головуючого Кота О.В., суддів Кочерової Н.О. (доповідач), Саранюка В.І., розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 13.05.2014 у справі № 913/3324/13 господарського суду Луганської області за позовом публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-промислова група "Цемко" про звернення стягнення на майно за участю представників сторін:

від позивача: Басій К.С., дов. від 15.07.2014

від відповідача: не з'явилися

В грудні 2013 року публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" звернулося до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Цемко" про:

1) вилучення у відповідача та передачу в заклад позивачу в рахунок погашення заборгованості по кредитному договору № 34-Р від 23.02.2007 в сумі 180 073,76 доларів США, що по курсу НБУ 7,99 грн. відповідно до службового розпорядження НБУ від 20.11.2013 складає 1 438 789, 34 грн., належне ТОВ "Торгівельно-промислова група "Цемко" на праві власності заставлене майно (предмет застави), а саме:

- навантажувач SEM-952, 2006 року випуску, двигун № 50609112653, № кузова/шасі: A0611014WH0611014, реєстраційний номер: 00608ВВ, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) та комплект ключів на зазначений навантажувач;

- компресор ХРК-2-04, с/н 2658935, 2006;

- компресор ХРК-2-04, с/н 6589247, 2006;

- товар в обороті: цемент 297,5 тон.

2) звернення стягнення на майно в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 34-Р від 23.02. в сумі 180 073,76 доларів США, а саме:

- навантажувач SEM-952, 2006 року випуску, двигун № 50609112653, № кузова/шасі: A0611014WH0611014, р.н. 00608ВВ, шляхом продажу вказаного навантажувача ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, зі зняттям вказаного навантажувача з обліку у відповідних органах, а також, наданням ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу;

- компресор ХРК-2-04, с/н 2658935, 2006; компресор ХРК-2-04, с/н 6589247, 2006 та товар в обороті: цемент в кількості 297,5 тон шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю з правом укладання ПАТ КБ "ПриватБанк" договорів купівлі-продажу предмету застави від імені відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за укладеним між сторонами кредитним договором № 34-Р від 23.02.2007, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 180 073, 76 доларів США (в т.ч. 58 926, 07 доларів США - заборгованість за кредитом, 73 564, 10 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитними коштами та 47 583, 59 грн. - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором), яку позивач просить погасити шляхом вилучення у відповідача і передачі в заклад позивачу заставленого відповідачем майна та шляхом звернення стягнення та таке майно.

Рішенням господарського суду Луганської області від 27.01.2014 (суддя Лісовицький Є.А.) позовні вимоги задоволено частково: звернено стягнення на майно в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 34-Р від 23.02.2007 в сумі 180 073,76 доларів США, а саме:

- SEM-952, рік випуску: 2006, тип ТЗ: навантажувач, двигун № 50609112653, № кузова/шасі: A0611014WH0611014, реєстраційний номер: 00608ВВ, шляхом продажу вказаного навантажувача ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем;

- компресор ХРК-2-04, с/н 2658935, 2006; компресор ХРК-2-04, с/н 6589247, 2006; товар в обороті: цемент, 297,5 тон шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю з правом укладання ПАТ КБ "ПриватБанк" договорів купівлі-продажу предмету застави від імені відповідача.

В решті позову відмовлено. Стягнуто з ТОВ "Торгівельно-промислова група "Цемко" на користь ПАТ Комерційний банк "ПриватБанк" 28 775, 80 грн. судового збору.

Рішення суду в частині задоволених вимог про звернення стягнення на майно відповідача в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором мотивоване їх обґрунтованістю та доведеністю позивачем.

Відмова у задоволенні позовних вимог про надання позивачу всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, вилучення та передачу предметів застави в заклад мотивована безпідставністю таких вимог та відсутністю правових підстав для надання судом відповідних повноважень позивачу.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 13.05.2014 (колегія суддів у складі: Ушенко Л.В., - головуючий, Богатир К.В., Склярук О.І.) апеляційну скаргу ПАТ Комерційний банк "ПриватБанк" залишено без задоволення. Рішення господарського суду Луганської області від 27.01.2014 скасовано в частині звернення стягнення на заставне майно згідно договорів застави від 22.02.2007 та від 23.02.2007 в рахунок погашення пені по кредитному договору № 34-Р від 23.02.2007 у сумі 47383,59 доларів США та в частині способу реалізації заставного майна згідно договору застави від 22.02.2007, а саме: навантажувача SEM-952, рік випуску: 2006, двигун № 50609112653, № кузова/шасі: A0611014WH0611014, реєстраційний номер: 00608ВВ, заставною вартістю 360000,00 грн., шляхом укладання договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем. Прийнято в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Викладено п. 2 резолютивної частини рішення господарського суду Луганської області від 27.01.2014 в іншій редакції, згідно якого звернуто стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 34-Р від 23.02.2007, а саме: заборгованості по тілу кредиту у сумі 58 926,07 доларів США, що еквівалентно 470819,30 грн. (по курсу НБУ 7,99 грн. за 1 долар США станом на 20.11.2013); простроченим відсоткам у сумі 73 564,10 доларів США, що еквівалентно 587 777,16 грн. на майно, а саме:

- навантажувач SEM-952, 2006 року випуску, двигун № 50609112653, № кузова/шасі: A0611014WH0611014, реєстраційний номер: 00608ВВ, заставною вартістю 360000,00грн., згідно договору застави від 22.02.2007, шляхом його продажу обтяжувачем ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладанням від імені заставодавця ТОВ "Торгівельно-промислова група "Цемко" договору купівлі-продажу предмету застави з іншою особою - покупцем;

- компресор ХРК-2-04, с/н 2658935, 2006 та компресор ХРК-2-04, с/н 6589247, 2006, заставною вартістю 37875,00грн., згідно договору застави від 23.02.2007; цемент - 297,5 тон, заставною вартістю 119000,00 грн. згідно договору застави товарів в обороті від 23.02.2007, шляхом продажу заставного майна обтяжувачем ПАТ КБ "ПриватБанк" з правом укладання від імені заставодавця ТОВ "Торгівельно-промислова група "Цемко" договору купівлі-продажу з конкретною особою - покупцем.

В задоволенні позовних вимог в частині звернення стягнення на заставне майно за договором застави від 22.02.2007, договору застави майна від 23.02.3007 та договору застави товару в обороті від 23.02.2007 в рахунок погашення пені у сумі 47383,59 доларів США - відмовлено. В іншій частині позовних вимог рішення суду залишено без змін. Пункт 3 резолютивної частини рішення викладено в іншій редакції, згідно якого стягнуто з ТОВ "Торгівельно-промислова група "Цемко" на користь ПАТ Комерційний банк "Приватбанк" витрати по сплаті судового збору у сумі 21 171, 92 грн. за розгляд справи в господарському суді Луганської області.

При цьому, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позовні вимоги про звернення стягнення на заставне майно за договорами застави від 22.02.2007 та договором застави товару в обороті від 23.02.2007 обґрунтовані та доведені лише в частині погашення заборгованість за кредитним договором по тілу кредиту та відсоткам за користування кредитними коштами.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду в частині звернення стягнення на заставне майно в рахунок погашення пені у сумі 47383,59 доларів США, суд виходив з того, що вимогами чинного законодавства не передбачено визначення суми пені в доларах США, а позивач відповідний розрахунок пені у гривневому еквіваленті по курсу НБУ не надав, позовні вимоги щодо пені, визначеної в доларах США, не змінив.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду в частині визначення способу реалізації заставного за договором застави від 22.02.2007 майна - навантажувача SEM-952, суд апеляційної інстанції виходив з того, що визначений місцевим господарським судом спосіб реалізації предмета застави, а саме: "шляхом продажу вказаного навантажувача ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем" не відповідає вимогам ст. 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" та положенням п. 22 договору застави від 22.02.2007.

Відмовляючи у вилученні у відповідача та передачі в заклад позивачу предметів застави та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, необхідного для здійснення продажу та зняття спірного транспортного засобу з обліку у відповідних органах, суд апеляційної інстанції виходив з того, що правові підстави для надання позивачу в судовому порядку додаткових повноважень, пов'язаних із вилученням цього майна, відсутні, оскільки право продажу банком заставленого майна передбачено умовами договорів застави, Законами України "Про заставу" (2654-12) , "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15) та "Про виконавче провадження" (606-14) , а матеріали справи не містять доказів порушення або перешкоджання відповідачем в реалізації позивачем, як обтяжувачем, його права на звернення стягнення на заставлене майно шляхом його продажу у відповідності до вимог чинного законодавства. Крім того, за висновком суду, позивачем не доведено наявності факту порушення його прав та законних інтересів в цій частині, оскільки в матеріалах справи відсутні докази надіслання позивачем вимоги до відповідача про передачу заставного майна у заклад відповідно до п. 17.10. договорів застави та докази ухилення відповідача від такої передачі.

В касаційній скарзі публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати в частинах відмови у задоволенні вимог про звернення стягнення на заставне майно в рахунок погашення пені, про вилучення і передачу в заклад навантажувача і свідоцтва про його реєстрацію та у наданні права на зняття навантажувача з обліку у відповідних реєстраційних органах та в частині відмови у вимогах про передачу навантажувача та цементу в заклад; просить в скасованих частинах справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами 23.02.2007 між публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (банк, позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-промислова група "Цемко" (позичальник, відповідач) укладено кредитний договір № 34-Р, відповідно до п.п. 1.1-1.3, 4.1 якого, позичальник отримав у банку кредит у розмірі 95000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 17,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення кредиту, сплати відсотків та виконання інших, передбачених цим договором обов'язків, до 20.02.2012 згідно Графіку погашення кредиту, процентів та винагороди (додаток № 1 до договору).

В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, між публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (заставодержатель) та товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-промислова група "Цемко" (заставодавець) укладені наступні договори:

- договір застави від 22.02.2007, предметом застави якого є автотранспорт: навантажувач SEM-952, 2006 року випуску, двигун № 50609112653, № кузова/шасі: А0611014WH0611014, реєстраційний номер: 00608ВВ. Максимальний розмір вимоги, яка забезпечується заставою за цим договором, складає 360000,00 грн. (п. 3 договору);

- договір застави майна від 23.02.2007, а саме: компресора ХРК-2-04, с/н 2658935, 2006 р. та компресора ХРК-2-04, с/н 6589247, 2006 р. Максимальний розмір вимоги, який забезпечується заставою за цим договором, складає 50500,00грн. (п. 3 договору);

- договір застави товару в обороті від 23.02.2007, а саме: цемент в кількості 297,5 тон. Максимальний розмір вимоги, яка забезпечується заставою за цим договором, складає 170000,00 грн. (п. 3 договору).

Відповідно до п. 27 договорів застави, вказані договори діють до повного виконання заставодавцем та заставодержателем зобов'язань за кредитним договором та всіма додатками до нього.

Факт реєстрації предметів застави у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна за цими договорами підтверджується витягами від 07.10.2013 та від 21.10.2013.

На виконання умов кредитного договору № 34-Р від 23.02.2007 Банк надав позичальнику (відповідачу) кредитні кошти у розмірі 95000,00 доларів США. Однак, відповідач зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав, що не заперечується і самим відповідачем, у зв'язку з чим, у ТОВ "Торгівельно-промислова група "Цемко" перед ПАТ КБ "ПриватБанк" утворилась заборгованість за кредитом, відсоткам за користування кредитом та нарахована пеня.

11.10.2013 ПАТ КБ "Приватбанк" звернулося до ТОВ "Торгівельно-промислова група "Цемко" з претензією № 64/60, в якій просив погасити заборгованість по кредитному договору № 34-Р від 23.02.2007. Згідно повідомлення про вручення поштового відправлення, претензія отримана уповноваженим представником товариства 16.10.2013. Однак, відповідач відповіді на зазначену претензію не надав, заборгованість за кредитним договором не сплатив, у зв'язку з чим, ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулось до ТОВ "Торгівельно-промислова група "Цемко" з позовом у даній справі про вилучення предметів застави у відповідача і передачі їх в заклад позивачу та звернення стягнення на заставне майно в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором (в т.ч. по тілу кредиту, відсоткам за користування кредитом та пені).

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Однак, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем, зобов'язання по поверненню кредитних коштів та відсотків за їх користування згідно укладеного між сторонами у справі кредитного договору № 34-Р від 23.02.2007 позичальником (відповідачем) в повному обсязі не виконані, внаслідок чого станом на 20.11.2013 у нього перед позивачем виникла заборгованість за тілом кредиту в розмірі 58 926,07 доларів США та відсотками за користування кредитом за період з 23.07.2007 по 20.11.2013 в розмірі 73 564, 10 доларів США. Крім того, за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором щодо повернення кредиту та сплати відсотків позивач відповідно до п.п. 6.1., 6.4. кредитного договору нарахував пеню.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою.

Згідно з ч. 1 ст. 590 ЦК України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про заставу" за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі або в частині, що визначаються на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Аналогічні положення містяться в ч. 2 ст. 22 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Статтею 20 Закону України "Про заставу" передбачено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом, або договором застави.

Пунктом 15.8. договорів застави, укладених між сторонами у справі в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 34-Р від 23.02.2007, передбачено право заставодержателя на звернення стягнення на предмет застави у випадку, якщо в момент настання термінів виконання якого-небудь із зобов'язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані (підпункт 15.8.1 договору).

Пунктом 15.10. договорів застави передбачено, що у разі звернення стягнення на предмет застави згідно п.п. 15.8.1., 15.8.2., 15.8.3. цих договорів, заставодержатель має право задовольнити за рахунок предмету застави свої вимоги в повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення, включаючи кредит, проценти, винагороди та інші платежі, відшкодування збитків, неустойки, витрати по реєстрації та утриманню предмету застави, а також витрати, понесені у зв'язку із пред'явленням вимоги .

Врахувавши наведені вище вимоги закону та обставини справи, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку щодо обґрунтованості позовних вимог в частині звернення стягнення на майно, яке є предметом застави за договором застави від 22.02.2007, а саме: транспортний засіб - навантажувач SEM-952, 2006 року випуску, р.н. 00608ВВ, за договором застави майна від 23.02.2007, а саме: компресор ХРК-2-04, с/н 2658935, 2006; компресор ХРК-2-04, с/н 6589247, 2006 та за договором застави товарів в обороті від 23.02.2007, а саме: цемент в кількості 297,5 тон.

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону.

Статтею 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" передбачений такий спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, як його продаж обтяжувачем шляхом укладання договору купівлі-продажу з іншою особою - покупцем або на публічних торгах.

Згідно з договорами застави (п. 22), звернення стягнення та реалізація предметів застави здійснюється відповідно до чинного законодавства та цих договорів, зокрема, шляхом продажу конкретному покупцю з правом укладання заставодержателем договору купівлі-продажу предмету застави від імені заставодавця.

Врахувавши наведене, суд апеляційної інстанції обґрунтовано скасував рішення місцевого господарського в частині визначення способу реалізації заставленого за договором застави від 22.02.2007 майна - навантажувача SEM-952, оскільки визначений місцевим господарським судом спосіб реалізації предмета застави, а саме: "шляхом продажу вказаного навантажувача ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем" не відповідає вимогам ст. 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" та положенням п. 22 договору застави від 22.02.2007. У зв'язку з цим суд апеляційної інстанції правильно скасував рішення місцевого господарського суду в частині визначення способу реалізації вказаного заставного майна (навантажувача) та прийняв в цій частині нове рішення, визначивши такий спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, як продаж обтяжувачем - ПАТ КБ "ПриватБанк" предмету застави шляхом укладення договору купівлі-продажу від імені заставодавця - ТОВ "Торгівельно-промислова група "Цемко" з іншою особою - покупцем, тобто спосіб, який передбачено п. 2 ст. 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

Крім того, відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ч. 2 ст. 575 ЦК України заклад є окремим видом застави - заставою рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом - у володіння третій особі.

Згідно зі ст. 44 Закону України "Про заставу" заклад - це застава рухомого майна, при якій майно, що складає предмет застави, передається заставодавцем у володіння заставодержателя.

Підстави виникнення застави передбачені статтею 574 ЦК України, згідно якої застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

При цьому, найбільш поширеною підставою встановлення застави (в т.ч. і закладу, як виду застави) є договір, що укладається на підставі досягнення сторонами домовленості щодо усіх істотних умов застави.

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. Предмет застави залишається у заставодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 586 ЦК заставодавець має право користуватися предметом застави відповідно до його призначення, у тому числі здобувати з нього плоди та доходи, якщо інше не встановлено договором і якщо це випливає із суті застави. Заставодержатель має право користуватися переданим йому предметом застави лише у випадках, встановлених договором.

Таким чином підстав для заборони сторонам договору закладу залишати предмет закладу у володінні боржника не існує з огляду на положення ст.ст. 3, 6, 27 ЦК України, що регулюють свободу договору, а також положенням ч. 6 ст. 576 та ч.ч. 1, 4 ст. 586 ЦК України, із змісту яких випливає, що право користування (а отже, і володіння) предметом застави може належати як заставодавцю, так і заставодержателю в залежності від формулювань у договорі.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, пунктами 7, 17.2 укладених між сторонами договорів застави встановлено, що на строк дії цих договорів предмет застави залишається у володінні та користування заставодавця. Застоводавець зобов'язався, зокрема забезпечити схоронність предмету застави.

При цьому, згідно з п. 17.10. договорів застави у випадку порушення заставодавцем зобов'язань за кредитним договором, заставодавець зобов'язується передати предмет застави заставодержателю в заклад за актом приймання-передачі, що підписується сторонами.

Таким чином, узгоджені сторонами умови договорів застави передбачали передачу заставленого майна у заклад заставодержателю лише у випадку порушення заставодавцем зобов'язань за кредитним договором. Однак, як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, позивач вимоги до відповідача про передачу вказаного майна у заклад не пред'являв; відповідні докази, як і докази ухилення відповідача від такої передачі в матеріалах справи відсутні.

З огляду на викладе, суди правильно відмовили у задоволенні позовних вимог про вилучення у відповідача та передачу в заклад позивачу заставленого майна, оскільки позивачем не доведено належними та допустимим доказами наявності факту порушення його прав та законних інтересів в цій частині.

Разом з цим, як вірно зазначено судами, право продажу банком заставленого майна, що є предметом договорів застави від 22.02.2007 та 23.02.2007, передбачено Законами України "Про заставу" (2654-12) , "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15) та "Про виконавче провадження" (606-14) та умовами укладених між сторонами у справі договорів застави, у зв'язку з чим суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності будь-яких правових підстав для надання позивачу в судовому порядку додаткових повноважень, пов'язаних із вилученням заставленого майна. При цьому, як вірно встановлено судами, в матеріалах справи відсутні докази порушення або перешкоджання відповідачем в реалізації позивачем, як обтяжувачем, його права на звернення стягнення на заставлене майно шляхом його продажу у відповідності до вимог чинного законодавства.

Разом з цим, колегія суддів не може погодитись з висновком суду апеляційної інстанції стосовно відмови у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на заставне майно в рахунок погашення пені, нарахованої позивачем за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором щодо повернення кредиту та сплати відсотків, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що позивач у відповідності до п.п. 6.1., 6.4. укладеного між сторонами кредитного договору № 34-Р від 23.02.2007 мав право на нарахування та отримання від відповідача пені за невиконання зобов'язань по поверненню кредитних коштів та відсотків за їх користування.

При цьому, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого господарського суду в частині звернення стягнення на заставне майно в рахунок погашення пені, керуючись ч. 3 ст. 533 ЦК України, ч. 6 ст. 231, ч. 6 ст. 232 ГК України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", п. 8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (v0014600-13) та умовами кредитного договору (п.п. 6.1., 6.4.), дійшов обґрунтованого висновку, що пеня повинна розраховуватися банком у гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату щоденного нарахування та за період з 25.08.2009 по 25.08.2012 (в межах трирічного строку, встановленого кредитним договором), чого місцевим господарським судом не було враховано.

Проте, колегія суддів вважає, що недотримання позивачем вимог щодо розрахунку пені при встановленому судом факті наявності у позивача права на отримання пені не є підставою для відмови у задоволенні позову в частині звернення стягнення на заставне майно в рахунок погашення пені, а висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні вимог в цій частині є таким, що не відповідає нормам процесуального права.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до п. 4 ст. 65 ГПК України з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя в необхідних випадках зобов'язує сторони виконати певні дії (звірити розрахунки, провести огляд доказів у місці їх знаходження тощо); витребує від них документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору, чи знайомиться з такими матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 77 ГПК України у разі необхідність витребування нових доказів господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, про що виносить відповідну ухвалу.

Крім того, відповідно до п. 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (v0014600-13) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Відповідно до ч. 2 ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Однак, суд апеляційної інстанції не врахував наведеного вище, не здійснив перерахунок розміру пені та не скористався правом на витребування від позивача доказів, зокрема розрахунку суми пені із перерахуванням її з доларового еквіваленту на гривневий та за передбачений кредитним договором трирічний період для нарахування пені.

Встановлення зазначених обставин виходить за межі перегляду справи в порядку касації та є підставою для скасування рішення місцевого і постанови апеляційного господарських судів в частині позовних вимог про звернення стягнення на заставне майно в рахунок погашення пені, з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Луганської області від 27.01.2014 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 13.05.2014 у справі № 913/3324/13 скасувати в частині позовних вимог про звернення стягнення на заставне майно в рахунок погашення пені, нарахованої за Кредитним договором № 34-Р від 23.02.2007, а справу передати в цій частині на новий розгляд до Донецького апеляційного господарського суду.