розподіляються з урахуванням спеціалізації суддів. Після визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи, внесення змін до реєстраційних даних щодо цієї справи, а також видалення цих даних з автоматизованої системи документообігу суду не допускається, крім випадків, установлених законом.

Порядок функціонування автоматизованої системи документообігу суду визначається Положенням про автоматизовану систему документообігу суду.

Оскільки обставини, пов'язані з прийняттям суддями рішень з інших справ не є підставами для відводу суддів, то посилання скаржника про наявність підстав для самовідводу суддів, у зв'язку з прийняттям ними постанови в іншій справі слід визнати неправомірними.

Відповідно до ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 6 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (ч. 1 ст. 111-10 ГПК України).

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені місцевим господарським судом на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому рішення господарського суду Полтавської області від 14.05.2014 р. підлягає залишенню в силі, а постанова Харківського апеляційного господарського суду від 24.06.2014 р. у справі № 917/2572/13 - скасуванню.