Дроботової Т.Б. - головуючого, Коробенка Г.П., Рогач Л.І. за участю представників: прокурора Баклан Н.Ю., посв. № 008813 позивача Гричанюк М.В., дов. від 31.07.2014 відповідачів- Перчак С.В., керівниктретіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача- не з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно) - Палій Є.В., дов. від 07.07.2014 третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача не з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_8 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2014 у справі № 5011-57/6103-2012 Господарського суду міста Києва за позовом Прокурора Подільського району міста Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна по місту Києву до- Приватного акціонерного товариства "Агрофірма "Квіти України"; - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_8 треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); - Київська міська рада третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Державна агрофірма "Квіти України" про визнання недійсним договору та зобов'язання привести ділянку у придатний до використання стан

11.05.2012 Прокурор Подільського району міста Києва звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна по місту Києву з позовом про визнання недійсним договору про співпрацю № С-37 від 01.02.2010, укладеного Приватним акціонерним товариством "Агрофірма "Квіти України" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8 щодо облаштування частини території на АДРЕСА_1 у розмірі 4800 кв.м. та створення на ній платної автомобільної стоянки та про зобов'язання Приватного акціонерного товариства "Агрофірма "Квіти України" привести земельну ділянку площею 4800 кв.м. по АДРЕСА_1 у первинний та придатний до використання стан, відповідно до цільового призначення. Позов вмотивовано використанням земельної ділянки не за її цільовим призначенням, що суперечить пункту "а" статті 96 Земельного кодексу України, невиконанням припису уповноваженого органу про усунення порушень земельного законодавства.

Відповідачі відхилили позов, вказавши, що Приватне акціонерне товариство "Агрофірма "Квіти України" в порядку правонаступництва є користувачем земельної ділянки з функціональним призначенням землі житлової забудови: сільськогосподарського призначення під господарськими будівлями і спорудами, попередній землекористувач отримав від уповноваженого органу погодження на облаштування та експлуатацію земельної стоянки, доказів у підтвердження порушення цільового призначення земельної ділянки не надано.

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.10.2013 (судді: Босий В.П. - головуючий, Мандичев Д.В., Підченко Ю.О.) у позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2014 (судді: Тищенко О.В., Гончаров С.А., Кропивна Л.В.) рішення місцевого господарського суду скасовано; прийнято нове рішення, яким визнано недійсним договір про співпрацю № С-37 від 01.02.2010, укладений Приватним акціонерним товариством "Агрофірма "Квіти України" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8 щодо облаштування частини території на АДРЕСА_1 у розмірі 4800 кв.м. та створення на ній платної автомобільної стоянки; зобов'язано Приватне акціонерне товариство "Агрофірма "Квіти України" привести земельну ділянку площею 4800 кв.м. по АДРЕСА_1 у первинний та придатний до використання стан, відповідно до цільового призначення; стягнуто з відповідачів в дохід державного бюджету України 1609,50 грн. судових витрат за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги

Не погоджуючись з висновками апеляційного господарського суду, фізична особа - підприємець ОСОБА_8 подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати прийняту постанову, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, а саме: всупереч вимог статей 21, 29 Господарського процесуального кодексу України не обґрунтовано, в чому саме полягає порушення прав чи законних інтересів органу, визначеного в якості позивача у даній справі; висновки суду щодо цільового призначення спірної земельної ділянки та її розташування не ґрунтуються на належних доказах.

Сторони та треті особи не направили відзиви по суті касаційної скарги; Фізична особа-підприємець ОСОБА_8, Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради та Державна агрофірма "Квіти України" не скористались правом на участь представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, представників позивача, Приватного акціонерного товариства "Агрофірма "Квіти України" та Київської міської ради, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Місцевим господарським судом було встановлено, що 24.09.2008 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (продавець) та Акціонерним товариством "Квіти України" (покупець) укладено договір оренди цілісного майнового комплексу ДАФ "Квіти України" № 4086 ЦМК строком на 10 років (до 24.09.2018), відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупця за грошові кошти матеріальні засоби та сплатити за них ціну відповідно до умов цього договору; перелік та вартість оборотних матеріальних засобів, які передаються продавцем покупцю, визначаються згідно з актом оцінки Державної агрофірми "Квіти України" (пункти 1.1., 1.2. договору). Перелік оборотних активів цілісного майнового комплексу Державної агрофірми "Квіти України", переданих продавцем покупцю в строкове платне користування, зазначений у акті приймання-передачі майна від 24.09.2008, підписаному сторонами.

Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 344 від 14.11.2008 припинено діяльність Державної агрофірми "Квіти України" шляхом її приєднання до Акціонерного товариства "Квіти України" на термін до закінчення або розірвання укладеного договору оренди від 24.09.2008 за № 4086 ЦМК та встановлено, що Акціонерне товариство "Квіти України" є правонаступником усіх прав та обов'язків Державної агрофірми "Квіти України" відповідно до укладеного Договору оренди від 24.09.2008 № 4086ЦМК.

Станом на 04.01.2012 Акціонерне товариство "Квіти України" використовує земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 орієнтовною площею 5,4041га на підставі акта на право користування землею, виданого Українській Республіканській дослідній станції зеленого будівництва виконавчим комітетом Київської районної міської ради депутатів трудящих під ведення сільськогосподарських робіт. Акт записано в державну книгу реєстрації землекористувань № 102 від 07.06.1963.

За результатами перевірки, проведеної Головним управлінням Держкомзему у місті Києві спільно з працівниками відділу ДСБЕЗ Подільського РУ ГУМВС України в м. Києві, складено Акт обстеження земельної ділянки № 27/05 від 20.01.2012 перевірки дотримання вимог земельного законодавства, яким встановлено, що фактично частина земельної ділянки, орієнтовною площею 4800 кв.м. по АДРЕСА_1 використовується Акціонерним товариством "Квіти України" спільно з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8 під розміщення платної автомобільної стоянки для забезпечення потреб мешканців прилеглих будинків на підставі договору про співпрацю № С-37 від 01.02.2010.

Також місцевий господарський суд вказав, що 16.10.2012 внесені зміни до технічного звіту про встановлення зовнішніх меж землекористування земельних ділянок, відповідно до яких за Акціонерним товариством "Квіти України" зареєстроване право користування земельною ділянкою за кадастровим номером 91:027:001, яка розташована за адресою АДРЕСА_2, загальною площею 54041,56 кв.м.; матеріалами справи (викопіюванням з планово-картографічних матеріалів з нанесення меж земельних ділянок у кварталі 91:027) підтверджується, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 є складовою частиною земельної ділянки за кадастровим номером 91:027:001, яка розташована за адресою АДРЕСА_2, загальною площею 54041,56 кв.м.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд дійшов висновку, що прокурором не доведено відсутності у Акціонерного товариства "Квіти України" права користування спірною земельною ділянкою, як і доказів віднесення спірної земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення; підписуючи спірний договір, голова правління Акціонерного товариства "Квіти України" діяв у межах наданих йому повноважень; прокурор не довів, в чому саме вбачається порушення прав та законних інтересів позивача укладенням спірного договору.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, натомість, відзначив, що користування земельною ділянкою здійснюється Акціонерним товариством "Квіти України" на підставі акта на право користування землею, виданого Українській Республіканській дослідній станції зеленого будівництва виконавчим комітетом Київської районної міської ради депутатів трудящих під ведення сільськогосподарських робіт, записаного в державну книгу реєстрації землекористувань № 102 від 07.06.1963.

Результатами перевірки від 20.01.2012 встановлено, що відповідачі використовують земельну ділянку по АДРЕСА_1 на підставі договору про співпрацю № С-37 від 01.02.2010; на момент проведення перевірки вищезазначена земельна ділянка огороджена металевим парканом, має обмежений доступ; вищезазначена земельна ділянка використовується Акціонерним товариством "Квіти України" не за цільовим призначенням, що є порушенням пункту "а" статті 96 Земельного кодексу України. Головним управлінням Держкомзему в м. Києві голові правління Акціонерного товариства "Квіти України" Перчаку C.B. винесено припис № П27/05 від 20.01.2012 про усунення виявленого порушення вимог земельного законодавства. 30.01.2012 Головним управлінням Держкомзему у місті Києві складено протокол про адміністративне правопорушення № 00027. 01.02.2012 Головним управлінням Держкомзему у місті Києві винесено постанову № 15 про накладення адміністративного стягнення, відповідно до якої на голову правління Акціонерного товариства "Квіти України" Перчака C.B. накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Згідно з Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства № А-144/05 від 02.03.2012 вищезазначені порушення усунуто не було.

Також апеляційним судом встановлено, що у матеріалах справи не міститься відповідного рішення уповноваженого органу про передачу земельної ділянки по АДРЕСА_1 в користування Акціонерного товариства "Квіти України". За змістом пояснень Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) щодо відведення Акціонерному товариству "Квіти України" земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, проекти рішень про відведення Акціонерному товариству "Квіти України" земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 не готувались Головним управлінням та не передавались на розгляд Київської міської ради; рішення про передачу Акціонерному товариству "Квіти України" земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 Київською міською радою не приймалось.

Задовольняючи позов, апеляційний господарський суд вказав, що у відповідачів відсутні будь-які підстави для використання земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 площею 4800 кв.м. для розміщення на ній платної автомобільної стоянки.

Судова колегія зазначає, що у відповідності до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятись у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За статтею 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особа набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Відповідно до абзацу 1 пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) (в редакції станом на час подання даного позову) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади; державні органи приватизації здійснюють розпорядження (крім відчуження земель, що не підлягають приватизації) землями, на яких розташовані державні, у тому числі, казенні підприємства, господарські товариства, у статутних капіталах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, а також продаж земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, що підлягають приватизації. Також за пунктом 4 частини 1 статті 5 Закону України "Про Фонд державного майна України", у сфері оренди державного майна Фонд державного майна України здійснює контроль за використанням орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів, виконанням умов договорів оренди цілісних майнових комплексів державних підприємств.

Організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, визначаються Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) , який покликаний забезпечити підвищення ефективності використання державного та комунального майна шляхом передачі його в оренду фізичним та юридичним особам. Відповідно до статті 3 названого вище Закону, відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Згідно з частиною 1 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" об'єктами оренди за цим Законом є, зокрема, цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць); цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання.

За статтею 35 Земельного кодексу України (чинного до 01.01.2002) та статтею 141 Земельного кодексу України (чинного з 2002 року) однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ чи організацій. За статтею 37 Цивільного кодексу Української РСР юридична особа припиняється внаслідок її ліквідації чи реорганізації (в тому числі шляхом злиття, поділу чи приєднання); відповідне положення міститься також у статті 104 Цивільного кодексу України, якою унормовано припинення юридичної особи в результаті передання всього свого майна іншим юридичним особам - правонаступникам, зокрема, в зв'язку з приєднанням.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про оренду державного і комунального майна" орендар стає правонаступником прав та обов'язків підприємства відповідно до договору; разом з тим статтею 14 цього Закону передбачено припинення діяльності підприємства державної та комунальної власності, майно якого передано в оренду, шляхом його реорганізації через приєднання до орендаря, що є підставою для припинення права користування земельною ділянкою такого підприємства державної чи комунальної власності відповідно до пункту "в" статті 141 Земельного кодексу України. Надане наймачу нерухомого майна статтею 796 Цивільного кодексу України право користування земельною ділянкою, на якій знаходиться будівля чи споруда, не є тотожнім праву розпоряджатися цією земельною ділянкою, зокрема, шляхом укладення договорів щодо неї.

У відповідності до статті 13 Конституції України земля її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шлейфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Також за статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, право власності на яку гарантується; це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Стаття 20 Земельного кодексу України закріплює поло ження про те, що визначення та зміна належності земельної ділянки до певної категорії земель є прерогативою органів суспільної влади - органів державної влади та органів місце вого самоврядування, які наділені повноваженнями визна чення та зміни цільового призначення земель. Механізм встановлення та зміни цільового призначення земельних ділянок тісно пов'язаний із компетенцією органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо розпорядження землями державної та комунальної власності. Відповідно до цього Кодексу органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування наділені повноваженнями розпоряджатися землями, які перебувають відповідно у державній та комунальній власності. Таке розпорядження вони здійснюють шляхом продажу земель, безоплатної передачі у приватну власність громадянам, надання їх в оренду чи пе редачі їх у постійне користування. Реалізовуючи зазначені повноваження, відповідні уповноважені органи ви конавчої влади та органи місцевого самоврядування мають право змінювати цільове призначення земельних ділянок, які відчужуються або передаються в оренду чи постійне ко ристування.

У відповідності до статті 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; несільськогосподарським підприємствам;, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва використовуються відповідно до розроблених та затверджених в установленому порядку проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь і передбачають заходи з охорони земель. Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

Згідно зі статтею 23 Земельного кодексу України, землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед, для сільськогосподарського використання. Визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, провадиться на підставі даних державного земельного кадастру.

Статтею 24 Земельного кодексу України визначено, що державним і комунальним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям надаються земельні ділянки із земель державної і комунальної власності у постійне користування для науково-дослідних, навчальних цілей та ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Державні і комунальні сільськогосподарські підприємства, установи і організації можуть орендувати земельні ділянки, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб. У разі ліквідації державного чи комунального підприємства, установи, організації землі, які перебувають у їх постійному користуванні, за рішенням відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування переводяться до земель запасу або надаються іншим громадянам та юридичним особам для використання за їх цільовим призначенням, а договори оренди земельних ділянок припиняються.

Враховуючи наведені вище положення чинного законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку, що зміст спірного правочину спрямовано на розпорядження земельною ділянкою зав відсутності відповідних правових підстав, тобто, всупереч приписам статей 13, 14 Конституції України, статтям 20, 116 Земельного кодексу України. З огляду на встановлені вище обставини та відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю; у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлених апеляційним судом обставин, не ґрунтуються на приписах законодавства, яке регулює порядок набуття та зміст речових прав на земельну ділянку, а також визначає функції Фонду державного майна України у спірних правовідносинах.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний господарський суд розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; належним чином проаналізував правовідносини, що виникли та існували між сторонами, дійшовши вірних та законних висновків за наслідками розгляду позову та апеляційної скарги. Підстав для скасування постанови апеляційної інстанції з мотивів, викладених у касаційній скарзі, не вбачається.