В квітні 2013 році Фізична особа - підприємець ОСОБА_5 звернувся до господарського суду Луганської області з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 про стягнення авансу в сумі 1 500 грн. та 108 000 грн. штрафу.

Ухвалою цього ж суду від 17.04.2013 року на підставі статті 27 ГПК України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Фізичну особу - підприємця ОСОБА_7.

Рішенням господарського суду Луганської області від 25.02.2014 року (судді: Седляр О.О., Москаленко М.О., Ворожцов А.Г.) позов задоволено частково; стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 штраф в сумі 108 000 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 160 грн.; в решті позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 20.05.2014 року (судді: Діброва Г.І., Бойченко К.І., Стойка О.В.) рішення господарського суду Луганської області від 25.02.2014 року скасовано частково; в задоволенні позову відмовлено повністю; стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 1 080 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

В касаційній скарзі Фізична особа - підприємець ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного господарського суду у даній справі, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, господарський суд першої інстанції встановив, що 20.03.2012 року між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6 (довірителем) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_7 (повіреним) укладено договір доручення, згідно якого повірений зобов'язався здійснити від імені та за рахунок довірителя певні юридичні дії, зокрема, укласти з будь-якою юридичною особою або фізичною особою-громадянином України договір оренди відокремлених нежитлових приміщень, розташованих в будівлі житлового будинку АДРЕСА_1, а саме:

- приміщення 1, загальною площею 265,2 кв.м.;

- приміщення 2, загальною площею 99,6 кв.м.;

- приміщення 3, загальною площею 162,5 кв.м.

Угода, здійснена повіреним, утворює, змінює, припиняє цивільні права й обов"язки відповідно до умов укладеного договору.

Відповідно до пункту 3.1. договору ФОП ОСОБА_7 зобов"язався вчинити дії з пошуку потенційних орендарів з метою укладення з ними договорів оренди вищевказаних приміщень.

Також довіреністю від 20.04.2012 року, посвідченою нотаріусом Краснодонської міської державної нотаріальної контори ОСОБА_8 та зареєстрованою у реєстрі за № 628, ФОП ОСОБА_6 уповноважив ФОП ОСОБА_7 на представництво інтересів, пов"язаних з укладенням і належним оформленням договорів оренди вищевказаних приміщень,

14.06.2012 року між ФОП ОСОБА_6, в особі ОСОБА_7, (орендодавцем) та ФОП ОСОБА_5 (орендарем) укладено договір оренди нежитлового приміщення, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування частку нежитлового вбудованого приміщення - 1, загальною площею - 100 м2, розташованого в АДРЕСА_1; вартість орендної плати визначена в сумі 90 грн. за 1 кв.м., тобто 9 000 грн. щомісячно; загальна вартість договору оренди склала 108 000 грн.

Згідно пункту 1.4 договору орендодавець є власником приміщення, який володіє ним на підставі договору купівлі - продажу від 08.07.2002 р. за реєстровим № 1840.

За умовами договору оренди орендар зобов"язався сплатити орендодавцеві або його повіреному на дату підписання договору оренди авансовий внесок у розмірі 1500 грн., який зараховується у сплату орендної плати за перший місяць користуванням приміщенням.

Пунктом 2.1. договору оренди передбачено, що орендодавець (власник приміщення ОСОБА_6) протягом трьох календарних днів з дати підписання договору, тобто до 17.06.2012 р., передає, а орендар приймає у користування приміщення, що оформлюється відповідним актом, який підписується сторонами. З цього моменту починається обчислення строку оренди за цим договором.

За затримку передачі приміщення ФОП ОСОБА_6 орендарю у строки, передбачені п. 2.1. договору, орендодавець сплачує ФОП ОСОБА_5 штраф у розмірі 100% річної орендної плати, що становить 108 000 грн. (п. 5.3 договору).

Строк дії договору оренди визначений сторонами в один рік з моменту його підписання (пункт 1.3. договору оренди).

Згідно наявної в матеріалах справи розписки 15.06.2012 року ФОП ОСОБА_5 сплатив ФОП ОСОБА_7 1 500 грн. готівкою.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням ФОП ОСОБА_6 умов пункту 2.1. договору оренди щодо передання у строк до 17.06.2012 року приміщення, що є підставою для повернення авансу в сумі 1 500 грн. та сплати штрафу у розмірі 108 000 грн., передбаченого пунктом 5.3. договору оренди.

Задовольняючи позовні вимоги частково, місцевий господарський суд вказав на невиконання відповідачем умов пункту 2.1. договору оренди щодо передання орендарю протягом трьох календарних днів з дати підписання договору обумовленого приміщення, тобто доведення позивачем вини відповідача у невиконанні своїх обов"язків, та відповідно, наявності підстав для застосування до нього наслідків, передбачених зазначеним пунктом договору - відповідальності у вигляді штрафу в сумі 108 000 грн.

При цьому, судом першої інстанції спростовано доводи ФОП ОСОБА_6 про те, що він не був обізнаний про укладення його повіреним - ФОП ОСОБА_7 даного договору оренди, з посиланням на положення статті 243 ЦК України та умови пункту 4.3. договору доручення щодо повноважень повіреного діяти самостійно від імені відповідача з обсягом юридичних дій, визначених договором і довіреністю.

Водночас, враховуючи умови пунктів 1.3. та 2.1. договору оренди, суд першої інстанції вказав на безпідставність позовних вимог в частині стягнення з відповідача авансу в сумі 1 500 грн., оскільки строк дії договору оренди не сплинув. Крім того, місцевий господарський суд зазначив, що розписка ФОП ОСОБА_7 не є належним і допустимим доказом щодо передання йому цих коштів ФОП ОСОБА_5 саме на виконання договору оренди від 14.06.2012 року.

Проте, апеляційна інстанція, з огляду на приписи статті 218 ГК України, погодившись з позицією місцевого господарського суду щодо відсутності доказів передачі відповідачу 1 500 грн. в якості сплати орендного платежу за договором оренди, укладеним 14.06.2012 року між ФОП ОСОБА_6, в особі ОСОБА_7, (орендодавцем) та ФОП ОСОБА_5, скасувала рішення господарського суду Луганської області в частині стягнення з ФОП ОСОБА_6 на користь ФОП ОСОБА_5 108 000 грн. штрафу та прийняла в цій частині нове рішення про відмову в позові. При цьому, апеляційним господарським судом вірно зазначено про те, що договір оренди не почав діяти, оскільки відсутні докази сплати орендарем орендодавцю авансу в сумі 1 500 грн., що передбачено пунктом 2.1. договору.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду в частині стягнення з відповідача штрафу, апеляційна інстанція обгрунтовано зазначила про помилковість висновку суду першої інстанції щодо наявності вини відповідача у не переданні обумовленого договором оренди приміщення позивачу у строк до 17.06.2012 року та правильність притягнення, у зв"язку з цим, ФОП ОСОБА_6 до відповідальності, передбаченої пунктом 2.1. договору.

Так, як вірно встановлено апеляційним господарським судом, позивачем не надано доказів наявності повноважень у повіреного ОСОБА_7 на укладання договору оренди приміщення саме площею 100 кв.м., оскільки договором доручення останнього уповноважено укладати договори, предметом яких є інші площі.

Також позивачем не доведено факт видачі довіреності на виконання пункту 7.1.1. договору доручення.

Відповідно до статей 32- 34 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що позивачем зроблено не було.

В силу статті 218 ГК України підставою застосування господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є наявність вчиненого суб'єктом господарювання правопорушення у сфері господарювання.

При застосуванні господарсько-правової відповідальності необхідним є враховування умов такої відповідальності. Умови господарсько-правової відповідальності складаються з чотирьох елементів: наявність господарського правопорушення, тобто порушення норм закону, договору, тощо; протиправність поведінки господарського порушника; причинний зв'язок між протиправною поведінкою порушника і завданими потерпілому збитками; вина господарського правопорушника.

Для застосування такої форми господарсько-правової відповідальності, як застосування штрафу, необхідно факт господарського правопорушення та протиправна поведінка порушника.

З огляду на відсутність доказів на підтвердження вини або протиправної поведінки ФОП ОСОБА_6, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність обов"язку відповідача сплатити позивачу штраф в розмірі 108 000 грн. відповідає матеріалам справи. Водночас, відсутні докази на підтвердження заявлених позовних вимог в частині застосування такої відповідальності саме до відповідача, оскільки постанова про закриття кримінального провадження (на яку послався позивач) не встановлює вказаних фактів та не є підставою на підтвердження обставин доведення факту неналежного виконання орендодавцем вимог щодо передачі приміщення.

Доводи скаржника про порушення і неправильне застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для її зміни чи скасування суд касаційної інстанції не вбачає.

В зв"язку з зазначеним, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини встановлені господарськими судами на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки суду апеляційної інстанцій відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, прийнята постанова апеляційної інстанцій відповідає матеріалам справи та вимогам закону, а тому її слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.