Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

Головуючого судді Кузьменка М.В.,

суддів Васищака І.М.,

Студенця В.І.,

розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "АК-Транс"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2014 р.

у справі № 5011-30/16277-2012 господарського суду міста Києва

за позовом Приватного акціонерного товариства "Автомобільна група "ВІПОС"

до відповідача Публічного акціонерного товариства "АК-Транс"

про розірвання договору

за зустрічним

позовом Публічного акціонерного товариства "АК-Транс"

до Приватного акціонерного товариства "Автомобільна група "ВІПОС"

про визнання права власності

за участю Прокуратури міста Києва

за участю представників:

ГПУ - Гудименко Ю.В.;

ПАТ "Автомобільна група "ВІПОС" - не з'явилися;

ПАТ "АК-Транс" - Масонцев О.П., Єсипчук І.В.;

Приватне акціонерне товариство "Автомобільна група "ВІПОС" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "АК-Транс" і просило суд розірвати укладений між сторонами договір оренди нежилих приміщень від 10.09.2012 р.

Позовні вимоги ґрунтуються на положеннях ст. 652 ЦК України та фактично обґрунтовані ненаданням відповідачем правовстановлюючих документів на орендоване приміщення, що дає підстави вважати відповідача особою, неуповноваженою надавати приміщення в оренду (т.1 а.с.5-6)

До початку розгляду справи по суті відповідач подав до позивача зустрічний позов і просив суд визнати за ним право власності на нежитлову будівлю (літера "Ц"), загальною площею 3 443,3 м.кв., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Оранжерейна, 1.

Відповідач, посилаючись на те, що в його власності знаходиться земельна ділянка, на якій побудований спірний об'єкт, а також, зазначаючи, що будівництво об'єкту відбувалось у відповідності до вимог чинного законодавства та його введено в експлуатацію, просить суд визнати за ним на підставі ст.ст. 331, 392 ЦК України право власності на вказаний об'єкт нерухомості.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.02.2013 р. відмовлено у задоволенні первісного позову та задоволено зустрічний позов (т.1 а.с.126-131).

Задовольняючи зустрічний позов і відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції керувався ст. ст. 331, 392 ЦК України та виходили з того, що будівництво нежитлового приміщення відбувалося у відповідності до вимог чинного законодавства на земельній ділянці, яка належить позивачу за зустрічним позовом на праві власності, отже, наявні підстави для визнання права власності на вказане приміщення. У зв'язку з цим, підстави для розірвання договору оренди відсутні, оскільки приміщення в оренду передавалось за наявності правових підстав.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2014 р. рішення господарського суду міста Києва від 14.02.2013 р. скасовано в частині задоволення зустрічного позову. В задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін (т.1 а.с.222-227).

Частково скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на момент подачі зустрічної позовної заяви державна реєстрація права власності ПАТ "АК-Транс" на спірну будівлю не була здійснена, а отже, суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення ст. 392 ЦК України.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ПАТ "АК-Транс" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить її скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права (т.2 а.с.2-10).

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції під час розгляду справи по суті та судом апеляційної інстанції під час перегляду в апеляційному порядку встановлені наступні обставини.

На підставі рішення Київської міської ради від 11.12.2008 р. № 777/777 (ra0777023-08) , договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11.11.2009 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 11.11.2009 р. № 902 ОСОБА_6, ПАТ "АК-Транс" видано державний акт від 25.12.2009 р. серії ЯЖ № 727425 на право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 8 000 000 000:91:058:0002) площею 2,4915 га по вул. Оранжерейна, 1 в місті Києві у межах згідно з планом, для будівництва, реконструкції, розширення, капітального ремонту існуючих нежитлових приміщень під виробничі та адміністративно-побутові приміщення з подальшою експлуатацією та обслуговуванням. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01-8-00199.

13.09.2012 р. між ПАТ "Автомобільна група "ВІПОС" та ПАТ "АК-Транс" укладено договір оренди нежитлових приміщень за адресою: м. Київ, вул. Оранжерейна, 1.

Згідно п. 6.3. договору ПАТ "АК-Транс" зобов'язане в строк до 20.09.2012 р. надати орендарю для огляду правовстановлюючі документи на об'єкт оренди.

ПАТ "АК-Транс" для огляду правовстановлюючі документи на об'єкт оренди орендарю не надало, що обумовило звернення ПАТ "Автомобільна група "ВІПОС" з позовом про розірвання договору оренди на підставі ст. ст. 651, 652 ЦК України.

Разом з цим, ПАТ "АК-Транс" звернулось з зустрічним позовом про визнання права власності з посиланням на норми ст. ст. 331, 392 ЦК України.

Суд першої інстанції визнав вимоги зустрічної позовної заяви обгрунтованими, з чим правомірно не погодився суд апеляційної інстанції.

Так, в силу ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Необхідною умовою для захисту порушеного права в порядку ст. 392 ЦК України є наявність права власності на момент звернення з позовом.

Згідно ч. 1 ст. 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", замовник має право виконувати будівельні роботи після направлення замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю; реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до І-ІІІ категорії; видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до IV і V категорій складності.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що, відповідно до наданих ПАТ "АК-ТРАНС" декларації про початок виконання будівельних робіт та декларації про готовність об'єкта до експлуатації, будівництво спірного об'єкту відбувалось у період з травня по липень 2012 року, натомість, наданий технічний паспорт на спірне майно датований 25.08.2011 р., а у тексті технічного паспорту зазначено, що споруду збудовано у 2010 році, тобто на момент реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт (31.05.2012 р.) зазначена будівля вже існувала.

Крім того, на момент подачі зустрічної позовної заяви державна реєстрація права власності ПАТ "АК-Транс" на спірну будівлю не була здійснена, а отже, суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення ст. 392 ЦК України.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову про визнання права власності.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову про розірвання договору оренди нежилих приміщень від 10.09.2012 р. суд апеляційної інстанції виходив з необгрунтованості вказаних вимог.

Між тим, у постанові Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2014 р. не наведено мотивів вирішення доводів та аргументів представників сторін щодо суті позовних вимог (про розірвання договору оренди нежилих приміщень від 10.09.2012 р.), що суперечить положенням ст. 105 ГПК України та ст. 6 (право на судовий розгляд) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 р. (475/97-ВР) ).

Враховуючи зазначене, висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні первісного позову є передчасним.

В силу ст. 111-7 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 111-9 ГПК України, справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом.

Враховуючи допущені судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права, які не можуть бути виправлені судом касаційної інстанції, а також межі перегляду справи у касаційному порядку, визначені ст. 111-7 ГПК України, прийнята у справі постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні первісного позову, а справа в цій частині - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 ГПК України, колегія суддів

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "АК-Транс" задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2014 р. скасувати в частині відмови у задоволенні первісного позову про розірвання договору оренди нежилих приміщень від 10.09.2012 р.

3. Справу в цій частині направити для нового розгляду до Київського апеляційного господарського суду.

4. В іншій частині постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2014 р. у справі № 5011-30/16277-2012 залишити без змін.