У грудні 2013 року Державне підприємство "Придніпровська залізниця" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" про стягнення плати за користування вагонами та додаткових зборів у сумі 3 729, 45 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2014 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" на користь Державного підприємства "Придніпровська залізниця" збір за охорону вантажу в сумі 859,16 грн. В решті позову - відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.06.2014 року рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2014 року скасовано частково, позов задоволено повністю. Стягнуто з ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" на користь Державного підприємства "Придніпровська залізниця" 12, 00 грн. - плати за користування вагонами, 2182,20 грн. - збору за маневрову роботу, 715,97 грн. збору за охорону вантажу, 197,70 грн. - збору за телеграфне повідомлення.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.06.2014 скасувати, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2014, яким позовні вимоги задоволено частково, залишити в силі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 02.01.2008 року між Державним підприємством "Придніпровська залізниця" та Відкритим акціонерним товариством "АрселорМіттал Кривий Ріг", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "АрселорМіттал Кривий Ріг", укладено договір № ПР/ДН-2-07/138/1808/НЮп, відповідно до умов якого залізниця надає вантажовласнику послуги, пов'язані з перевезенням вантажів та проведенням розрахунків за ці послуги.

За накладними №№ 45519691, 45534567, 46433603, 46434098, 46433611, 45848041 станція Кривий Ріг Придніпровської залізниці прийняла від ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" вагони №№ 55131213, 56281561, 54102025, 55237093, 68639186, 52226677 з вантажем - прутки з нелегованої сталі для перевезення за кордон України. Одержувачі: Відособлений підрозділ ТОВ Інтермет Груп" у м. Пенза Російської Федерації зі станцією призначення - Пенза П Куйбишевської залізниці (щодо накладних №№ 45848041, 46433603, 46434098, 46433611) та ТОВ "ПРОТЕК МС" Російської Федерації зі станцією призначення - Вороніж-Курський Південно-Східної залізниці (щодо накладних №№ 45519691, 45534567).

На шляху прямування вагони №№ 55131213, 56281561, 54102025, 55237093, 68639186, 52226677 були затримані на станції Куп'янськ - Сортувальний Південної залізниці через відсутність в перевізних документах відмітки про проведення радіологічного контролю або документів, підтверджуючих проведення радіологічного контролю. Час затримки вагонів для проведення радіологічного контролю екологічною службою зафіксовано актами загальної форми ГУ-23 станції Куп'янськ - Сортувальний Південної залізниці № А 422 від 28.03.2013 року, № 3949 від 28.03.2013 року, № А541 від 19.04.2013 року. № 4612 від 19.04.2013 року, № А489 від 05.04.2013 року, № 3986 від 05.04.2013 року, які підписані представниками станції та екологічної служби. При цьому на актах про закінчення затримки вагонів Державною екологічною інспекцією проставлено штемпелі радіологічного контролю з дозволом про вивіз вантажу за межі України.

Як зазначає позивач, на підставі зазначених актів станцією Куп'янськ - Сортувальний Південної залізниці нараховано до сплати відповідачу суму у розмірі 3729,45 грн. (з ПДВ), з яких 12 грн. без ПДВ (14,40 грн. з ПДВ) - плата за користування вагонами, 2182,20 грн. без ПДВ (2618,64 грн. з ПДВ) - збір за маневрову роботу, 197,70 грн. без ПДВ (237,24 з ПДВ) - збір за телеграфне повідомлення, 715,97 грн. без ПДВ (859,16 грн. з ПДВ) - збір за охорону вантажу, проте відповідач відмовився сплачувати нараховану позивачем суму, що і стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що плата за охорону вантажу, який затримано на станціях з причин, не залежних від залізниці, нараховується кожному відправнику (одержувачу, експедитору) окремо. Відмовляючи в частині стягнення з відповідача плати за користування вагонами, збору за маневрові роботи та збору за телеграфне повідомлення, місцевий суд зазначив, що позивачем не доведено належними доказами підставність цих вимог, а також враховуючи відсутність вини відповідача у затримці вагонів, дійшов висновку про безпідставність позовних вимог в цій частині.

Скасовуючи частково рішення місцевого господарського суду та задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що затримка вагонів виникла саме з вини відповідача через відсутність відмітки в накладних про проведення відправником радіологічного контролю, а тому дійшов висновку, що всі витрати понесені позивачем внаслідок затримки вантажу підлягають стягненню з вантажовідправника, тобто з відповідача.

Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, вважає його помилковим, з огляду на наступне.

Як зазначалось вище, на шляху прямування вагони №№ 55131213, 56281561, 54102025, 55237093, 68639186, 52226677 були затримані на станції Куп'янськ - Сортувальний Південної залізниці через відсутність в перевізних документах відмітки про проведення радіологічного контролю або документів, підтверджуючих проведення радіологічного контролю.

За час затримки вказаних вагонів залізницею було нараховано додаткову плату та збори, а саме плату за користування вагонами, за телеграфні повідомлення, збір за маневрову роботу, а також збір за охорону вантажу, що складає в сумі 3729,45 грн.

Зазначену суму відповідачем не сплачено, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України загальні умови перевезення визначаються цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Статтею 307 Господарського кодексу України передбачено, що умови перевезень вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до §7 статті 21 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, якщо під час перевезення або видачі вантажу з вини вантажовідправника або вантажоодержувача виникнуть перешкоди до його перевезення або видачі, то залізниці сплачуються всі витрати, що понесені нею за затримку перевезення або видачі. Якщо такі перешкоди виникнуть на дорозі відправлення, то платежі по таким витратам розраховуються відповідно до внутрішніх правил та тарифів, що застосовуються залізницями для таких перевезень. Всі платежі по вищезазначеним витратам вписуються до накладної та стягуються з відправника, одержувача або платника (експедиторської організації, фрахтового агента тощо) в залежності від того, хто з них здійснює оплату провізних платежів.

На підставі ч.ч. 1, 8 ст. 319 Митного кодексу України, товари, що переміщуються через митний кордон України, крім митного контролю, можуть підлягати державному санітарно-епідеміологічному, ветеринарно-санітарному, фітосанітарному, екологічному та радіологічному контролю. При вивезенні товарів за межі митної території України радіологічний контроль може здійснюватися в органах доходів і зборів відправлення при завершенні митного оформлення або у пунктах пропуску через державний кордон України при завершенні митного контролю товарів.

Правилами користування вагонами і контейнерами, затвердженими Наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 року № 113 (z0165-99) визначені порядок та умови користування вагонами і контейнерами.

Відповідно до п.2 зазначених Правил, за користування вагонами і контейнерами вантажовідправники, вантажоодержувачі, власники під'їзних колій, порти, організації, установи, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності вносять відповідну плату.

Облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними провадиться на станціях відправлення та призначення за Відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46 (додаток 1), Відомістю плати за користування контейнерами форми ГУ-46к (додаток 11), які складаються на підставі Пам'яток про подавання/забирання вагонів форми ГУ-45 (додаток 2), Пам'яток про видачу/приймання контейнерів форми ГУ-45к (додаток 8), Повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами (додаток 12), Актів про затримку вагонів форми ГУ-23а (додаток 3), Актів загальної форми ГУ-23 (додаток 6). За договором між вантажовласником і залізницею всі ці документи можуть оформлятися і надаватися в електронному вигляді. Порядок здійснення електронного документообігу під час перевезення вантажів залізничним транспортом у внутрішньому сполученні регламентується додатком до договору про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги (п. 3 Правил користування вагонами і контейнерами).

Відомості плати за користування вагонами, контейнерами складаються на вагони, контейнери, що подаються під навантаження та вивантаження, є документами обліку часу перебування вагонів, контейнерів у пунктах навантаження та вивантаження та на під'їзних коліях і містять розрахунки платежів за користування вагонами, контейнерами (п. 4 Правил користування вагонами і контейнерами).

Розглядаючи справу, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд, дійшов правильного висновку про те, що стягнення плати за користування вагонами, нарахованої позивачем відповідачу є безпідставним, оскільки згідно норм ст.119 Статуту залізниць (457-98-п) та п.4 вказаних Правил користування, сума плати, нарахована позивачем до стягнення відповідачеві повинна доводитись відомостями плати за користування вагонами, які позивачем не складались.

Також, є обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про безпідставність вимог позивача щодо стягнення з відповідача нарахованого збору за маневрові роботи, оскільки за приписи п.п. 1.8 - 1.10 Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України Тарифного керівництва № 1 за маневрову роботу, що виконується локомотивом залізниці не одночасно з подачею або забиранням вагонів на вимогу власника під'їзної колії, вантажовласника або порту, яка оформлена пам'яткою про подавання/забирання вагонів (форми ГУ-45), із зазначенням у ній часу, протягом якого виконувалась маневрова робота, нараховується збір у розмірі 292,6 грн. за кожні півгодини роботи локомотива, рахуючи неповні півгодини за повні.

До такої роботи належать: переставляння вагонів з одного вантажного фронту на інший, переміщення вагонів на фронті; подача вагонів на ваги і для дозування; прибирання вагонів після зважування та дозування; у випадках, коли навантаження або вивантаження виконується в присутності локомотива залізниці (подача стисненого повітря від локомотива тощо); інша маневрова робота з вагонами на станціях, під'їзних коліях та інших місцях незагального користування.

Згідно ч.1 розділу 2 Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України Тарифного керівництва № 1 оплачуються маневрові роботи локомотива залізниці, які виконуються в разі подачі й забирання навантажених і порожніх вагонів, а також маневрові роботи, що виконуються не одночасно з подачею й забиранням вагонів, на окрему вимогу власника під'їзної колії або вантажовласника.

Таким чином, місцевий господарський суд правомірно дійшов висновку про безпідставність вимог в частині стягнення плати за маневрові роботи, оскільки позивачем не доведено наявність такої вимоги з боку відповідача.

Також, як правильно було встановлено місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення, маневрові роботи щодо спірних вагонів виконувались поза межами під'їзної колії, а саме на залізничній колії станції Куп'янськ-Сортувальний.

Крім того, судом першої інстанції правильно зазначено про те, що згідно ст. 21 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення телеграми повинні подаватися негайно і повинні містити запити до відправника щодо необхідності його вказівок, а не надання вказівок залізницею відправнику; залізниця використовує розмір зборів за телеграфні повідомлення одержувачам, тоді як додані до позову телеграми були відправлені відправнику.

З вказаних обставин, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні вимог про стягнення телеграфного збору.

Також колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача плати за охорону вантажу, на підставі п. 31,5 розд.ІІ Тарифного керівництва № 1, оскільки, міжнародні залізничні накладні, за якими були прийняті до перевезення спірні вагони, містять відмітку про охорону вантажу.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом на підставі встановлених фактичних обставин, з'ясовано дійсні права та обов'язки сторін та правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Натомість, суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення місцевого господарського суду та задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі не надав належної правової оцінки доказам, якими позивач обґрунтовував свої вимоги, що вплинуло на правильність застосування норм матеріального та процесуального права при розгляді даного спору.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення місцевого суду не повно з'ясувавши всі обставини дійшов помилкових висновків, в зв'язку з чим постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського суду, яким позовні вимоги задоволено частково підлягає залишенню в силі.

Стаття 111-7 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно статті 111-9 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Статтею 111-10 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, а отже постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.06.2014 року підлягає скасуванню, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2014 року залишенню в силі.