головуючого Остапенка М.І.суддів Гончарука П.А. Стратієнко Л.В. (доповідач) з участю представників: позивача: відповідача: Янковська Ю.В. Тарасюк А.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція", підприємства Всеукраїнської громадської організації онкоінвалідів "Спілка онкоінвалідів "Інлюкс" на рішення та постанову Господарського суду міста Києва від 13 березня 2014 року Київського апеляційного господарського суду від 12 червня 2014 року у справі № 910/25277/13 за позовом підприємства Всеукраїнської громадської організації онкоінвалідів "Спілка онкоінвалідів "Інлюкс" до державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" про стягнення 1 005 222, 90 грн

У грудні 2013 р. позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про стягнення 1 005 222,90 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.03.2014 (суддя - Головіна К.І.) позов задоволено частково.

Стягнуто з державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" на користь підприємства Всеукраїнської громадської організації онкоінвалідів "Спілка онкоінвалідів "Інлюкс" 181 933, 66 грн - 3 % річних, 16 148, 48 грн - інфляційних втрат за період з 19.08.2011 до 13.02.2013 та 70 997, 06 грн - 3 % річних нарахованих за період з 15.05.2012 до 14.02.2013 на штрафні санкції та матеріальні втрати.

Стягнуто з відповідача в дохід Державного бюджету України судові витрати.

В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2014 (головуючий - Ткаченко Б.О., судді - Зеленін В.О., Синиця О.Ф.) рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2014 в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 70 997,06 грн, нарахованих за період з 15.05.2012 до 14.02.2013 на штрафні санкції та матеріальні витрати скасовано. Стягнуто з відповідача в дохід Державного бюджету України судові витрати.

В решті рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2014 залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неповноту встановлення обставин справи при вирішенні спору, порушення норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права, просить змінити рішення та постанову господарських судів та стягнути з державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь підприємства Всеукраїнської громадської організації онкоінвалідів "Спілка онкоінвалідів "Інлюкс" 3 % річних у сумі 181 933,66 грн, 390 173,17 грн - інфляційних втрат, 304 994,91 грн - пені та 71 483,66 грн - 3 % річних та 56 637, 50 грн - інфляційних втрат.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення норм матеріального права просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2014 в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанції, 11.09.2008 між державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" (відповідач, замовник) та підприємством Всеукраїнської громадської організації "Спілка онкоінвалідів" "Інлюкс" (позивач, підрядник) був укладений договір № 1282 (№ 20-12-1-08-1334 від 24.09.2008), за умовами якого підрядник на свій ризик за завданням замовника якісно і в строк, власними та залученими силами зобов'язаний виконати ремонтні роботи з підготовки відповідача до місії ОСАРТ у встановлений договором термін, відповідно до договірної ціни та в обсягах згідно технічного завдання, які є невід'ємними частинами договору.

У зв'язку із тим, що відповідач зобов'язання за договором належним чином не виконав, то 30.12.2008 позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ДП "НАЕК "Енергоатом".

Постановою Київського апеляційного господарського суду 14.05.2012 у справі № 8/23 за апеляційною скаргою відповідача було частково скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2011 та стягнуто з відповідача 4 061 615,00 грн - основної заборгованості, 325 333, 85 грн - 3 % річних, 2 028 325,36 грн - інфляційних втрат, 776 041,96 грн - пені.

Позивач, посилаючись на неналежне виконання відповідачем договору та рішення суду, яке набрало законної сили, а також на ст. ст. 610, 625 ЦК України, просить стягнути з відповідача 304 994,91 грн пені, 181 933,66 грн 3 % річних, 390 173,17 грн інфляційних втрат, що нараховані на суму основного боргу у розмірі 4 061 615,00 грн за період з 19.08.2011 до 13.02.2013.

Також просить стягнути з відповідача 3 % річних в сумі 71 483,66 грн та 56 637,50 грн інфляційних втрат, що нараховані за період з 15.05.2012 до 14.02.2013 на суму 3 % річних (325 333,85 грн) інфляційних втрат (2 028 325,36 грн), стягнутих рішенням суду від 19.08.2011 та матеріальні втрати у вигляді 3 % річних та інфляційних втрат на пеню в сумі 776 041,96 грн за період з 15.05.2012 до 14.02.2013, стягнуту за рішенням суду.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судами, остаточне стягнення заборгованості відбулося несвоєчасно, а лише 14.02.2013, що підтверджується витягом з банківського рахунку позивача за 14.02.2013 та постановою відділу Державної виконавчої служби ГУЮ в місті Києві про закінчення примусового виконання рішення суду за виконавчим провадженням ВП № 33250671.

Частинами 1, 3 ст. 202 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання припиняється, між іншим, виконанням, проведеним належним чином.

До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов'язання передбачені ст. ст. 202- 205 ГК України, ст. ст. 599- 601, 604- 609 ЦК України, зокрема за ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Таким чином, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції в цій частині, зробивши повторний арифметичний розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат за період з 19.08.2011 до 13.02.2013 на суму заборгованості у розмірі 4 061 615,00 грн прийшли до правильного висновку про часткове їх задоволення та стягнення з відповідача на користь позивача 181 933,66 грн - 3 % річних та 16 148,48 грн - інфляційних втрат.

Також, суди прийшли обґрунтованого висновку, що трирічний строк позовної давності щодо стягнення з відповідача 3 % річних і інфляційних втрат відповідно до ст. 257 ЦК України позивачем не пропущений, оскільки розрахунок 3 % річних і інфляційних втрат позивачем був зроблений з 19.08.2011 до 13.02.2013, а позивач звернувся до господарського суду - 25.12.2013, тобто в межах строку позовної давності і доводи відповідача в касаційній скарзі цих висновків судів не спростовують.

Стаття 611 ЦК України встановлює такий правовий наслідок порушення зобов`язання як сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Частина 1 ст. 223 ГК України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України (435-15) , якщо інші строки не встановлено ГК України (436-15) .

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Таким чином, оскільки річний термін позовної давності для стягнення пені в даному випадку починається з 19.08.2011 і закінчується - 19.02.2013 (останній день 6-ти місячного строку нарахування пені - 19.02.2013), а позивач звернувся до суду лише 25.12.2013, що підтверджується відміткою канцелярії суду на позовній заяві, то суди прийшли до правомірного висновку, що позивач звернувся в суд з пропуском позовної давності щодо стягнення пені і за таких обставин суди правильно відмовили у позові у частині її стягнення.

Щодо вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат нарахованих на 325 333,85 грн - 3% річних, 2 028 325,36 грн - інфляційних втрат, 776 041,96 грн - пені, стягнутих рішенням Господарського суду міста Києва від 19.08.2011 у справі № 8/23.

Як встановлено апеляційним судом, заборгованість у розмірі 4 061 615,00 грн, яку було стягнуто рішенням суду у справі № 8/23 є грошовим зобов'язанням за договором та на яку в силу ст. 625 ЦК України можуть бути нараховані 3% річних та інфляційні втрати, після винесення рішення суду. Водночас, 325 333,85 грн - 3 % річних, 2 028 325,36 грн - інфляційні втрати та 776 041,96 грн - пеня, стягнуті рішенням Господарського суду міста Києва від 19.08.2011 у справі № 8/23 мають походження та природу 3 % річних, інфляційних втрат та пені і після винесення судом рішення вони не змінюють свою правову природу та не включаються до суми основного боргу.

Статтею 625 ЦК України не надається право нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на інфляційні втрати та 3 % річні, а також, ні нормами Цивільного кодексу України (435-15) , ні нормами Господарського кодексу України (436-15) не передбачено нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на пеню, які були стягнуті за рішенням суду.

Отже, правова природа 3 % річних, інфляційних втрат та пені є похідною від основного зобов'язання, після їх стягнення за рішенням суду і вони не змінюють свою правову природу, а тому їх нарахування не може бути застосовано на вже стягнуті за рішенням суду 3 % річних, інфляційні та пеню.

Таким чином місцевий господарський суд неправомірно частково задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 70 997, 06 грн - 3 % річних, які нараховані за період з 15.05.2012 до 14.02.2013 на 325 333,85 грн - 3% річних, 2 028 325,36 грн - інфляційні втрати, 776 041,96 грн - пеню, стягнутих рішенням Господарського суду міста Києва від 19.08.2011 у справі № 8/23.

Таким чином, апеляційний суд правомірно скасував рішення господарського суду в цій частині позовних вимог та відмовив у їх задоволенні.

Інші посилання скаржників в обґрунтування касаційних скарг також не підтверджуються матеріалами справи, спростовуються висновками судів та не доведені відповідно до вимог ст. 33 ГПК України.

Отже, підстав для скасування і зміни постанови Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2014 у справі не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

касаційні скарги державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція", підприємства Всеукраїнської громадської організації онкоінвалідів "Спілка онкоінвалідів "Інлюкс" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 12 червня 2014 року у справі за № 910/25277/13 - без змін.