Ткаченко Н.Г. (головуючого), Катеринчук Л.Й. (доповідача), Куровського С.В розглянувши касаційну скаргу ПАТ "Райфффайзен Банк Аваль" в особі Луганської обласної дирекції на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 19.05.2014 року у справі господарського суду № 13б/5014/2622/2012(12б/5014/1434/2012(22/85б/2011)) Луганської області за заявою ПАТ "Райфффайзен Банк Аваль" в особі Луганської обласної дирекції до фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 про визнання банкрутом ліквідатор Синяпкін О.В. за відсутності явки в судове засідання представників учасників провадження у справі,

ухвалою господарського суду Луганської області від 27.12.2011 року за заявою ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Луганської обласної дирекції (далі - ініціюючого кредитора) порушено провадження у справі № 22/85б/2011 про банкрутство фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (далі - боржника) за спеціальною процедурою, передбаченою статтями 47 - 49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України № 2343-ХІІ (2343-12) , до внесення змін Законом України № 4212-VІ від 22.12.2011 року (4212-17) ) (далі - Закон про банкрутство), введено мораторій на задоволення вимог кредиторів (том 1, а.с. 1 - 3).

Ухвалами господарського Луганської області від 22.03.2012 року та від 25.06.2012 року провадження у справі припинялося як таке, що порушене безпідставно. постановами Донецького апеляційного господарського суду від 25.04.2012 року та від 14.08.2012 року зазначені ухвали скасовувалися з направленням справи на розгляд до суду першої інстанції (том 2, а.с. 36 - 40, 70 - 72, том 3, а.с. 42 - 47, 93 - 95).

Ухвалою господарського суду Луганської області від 11.07.2013 року, залишеною без змін Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 04.09.2013 року, провадження у справі № 13б/5014/2622/2012(12б/5014/1434/2012 (22/85б/2011)) про банкрутство фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 припинено, скасовано мораторій на задоволення вимог кредиторів (том 3, а.с. 213 - 216, 274 - 276). Суди дійшли висновку про недоведення ініціюючим кредитором на момент визнання боржника банкрутом за спрощеною процедурою згідно статей 47-49 Закону про банкрутство факту неоплатності боржника відповідно до статті 205 Господарського кодексу України.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.11.2013 року постанову апеляційного господарського суду від 04.09.2013 року та ухвалу суду першої інстанції від 11.07.2013 року у даній справі скасовано, справу передано для розгляду до суду першої інстанції в іншому складі суду (том 4, а.с. 21-27). Колегія суддів касаційного суду зазначила про те, що суди попередніх інстанцій невірно визначили розмір безспірних грошових вимог ініціюючого кредитора, які не забезпечено заставою майна боржника за кредитними зобов'язаннями боржника, а також дійшли помилкових висновків про обов'язок ініціюючого кредитора доводити обставини неоплатності боржника в судовому засіданні, предметом якого є введення ліквідаційної процедури, якщо провадження у справі про банкрутство порушується щодо громадянина-підприємця за статтями 47 - 49 Закону про банкрутство.

В ході розгляду справи постановою господарського суду Луганської області від 17.03.2014 року (суддя Кірпа Т.С.) визнано грошові вимоги ініціюючого кредитора до боржника на суму 434 503, 20 грн., визнано боржника банкрутом та відкрито щодо нього ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців, до 17.03.2015 року, призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Синяпкіна О.В., зобов'язано банкрута протягом 15 днів з дня призначення ліквідатора передати йому бухгалтерську та іншу документацію, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності банкрута, зобов'язано ліквідатора банкрута Синяпкіна О.В. надати суду в термін до 01.06.2014 року відомості про результати розгляду вимог кредиторів, реєстр вимог кредиторів на затвердження, провести інвентаризацію майна боржника (том 5, а.с. 133-146).

Не погоджуючись з винесеною постановою, боржник звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив припинити провадження у даній справі про банкрутство як таке, що порушене безпідставно, з огляду на недоведення ініціюючим кредитором, як заставодержателем майна боржника, факту вжиття всіх можливих заходів для стягнення кредитної заборгованості з боржника поза межами справи про банкрутство, зокрема, у виконавчому провадженні.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 19.05.2014 року (колегія суддів у складі: головуючого судді - М'ясищева А.М., суддів: Будко Н.В., Москальової І.В.) постанову господарського суду Луганської області від 17.03.2014 року скасовано, провадження у справі № 13б/5014/2622/2012(12б/5014/1434/2012 (22/85б/2011)) припинено. Апеляційний суд дійшов висновку про те, що розмір грошових вимог ініціюючого кредитора-заставодержателя, які не забезпечені заставним майном боржника, вартість якого визначена в договірному порядку згідно договорів застави (іпотеки), не перевищує 300 мінімальних розмірів заробітних плат. Відтак, такі вимоги не є безспірними в розумінні статті 1 та частини 3 статті 6 Закону про банкрутство та не можуть бути підставою для порушення господарським судом справи про банкрутство (том 5, а.с. 192-196).

Не погоджуючись з винесеною постановою, ініціюючий кредитор звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду від 19.05.2014 року, а постанову суду першої інстанції від 17.03.2014 року залишити в силі, аргументуючи порушенням апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 589 - 591 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), статей 1, 48 Закону про банкрутство, статті 12 Закону України "Про заставу", статті 5 Закону України "Про іпотеку", статті 58 Закону України "Про виконавче провадження", статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ).

Зокрема, скаржник зазначив, що судом апеляційної інстанції не спростовано доводів ініціюючого кредитора про те, що на момент порушення справи про банкрутство ним було дотримано вимог статей 1, 6, 7 Закону про банкрутство та доведено наявність підстав для порушення справи про банкрутство, оскільки згідно висновків судових експертиз, які прийнято судом першої інстанції за належний доказ вартості заставного майна, загальна експертна вартість заставного майна боржника, яким забезпечувалися його безспірні вимоги на суму 1 895 727, 20 грн., згідно судового рішення, становить 1 461 224 грн., що підтверджує наявність безспірних грошових вимог на суму 434 503, 02 грн., не забезпечених заставою майна боржника та є достатньою для порушення процедури банкрутства. Також ініціюючий кредитор не погодився з висновками апеляційного суду про те, що при визначенні вартості заставного майна, яким частково забезпечені його грошові вимоги до боржника, необхідно виходити із заставної вартості такого майна відповідно до умов договору застави (іпотеки).

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційного суду від 19.05.2014 року на підставі встановлених фактичних обставин справи, вивчивши матеріали справи, перевіривши застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Відповідно до частини 2 статті 4-1 ГПК України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону про банкрутство, провадження у справах про банкрутство регулюються цим Законом, Господарським процесуальним кодексом (1798-12) та іншими законодавчими актами України.

Розділом VІ Закону та статтею 41 Закону про банкрутство передбачено, що відносини, пов'язані з банкрутством окремих категорій суб'єктів підприємницької діяльності, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом. До окремих категорій суб'єктів підприємницької діяльності законодавець відніс громадянина, який здійснює підприємницьку діяльність (статті 47-49 Закону).

Відповідно до частин 1, 2 статті 47 Закону про банкрутство, правила, передбачені цією статтею, застосовуються до відносин, пов'язаних з визнанням громадянина - суб'єкта підприємницької діяльності (далі - громадянина-підприємця) банкрутом. Заява про порушення справи про банкрутство громадянина-підприємця може бути подана в господарський суд громадянином-підприємцем, який є боржником, або його кредиторами.

Частиною 3 статті 6 Закону про банкрутство встановлено, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим законом.

При цьому, безспірність вимог кредитора повинна підтверджуватись документами, які кредитор зобов'язаний додати до заяви про порушення справи про банкрутство. Перелік цих документів міститься в частині 8 статті 7 Закону про банкрутство, в якій, зокрема, зазначено, що кредитор повинен додати до заяви рішення суду, господарського суду, які розглядали вимоги кредитора до боржника, виконавчі документи чи інші документи, що підтверджують визнання боржником вимог кредитора, а також докази того, що вартість предмета застави є недостатньою для повного задоволення вимоги, забезпеченої заставою у разі, якщо єдина підтверджена вимога кредитора, який подає заяву, забезпечена активами боржника.

Застосовуючи зазначені положення Закону про банкрутство, необхідно виходити із системного аналізу норм цього Закону, зокрема статті 1, якою визначено, що безспірні вимоги кредиторів - це вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Відтак, згідно із Законом про банкрутство, вимоги кредиторів набувають характеру безспірних, якщо вони підтверджені відповідними документами, зокрема виконавчими чи розрахунковими, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. З такими висновками погодився Верховний Суд України у постанові № 06/337 від 17.10.2006 у справі № 3/157.

При цьому, відповідно до частини 9 статті 11 Закону про банкрутство, кредитор, вимоги якого забезпечені заставою, має право заявити вимоги до боржника в частині, не забезпеченій заставою, або на суму різниці між розміром вимоги та виручкою, яка може бути отримана при продажу предмета застави, якщо вартість предмета застави недостатня для повного задоволення його вимоги.

Отже, кредитор, вимоги якого забезпечені заставою, має право заявити вимоги до боржника в частині, не забезпеченій заставою, або на суму різниці між розміром вимоги та виручкою, яка може бути отримана при продажу предмета застави, якщо вартість предмета застави недостатня для повного задоволення його вимоги і такі обставини підтверджуються безспірними доказами, незалежно від того, чи порушення провадження здійснюється за загальною процедурою, чи стосовно громадянина-підприємця за статтями 47-49 цього Закону про банкрутство.

Відповідно до частини 1 статті 33 та частини 2 статті 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з частинами 1, 2 статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до частин 1, 2 статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ухвалою суду від 27.12.2011 року порушено провадження у даній справі про банкрутство за заявою ініціюючого кредитора у зв'язку з невиконанням боржником, який є фізичною особою-підприємцем, зобов'язань за кредитним договором № 011/11-19/28 від 14.11.2006 року, згідно з яким банк (ініціюючий кредитор) надав боржнику кредит на суму 170 000 євро для розвитку існуючого бізнесу під 12% річних строком до 13.11.2011 року (том 1, а.с. 12 - 15).

Судом встановлено, що на забезпечення виконання зобов'язання з повернення кредитних коштів, боржник передав банку в заставу згідно договору застави № 011/11-19/28/1 від 17.11.2006 року комплект обладнання для виробу поліетиленової плівки УПР 1500-3 1985 року випуску, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, заставною вартістю 57 405 грн. (том 1, а.с. 16 - 21).

Також судом встановлено обставини укладення договору іпотеки від 16.11.2006 року, за яким боржник передав в іпотеку банку нерухоме майно вартістю 1 673 718 грн., на виконання зобов'язань за кредитним договором № 011/11-19/28 від 14.11.2006 року, а саме: цех по виробництву поліетиленової плівки, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а.с. 22 - 26).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у зв'язку з невиконанням боржником зобов'язань за кредитним договором № 011/11-19/28 від 14.11.2006 року, рішенням господарського суду від 13.11.2009 року у справі №1/132 з боржника стягнено на користь банку 170 000 євро заборгованості за кредитом, 9 412, 96 євро заборгованості за процентами, 12 723, 61 грн. пені за процентами, 1 794, 13 євро та 127, 27 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; на виконання зазначеного рішення видано наказ № 1-132 від 14.12.2009 року, на підставі якого 27.01.2010 року державним виконавцем державної виконавчої служби відкрито виконавче провадження (том 1, а.с. 27 - 31).

Судом першої інстанції встановлено, що ініціюючим кредитором подано до суду уточнення № 140-12-2-00/73 від 20.02.2014 року, з якого вбачається, що в період з моменту винесення господарським судом Луганської області рішення у справі № 1/132 від 13.11.2009 року і до моменту подання заяви про порушення справи про банкрутство, боржником сплачено заборгованість за кредитом на загальну суму 2 444, 08 євро (том 5, а.с. 56 - 58).

Відтак, як встановлено судом першої інстанції, з врахуванням погашення боржником частини боргу до моменту порушення даної справи про банкрутство, безспірні вимоги ініціюючого кредитора до боржника складають 1 895 727, 20 грн. (178 763, 01 євро (еквівалентно 1 882 640, 14 грн.) + 13 086, 88 грн.).

Судом першої інстанції встановлено, що згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи № 110/23 від 14.06.2013 року, ринкова вартість забезпеченого заставою об'єкту нерухомості складає 1 394 063 грн. (том 3, а.с. 172 - 188), а вартість переданого в заставу банку агрегату для виробництва поліетиленової плівки УПР 1500-3 1985 року випуску, згідно висновку судово-товарознавчої експертизи № 2355/26 від 22.04.2013 року, складає 67 161 грн. (том 3, а.с. 144 - 156).

Зазначені висновки судових експертиз суд першої інстанції прийняв до уваги як належні докази оцінки вартості заставного майна та дійшов висновку, що загальна експертна вартість заставного майна складає 1 461 224 грн. (1 394 063 грн. + 67 161 грн.).

Також суд першої інстанції встановив, що з матеріалів справи вбачається, що згідно Договору застави від 12.03.2008 року боржник, як майновий поручитель, забезпечив перед ініціюючим кредитором виконання грошових зобов'язань третьої особи - ОСОБА_5 згідно кредитного договору № 010/24-00/232Г від 11.03.2008 року (том 3, а.с. 264-266). Однак, місцевий господарським суд дійшов висновку, що майно боржника, передане в заставу банку в забезпечення виконання зобов'язань третьої особи за зазначеним кредитним договором, не може вважатися таким, що забезпечує виконання боржником безспірних вимог ініціюючого кредитора, які виникли за кредитним договором № 011/11-19/28 від 14.11.2006 року та розмір яких визначено на підставі рішення господарського суду від 13.11.2009 року у справі № 1/132.

Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що розмір безспірних вимог ініціюючого кредитора, не забезпечених заставою майна боржника, складає 434 503, 20 грн. (1 895 727, 20 грн. - 1 461 224 грн.) та є достатнім для порушення провадження у справі про банкрутство громадянина-підприємця за заявою ініціюючого кредитора.

З огляду на порушення даної справи за особливостями провадження згідно статей 47-49 Закону про банкрутство, які дозволяють після порушення провадження у справі про банкрутство громадянина-підприємця не вводити інших процедур (розпорядження майном, санації), а відразу перейти до ліквідаційної процедури, суд першої інстанції, встановивши обставини надання ініціюючим кредитором належних доказів на підтвердження безспірності вимог до боржника, визнав безспірними грошові вимоги ініціюючого кредитора на суму 434 503, 20 грн., визнав фізичну особу-підприємця ОСОБА_5 банкрутом, відкрив щодо нього ліквідаційну процедури строком на 12 місяців та призначив ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Синяпкіна О.В.

Апеляційний суд, переглядаючи справу в повному обсязі, не погодився з висновками суду першої інстанції про підставність порушення справи про банкрутство, скасував постанову місцевого господарського суду від 17.03.2014 року про визнання громадянина-підприємця банкрутом та припинив провадження у даній справі про банкрутство в цілому як безпідставно порушене.

При цьому, апеляційний суд встановив, що провадження у даній справі про банкрутство порушено за заявою ініціюючого кредитора у зв'язку з невиконанням боржником, який є фізичною особою-підприємцем, зобов'язань за кредитним договором № 011/11-19/28 від 14.11.2006 року, на забезпечення виконання зобов'язання за яким, боржник передав в заставу банку згідно договору застави № 011/11-19/28/1 від 17.11.2006 року комплект обладнання для виробу поліетиленової плівки УПР 1500-3 1985 року випуску, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, заставною вартістю 57 405 грн. (том 1, а.с. 12 - 21).

Також апеляційним судом встановлено обставини укладення договору іпотеки від 16.11.2006 року, за яким боржник передав в іпотеку банку нерухоме майно вартістю 1 673 718 грн., на виконання зобов'язань за кредитним договором № 011/11-19/28 від 14.11.2006 року, а саме: цех по виробництву поліетиленової плівки, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а.с. 22 - 26).

Отже, апеляційним судом встановлено, що боржник та ініціюючий кредитор, як сторони зазначених договорів застави та іпотеки, за взаємною згодою визначили, що вартість майна боржника, яке передається в заставу ініціюючому кредитору з метою забезпечення виконання зобов'язань боржника, як позичальника, за кредитним договором № 011/11-19/28 від 14.11.2006 року, становить 1 731 123 грн. (57 405 грн. + 1 673 718 грн.).

При цьому, апеляційний суд зазначив про те, що при встановленні розміру грошових вимог ініціюючого кредитора-заставодержателя, які не забезпечені заставою майна боржника, необхідно виходити з вартості такого майна, визначеної за згодою ініціюючого кредитора та боржника за умовами договорів застави та іпотеки, оскільки вартість заставного майна в подальшому може змінюватись, в тому числі і під час його реалізації в порядку, передбаченому статтями 589 - 591 ЦК України та положеннями Закону України "Про іпотеку" (898-15) .

Також, апеляційний суд зазначив, що необхідно враховувати, що вартість заставного майна може змінюватись і при здійсненні оцінки, проведеної в межах виконавчого провадження з виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь ініціюючого кредитора заборгованості, вимоги щодо якої забезпечені заставою майна боржника. За таких обставин справи, вартість заставного майна визначається за умови його реалізації, виходячи із суми, за яку буде реалізоване передане кредитору в заставу майно боржника та за наявності відповідних підтверджуючих документів (договір купівлі-продажу тощо). При цьому, проведена будь-якою із сторін договору застави (іпотеки) в односторонньому порядку або проведена органами державної виконавчої служби оцінка заставного майна під час здійснення виконавчого провадження за відсутності доказів реалізації (продажу) заставного майна у виконавчому провадженні, не може бути підставою для визначення розміру таких грошових вимог ініціюючого кредитора, як безспірних, якщо боржник оспорює таку грошову оцінку предмету застави.

З огляду на таке, апеляційний суд дійшов висновку, що загальна сума заявлених грошових вимог ініціюючого кредитора до боржника, з врахуванням часткового погашення боржником заборгованості за кредитом на суму 2 444, 08 євро в період з моменту винесення рішення суду у справі № 1/132 від 13.11.2009 року і до моменту подання заяви про порушення справи про банкрутство, а також за виключенням пені на суму 12 723, 61 грн., стягненої з боржника за рішенням суду, становить 1 883 003, 59 грн.

При цьому, виходячи з договірної вартості заставного майна на суму 1 731 123 грн., апеляційний суд дійшов висновку про те, що розмір безспірних вимог ініціюючого кредитора, що не забезпечені заставою майна боржника, становить 151 880, 59 грн. (1 883 003, 59 грн. - 1 731 123 грн.), та є меншим як 300 мінімальних розмірів заробітних плат на момент порушення справи про банкрутство та свідчить про відсутність ознак неплатоспроможності боржника.

Пунктом 27 Постанови Верховного Суду України "Про судову практику в справах про банкрутство" № 15 від 18.12.2009 року (v0015700-09) роз'яснено про те, що за змістом частини третьої статті 6 та частин першої і восьмої статті 7 Закону справа про банкрутство порушується господарським судом лише в разі підтвердження кредитором (кредиторами) своєї (своїх) вимоги (вимог) до неплатоспроможного боржника документами, що свідчать про їх безспірність. Тому судам на підставі частини другої статті 8 Закону та пункту 3 частини першої статті 63 ГПК України слід відмовляти у прийнятті заяв кредитора (кредиторів) про порушення справи про банкрутство, якщо безспірність його (їх) вимог не підтверджено відповідними документами.

Постановою Пленуму Верховного Суду України № 15 "Про судову практику в правах про банкрутство" від 18.12.2009 року (v0015700-09) (пункт 36) роз'яснено: "Законом не врегульовано подальшого перебігу провадження у справі у випадках, коли у встановленому законодавством порядку виявлено безпідставність вимог кредитора (кредиторів), за заявою якого (яких) було порушено справу про банкрутство боржника, або коли порушено провадження у справі про банкрутство підприємств, стосовно яких діє законодавча заборона порушувати справи про банкрутство. У таких випадках судам слід припиняти провадження у справі на підставі пункту 7 частини першої статті 40 Закону (за відсутності інших підстав для такого припинення) та пункту 11 частини першої статті 80 ГПК України (за відсутністю предмету спору)".

Отже, встановивши обставини порушення даної справи про банкрутство громадянина-підприємця за заявою ініціюючого кредитора з грошовими вимогами до боржника на суму 1 883 003, 59 грн. (з врахуванням часткового погашення боржником заборгованості до моменту порушення даної справи про банкрутство та за виключенням суми пені, стягненої з боржника за рішенням суду), з яких незабезпеченими заставою майна боржника є вимоги на суму 151 880, 59 грн., розмір яких не перевищує 300 мінімальних розмірів заробітних плат, що спростовує висновки місцевого господарського суду про безспірність вимог ініціюючого кредитора, апеляційний господарський суд, здійснивши власну оцінку доказів у справі, обґрунтовано дійшов до висновку про припинення провадження у справі про банкрутство № 13б/5014/2622/2012 (12б/5014/1434/2012(22/85б/2011)).

З огляду на встановлене, колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками апеляційного суду про недоведення ініціюючим кредитором належними доказами обставин наявності у нього безспірних грошових вимог, не забезпечених заставою майна боржника, на суму, що перевищує 300 мінімальних розмірів заробітних плат, визначених законом на момент звернення ініціюючого кредитора до суду зі заявою про порушення справи про банкрутство боржника, а доводи скаржника про невірну оцінку апеляційним судом обставин справи при визначенні вартості майна боржника, переданого в заставу, виходячи з умов спірних договорів застави та іпотеки, вважає такими, що спрямовані на переоцінку доказів та обставин справи, що виходить за межі компетенції касаційного суду відповідно до статті 111-7 ГПК України.

З огляду на зазначене, та враховуючи межі перегляду справи касаційним судом відповідно до статей 111-5, 111-7 ГПК України, колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає правових підстав для скасування постанови Донецького апеляційного господарського суду від 19.05.2014 року у даній справі.