Самусенко С.С.- головуючого, Дунаєвської Н.Г., Мележик Н.І., розглянувши касаційну скаргу Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Харківській областіна постанову Харківського апеляційного господарського суду від 09 грудня 2013 рокуу справі № 922/3987/13 господарського суду Харківської області за позовом Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Харківській області до Приватного акціонерного товариства "Лізингова компанія "Сприяння" про стягнення 2 966 967 грн. 08 коп. за участю представника від позивача: Артюх А.Л.

Національний банк України в особі Управління Національного банку України в Харківській області звернувся до господарського суду із позовом до ПрАТ "Лізингова компанія "Сприяння" про стягнення за кредитним договором № 79-08/К 2966967,08 грн., з яких 1725000,00 грн. заборгованості за основним боргом та 1241967,08 грн. заборгованості за простроченими відсотками за користування кредитом, нарахованими за період серпень 2010 року - липень 2013 року. Обґрунтовуючи позов, позивач послався на договір застави майнових прав № 15/9 від 25.06.2010, укладений між Національним банком України та ПАТ "Земельний банк", на підставі якого до позивача перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором № 79-08/К від 19.09.2008.

Рішенням господарського суду Харківської області від 05.11.2013 (суддя Шатерніков М.І.) позов задоволено.

Місцевий господарський суд вказав на висновки судів у справі № 5023/5582/11 як преюдиційні факти, зокрема, щодо заміни кредитора в зобов'язанні за кредитним договором № 79-08/К від 19.09.2008, та перехід права вимоги за вказаним договором на підставі п.4.2 договору застави майнових прав до позивача до введення ліквідаційної процедури ПАТ "Земельний банк". Враховуючи умови договору застави майнових прав №15-9 від 25.06.2010 та приписи Закону України "Про заставу" (2654-12) , суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 09.12.2013 (судді: Пуль О.А. - головуючий, Білоусова Я.О., Хачатрян В.С.) рішення місцевого господарського суду скасовано, прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено. Постанову мотивовано тим, що позивач не обґрунтував та не надав належних доказів у підтвердження настання відкладальних умов, передбачених п. 4.2 договору застави майнових прав, з настанням яких виникає право вимоги за договором кредиту № 79-08/К до ПрАТ "Лізингова компанія "Сприяння".

Національний банк України в особі Управління Національного банку України в Харківській області звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення апеляційною інстанцією норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного господарського суду, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

Зокрема, скаржник зазначає, що апеляційним судом порушено ч.2 ст. 34, ст. 36 ГПК України. Стверджуючи, що позивачем не надано доказів звернення до заставодавця з вимогою про повернення заборгованості за кредитним договором до введення ліквідаційної процедури відповідача, суд не врахував, що такі докази не могли бути надані. За вказаним кредитним договором кінцевий строк виконання зобов'язання був обумовлений сторонами до 26.08.2010, а за ст. 91 Закону України "Про банки і банківську діяльність" з дня прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав. Перехід права вимоги НБУ за кредитним договором згідно умов договору застави майнових прав відбувся ще до введення процедури ліквідації ПАТ "Земельний банк" з огляду на судові справи № 5023/5582/11 та № 922/3987/13.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 09.07.2014 № 08.03-04/807 призначено проведення повторного автоматичного розподілу справи № 922/3987/13. За результатами повторного автоматичного розподілу доповідачем у справі визначено суддю Самусенко С.С.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 14.07.2014 касаційну скаргу у справі № 922/3987/13 прийнято до провадження.

Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

З дотриманням передбачених законодавством меж перегляду справи в касаційній інстанції, заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права господарськими судами попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами, згідно договору про надання кредитної лінії № 79-08/К від 19.09.2008, укладеного між ПАТ "Земельний банк" (правонаступник Харківського акціонерного комерційного Земельного банку) та АТ "Лізингова компанія "Сприяння" як боржником, банк надає боржнику відновлювальну кредитну лінію з лімітом кредитування в розмірі 2 000 000 грн. на умовах забезпеченості, повернення, платності та цільового використання строком з 19.09.2008 по 20.09.2010.

Суди встановили, що ПАТ "Земельний банк" свої зобов'язання за кредитним договором №79-08/К виконало та надало кредитні кошти АТ "Лізингова компанія "Сприяння".

Проте, ПрАТ "Лізингова компанія "Сприяння" свої зобов'язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконало, у зв'язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 2 966 967,08 грн.

При цьому господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно договору застави майнових прав № 15/9 від 25.06.2010, укладеного між Національним банком України та ПАТ "Земельний банк", до НБУ перейшло право вимоги до відповідача ПрАТ "Лізингова компанія "Сприяння" за кредитним договором № 79-08/К від 19.09.2008.

За п.2.1.1 договору застави позивач отримує право щодо задоволення його вимог до ПАТ "Зембанк" з майнових прав переважно перед іншими кредиторами відповідно до приписів Закону України "Про заставу" (2654-12) та ст. 73 Закону України "Про Національний банк України".

У п.4.2 договору застави майнових прав сторони визначили, що договір укладено з відкладальною умовою відповідно до ст. 212 ЦК України.

Так, пунктом 4.2 договору застави майнових прав № 15/9 від 25.06.2010 сторони визначили, що права вимоги переходять до позивача наступного дня після настання строку виконання зобов'язань ПАТ "Зембанк" за кредитним договором, якщо вони не будуть виконані повністю або частково, або після настання випадку, передбаченого п.3.1.4 вказаного договору.

Згідно п.3.1.4 договору застави майнових прав право вимоги за кредитним договором № 79-08/К переходить до НБУ, зокрема, в разі одноразової прострочки заставодавцем (тобто ПАТ "Зембанк") сплати процентів за користування кредитом відповідно до умов кредитного договору № 15 від 06.11.2008 на строк більше ніж 5 днів.

Кредитний договір №15 від 06.11.2008, укладений між НБУ в особі Управління НБУ в Харківській області та ПАТ "Зембанк" про надання кредиту.

За встановленими обставинами судами погашення ПАТ "Земельний банк" заборгованості за кредитним договором від 06.11.2008 №15 не відбулося.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив із того, що оскільки ПАТ "Земельний банк" порушено умови кредитного договору № 15 від 06.11.2008 щодо повернення наданого кредиту, сплати відсотків за його користування, то до НБУ перейшло право вимоги за кредитним договором № 79-08/К до ПрАТ "Лізингова компанія "Сприяння" згідно договору застави майнових прав № 15/9 від 25.06.2010.

Місцевий господарський суд стягнув з відповідача 2 966 967,08 грн. заборгованості за кредитом та процентами, тоді як за змістом п.4.1 вказаного договору застави майнових прав № 15/9 від 25.06.2010 заставодавець уступив заставодержателю право вимоги до боржника, що випливає із кредитного договору № 79-08/К від 19.09.2008 на суму 2 000 000,00 грн.

При вирішенні спору суд першої інстанції належним чином не дослідив та не з'ясував питання, що заставодавець уступає заставодержателю.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив, зокрема, із того, що позивачем не доведено неможливості виконання ПАТ "Земельний банк" зобов'язання перед НБУ, що в матеріалах справи відсутній текст кредитного договору № 15 від 06.11.2008, і що позивач не надав розрахунку заборгованості.

Касаційна інстанція враховує, що за приписами процесуального законодавства, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного законодавства, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права та правильно витлумачив ці норми права.

Також згідно ч.1 ст. 47 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом; ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

У даній справі судові рішення обох інстанцій не відповідають нормам матеріального та процесуального права, а передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції згідно ст. 111-7 ГПК України не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у даній справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

При цьому касаційна інстанція звертає увагу на наступне.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За ст. 20 Закону України "Про заставу" заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Відповідно до ч.1 ст. 212 Цивільного кодексу України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Справа направляється на новий розгляд, під час якого місцевому господарському суду необхідно взяти до уваги вищевикладене, повно і об'єктивно дослідити всі обставини справи, зокрема, щодо наявності боргу у ПАТ "Зембанк" перед НБУ за кредитним договором № 15 від 06.11.2008, встановити розмір вимог НБУ, з якими останній має право звертатися до ПрАТ "Лізингова компанія "Сприяння" за договором застави майнових прав № 15/9 від 25.07.2010, та зважаючи на встановлені обставини, враховуючи положення чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, вирішити спір з урахуванням змін процесуальних норм.

Касаційна інстанція при скасуванні рішення місцевого господарського суду вважає за необхідне звернути увагу на ст. 35 ГПК України в редакції, чинній станом на момент прийняття місцевим господарським судом рішення у даній справі.

При цьому, касаційна інстанція звертає увагу, що відповідно до п.21 ч.1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору звільняється, зокрема Національний банк України - у справах, пов'язаних з питаннями, що стосуються повноважень цих органів.

Згідно п.4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 (va007600-13) у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

На підставі викладеного скаржником не сплачено судовий збір при поданні касаційної скарги.

За п.3.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 (va007600-13) із змінами згідно постанови пленуму ВГСУ від 10.07.2014 № 6 (v0006600-14) у вирішенні питання про те, чи здійснюють відповідні органи у спірних правовідносинах свої повноваження, господарському суду слід виходити з норм законів та інших актів законодавства України, якими передбачено такі повноваження.

Зокрема, наведене стосується здійснення Національним банком України та його органами функцій кредитора останньої інстанції для банків і організації системи рефінансування (пункт 3 статті 7 Закону України "Про Національний банк України") з наданням відповідних кредитів та здійсненням інших операцій, зазначених у статті 42 згаданого Закону, оскільки у пов'язаних з цим правовідносинах Національний банк України реалізує надані йому законом повноваження.

Таким чином, за результатами нового розгляду господарському суду слід, у разі наявності підстав, стягнути з винної сторони до Держаного бюджету судовий збір за розгляд даної касаційної скарги.