Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Остапенка М.І. (головуючого),

Гончарука П.А. (доповідача),

Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Укіо Банк Лізинг" на рішення господарського суду Львівської області від 14 травня 2014 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23 червня 2014 року у справі № 914/4676/13 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Укіо Банк Лізинг" до спільного українсько-польського підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Астра" про стягнення суми, -

У грудні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "Укіо Банк Лізинг" звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до спільного українсько-польського підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Астра", з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, про стягнення 25758,75 грн. лізингових платежів та відсотків, 7179,15 грн. залишку з оплати штрафу, посилаючись на порушення умов договору фінансового лізингу № KL0807217 від 31 липня 2008 року в частині своєчасної оплати лізингових платежів.

Рішенням господарського суду Львівської області від 14 травня 2014 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23 червня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування та порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постановлені у справі судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Сторони у справі не скористались правом на участь в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, 31 липня 2008 року позивачем і відповідачем укладено договір фінансового лізингу № KL0807217, відповідно до якого позивач купує і оплачує майно, вказане відповідачем, а саме: сідловий тягач Рено Преміум 440.19, Євро 3, і надає відповідачу право на час строку лізингу володіти і користуватися ним на умовах фінансового лізингу, а останній зобов'язується оплачувати лізингові платежі, встановлені в графіку платежів.

Згідно п. 8.3 договору лізингоодержувач зобов'язується протягом 3 банківських днів компенсувати у повному обсязі понесені лізингодавцем витрати, які лізингодавець поніс в результаті укладення договору придбання майна та/або виконання даного договору.

Пунктом 10.2 договору встановлено, що за несвоєчасне виконання зобов'язань, передбачених п.п. 2.4, 2.6, 3.1, 3.2 і 6.4 даного договору, лізингоодержувач зобов'язується виплатити пеню у розмірі 0,2 % від несвоєчасно сплаченої суми за кожен прострочений день оплати (якщо прострочено було черговий лізинговий платіж, то розмір такого платежу розраховується відповідно до умов п. 3.9 договору). Нарахування пені починається на наступний день після закінчення строку і закінчується після оплати лізингоодержувачем відповідних сум, не враховуючи день оплати цих сум. Лізингоодержувач самостійно розраховує суму пені відповідно до положень цього договору. Оплата пені не звільняє лізингоодержувача від виконання основного зобов'язання.

Відповідно до п. 11.6 договору у випадку, коли лізингоодержувач істотно порушує даний договір, лізингодавець має право вимагати, щоб лізингоодержувач через певний час, але не пізніше п'ятнадцяти робочих днів, усунув вчинене порушення, якщо це можливо за даних обставин. Коли є підстава розірвати цей договір, лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача заплатити за предмет лізингу лізингодавцю всі лізингові платежі та неустойку (пеню та штрафи), які залишилися до кінця строку лізингу, або розірвати договір. Після розірвання даного договору лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача повернути йому предмет лізингу, заплатити лізингодацю борги, строк оплати яких наступив до дня розірвання договору, неоплачену вартість предмета лізингу на дату розірвання договору та штраф у розмірі 30 % неоплаченої вартості предмета лізингу. Також лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача покрити всі витрати, які були пов'язані з розірванням договору (транспортування, збереження тощо). Лізингоодержувач повинен повернути лізингодавцю предмет лізингу в такому стані, в якому одержав його, беручи до уваги нормальний знос. У випадку неприбуття лізингоодержувача для передачі предмета лізингу, лізингодавець має право взяти його одноособово.

Позивачем обов'язки, покладені на нього вказаним договором, виконано в повному обсязі.

Внаслідок неодноразового порушення відповідачем своїх зобов'язань щодо внесення лізингових платежів позивачем проводилася реструктуризація заборгованості, що підтверджується наявними в матеріалах справи додатковими угодами до договору лізингу та уточненими графіками платежів.

Водночас, оскільки відповідач продовжував порушувати умови договору лізингу щодо внесення коштів згідно уточненого графіку платежів, позивач 25 вересня 2012 року направив на його адресу лист про припинення з 5 жовтня 2012 року договору фінансового лізингу, з вимогою повернути предмет лізингу.

11 червня 2013 року предмет лізингу було повернуто позивачу.

Оскільки на момент розгляду справи у відповідача наявна заборгованість у розмірі 25758,75 грн., з яких 23814,55 грн. - невідшкодована вартість предмету лізингу станом на момент припинення договору та 1944,20 грн. - винагорода лізингодавця, позивач просить стягнути її в судовому порядку. При цьому, позивачем зазначено, що у зв'язку з регулярним простроченням сплати відповідачем лізингових платежів, в період з 16 квітня 2011 року по 5 жовтня 2012 року, він нарахував пеню в розмірі 36435,53 грн., і з коштів, які сплачувались відповідачем, в якості погашення пені за цей період позивачем зараховано 33459,97 грн.

Розглядаючи заявлені вимоги по суті, господарський суд першої інстанції, керуючись нормами ст.ст. 627, 631, ч.ч. 2, 4 ст. 653, ст.ст. 692, 697, 806 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 2, ст.ст. 7, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позову, посилаючись на те, що наслідком розірвання договору фінансового лізингу є відсутність у позивача обов'язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність відповідача і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати. В зв'язку з тим, що право власності на предмет лізингу від позивача до відповідача не перейшло, позовні вимоги щодо стягнення з останнього такої складової частини лізингового платежу, як відшкодування вартості цього майна, яке залишилося у власності позивача, є безпідставними. Разом з тим, необґрунтованими є й вимоги щодо стягнення винагороди лізингодавця, оскільки зарахування позивачем сплачених відповідачем коштів в якості пені в розмірі 0,2 % від несвоєчасно сплаченої суми, зважаючи на те, що договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) , а також стягнення витрат за вчинення виконавчого напису нотаріуса, відшкодування яких відповідачем умовами додаткової угоди № 4 від 12 липня 2012 року до договору фінансового лізингу не передбачено та які не є реальними збитками, є неправомірним.

З таким рішенням місцевого суду погодився й апеляційний господарський суд, залишивши його без змін.

Висновок попередніх судових інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позову є законним, обґрунтованим, відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи.

Доводи скаржника стосовно порушення судами норм матеріального права, а саме: ч. 2 ст. 22, ст. 537 Цивільного кодексу України, були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції і їм дана правильна правова оцінка, а тому, не можуть братися судом касаційної інстанції до уваги.

З огляду на викладене, постановлені у справі судові рішення зміні або скасуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Укіо Банк Лізинг" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 14 травня 2014 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23 червня 2014 року у справі № 914/4676/13 - без змін.