головуючого Остапенка М.І. суддів Гончарука П.А. Стратієнко Л.В. (доповідач) з участю представників: позивачів: відповідачів: прокуратури: 3-тіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1: на стороні позивача: 3-ї особи: Загуменний В.В., Кравчук А.С., Лаптієв А.М. не з'явилися Тесленко А.Ю. Севериненко В.А. не з'явився не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Золотий Символ" на рішення та постанову Господарського суду міста Києва від 11 грудня 2013 року Київського апеляційного господарського суду від 03 червня 2014 року у справі № 50/457-14/29-2012 за позовом заступника прокурора м. Севастополя в інтересах держави в особі Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України до Севастопольської міської ради, Фонду комунального майна Севастопольської міської ради 3-ті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1 товариство з обмеженою відповідальністю "Золотий Символ" на стороні позивача Міністерство оборони Російської Федерації 3-тя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору комунальне підприємство Севастопольської міської ради "Аррікон" про визнання права власності та зобов'язання вчинити певні дії

У липні 2010 р. заступник прокурора м.Севастополя звернувся в суду з позовом (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) до Севастопольської міської ради, Фонду комунального майна Севастопольської міської ради про визнання права власності та зобов'язання вчинити певні дії.

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.12.2013 (головуючий - Любченко М.О., судді - Пригунова А.Б., Чинчин О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2014 (головуючий - Михальська Ю.Б., судді -Отрюх Б.В., Тищенко А.І.), позов заступника прокурора м. Севастополя в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України до Севастопольської міської ради та Фонду комунального майна Севастопольської міської ради задоволено.

Визнано за державою Україна в особі Кабінету Міністрів України право власності на розташовані у Балаклавській бухті м. Севастополя гідротехнічні споруди: причал № 260 довжиною причального фронту 124 м, шириною 1,8 м, глибиною 1,05-4,45 м; корневу частину причалу № 260 "б" довжиною причального фронту 7,9 м, шириною 6,4 м, глибиною 4,1-4,4 м; корневу частину № 260 "в" довжиною причального фронту 9,2 м, шириною 6,9 м, глибиною 4,2-5,5 м; причал № 261 довжиною причального фронту 87,2 м, шириною 1,4 м, глибиною 3,6-5,3 м; берегоукріплення № 83-БУ (причал) довжиною причального фронту 52,3 м, шириною 16,5 м, глибиною 0,65-1,35 м.

Зобов'язано Севастопольську міську раду та Фонд комунального майна Севастопольської міської ради передати на баланс Міністерства оборони України розташовані у Балаклавській бухті м. Севастополя гідротехнічні споруди: причал № 260 довжиною причального фронту 124 м, шириною 1,8 м, глибиною 1,05-4,45 м; корневу частину причалу № 260 "б" довжиною причального фронту 7,9 м, шириною 6,4 м, глибиною 4,1-4,4 м; корневу частину № 260 "в" довжиною причального фронту 9,2 м, шириною 6,9 м, глибиною 4,2-5,5 м; причал № 261 довжиною причального фронту 87,2 м, шириною 1,4 м, глибиною 3,6-5,3 м; берегоукріплення № 83-БУ (причал) довжиною причального фронту 52,3 м, шириною 16,5 м, глибиною 0,65-1,35 м.

У задоволенні позову заступника прокурора м. Севастополя в інтересах держави в особі Верховної Ради України відмовлено.

Стягнуто з Севастопольської міської ради, Фонду комунального майна Севастопольської міської ради в дохід Державного бюджету України судові витрати.

Згідно з Статутом КП Севастопольської міської ради "Аррікон" (а.с. 20-27, т. 4) державне комунальне підприємство "Аррікон" було перейменоване у комунальне підприємство Севастопольської міської ради "Аррікон.

У справі оголошувалася перерва з 06.08.2014 по 13.08.2014.

В касаційній скарзі 3-тя особа - ТОВ "Золотий Символ", посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та постановити нове рішення, яким у позові відмовити.

У поясненнях на касаційну скаргу представник Верховної Ради України просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Заслухавши пояснення представників позивачів, 3-ї особи, прокурора, який заперечив проти задоволення касаційної скарги, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судами, 11.07.1995 за актом приймання-передачі Морською інженерною службою Чорноморського флоту було передано безоплатно Севастопольській міській раді гідротехнічні споруди в бухті Балаклавській згідно з переліком, а саме берегоукріплення № 77 а-БУ довжиною причального фронту 47 м, шириною 3-5 м, глибиною 1,2 м; пірс № 120 довжиною причального фронту 18,5 м, шириною від 2,85 м, глибиною 1,25 м; берегоукріплення № 77-БУ довжиною причального фронту 77 м, шириною 2,4 м, глибиною 2 м; берегоукріплення № 78-БУ довжиною причального фронту 382 м, шириною 0,4 м, глибиною 1 м; причал № 121 довжиною причального фронту 107,5 м, шириною 11 м, глибиною 6,2-7,6 м; причал № 122 довжиною причального фронту 145 м, шириною 11 м, глибиною 5,15-6,85 м; причал № 123 довжиною причального фронту 29,3 м, шириною 16,5 м, глибиною 0,65-1,35 м; причал № 124 довжиною причального фронту 82 м, шириною 3,5 м, глибиною 4,2 - 7,25 м; набережна причал № 126 довжиною причального фронту 124 м, шириною 1,8 м, глибиною 1,05-4,45 м; корневу частину № 126 "б" довжиною причального фронту 7,9 м, шириною 6,4 м, глибиною 4,1-4,4 м; корневу частину № 126 "в" довжиною причального фронту 9,2 м, шириною 6,9 м, глибиною 4,2-5,5 м; причал № 127 довжиною причального фронту 87,2 м, шириною 1,4 м, глибиною 3,6 - 5,3 м; берегоукріплення № 83-БУ (причал) довжиною причального фронту 52,3 м, шириною 16,5 м, глибиною 0,65-1,35 м. Разом із зазначеними гідротехнічними спорудами Морською інженерною службою було передано інженерно-технічні мережі і роздаткові пристрої води, пари стиснутого повітря, рідкого палива і електроенергії, розміщені на причалах.

Як вбачається із акту від 11.07.1995, майно було передано на підставі директиви № 730/1/00617 від 18.07.1994 Генерального штабу Військово-морського флоту та рішення № 77/1/874 від 27.06.1995 командуючого Чорноморським флотом, які в матеріалах справи відсутні.

Наказом № 202 від 05.11.1996 в.о. начальника Управління майном міста було прийнято у комунальну власність міста Севастополя причали № 126, 127, корневу частину № 126-б, № 126-в.

На виконання вказаного наказу згідно з актом б/н станом на 24.03.1997 ДКП "Приватизація" (правонаступником, якого є ДКП "Аррікон") прийнято на баланс причал № 126, № 127, корневу частину № 126-б, № 126-в та берегове укріплення № 85-БУ, наказу про передачу якого матеріали справи не містять.

01.04.1997 між Управлінням майном міста Севастопольської міської державної адміністрації та ТОВ "Золотий Символ" було укладено договір оренди № 2026, за умовами якого вказані вище гідротехнічні споруди були передачі в оренду третій особі-1.

Розпорядженням № 07-р від 06.01.1999 Севастопольської міської державної адміністрації затверджено "Реєстр причальних споруд, що розташовані на березі міста Севастополя та їх нову нумерацію", відповідно до якого було змінено номери причалів № 126 та № 127 на № 260 та № 261.

Прокурор, посилаючись на неправомірну передачу державного майна в комунальну власність звернувся до суду із позовом.

Статтею 86 ЦК УРСР було передбачено, що право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Усі форми власності є рівноправними.

Статтею 31 Закону України "Про власність", чинного на час прийняття рішення та передачі майна, встановлено, що до державної власності в Українській РСР належить загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).

Згідно з положеннями Закону України від 27.04.2007 "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу України" (997-16) , який набрав чинності від 20.06.2007, Закон України "Про власність" (697-12) втратив чинність.

Відповідно до ст. 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

За приписами розділу VI Декларації від 16.07.1990 про державний суверенітет України (55-12) вирішення питань загальносоюзної власності (спільної власності всіх республік) здійснюється на договірній основі між республіками - суб'єктами цієї власності.

Як правильно було встановлено судами, відповідно до ст. 1 Угоди між Україною і Російською Федерацією про принципи формування ВМС України та ВМФ Росії на базі Чорноморського флоту колишнього СРСР, яку було підписано 03.08.1992, сторони визначили, що Чорноморський флот підлягає розподілу між Договірними Сторонами з метою створення на його базі ВМС України та ВМФ Російської Федерації.

На час до сформування на Чорному морі ВМС України та ВМФ Російської Федерації держави встановити перехідний період до 1995 року включно. Статус перехідного періоду визначається окремою угодою, яка повинна бути укладена договірними сторонами до 01.10.1992. Впродовж перехідного періоду договірні сторони спільно використовують існуючу систему базування та матеріально-технічне забезпечення. Подальший порядок базування ВМС України і ВМФ Російської Федерації визначається окремою угодою.

Згідно з ст. 1 Угоди від 17.06.1993, укладеної між Україною та Російською Федерацією, про невідкладні заходи по формуванню Військово-Морських Сил України та Військово-Морського Флоту Росії на базі Чорноморського флоту сторони розпочинають у вересні 1993 року практичне формування Військово-Морських Сил України і Військово-Морського Флоту Росії на основі розподілу Чорноморського флоту і визначення договірних умов базування Військово-Морського Флоту Росії в Україні і завершують це формування в строк, визначений Ялтинською угодою. При цьому, базування Флоту на перехідний період залишається спільним і визначається окремою угодою.

Статтями 3, 5 Угоди від 09.06.1995 між Україною та Російською Федерацією щодо Чорноморського флоту встановлено, що урегулювання питань відносно майна Чорноморського флоту і підписання окремої угоди про розподіл майна покладено на уряди сторін. При розподілі озброєння, військової техніки та засобів забезпечення сил берегової оборони, морської піхоти і морської авіації наземного базування Чорноморського флоту сторони виходять із стану, що існував на 03.08.1992.

28.05.1997 між Україною та Російською Федерацією було підписано Угоду про параметри поділу Чорноморського Флоту, яку було ратифіковано Законом України № 547-XIV від 24.03.1999 (547-14) та яка набула чинності 12.07.1999. У ст. 1 вказаної угоди сторони домовились, що Чорноморський флот Російської Федерації використовує зазначені у статях 2 і 3 цієї Угоди об'єкти Чорноморського флоту в м. Севастополі та інші пункти базування і місця дислокації корабельного складу, авіації, берегових військ, об'єкти оперативного, бойового, технічного і тилового забезпечення на умовах та протягом строку дії Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28.05.1997 та Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про взаємні розрахунки, пов'язані з поділом Чорноморського флоту і перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28.05.1997.

Також було погоджено, що порядок використання об'єктів Чорноморського флоту, за винятком об'єктів, згаданих у ст. ст. 2, 3 цієї Угоди, визначається українською стороною. Перелік та параметри об'єктів, які використовує Україна, містяться у додатку № 1.

Відповідно до додатку № 1 до Угоди, укладеної між Україною та Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського Флоту, до переліку об'єктів Військово-Морських Сил України віднесені 15 одиниць причалів, що розміщені у м. Балаклава.

Враховуючи викладене, господарські суди прийшли до правильних висновків, що до 1995 року спірне майно не перебувало у державній власності України, оскільки відносилось до загальносоюзної власності, щодо якої було встановлено спільний порядок її використання Україною та Російською Федерацією у перехідний період. Спірні гідротехнічні споруди були віднесені до складу майна Військово-Морських Сил України на підставі Угоди про параметри поділу Чорноморського Флоту, яка набула чинності 12.07.1999 і доводи касаційної скарги цих висновків судів не спростовують.

Посилання касаційної скарги на те, що у акваторії Балаклавської бухти знаходиться понад 30 гідротехнічних споруд, а з додатку № 1 не випливає, що саме спірні гідротехнічні споруди перейшли до складу майна Військово-Морських Сил України не грунтуються на матеріалах справи, оскільки в додатку № 1 йдеться про 15 одиниць саме причалів, а не всіх гідротехнічних споруд.

Щодо посилання скаржника в касаційній скарзі на директиву № 730/1/00617 від 18.07.1994 Генерального штабу Військово-морського флоту та рішення № 77/1/874 від 27.06.1995 командуючого Чорноморським флотом як на документи, які підтверджують, що спірне майно було передано у комунальну власність, то вказані доводи були предметом розгляду судів попередніх інстанцій, які прийшли до правильного висновку, що враховуючи дати підписання зазначеної директиви Генерального штабу Військово-морського флоту та рішення командуючого Чорноморським флотом вбачається, що вказані документи, у разі їх існування, були видані в перехідний період, який встановлено до 1995 року включно, що суперечить положенням вказаних міжнародних угод.

Крім того, слід зазначити, що ні директива Генерального штабу Військово-морського флоту, ні рішення командуючого Чорноморським флотом не змінюють статус майна, форма власності якого визначена відповідними законодавчими актами.

Водночас, як встановлено судами, матеріали справи не містять і сторонами не надано директиви № 730/1/00617 від 18.07.1994 Генерального штабу Військово-морського флоту та рішення № 77/1/874 від 27.06.1995 командуючого Чорноморським флотом, на підставі яких було здійснено передачу спірних об'єктів у комунальну власність, натомість, в матеріалах справи наявні відповіді Департаменту правового забезпечення Міністерства оборони України, Державного галузевого архіву Міністерства оборони України, Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України, Міністерства закордонних справ України (а.с. 140-142; 159, т. 5) згідно з якими останні не можуть надати копії директиви № 730/1/00617 від 18.07.1994 Генерального штабу Військово-морського флоту та рішення № 77/1/874 від 27.06.1995 командуючого Чорноморським флотом, оскільки вказані документи у них відсутні.

Тобто, вказівки Вищого господарського суду України щодо витребування цих документів були ретельно виконані господарськими судами і у зв'язку з їх відсутністю, судом було вирішено спір відповідно до ст. 43 ЦПК України на підставі всебічної, повної і об'єктивної оцінки всіх зібраних у справі доказів.

Міжнародними угодами, укладеними між Україною та Російською Федерацію, які є міжнародними договорами, що набули чинності і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства, зокрема угодою від 03.08.1992 про принципи формування ВМС України та ВМФ Росії на базі Чорноморського флоту колишнього СРСР, Угодою від 17.06.1993 про невідкладні заходи по формуванню Військово-Морських Сил України та Військово-Морського Флоту Росії на базі Чорноморського флоту, Угодою від 09.06.1995 щодо Чорноморського флоту та Угодою від 28.05.1997 про параметри поділу Чорноморського Флоту підтверджується набуття державою Україна права власності на спірне майно.

Щодо посилання скаржника в касаційній скарзі на те, що текст міжнародних угод, що роздрукований з веб-сайту Верховної Ради України не є достовірним, то ці доводи є безпідставними і були також предметом розгляду судів попередніх інстанцій, які прийшли до обґрунтованого висновку, що відповідно до Положення про Веб-сайт Верховної Ради України у глобальній інформаційній мережі Інтернет, затверджене розпорядженням № 462 від 24.05.2001 (462/01-РГ) Голови Верховної Ради України, веб-сайт Верховної Ради України є офіційним джерелом інформації Верховної Ради України, який утворюється для висвітлення діяльності Верховної Ради України, її органів та апарату, взаємообміну інформацією з органами державної влади України та органами місцевого самоврядування з питань, пов'язаних з діяльністю Верховної Ради України, інформаційної взаємодії з урядовими і неурядовими організаціями країн світового співтовариства, громадськістю, а тому текст міжнародних угод, що роздрукований з веб-сайту Верховної Ради України та долучений до матеріалів справи є достовірним.

Оригінал міжнародних договорів України або у відповідних випадках їх завірені належним чином копії та офіційні переклади зберігаються у Міністерстві закордонних справ України і надаються міністерством лише з метою внутрішньодержавних процедур та офіційної публікації.

За приписами ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону.

Згідно з ст. 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" управлінням об'єктами державної власності є здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Частиною 1 ст. 5 вказаного Закону визначено, що Кабінет Міністрів України є суб'єктом управління, що визначає об'єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об'єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб'єктам управління, визначеним цим Законом.

Таким чином, виходячи з аналізу вказаних норм саме Кабінет Міністрів України здійснює управління об'єктами права державної власності як безпосередньо, так і через уповноважені ним органи державної влади.

Згідно з ст. 10 Закону України "Про оборону України" Міністерство оборони України здійснює управління переданим йому військовим майном і майном підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління. Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 555-р від 21.12.2005 "Про управління державним майном, яке використовував Чорноморський флот колишнього СРСР" (555-2005-р) функції з управління державним майном, що зазначене у додатку № 1 до Угоди між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту, покладено на Міністерство оборони України.

Однак, розпорядження № 555-р від 21.12.2005 (555-2005-р) виконано не було, інвентаризацію державного майна не проведено, спірне майно на баланс Міністерством оборони України не прийнято.

Отже, вимоги прокурора про визнання за державою Україна в особі Кабінету Міністрів України права власності на розташовані у Балаклавській бухті м. Севастополя гідротехнічні споруди та зобов'язання Севастопольську міську раду та Фонд комунального майна України Севастопольської міської ради передати зазначенні гідротехнічні споруди на баланс Міністерства оборони України є обґрунтованими, а тому місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, правомірно задовольнив вимоги прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України.

Разом з тим, суди обґрунтовано відмовили прокурору у задоволенні позовних вимог в інтересах Верховної Ради України, оскільки Верховна Рада України не є органом до повноважень якого відноситься управління державною власністю, а тому, в даному випадку порушення прав Верховної Ради України не було.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки і в силу ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг її починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається із матеріалів справи і правильно встановлено судами, прокуратурі м. Севастополя про порушення інтересів держави стало відомо у результаті перевірки за зверненням в.о. капітана Севастопольського морського торгівельного порту щодо законності оренди ТОВ "Золотий Символ" причалів у Балаклавській бухті м. Севастополя, яке отримано прокуратурою 04.06.2010, а отже строк позовної давності розпочався з 04.06.2010, а заступник прокуратура м. Севастополя звернувся до суду з позовом 12.07.2010, про що свідчить відмітка поштового штемпеля на конверті, тобто в межах позовної давності і доводи касаційної скарги цих висновків судів не спростовують.