Л.І. Рогач - головуючого, С.В. Бакуліної, Г.П. Коробенка, за участю представників: позивача- не з'явився (про час та дату судового засідання повідомлений належним чином); відповідачів - не з'явився (про час та дату судового засідання повідомлений належним чином); - Хоменко С.І., дов. від 18.08.2014; розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська автомобільна торгівельна компанія" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.07.2014 у справі № 922/1323/14 Господарського суду Харківської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Рассвет" до - Товариства з обмеженою відповідальністю "Технотранс 2006"; - Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська автомобільна торгівельна компанія" про визнання недійсним договору

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Рассвет" звернулось до господарського суду з позовом про визнання недійсним договору відступлення права вимоги (цесії) від 09.06.2011 № ХАТК/Р015-09, укладеного Товариством з обмеженою відповідальністю "Технотранс 2006" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківська автомобільна торгівельна компанія", як такого, що порушує приписи статті 203 Цивільного кодексу з огляду на підписання його неуповноваженими представниками. 28.04.2014 позивач вказав додатково, що спірний договір містить також ознаки факторингу (т.1, а.с.131), надавши 12.05.2014 відповідне обґрунтування позовних вимог щодо вчинення відповідачами договору, який відповідає ознакам факторингу за критерієм отримання прибутку за наслідками відступлення права вимоги всупереч статті 1079 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання фінансових послуг" (т.1, а.с.159-160).

Відповідачі відхилили позовні вимоги повністю, зазначивши, що спірний договір укладено відповідно до положень законодавства про уступку права вимоги, зазначений договір не порушує права позивача.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 15.05.2014 (суддя Жиляєв Є.М.) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.07.2014 (судді: Пуль О.А. - головуючий, Білоусова Я.О., Лакіза В.В.) рішення суду першої інстанції скасовано; прийнято нове рішення, яким позов задоволено; визнано недійсним договір відступлення права вимоги (цесії) від 09.06.2011 № ХАТК/Р015-09, укладений Товариством з обмеженою відповідальністю "Технотранс 2006" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківська автомобільна торгівельна компанія"; з відповідачів стягнуто на користь позивача по 609 грн. витрат за подання позовної заяви та по 304,50 грн. судових витрат за розгляд апеляційної скарги.

Не погоджуючись з висновками апеляційного господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківська автомобільна торгівельна компанія" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції у даній справі, а рішення місцевого господарського суду в даній справі залишити в силі. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення апеляційним господарським судом приписів статей 203, 215, 512, 514, 515, 516, 1077, 1079 Цивільного кодексу України, статей 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України; визначаючи спірний договір як договір факторингу, суд не врахував невідповідність сторін договору спеціальному суб'єктному складу сторін у договорі факторингу та опосередкування спірним договором правовідносин зі звичайної зміни кредитора у зобов'язанні, не обґрунтував зміст права позивача, як боржника у зобов'язанні, порушеного укладеним договором.

Позивач не надіслав відзив на касаційну скаргу; натомість направив письмові клопотання про відкладення розгляду справи з огляду на неможливість прибуття в судове засідання; клопотання про відкладення розгляду справи відхилено колегією суддів відповідно до приписів статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позивач не навів обставин, що свідчать про неможливість розгляду касаційної скарги у даному судовому засіданні, участь представників у судовому засіданні обов'язковою не визнавалась.

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Технотранс 2006" відзив на касаційну скаргу не подав та не скористався правом на участь представника у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська автомобільна торгівельна компанія", присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 08 жовтня 2009 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Технотранс 2006" та Товариством з обмеженою відповідальністю агрофірма "Рассвет" укладено договір поворотної фінансової допомоги № ТТ/ФП001-335.

09 червня 2011 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Технотранс 2006" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківська автомобільна торгівельна компанія" укладено договір відступлення права вимоги (цесії) № ХАТК/Р015-09, у відповідності до умов якого перший відповідач відступив на користь другого відповідача право вимоги від Позивача основної заборгованості в розмірі 5150973,00 грн., яка виникла за вищезазначеним договором поворотної фінансової допомоги. За умовами укладеного договору відступлення права вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю "Технотранс 2006" зобов'язалося передати Товариству з обмеженою відповідальністю "Харківська автомобільна торгівельна компанія" грошові кошти за плату, розмір якої визначається договором.

Згідно з пунктом 4 спірного договору сума вимоги, яка передається у відповідності з даним договором, складає 5150937 грн. 00 коп. Пунктом 5 договору встановлено, що за уступку права вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківська автомобільна торгівельна компанія" зобов'язується сплатити Товариству з обмеженою відповідальністю "Технотранс 2006" суму 5000000 грн. 00 коп.

За змістом матеріалів господарської справи № 922/1323/14 та наданих під час розгляду справи пояснень сторін, ухвалою Господарського суду Харківської області від 11.06.2012 по справі № 5023/2567/12 у відношенні до Товариства з обмеженою відповідальністю "Технотранс 2006" порушено провадження у справі про банкрутство. Постановою Господарського суду Харківської області від 24.12.2012 Товариство з обмеженою відповідальністю "Технотранс 2006" визнано банкрутом та розпочато ліквідаційну процедуру; ухвалою від 28.01.2014 ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "Технотранс 2006" призначено арбітражного керуючого Немашкалова В.М. (свідоцтво № НОМЕР_2 від 28.02.2013, код НОМЕР_1, АДРЕСА_1).

Судами також встановлено, що на момент вчинення спірного договору діяла редакція Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Технотранс 2006", зареєстрована державним реєстратором Харківської районної державної адміністрації Харківської області 28.01.2009 за № 14711050010023434, відповідно до статті 7.5 якого виконавчим органом Товариства є Генеральний директор, що здійснює поточне керівництво діяльністю Товариства та обирається загальними зборами учасників терміном на 3 роки; генеральний директор, крім іншого, має повноваження укладати договори, угоди, контракти у власних інтересах Товариства на будь-яку суму без обмежень гривень.

На момент підписання спірного договору діяв Статут Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська автомобільна торгівельна компанія", зареєстрований державним реєстратором Харківської районної державної адміністрації Харківської області 14.04.2011 за № 14711020000025470, розділом 7 якого "Органи управління товариства і повноваження трудового колективу" передбачено, що вищим органом управління товариства є загальні збори учасників, що складаються з учасників чи призначених ними представників, а виконавчим органом є директор. Пунктом 7.2 Статуту Товариства встановлено, що до виключної компетенції загальних зборів учасників відноситься надання згоди на укладення зовнішньоекономічних контрактів (договорів), будь - яких договорів (угод) на суму, що перевищує 1000000,00 грн., договорів на відчуження об'єктів нерухомості, в тому числі об'єктів незавершеного будівництва і земельних ділянок, та корпоративних прав, договорів застави, майнової поруки, гарантії та кредитних договорів, угод з цінними паперами, угод, формою розрахунків яких виступає вексель. За змістом пункту 7.7 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська автомобільна торгівельна компанія", директор Товариства без доручення діє від імені Товариства, представляє його у відносинах з органами державної влади та самоврядування, правоохоронними органами, а також іншими юридичними і фізичними особами, розпоряджається у встановленому порядку майном та коштами товариства, укладає договори (угоди) і контракти, при безумовному обов'язковому дотриманні вимог пункту л) статті 7.2 Статуту товариства щодо отримання обов'язкової згоди загальних зборів учасників. Відповідно до протоколу загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська автомобільна торгівельна компанія" № 07/06/11 від 07.06.2011 загальними зборами прийнято рішення про укладення з Товариством з обмеженою відповідальністю "Технотранс 2006" договору уступки права вимоги заборгованості у розмірі 5150937,00 грн., що утворилась за договором поворотної фінансової допомоги № ТТ/ФП001-355 від 08.10.2009, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Рассвет", а також уповноважено директора Товариства Міхалькова В.І. підписати договір уступки права вимоги, чим підтверджено отримано погодження загальних зборів товариства.

Позивач мотивував недійсність укладеного відповідачами договору доводами про таке:

- договір укладено не уповноваженими представниками, наголошуючи, оскільки фізична особа ОСОБА_8, якою підписано спірний Договір цесії, не мала на момент укладення спірного правочину права підписувати від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Технотранс 2006" правочини на суму, що перевищує 1000000,00 грн., позаяк правочини на суму, яка перевищує 1000000,00грн. укладаються виключно з дозволу загальних зборів підприємства першого відповідача, відомості про що в тексті спірного договору відсутні; за змістом статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська автомобільна торгівельна компанія" фізична особа ОСОБА_9, якою підписано спірний Договір цесії, не мала на момент укладення спірного правочину права підписувати від імені Товариства правочини на суму, що перевищує 2500000,00 грн., позаяк, всі правочини на суму, яка перевищує 2500000,00 грн. укладаються з дозволу загальних зборів Товариства, відомості про що в тексті договору відсутні;

- метою спірного договору є передача права вимоги до боржника від одного кредитора до іншого, кредитора, тобто, зміна сторін у виконанні зобов'язання з набуттям додаткового доходу - отримання прибутку, що відповідає ознакам договору факторингу; укладення договору факторингу без ліцензії фінансової установи є підставою для визнання його недійсним.

Позивач обґрунтовував наявність права на захист якого подано позов тим, що він, як боржник у зобов'язанні, несе ризик виконання зобов'язання неналежному кредитору, а виконання зобов'язання неналежному кредитору не звільнить його, як боржника, від виконання обов'язку належному кредитору; виконання позивачем (боржником за зобов'язанням) зобов'язання за договором фінансової допомоги на користь нового кредитора буде вважатися неналежним і може спричинити подвійне стягнення з позивача заборгованості за договором поворотної фінансової допомоги на користь первісного та нового кредитора.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд вказав, що спірний договір укладено особами, чиї повноваження підтверджено належним чином, а також зазначив, що спірний договір не є має ознак договору факторингу за критерієм здійснення його сторонами діяльності на ринку фінансових послуг та платності наданої послуги.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду щодо відсутності підстав для визнання спірного договору недійсним з мотивів підписання його не уповноваженими особами; водночас, визнав необґрунтованим висновок щодо відсутності у спірного договору ознак договору факторингу.

Зокрема, суд апеляційної інстанції зазначив, що співставлення умов договору поворотної фінансової допомоги № ТТ/ФП001-335 та договору уступки вимоги (цесії) № ХАТК/РО15-09, вказує на те, що фактично сторони уклали вимоги договір, предметом якого є фінансування одного учасника іншим в рахунок передання грошової вимоги до третьої особи, і таке фінансування здійснюється за винагороду, розрахунок нового кредитора з первісним кредитором за уступку права вимоги здійснюється не у повному обсязі, з дисконтом від отриманої суми боргу, що відповідає критеріям операції з фінансовими активами, тобто, містить ознаки фінансової послуги. При цьому новий кредитор не значиться у державному реєстрі фінансових установ, не мав ліцензії на здійснення операцій, які згідно з чинним законодавством мають право здійснювати банки або інші фінансові установи.

Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначив, що, відповідно до частини 1 статті 227 Цивільного кодексу України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним, а, враховуючи, що договір цесії суперечить вимогам закону, є недійсним та не тягне ніяких юридичних наслідків, окрім тих, що пов'язані з його недійсністю, то виконання позивачем (боржником за зобов'язанням) зобов'язання за договором фінансової допомоги на користь нового кредитора буде вважатися неналежним і може спричинити подвійне стягнення з позивача заборгованості за договором поворотної фінансової допомоги на користь первісного та нового кредитора.

Судова колегія зазначає, що у відповідності до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє право чин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У відповідності до статті 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до статті 238 ЦК України, представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє; правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Згідно зі статтею 145 Цивільного кодексу України у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства. Компетенція виконавчого органу Товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються цим Кодексом, іншим законом і статутом товариства.

Враховуючи наведені вище положення законодавства, досліджений судами зміст статутів відповідачів, господарські суди законно та обґрунтовано відхилили твердження позивача щодо укладення договору з сторони відповідачів особами, які не мали права його підписувати, а також твердження щодо порушення господарської компетенції при укладенні спірного договору.

Також судова колегія зазначає, що відповідно до приписів статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Згідно з частиною 1 статті 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому ( майбутня вимога). За частиною 3 статті 1079 Цивільного кодексу України фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансовою послугою є операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальності вартості фінансових активів. Статтею 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" до фінансових послуг віднесено, зокрема, факторинг.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.2000 року № 1775-ІІІ надання фінансових послуг підлягаює ліцензуванню, а статтею 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" визначено види діяльності, на які Держфінпослуг може надавати фінансовим установам ліцензії.

Разом з тим, за змістом преамбули, Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 року (2664-14) , який набрав чинності 23 серпня 2001 року, встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг. Аналіз цього Закону дає підстави для висновку, що він належить до нормативного акту спеціальної дії та регулює відносини, пов'язані з функціонуванням фінансових ринків та наданням фінансових послуг споживачам. В Законі зазначено, що його метою є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.

У частинах 1, 2 статті 2 Закону, які визначають сферу його дії, вказано, що він регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з наданням фінансових послуг. Фінансові установи в Україні діють відповідно до цього Закону з урахуванням норм законів України, які встановлюють особливості їх діяльності. Визначення фінансових установ дано у пункті 1 статті 1 Закону, а у пункті 7 статті 1 Закону наведено вичерпний перелік суб'єктів, на яких поширюється дія цього Закону. Це - учасники ринків фінансових послуг, до яких відносяться юридичні особи та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які відповідно до закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України та споживачі таких послуг. При цьому Закон розповсюджує свою дію не на усі юридичні особи, а лише на ті, які є професійними учасниками ринку фінансових послуг.

Частиною 4 статті 5 Закону вказано, що можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції. Визначення фінансової послуги наведено у пункті 5 частини 1 статті 1 Закону як операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що сфера дії Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) є обмеженою не поширюється на юридичних осіб, які за своїм статусом не є фінансовими установами (відповідну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України, від 26.12.2011 № 6-85цс11).

Також за наведеним у статті 1077 Цивільного кодексу України визначенням договору факторингу цей договір спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

За змістом статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), який вчиняється у такій самій формі, що й основний правочин. Також за частиною 3 статті 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру; до таких правовідносин застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено законодавством.

Не врахувавши особливостей договору факторингу в системі цивільно-правових договорів, що опосередковують передачу права вимоги, та зазначених положень цивільного законодавства не врахували, суд апеляційної інстанції умов спірного договору з достатньою повнотою не проаналізував та без належного правового обґрунтування визначив його правову природу як договору факторингу та необхідність дотримання спеціальних вимог щодо суб'єктного складу договору.

Посилаючись на пункт 1 розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 № 231 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг", зареєстрованого Міністерством юстиції України 23.04.2009 року за № 373/16389 (z0373-09) , в редакції станом на момент укладання спірного договору, суд апеляційної інстанції не проаналізував правову природу цього розпорядження, як виданого на підставі пункту 6 частини 1 статті 28 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" в межах компетенції надавати висновки про віднесення операцій до фінансових послуг, та безпідставно застосував редакцію висновку, що втратив силу, до відносин, які не регулюються вказаним вище Законом.

Місцевий господарський суд, дослідивши визначення договору факторингу та зміст правовідносин за договором, обґрунтовано вказав на відсутність у договорі істотних ознак договору факторингу, а саме спеціального суб'єктного складу та плати за надану фінансову послугу, ознак професійної діяльності стосовно платного викупу боргових зобов'язань за суму, значно нижчу номіналу, та дійшов вірного висновку про відповідність його положень чинному законодавству, що регулюють уступку права вимоги.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду та рішенні місцевого суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суд апеляційної інстанції, приймаючи постанову у справі, невірно застосував норми матеріального права до правовідносин сторін за спірним договором, в зв'язку з чим дійшов хибного висновку щодо невідповідності його змісту вимогам законодавства, що регулюють уступку права вимоги.