Коробенка Г.П. - головуючого (доповідач), Полянського А.Г., Мачульського Г.М. розглянувши матеріали касаційної скарги житлово-будівельного кооперативу "Будівельник" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2014 р. у справі господарського суду м. Києва за позовом публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до житлово-будівельного кооперативу "Будівельник" про стягнення 54 857,45 грн. за участю представників сторін:

позивача: Березова І.Г. (представник за дов. від 13.06.2014 р. № 13),

відповідача: не з'явився

ПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до ЖБК "Будівельник" про стягнення з відповідача заборгованості за надані з 01.11.2008 по 28.02.2013 послуги з водопостачання та водовідведення в розмірі 43 513,81 грн., інфляційних втрат в розмірі 892,11 грн., трьох процентів річних у розмірі 1 465,25 грн., пені в розмірі 283,52 грн., штрафу в розмірі 8 702,76 грн., судового збору.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ЖБК "Будівельник" неналежним чином виконує покладені на нього договором на послуги водопостачання та водовідведення від 25.08.1999 № 7031/4-02 та чинним законодавством обов'язки стосовно повної, своєчасної та систематичної оплати отриманих ним послуг, з посиланням на норми права та умови договору.

Рішенням господарського суду м. Києва від 12.03.2014 у справі № 910/10920/13 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Вказане рішення мотивоване тим, що позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами були укладені будь-які додаткові угоди до договору № 7031/4-2 від 25.08.1999, в яких було б врегульовано питання щодо порядку визначення обсягів поставленої холодної питної води, яка використовується для приготування гарячої води, суду не надано; враховуючи, що договором № 7031/4-2 не передбачений обов'язок відповідача оплачувати обсяги холодної води, яка використовується для гарячого водопостачання та опалення, а інших договорів не надано, то відповідно, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення 43 513,81 грн.; позивачем не надано доказів представлення платіжних документів до банківської установи, як це передбачає п. 3.6 договору та не надано доказів направлення вимоги в порядку ст. 530 ЦК України, тому суд дійшов висновку, що строк оплати за надані послуги з водопостачання та водовідведення не настав, тому позовні вимоги в частині стягнення заборгованості в сумі 17110,28 грн. за водопостачання та водовідведення задоволенню не підлягають; оскільки позовні вимоги в частині стягнення основного боргу задоволенню не підлягають, то відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача пені, трьох процентів річних та штрафу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2014 рішення господарського суду м. Києва від 12.03.2014 у справі № 910/10920/13 скасовано частково і прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 20 543, 38 грн. основного боргу, 77, 92 грн. пені, 4 108, 68 грн. штрафу, 521, 75 грн. інфляційних нарахувань на суму боргу, 819, 60 грн. 3% річних, 817, 68 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

Вказана постанова суду апеляційної інстанції в частині задоволення позову мотивована невиконанням відповідачем умов договору на послуги водопостачання та водовідведення № 7031/4-02 від 25.08.1999 щодо сплати вартості наданих послуг з посиланням на норми права, що регулюють загальні умови виконання договору та відповідальності за його невиконання, норми що регулюють централізоване водопостачання та умови зазначеного договору. В частині відмови в позові - тим, що: чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду; тобто, саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач; при цьому, саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води, а споживач оплачує холодну воду, яка йде на підігрів, лише у тому випадку, якщо він отримує від водопостачальника холодну воду та самостійно підігріває її до стану гарячої води; відповідач заперечує знаходження на його балансі, в управлінні, повному господарському віданні, користуванні, концесії, тощо теплових пунктів (бойлерів) для підігріву води за лічильниками, по яких позивач просить суд стягнути кошти; позивачем не доведено того, що теплові пункти, з яких здійснено постачання гарячої води, перебувають на балансі відповідача.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, ЖБК "Будівельник" звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції з даної справи залишити в силі, мотивуючи скаргу тим, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, зокрема ст. 43 ГПК України та неправильно застосовано норми матеріального права - п.1 ч.2 ст. 11, ст.ст. 253, 525, 526, 530, 626, 627, 614 ЦК України, ст. 193 ГК України, ст.ст. 16, 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", ст. 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", п.п.3.1, 3.13, 3.14 Правил користування системами центрального комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008р. (z0936-08) Зокрема, як зазначається скаржником: для правильного вирішення спору в частині стягнення штрафу у заявленій сумі 4108, 68 грн., який відповідно до п.4.6 договору підлягає сплаті за безпідставну відмову оплатити направлений рахунок або вимогу щодо оплати, суд не обгрунтував, які саме рахунки або вимоги про оплату безпідставно відмовився оплатити відповідач; за які саме послуги був виставлений кожний рахунок (вимога); на яку суму, чи передбачені такі послуги Договором, відповідно, у залежності від встановлених обставин, здійснити перевірку обгрунтованості заявленої до стягнення суми штрафу; доводи відповідача про відсутність заборгованості за водопостачання та водовідведення згідно договору та наявні в матеріалах справи копії актів зняття показників з приладів обліку за вказаний період, розшифровки рахунків відповідача, зведених відомостей розщеплення плат, розшифровок по дебету у розрізі споживачів апеляційним судом не розглядалось як доказ заперечення по справі.

У відзиві ПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржуваний судовий акт залишити без змін.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваного судового акту, знаходить необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.08.1999 між Державним комунальним об'єднанням "Київводоканал" (постачальник) та ЖБК "Будівельник" (абонент) укладено договір № 7031/4-02 на послуги водопостачання та водовідведення.

На підставі наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву від 20.07.2001 № 359 Державне комунальне об'єднання "Київводоканал" було перетворено у відкрите акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал".

Із Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи № 768385 вбачається, що найменування Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал", ідентифікаційний код 03327664 було змінено на публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" ідентифікаційний код 03327664.

Відповідно до п. 1.1 договору № 7031/4-02 постачальник зобов'язується забезпечити абоненту постачання питної води та прийняти від абонента каналізаційні стоки, а абонент сплатити за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами користування системами комунального водопостачання в містах і селищах України, затвердженими наказом голови Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65 (z0165-94) .

Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 договору № 7031/4-02, позивач забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82; приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично допустимі концентрації шкідливих речовин; здійснює заміну, ремонт несправних водолічильників, їх держперевірку за письмовою заявкою відповідача, за його рахунок та попередньою оплатою вартості послуг, що надаються (п. 2.1); відповідач сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством; у разі зміни тарифів сплата послуг відповідачем здійснюється за новим тарифом з часу його введення в дію без внесення змін до цього договору (2.2).

Згідно із п.п. 3.1, 3.4, 3.6, 3.7 договору № 7031/4-02 кількість води, що подається позивачем та використовується відповідачем, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих позивачем; зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником позивача спільно з представником відповідача (3.1); кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильника, а при його відсутності - за узгодженням з позивачем, за діючими нормами водопостачання, або іншим засобом, передбаченим п. 21.2 Правил (3.4); відповідач розраховується за послуги водопостачання та водовідведення у порядку, встановленому чинним законодавством у п'ятиденний термін з дня представлення позивачем платіжних документів до банківської установи; у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг відповідач зобов'язаний у п'ятиденний термін з дня представлення позивачем платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обгрунтовуючими документами для проведення звірки даних та підписання акту звірки в цей же термін; при невиконанні цієї умови дані позивача вважаються прийнятими відповідачем (3.7).

Пунктом 5.1 договору № 7031/4-02 сторони погодили умову про те, що цей договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання сторонами.

Судом встановлено, що позивачем за період з 01.11.2008 по 28.02.2013 відповідачеві було надано послуг на загальну суму 229 429,95 грн., що підтверджується копіями актів про зняття показань з приладів обліку за вказаний період, розшифровок рахунків відповідача, зведених відомостей розщеплення плат, розшифровок по дебету у розрізі споживачів, наявних у матеріалах справи.

За надані послуги відповідач сплатив 185163,53 грн., внаслідок чого, враховуючи знижки, сплату в рахунок погашення боргу за попередній період, несплачена сума заборгованості за вказаний період склала 43 513,81 грн., з яких 17 110,28 грн. становить сума боргу за холодне водопостачання та стоки (код 1-734), 22 970,43 грн. - за холодну воду, яка йде на виготовлення гарячої води та 3 433,10 грн. за її стоки (код 1-50734).

Згідно ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст. 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору.

Згідно п. 3.1, 3.7 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 за № 190 (z0936-08) (далі - Правила № 190), розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на основі показів засобів обліку; розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Пунктом 3.13 Правил № 190 (z0936-08) , визначено, що суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення; обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності; обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показників засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Щодо позовних вимог в частині стягнення вартості холодної води, яке йде для виготовлення гарячої води, то, як встановлено господарським судом апеляційної інстанції, матеріали справи не містять інших договорів, які б регулювали відносини між сторонами щодо постачання відповідачеві холодної води для виготовлення гарячої води.

За приписами ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується; відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається; предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

Тобто, обрахунок обсягів спожитої води має здійснюватися на підставі показів приладів обліку, встановлених на межі балансової належності теплового пункту, та сплачуватись балансоутримувачем теплових пунктів на підставі укладеного договору.

Чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду; тобто, саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач; при цьому, саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води, а споживач оплачує холодну воду, яка йде на підігрів, лише у тому випадку, якщо він отримує від водопостачальника холодну воду та самостійно підігріває її до стану гарячої води.

Позивачем не доведено того, що теплові пункти, з яких здійснено постачання гарячої води, перебувають на балансі відповідача.

Таким чином, господарським судом апеляційної інстанції зроблено вірний висновок про те, що позивач не має правових підстав для стягнення з відповідача плати за холодну воду, яка йде на виготовлення гарячої води в сумі 22 970,43 грн. та правомірно відмовив у позові в цій частині.

Щодо позовних вимог в частині стягнення вартості послуг з приймання стоків гарячої води у розмірі 3 433,10 грн..

Пунктом 1.4 Правил № 190 (z0936-08) встановлено, що приймання стічних вод від підприємств, установ, організацій до системи централізованого водовідведення здійснюється відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду від 19.02.2002 N 37, зареєстрованих у Мін'юсті 26.04.2002 за N 403/6691 (z0403-02) (далі - Правила № 37), а також місцевих правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту.

Згідно із п. 1.2 Правил № 37 (z0403-02) , останні поширюються на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації (далі - Водоканали), та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів (далі - Підприємства).

Як унормовано п. 1.4 Правил № 37 (z0403-02) , абонент Водоканалу - це юридична особа, яка уклала договір з Водоканалом на надання послуг водопостачання та (або) каналізації.

Стічні води підприємств - усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання тощо), а також поверхневі та дощові води з території Підприємства (з урахуванням субабонентів).

Відповідно до п. 2.4 зазначених Правил № 37 (z0403-02) , підприємства зобов'язані виконувати в повному обсязі вимоги цих Правил, місцевих Правил приймання та договору на послуги водовідведення, своєчасно оплачувати рахунки Водоканалу за надані послуги.

Як встановлено господарським судом апеляційної інстанції, згідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем у відповідача за кодом № 1-50734 за яким обліковуються холодна вода, яка йде на виготовлення гарячої води, та стоки гарячої води, зазначено позивачем заборгованість за холодну воду, яка йде на виготовлення гарячої води у розмірі 22 970,43 грн. та заборгованість за стоки гарячої води у розмірі 3 433,10 грн.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення вартості послуг з приймання стоків гарячої води, яка є однією із складових за кодом 1-50734, у розмірі 3 433,10 грн..

Щодо позовних вимог в частині стягнення 17 110,28 грн. заборгованості за холодне водопостачання, то, як вже зазначалось, в п. 3.6 договору № 7031/4-02 сторонами погоджено умову про те, що відповідач розраховується за послуги водопостачання та водовідведення у порядку, встановленому чинним законодавством у п'ятиденний термін з дня представлення позивачем платіжних документів до банківської установи.

Позивачем надано до матеріалів справи копії платіжних вимог-доручень, проте доказів дат їх представлення до банківської установи позивач не надав, а відповідач не погоджується із фактом надання вимог-доручень.

Таким чином, позивачем не доведено дат настання обов'язку відповідача розрахуватись із позивачем, як це передбачено умовою п. 3.6 договору № 7031/4-02.

Разом із тим, пунктом 3.7 Правил № 190 (z0936-08) встановлено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Отже, враховуючи ч.1 ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України, п.3.7 Правил № 190 (z0936-08) , у відповідача, як споживача послуг за договором № 7031/4-02, був обов'язок оплачувати послуги щомісячно, тобто, за спожиті послуги у поточному місяці - не пізніше кінця місяця наступного за звітним, з огляду на, що колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про задоволення позову в цій частині.

За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції про задоволення позову в частині стягнення 17 110,28 грн. заборгованості за холодне водопостачання колегія вважає обґрунтованим.

Згідно із ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно із п.п. 4.1-4.2 договору № 7031/4-02 за безпідставну відмову від оплати наданих послуг з водопостачання та водовідведення, відповідач сплачує позивачу штрафні санкції у розмірі 20 відсотків від несплаченої суми; за несвоєчасну оплату послуг з водопостачання та водовідведення відповідач сплачує пеню у розмірі 0,1 відсоток несплаченої суми за кожний день прострочення.

Таким чином, враховуючи те, що заборгованість відповідача перед позивачем є підтвердженою матеріалами справи саме у розмірі 20 543,38 грн., беручи до уваги п. 4.1 договору № 7031/4-02, розмір штрафу, який підлягає стягненню з відповідача на користь відповідача становить суму 4 108,68 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем нараховано на суму заборгованості за холодну воду та стоки холодної води (код 1-734) пеню у розмірі 47,19 грн., інфляційні втрати у розмірі 466,40 грн. та 3% річних у розмірі 723,11 грн. та на суму заборгованості за холодну воду, яка йде на виготовлення гарячої води та стоки гарячої води (код 1-50734) пеню у розмірі 236,33 грн., інфляційні втрати у розмірі 425, 72 грн. та 3% річних у розмірі 742,13 грн.

Згідно розрахунку суду апеляційної інстанції, враховуючи наявність заборгованості у відповідача за договором № 7031/4-02, відповідач повинен сплати: пеню - 47,19 грн., інфляційні втрати - 466,40 грн. та 3% річних - 723,11 грн..

Також, згідно розрахунку суду апеляційної інстанції, враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми заборгованості за холодну воду, яка йде на виготовлення гарячої води, відповідач повинен сплатити за заборгованість за стоки гарячої води: пеню - 30,73 грн., інфляційні втрати - 55,35 грн., 3% річних - 96,49 грн..

За таких обставин, висновок апеляційного господарського суду про часткове задоволення позову, а саме стягнення з відповідача на користь позивача 20 543, 38 грн. основного боргу, 77, 92 грн. пені, 4 108, 68 грн. штрафу, 521, 75 грн. інфляційних нарахувань на суму боргу, 819, 60 грн. 3% річних та відмову в решті позову, колегія суддів визнає правомірним та обґрунтованим.

Відповідно до вимог ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція виходить з обставин, встановлених у даній справі судом апеляційної інстанції. Згідно з приписами частини 2 цієї норми до юрисдикції касаційної інстанції не відноситься повторна оцінка доказів та встановлення обставин, відхилених господарським судом при розгляді спору. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Згідно з п.1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення коли визнає, що вони прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Посилання позивача у касаційній скарзі на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм процесуального права не приймаються до уваги з тих підстав, що процесуальні порушення не в будь-якому випадку є підставою для скасування судового рішення, а лише у випадках, передбачених ч.2 ст. 111-10 ГПК України, та в разі, якщо такі порушення призвели до прийняття неправильного рішення, чого в даному випадку не відбулось.