головуючого Губенко Н.М. суддів Євсікова О.О. Іванової Л.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на рішення від та на постанову від Господарського суду Дніпропетровської області 17.04.2014 Дніпропетровського апеляційного господарського суду 27.05.2014 у справі Господарського суду № 904/8967/13 Дніпропетровської області за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до 1.Публічного акціонерного товариства "Банк Восток" 2. Дніпропетровської міської ради 3. Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції 4. Компанії "Хагворд Менеджмент Лімітед" про визнання договору іпотеки недійсниму судовому засіданні взяли участь представники:- позивача ОСОБА_5; - відповідачів 1. повідомлений, але не з'явився; 2. повідомлений, але не з'явився; 3. повідомлений, але не з'явився; 4. ОСОБА_6; Згідно з розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України Іванової Л.Б. № 02-05/316 від 30.07.2014 розгляд справи № 904/8967/13 Господарського суду Дніпропетровської області здійснюється у складі колегії суддів: головуючий - Губенко Н.М., судді Євсіков О.О., Іванова Л.Б.

18.11.2013 Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк Восток", Дніпропетровської міської ради та до Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції про визнання недійсним іпотечного договору від 25.09.2006 № 20.840.06.21.1 та про виключення з Державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна реєстраційних записів № № 13239210, 13239260.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 05.12.2013 у справі № 904/8967/13 залучено до участі у справі у якості відповідача-4 Компанію "Хагворд Менеджмент Лімітед".

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2014 у справі № 904/8967/13 (суддя Манько Г.В.), відмовлено у позові.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.05.2014 у справі № 904/8967/13 (колегія суддів у складі: Пархоменко Н.В. - головуючий суддя, судді Коваль Л.А., Чередко А.Є.) скасовано рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2014 у справі № 904/8967/13, та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.05.2014 у справі № 904/8967/13, змінити рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2014 та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Компанія "Хагворд Менеджмент Лімітед" надала відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.05.2014 у справі № 904/8967/13 залишити без змін.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом даного позову є вимога позивача визнати недійсним іпотечний договір від 25.09.2006 № 20.840.06.21.1. Обґрунтовуючи підстави звернення з позовом до суду, Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 посилається на те, що: він є власником квартир АДРЕСА_1, АДРЕСА_2; іпотечний договір від 25.09.2006 № 20.840.06.21.1 не відповідає вимогам Закону України "Про іпотеку" (898-15) , оскільки майнові права на окремі квартири в незавершеному будівництвом приміщенні не могли бути предметом іпотеки; крім того, спірний іпотечний договір є фіктивним, тому як не був направлений на встановлення реальних правових наслідків.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України (ст. 215 ЦК України).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 575 ЦК України визначено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення (ч. 1 ст. 576 ЦК України).

Положеннями ст. 1 Закону України "Про іпотеку" (в редакції чинній на час укладення оспорюваного договору) передбачено, що майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено, регулюється за правилами, визначеними цим Законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України "Про іпотеку" (в редакції чинній на час укладення оспорюваного договору) предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником цього майна на час укладення іпотечного договору.

Отже, предметом іпотеки може виступати як нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому, так і майнові права на нерухоме майно, які можуть бути відчужені іпотекодавцем, і на які може бути звернене стягнення (Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 16.03.2010 у справі № 34/131 та від 29.11.2010 у справі № 4/178-09-5317).

Враховуючи, що предметом спірного договору іпотеки є майнові права на окремі квартири в незавершеному будівництвом приміщенні, а не на об"єкти незавершеного будівництва, помилковим є посилання позивача на ч. 2 ст. 16 Закону України "Про іпотеку" (в редакції чинній на час укладення оспорюваного договору), оскільки при укладенні договору іпотеки предметом за яким є - майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено, передача прав на земельну ділянку в іпотеку законом не вимагається (Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 16.03.2010 у справі № 34/131 та від 29.11.2010 у справі № 4/178-09-5317).

Статтею 11128 ГПК України (1798-12) передбачено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Враховуючи наведене, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що судом апеляційної інстанції обґрунтовано відхилено доводи позивача про те, що на момент укладення спірного договору майнові права на окремі приміщення в житловому будинку не могли бути предметом іпотеки.

Щодо доводів скаржника про фіктивність спірного правочину, колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Пунктом 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсним" (v0011600-13) роз'яснено, що фіктивний правочин (стаття 234 Цивільного кодексу України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише не вчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, - підстав позову та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Згідно із ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Однак, як встановлено судом апеляційної інстанції, та знайшло своє підтвердження в суді касаційної інстанції, позивач в порушення приписів наведених норм не надав доказів того, що всі учасники договору іпотеки не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення. До того ж, як встановлено судом апеляційної інстанції кредитний договір в забезпечення якого укладено спірний іпотечний договір виконувався сторонами.

Крім того, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що судом апеляційної інстанції правомірно відмовлено у задоволенні позову в частині виключення з Державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна реєстраційних записів № № 13239210, 13239260, оскільки дана позовна вимога обґрунтовується позивачем порушенням нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії, в той час як до господарського суду не можуть оскаржуватися дії нотаріуса, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії.

Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій, 31 жовтня 2013 між відповідачем-4 та ОСОБА_8 було укладено договір про відступлення права за іпотечним договором. Згідно з яким первісний іпотекодержатель відступає новому іпотекодержателю право вимоги на квартири АДРЕСА_1, АДРЕСА_2, які є предметом іпотеки за спірним іпотечним договором від 25.09.2006.

Єдиною підставою для відмови у даному позові суд першої інстанції зазначив те, що позов подано до неналежного відповідача та позивач заперечує проти залучення його у якості відповідача.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано спростував наведений висновок суду першої інстанції, який став підставою для відмови у позові, оскільки Компанія "Хагворд Менеджмент Лімітед" (відповідач-4) відступила ОСОБА_8 частину прав вимоги за спірним іпотечним договором і тому залишається відповідною стороною іпотечного договору; одним з відповідачів у даній справі є ПАТ "Банк Восток", який є п?равонаступником ЗАТ "Хоум Кре?дитіт Банк" та ЗАТ "Агробанк", тобто є первісним? кредитором та іпотекодержателем. До того ж, якщо у розгляді справи господарським судом буде з'ясовано, що іншим або належним відповідачем у ній мала б бути особа, яка згідно з процесуальним законом не може бути учасником судового процесу в господарському суді, а позивач наполягає на розгляді відповідної справи саме господарським судом, останній не вправі ні залучати відповідну особу до участі у справі, ані припиняти провадження в ній, а повинен розглянути справу стосовно того відповідача, якому пред'явлено позовну вимогу, та прийняти рішення по суті справи (в тому числі про відмову в позові, якщо відповідач є неналежним). (п. 1.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (v0018600-11) ).

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених у постанові суду апеляційної інстанції, що оскаржується. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 111-7 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.