Т. Дроботової - головуючого Г. Коробенко Л. Рогач за участю представників: прокурора Волошенюк О.Г. - начальник відділу Генеральної прокуратури України позивачів Мартиненко А.М. - довіреність від 22.01.2014 р.відповідачівОСОБА_6 - довіреність від 24.04.2014 р.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги 1) Харківської міської ради; 2) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7на постанову від 19.06.2014 р. Харківського апеляційного господарського судуу справі № 922/4744/13 господарського суду Харківської області за позовом Харківського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері і Центрального регіону України в інтересах держави в особі: 1) Міністерства оборони України; 2) Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова до 1) Харківської міської ради 2) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 про визнання недійсними пунктів рішення та договору оренди землі Ухвалами Вищого господарського суду України від 29.07.2014 р. у складі колегії суддів: Дроботової Т.Б. - головуючого, суддів: Волковицької Н.О., Рогач Л.І. касаційні скарги відповідачів у даній справі на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.06.2014 р. прийняті до розгляду та призначені на 12.08.2014 р.

Розпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України № 03-05/1319 від 11.08.2014 р. у зв'язку із перебуванням судді Волковицької Н.О. у відпустці, для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Дроботова Т.Б., судді: Коробенко Г.П., Рогач Л.І., про що повідомлено присутніх у судовому засіданні представників сторін. Відводів складу суду не заявлено.

У листопаді 2013 р. Харківський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері і Центрального регіону України в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради, за участі третьої особи - ФОП ОСОБА_7 про:

- визнання недійсними пункту 8.2 рішення Харківської міської ради № 180/05 від 28.09.2005 р. в частині переведення із земель оборони до земель житлової і громадської забудови частини земельної ділянки площею 0,0523 га по АДРЕСА_1, та пункту 1.4 додатку 3 в частині припинення права користування Харківській квартирно-експлуатаційній частині району частиною земельної ділянки площею 0,0528 га по АДРЕСА_1;

- визнання недійсним пункту 1.38 додатку 4 рішення Харківської міської ради № 180/05 від 28.09.2005 р. в частині надання громадянину ОСОБА_7 в оренду строком до 01.09.2030 р. земельної ділянки площею 0,0528 га по АДРЕСА_1, для експлуатації та обслуговування адміністративної будівлі;

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки загальною площею 0,0528 га вартістю 1163165 грн., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, зареєстрований Харківською регіональною філією Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" у Державному реєстрі земель 02.06.2006 р. за № 340667100125.

Позовні вимоги з посиланням на приписи статей 12, 20, 77, 84, 141 Земельного кодексу України, статей 203, 215, 216, 267 Цивільного кодексу України та положення Законів України "Про оренду землі" (161-14) , "Про Збройні Сили України" (1934-12) та "Про правовий режим майна в Збройних Силах України" (1075-14) обґрунтовані тим, що перевіркою КЕВ м. Харкова було встановлено, що КЕВ м. Харкова на підставі державного акта на право постійного користування землею від 09.07.1998 р. є постійним землекористувачем земельної ділянки військового містечка № 48 площею 0,4620 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 та використовується КЕВ м. Харкова за цільовим призначенням для потреб оборони.

Проте, прокурор зазначав, що рішенням Харківської міської ради від 28.09.2005 р. № 180/05 припинено право користування Харківській квартирно - експлуатаційній частині району (правонаступник - КЕВ м. Харкова) частиною земельної ділянки площею 0,0528 га, зараховано вказану земельну ділянку до земель громадської та житлової забудови з подальшою передачею земельної ділянки в оренду ФОП ОСОБА_7 для експлуатації та обслуговування будівель та споруд, за відсутності відповідного законодавчо встановленого погодження уповноваженого на розпорядження землею оборони органу, що є порушенням міською радою компетенції та укладення спірного договору оренди землі з порушенням закону.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 04.12.2013 р. залучено до участі у справі в якості другого відповідача з відповідними процесуальними правами та обов'язками ФОП ОСОБА_7 та виключено останнього з числа третіх осіб.

У відзиві на позовну заяву ФОП ОСОБА_7 заперечуючи проти її задоволення вказував на те, що земельна ділянка відповідачем отримувалась як громадянином України та не використовується для здійснення підприємницької діяльності, що унеможливлює розгляд вимог до ОСОБА_7 в порядку господарського судочинства. При цьому, відповідач вказував на правомірність оскаржуваного рішення міської ради щодо припинення права землекористування КЕВ м. Харкова внаслідок продажу будівлі, розташованої на земельній ділянці та недоведеність вимог прокурора.

Крім того, відповідач просив суд, у випадку здійснення розгляду даної справи, застосувати наслідки пропуску позовної давності та відмовити прокурору у задоволенні його вимог, оскільки про обізнаність Міністерства оборони та дії стосовно передачі земельної ділянки під проданою будівлею Е-2 свідчить лист Головного квартирно - експлуатаційного управління Міністерства оборони України від 24.10.2003 р. № 144/1/4/2239, наданий попередньому власнику будівлі - АТ "БМТ".

Харківська міська рада у відзиві на позовну заяву просила відмовити у її задоволенні вказуючи на те, що у 2002 та 2003 роках Міністерством оборони України були відчужені юридичним особам розташовані на земельній ділянці по АДРЕСА_1 будівлі та споруди, і за інформацією КП "Харківське міське БТІ" станом на 01.01.2013 р. на земельній ділянці по вул. Пушкінська, 61 у м. Харкові на праві власності за державою Україна не зареєстровано жодного об'єкту нерухомого майна, а всі будівлі, розташовані на вказаній земельній ділянці належать фізичним та юридичним особам, а відтак, відповідно до статті 120 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент відчуження нерухомого майна, при переході права власності на будівлю і споруду, право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно - правових угод, а право користування - на підставі договору оренди, а відтак, у нових власників будівель та споруд, розташованих на земельній ділянці, переданій КЕВ м. Харкова у користування, виник обов'язок переоформлення права на земельні ділянки.

При цьому, відповідними рішеннями міської ради в держаний акт на право постійного користування землею, виданого КЕВ м. Харкова, вносились відповідні зміни щодо землекористування, у зв'язку з чим відповідач вказував на недоведеність прокурором та позивачами наявності порушення їх прав та правових підстав для задоволення позовних вимог.

Харківська міська рада також просила суд, у відповідності до статті 267 Цивільного кодексу України, застосувати наслідки пропуску позовної давності.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 22.01.2014 р., зокрема, відмовлено у задоволенні клопотань Харківської міської ради та ФОП ОСОБА_7 про припинення провадження у даній справі.

Рішенням господарського суду Харківської області від 13.03.2014 р. (суддя Светличний Ю.В.) позов задоволено частково, а саме:

- визнано недійсним пункт 8.2 рішення Харківської міської ради №180/05 від 28.09.2005 року у частині переведення із земель оборони до земель житлової і громадської забудови частини земельної ділянки площею 0,0528 га по АДРЕСА_1, пункт 1.4 додатку 3 у частині припинення права користування Харківській квартирно-експлуатаційній частині району частиною земельної ділянки площею 0,0528 га по АДРЕСА_1;

- визнано недійсним пункт 1.38 додатку 4 рішення Харківської міської ради №180/05 від 28.09.2005 року у частині надання громадянину ОСОБА_7 в оренду строком до 01.09.2030 року земельної ділянки площею 0,0528 га по АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування адміністративної будівлі;

В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку щодо доведеності та обґрунтованості позовних вимог, вказавши на відсутність у міської ради повноважень на розпорядження спірною земельною ділянкою за відсутності згоди Міністерства оборони України, яка в даному випадку не надавалась.

При цьому, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним договору оренди землі, суд першої інстанції дійшов висновку щодо наявності підстав для застосування наслідків пропуску позовної давності, встановивши обставини стосовно обізнаності КЕВ м. Харкова про виділення земельної ділянки ФОП ОСОБА_7

За апеляційними скаргами прокурора, Харківської міської ради та ФОП ОСОБА_7 Харківський апеляційний господарський суд (судді: Пелипенко Н.М., Івакіна В.О., Ільїн О.В.), переглянувши рішення господарського суду Харківської області від 13.03.2014 р. в апеляційному порядку, постановою від 19.06.2014 р. скасував пункт 4 резолютивної частини рішення щодо відмови у задоволенні позовних вимог та в цій частині прийняв нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив, визнав недійсним договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,0528 га вартістю 1163165 грн., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, зареєстрований Харківською регіональною філією Держаного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" у Державному реєстрі земель 02.06.2006 р. за № 340667100125.

Харківська міська рада подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Скаржник зазначає, що незважаючи на те, що ОСОБА_7 зареєстрований в установленому порядку як фізична особа - підприємець, в даних правовідносинах він виступає як громадянин України фізична особа, що свідчить про неправильність визначення прокурором суб'єктного складу сторін у справі, а спір у такому випадку не підсудний господарським судам, у зв'язку з чим міською радою заявлялось клопотання про припинення провадження у справі на підставі статті 80 Господарського процесуального кодексу України, яке господарським судом було залишено без задоволення.

Заявник касаційної скарги вказує на неврахування судом того, що на підставі біржової угоди № 50-02/12 договору купівлі - продажу нерухомості від 20.12.2002 р. Державним підприємством Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" була продана адміністративна будівля літ. "Е-2", загальною площею 516,3 кв.м по АДРЕСА_1, право власності на яку в подальшому, внаслідок продажу за договорами від 03.01.2003 р. та від 24.04.2004 р., перейшло до ОСОБА_7, який за договором купівлі - продажу від 08.12.2004 р. передав нежитлову будівлю у спільну часткову власність, а відтак, у власників будівлі виникає необхідність використання земельної ділянки із дотриманням діючого законодавства.

Скаржник зазначає, що на підставі державного акта на право постійного користування землею від 09.07.1998 р. земельна ділянка площею 0,4620 га по вул. Пушкінській знаходилась у користуванні КЕВ м. Харкова, який в порядку статті 141 Земельного кодексу України, висловив відмову від користування частиною земельної ділянки у направленому Начальником КЕВ м. Харкова міському голові листі № 592 від 23.03.2004 р., а листом КЕВ № 992 від 23.06.2005 р. підтвердив інформацію про те, що спірна земельна ділянка не використовується для потреб МОУ. Як зазначає скаржник, вказані обставини не заперечувались прокурором та позивачем під час розгляду справи, залишені судами поза увагою.

Крім того, як зазначає міська рада, повноваження КЕВ м. Харкова на вирішення спірного питання підтверджується, зокрема, листом головного квартирно - експлуатаційного управління Міністерства оборони України від 27.08.2003 р. № 144/1/4/1829.

Харківська міська рада вказує, що як вбачається з матеріалів справи підставою для прийняття міською радою оскаржуваного рішення від 28.09.2005 р. № 180/05 стало наявність проекту відведення земельної ділянки погодженого із землекористувачем (акт встановлення та погодження меж земельної ділянки від 28.07.2005 р.), органом по земельних ресурсах (висновок від 02.09.2005 р. № 2891/05), природоохоронним (висновок від 25.09.2005 р. № 11-20-2825), санітарно - епідеміологічним органом (висновок СЕС від 06.09.2005 р. № 232), органами архітектури та охорони культурної спадщини (висновок від 12.09.2005 р. № 08-20/3915) та отримано висновок державної землевпорядної експертизи від 14.09.2005 р. № 2900, тобто міською радою спірне рішення було прийнято з дотриманням процедури, передбаченої чинним на той час законодавством, із дотриманням норм закону, що не було взято до уваги судами під час розгляду справи.

При цьому, на думку скаржника висновки судів стосовно відсутності у КЕВ м. Харкова повноважень на подання до Харківської міської ради заяви про відмову від частини земельної ділянки є помилковими, оскільки виконавчим комітетом міської ради 09.07.1998 р. на підставі рішення міськвиконкому № 399 від 13.05.1998 р.,КЕЧ району, яка в 2003 році була перетворена у КЕВ м. Харкова, було видано Державний акт на право постійного користування землею згідно з яким саме КЕВ м. Харкова є землекористувачем спірної земельної ділянки та мала право на подання відмови від частини земельної ділянки, на якій розташований об'єкт нерухомого майна, відчужений Міністерством оборони України, власником якої став, зокрема, і ОСОБА_7

ФОП ОСОБА_7 також подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, у якій не погоджуючись із судовими рішеннями просить їх скасувати та припинити провадження у справі, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судами норм матеріального та процесуального права, вказуючи на порушення постановою набуті у законний спосіб та із дотриманням законів України цивільних прав громадянина ОСОБА_7 та встановлено неіснуючий факт здійснення ним підприємницької діяльності на земельній ділянці, переданій в оренду, а оскільки орендар земельної ділянки не є суб'єктом господарських відносин, провадження у справі підлягало припиненню.

Крім того, у додаткових поясненнях ФОП ОСОБА_7 вказує на необхідність припинення провадження у даній справі, з огляду на підвідомчість спору щодо оспорювання нормативно - правових актів індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень - Харківської міської ради, адміністративним судам.

Разом з цим, скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанції не враховані доводи відповідачів про фактичне припинення користування позивачами земельною ділянкою, переданою в оренду громадянину ОСОБА_7 у зв'язку із відчуженням Міністерством оборони України нежитлової будівлі літ. "Е-2" по АДРЕСА_1, згідно з договором купівлі - продажу від 03.01.2003 р., підтвердженням чого, зокрема, є лист Головного КЕУ Міністерства оборони України від 27.08.2003 р. за № 144/1/4/1829.

Заявник касаційної скарги вважає помилковим висновок судів стосовно встановлення факту визначення категорії землі, оскільки з листа Головного управління Держземагентства у м. Харкові, який міститься у матеріалах справи, вбачається, що Управління Держземагентства не може підтвердити належність окремих земельних ділянок військових містечок Міністерству оборони України.

Крім того, посилання апеляційного суду на постанову Вищого господарського суду України від 28.05.2013 р. у справі № 922/127/13-г, у якій визнано чинність державного акта на землю площею 0,46 га, на підтвердження наявності підстав для задоволення позовних вимог, на думку скаржника є помилковим, оскільки вказаним рішенням встановлено, що згідно з державним актом на право постійного користування земельною ділянкою на час прийняття рішення площа земельної ділянки складає 0,37 га, з урахуванням виключень згідно з додатком, який, в свою чергу, містить виключення із державного акта спірної земельної ділянки площею 0,0528 га, і саме в цій площі державний акт визнаний судом чинним. Про вказані обставини також свідчать наданий за підписом ТВО начальника Харківського КЕВ лист про поновлення обліку земель, структурних підрозділів Міноборони України та лист Управління Держземагентства у м. Харкові від 13.06.2013 р.

У відзиві на касаційні скарги відповідачів Міноборони України просить залишити їх без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін з підстав необґрунтованості та недоведеності посилань відповідачів та встановлення судом всіх обставин справи та вирішення спору у відповідності до норм законодавства.

КЕВ м. Харкова у відзиві на касаційні скарги також заперечив проти їх задоволення та просив залишити без змін постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.06.2014 р. з підстав, викладених у відзиві.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні прокурора та представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога Харківського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері і Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та КЕВ м. Харкова про визнання недійсним рішення Харківської міської ради № 180/05 від 28.09.2005 р. в частині переведення із земель оборони до земель житлової і громадської забудови частини земельної ділянки площею 0,0523 га по АДРЕСА_1, припинення права користування Харківській квартирно-експлуатаційній частині району частиною земельної ділянки, в частині надання громадянину ОСОБА_7 в оренду строком до 01.09.2030 р. земельної ділянки площею 0,0528 га по АДРЕСА_1, для експлуатації та обслуговування адміністративної будівлі, а також визнання недійсним договору оренди земельної ділянки загальною площею 0,0528 га, укладеного між відповідачами, з посиланням на приписи статей 12, 20, 77, 84, 141, Земельного кодексу України (2768-14) , статей 203, 215, 216, 267 Цивільного кодексу України та положення Законів України "Про оренду землі" (161-14) , "Про Збройні Сили України" (1934-12) та "Про правовий режим майна в Збройних Силах України" (1075-14) , з огляду на зарахування спірної земельної ділянки до земель громадської та житлової забудови з подальшою передачею земельної ділянки в оренду ФОП ОСОБА_7 для експлуатації та обслуговування будівель та споруд, за відсутності відповідного законодавчо встановленого погодження уповноваженого на розпорядження землею оборони органу, що є порушенням міською радою компетенції та укладення спірного договору оренди землі з порушенням закону.

За приписами статті 65 Земельного кодексу України землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. Порядок використання земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом.

Відповідно до статті 77 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття радою спірного рішення від 28.09.2005 р.), землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Статтею 1 Закону України "Про використання земель оборони" та статтею 14 Закону України "Про Збройні Сили України" визначено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (військові частини).

До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування (стаття 38 Земельного кодексу України).

За приписами статті 20 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття радою спірного рішення від 28.09.2005 р.) встановлено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Згідно з частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Здійснюючи судовий розгляд справи, суд апеляційної інстанції погодився із висновком місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав для задоволення позову про скасування оспорюваної частини рішення Харківської міської ради № 180/05 від 28.09.2005 р., виходячи з того, що згода на припинення права постійного користування земельною ділянкою, площею 0,0528 га по АДРЕСА_1 КЕВ м. Харкова або передачу її в оренду будь-яким суб'єктам господарювання Міністерством оборони України не надавалась, у міської ради були відсутні підстави для прийняття спірного рішення № 180/05 від 28.09.2005 р., дійшовши також висновку щодо невідповідності договору оренди нормам закону.

Проте, колегія суддів вважає такий висновок суду передчасним та вважає за необхідне зазначити, що статтею 1 Господарського процесуального кодексу України та статтями 15, 16 Цивільного кодексу України визначено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Статтею 152 Земельного кодексу України встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами під час розгляд справи, виконавчим комітетом Харківської міської ради 09.07.1998 р. на підставі рішення міськвиконкому № 399 від 13.05.1998 р., Харківській КЕЧ району, яка у 2003 р. реформована у КЕВ м. Харкова, видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 0,4620 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, серія ХР номер 33-01-001736.

28.09.2005 р. Харківською міською радою прийняте рішення № 180/05 "Про припинення та надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель та спору", яким припинено право користування земельними ділянками юридичним та фізичним особам зазначеним у додатках 1, 3 до рішення за їх добровільними відмовами, зокрема, КЕЧ району згідно листа № 592 від 23.09.2004 р., переведено земельні ділянки, визначені у додатку до рішення із земель оборони до земель житлової та громадської забудови, затверджені проекти відведення земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель та спору юридичним та фізичним особам та надано ОСОБА_7 земельну ділянку площею 0,0528 га по АДРЕСА_1.

На підставі вказаного рішення ради № 180/05, між Харківською міською радою (орендодавець) та ОСОБА_7 (орендар) 02.06.2006 р. було укладено договір оренди земельної ділянки (том 1 а.с. 76-78).

Судами під час розгляду справи було встановлено, що у Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, виданий КЕЧ району у 1998 р., було внесено зміни у землекористуванні відповідно до рішень сесії Харківської міської ради, а саме:

- рішенням 2-ї сесії 5 скликання Харківської міської ради № 41/06 від 31.05.2006 р., яким надано у користування земельну ділянку, загальною площею 0,0120 га ТОВ "Енергосервіс";

- рішенням сесії Харківської міської ради № 121/05 від 06.07.2005 р., яким надано у користування ТОВ фірма "Борець" земельну ділянку, площею 0,0237 га;

- рішенням сесії Харківської міської ради № 180/05 від 28.09.2005 р., яким надано у користування ОСОБА_7 земельну ділянка, площею 0,0528 га;

- рішенням сесії Харківської міської ради № 176/05 від 28.09.2005, яким надано у власність ОСОБА_9 земельну ділянку, загальною площею 0,0035 га.

Згідно з пунктом "б" частини 3 статті 84 Земельного кодексу України, до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у комунальній власності можуть бути лише землі оборони під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення, всі інші земельні ділянки є державним майном.

Зі змісту державного акта на право постійного користування землею серії ХР номер 33-01-001736 земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_1, надана Харківській квартирно-експлуатаційній частині для експлуатації та обслуговування адміністративних, складських та допоміжних будівель і споруд.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, Харківською міською радою та ФОП ОСОБА_7 неодноразово зазначалось, а прокурором та позивачами не заперечувалось, що у 2002 році на підставі біржової угоди № 50-02/12 договору купівлі - продажу нерухомості Державним підприємством Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" була продана адміністративна будівля літ. "Е-2", загальною площею 516,3 кв.м по АДРЕСА_1, право власності на яку в подальшому, внаслідок продажу за договорами від 03.01.2003 р. та від 24.04.2004 р., перейшло до ОСОБА_7, який за договором купівлі - продажу від 08.12.2004 р. передав нежитлову будівлю у спільну часткову власність.

Частиною 1 статті 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення ОСОБА_7 договору купівлі - продажу нерухомого майна від 24.04.2004 р.), при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Статтею 377 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент придбання ОСОБА_7 адміністративної будівлі за договором купівлі - продажу від 24.04.2004 р.), до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Як вбачається зі змісту пункту 1.38 додатку 2 до рішення Харківської міської ради від 28.09.2005 р. № 180/05, ОСОБА_7 в оренду строком до 01.09.2030 р. надана в оренду земельна ділянка площею 0,0528 га по АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування адміністративної будівлі (том 1 а.с. 72-73).

Згідно умов договору оренди землі від 02.06.2006 р., укладеного між Харківською міською радою (орендодавець) та ОСОБА_7 (орендар), орендарю надано в оренду земельну ділянку площею 0,0528 га по АДРЕСА_1, на якій розташований об'єкт нерухомого майна - нежитлова будівля літ. "Е-2", яка належить орендарю на праві приватної власності.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, листом від 23.03.2004 р. № 577 КЕВ м. Харкова повідомлялось, що будівля по генплану № 1 військового містечка № 48 не є власністю Міноборони України (договір купівлі - продажу від 03.01.2003 р.), у зв'язку з чим будівля та прилегла територія загальною площею 504 кв.м не використовується для потреб Міноборони України та оформлення прав на вказану земельну ділянку може бути реалізоване через Харківський міськвиконком після вирішення питання про прийняття вказаної земельної ділянки до земель запасу міста, як такого, що не використовується Міністерством оборони України (том 2 а.с. 14).

Начальником КЕВ м. Харкова було направлено голові Харківської міської ради лист від 23.03.2004 р. № 592, у якому КЕВ м. Харкова, як постійний землекористувач згідно державного акта на право постійного користування землею, просив вирішити питання про прийом земельної ділянки площею 504 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 в земельний запас міста, у зв'язку з невикористанням вказаної земельної ділянки для потреб Міноборони та продажем будівлі, розташованій на земельній ділянці (том 2 а.с. 15).

Згідно з частиною другою статті 4-3 та статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).

За приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Проте, здійснюючи судовий розгляд справи, судами першої та апеляційної інстанції доводи відповідачів стосовно відчуження Міністерством оборони України нерухомого майна - будівлі, яка розташована на земельній ділянці по АДРЕСА_1, що було наслідком направлення землекористувачем вказаної земельної ділянки заяви до міської ради про вирішення питання про прийом вказаної земельної ділянки до земель запасу міста, у зв'язку з невикористанням вказаної земельної ділянки для потреб Міноборони та продажем будівлі, розташованій на земельній ділянці, залишені поза увагою, відповідні обставини, виходячи з приписів законодавства, діючого на момент виникнення спірних правовідносин, судами не встановлювались.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суд апеляційної інстанції, визнаючи недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 02.06.2006 р. між Харківською міською радою та ОСОБА_7, на підставі частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, посилався на факти, встановлені у постанові Вищого господарського суду України від 29.01.2008 р. у справі № 37/140-07.

За приписами частин 1, 2, 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови від 19.06.2014 р.) обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вказаною нормою встановлено, що преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір. Тобто, преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин. Не мають преюдиціального значення оціночні судження, зроблені судом при вирішенні іншої справи, ототожнення фактів, встановлених цим судом, з їх юридичною оцінкою.

При цьому, для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктивний склад спору.

Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі сторони, що й у справі, яка розглядається.

Отже, повна тотожність суб'єктивного складу спору є обов'язковою умовою преюдиціальності щодо сторін.

Проте, судом апеляційної інстанції під час здійснення повторного розгляду справи вказані приписи законодавства також були залишені поза увагою.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Разом з цим, доводи ФОП ОСОБА_7, викладені ним у касаційній скарзі та доповненнях до неї стосовно підвідомчості вказаного спору адміністративним судам та не підлягає розгляду у господарському суді, судовою колегією не приймаються до уваги, оскільки в даній справі предметом спору є вимога щодо недійсності рішення органу місцевого самоврядування, зокрема, про надання земельної ділянки у користування та визнання недійсним договору оренди землі, а за змістом статей 13, 14 Конституції України, статті 11 Цивільного кодексу України, статей 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України, рішенням органу місцевого самоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянки господарюючому суб'єкту у власність або в користування здійснюється волевиявлення власника землі і реалізуються відповідні права у цивільних правовідносинах з урахуванням вимог Земельного кодексу України (2768-14) , спрямованих на раціональне використання землі як об'єкта нерухомості (власності). Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі господарським судам, про що правомірно зазначено у постанові суду апеляційної інстанції.

Доводи скаржників стосовно того, що вказаний спір не підлягає розгляду господарським судом у зв'язку з тим, що відповідач у даній справі ОСОБА_7 в даних правовідносинах виступає як громадянин України фізична особа, а не підприємець, оскільки не використовує земельну ділянку для підприємницької діяльності також не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки як правильно було встановлено судами першої та апеляційної інстанції, відповідно до витягу з ЄДРПОУ ОСОБА_7 з 25.05.1999 р. є фізичною особою-підприємцем, основним видом підприємницької діяльності якого є надання в оренду та експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, а відповідно до умов спірного договору оренди, на орендованій землі знаходиться нежитлова будівля літ. "Е-2", яка належить орендарю на праві власності. При цьому, Харківською міською радою надавався дозвіл на розміщення на спірній земельній ділянці торгово-розважального центру, тобто, умови та мета укладення спірного договору оренди відповідає основній господарській діяльності ОСОБА_7 саме в статусі фізичної особи-підприємця.