Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів: Грейц К.В. - головуючого (доповідача), Бакуліної С.В., Полянського А.Г., розглянувши матеріали касаційної скарги Міністерства оборони України на постановувід 11.06.2014 Київського апеляційного господарського судуу справі Господарського суду міста Києва № 910/1606/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Біохімексім" до Міністерства оборони України третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Державна казначейська служба України про стягнення заборгованості за договором поставки, за участю представників: позивача - відповідача - третьої особи - Коваленко Г.М. Кривошея Д.А. не з'явились

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.03.2014 у справі № 910/1606/14 (суддя Смирнова Ю.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2014 (колегія суддів у складі головуючого судді Ільєнок Т.В., суддів Корсакової Г.В., Яковлєва М.Л.), позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Біохімексім" (далі-позивач) до Міністерства оборони України (далі-відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державної казначейської служби України, про стягнення 410104,80 грн. заборгованості за договором поставки від 18.06.2013 № 286/3/13/16 задоволені повністю.

Відповідач з рішенням та постановою у справі не згоден, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме: ст. ст. 212, 614 Цивільного кодексу України, ч.1 ст. 15 Закону України "Про збройні сили України".

Зокрема, скаржник вважає, що визначивши в умовах укладеного між сторонами договору поставки здійснення розрахунку за отриманий товар за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за таким кодом видатків, сторони, тим самим встановили відкладальну обставину, яка так і не настала на момент звернення позивача до суду, у зв'язку з чим зазначає про передчасність заявленого позову внаслідок відсутності порушення зобов'язання відповідачем.

Заслухавши пояснення присутніх у відкритому судовому засіданні представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 18.06.2013 між Міністерством оборони України (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Біохімексім" (постачальник) укладено договір № 286/3/13/16 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України), за умовами якого постачальник зобов'язується у 2013 році поставити замовнику мило, засоби мийні та засоби для чищення (лот 3. Мило туалетне тверде "Класичне" без обгортки у формі кусків по 100 г), зазначене у специфікації, а замовник забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості, у строки (терміни), вказані у цьому договорі (п.1.1 договору); номенклатура товару, передбаченого до поставки за договором, характер, технічні та якісні характеристики, а також конструктивні, технологічні, експлуатаційні та інші вимоги до товару, строки (терміни) виконання договору, визначаються наведеною специфікацією: мило туалетне тверде "Класичне" без обгортки у формі кусків по 100 г, ДСТУ 4537:2006, загальна кількість товару, яку необхідно поставити - 22120 кг, ціна за одиницю - 15,45 грн (п.1.2 договору); приймання товару оформляється актом приймального контролю (якості), який повинен бути складений військовим представництвом Міністерства оборони України; належним чином оформлений і підписаний акт є підтвердженням приймання товару по якості та направляється замовнику після відправки товару разом з рахунком-фактурою (п. 2.7 договору); ціна договору становить: 410104,80 грн, у тому числі: ПДВ 68350,80 грн - загальний фонд (п.3.1 договору); розрахунки за фактично поставлений товар проводяться протягом 90 банківських днів (за умов надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків) з дати надання постачальником замовнику належним чином оформленого рахунку-фактури на поставлений товар, підписаний керівником та головним бухгалтером постачальника (якщо посада головного бухгалтера не передбачена штатним розписом, то про це зазначається у рахунку-фактурі) (п.4.1 договору); до рахунку-фактури додаються: акт приймального контролю (якості) товару, на якому повинен бути оригінал підпису одержувача замовника, засвідчений мастичною печаткою, який підтверджує одержання товару; видаткова накладна постачальника; повідомлення-підтвердження (п.4.2 договору); замовник зобов'язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати грошові кошти за поставлені товари протягом 90 банківських днів (за умов надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків) з дати надання постачальником замовнику належним чином оформлених документів, передбачених договором(п. 6.1.1 договору); постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки визначені договором (п. 6.3.1 договору); договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2013, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення (п.10.1 договору).

На виконання умов договору позивачем 26.06.2013 поставив товар - мило туалетне тверде "Класичне" без обгортки у формі кусків по 100 г (згідно ДСТУ 4537:2006) у кількості 22120 кг, загальною вартістю 410104,80 грн з ПДВ., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковою накладною № 99 від 25.06.2013, актом приймання № 143 від 26.06.2014 та повідомленням-підтвердженням № 4 від 26.06.2013, натомість відповідач зобов'язання з оплати поставленого товару не виконав, що і стало підставою пред'явлення даного позову, вимоги якого обґрунтовані, зокрема, приписами ст. ст. 526, 625, 629 Цивільного кодексу України.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором поставки в сумі 410104,80 грн, які підтверджені позивачем за допомогою належних та допустимих доказів та не заперечуються по їх суті відповідачем, є законними і ґрунтовними.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Втім, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, зазначаючи про відсутність бюджетного фінансування на оплату поставленого за договором товару, відповідач не виконав своїх зобов'язань за договором.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що за приписами ст. 218 Господарського кодексу України та ст. 617 Цивільного кодексу України не вважаються обставинами, які б звільняли від відповідальності, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів. Також, норма ст. 625 ЦК України встановлює правило, згідно з яким не звільняється від відповідальності у зв'язку з неможливістю виконання ним грошового зобов'язання.

Крім того, про те, що відсутність бюджетного фінансування не виправдовує бездіяльність і не є підставою для звільнення від матеріальної відповідальності за порушення зобов'язання, зазначено в постанові Верховного Суду України № 11/446 від 15.05.2012, а також в рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 та "Бакалов проти України" від 30.11.2004.

Отже, враховуючи наявну заборгованості відповідача за договором поставки в сумі 410104,80 грн, колегія суддів погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про законність та обґрунтованість позовних вимог.

При цьому, доводи скаржника, що в пункті 4.1 договору сторони визначили відкладальну обставину - надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України, яка так і не настала на момент звернення позивача до суду, у зв'язку з чим, на думку скаржника, відсутні підстави для задоволення позову, колегія суддів вважає хибними, адже вказана умова договору стосується лише обов'язків відповідача щодо оплати отриманого товару, а відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦК України угода буде вважатись умовною, якщо відкладальна обставина поширюється на права та обов'язки обох сторін.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли ґрунтовного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, доводи касаційної скарги цього висновку не спростовують, а зводяться до намагання переоцінити встановлені судами обставини і досліджені докази, що згідно з приписами ст. ст. 111-5, 111-7 ГПК України перебуває поза процесуальними межами повноважень суду касаційної інстанції.

Наведене свідчить, що під час прийняття рішення та постанови у справі суди попередніх інстанцій не припустилися порушення або неправильного застосування норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а, отже, підстави для їх скасування або зміни та задоволення вимог касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2014 у справі Господарського суду міста Києва № 910/1606/14 залишити без змін.