головуючого судді: Ходаківської І.П. суддів Фролової Г.М. (доповідача), Яценко О.В. за участю представників: позивача не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином) відповідачів не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Луганської міської ради на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21.05.14 у справі № 28/5014/2756/2012 господарського суду Луганської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Луганськтепловоз" до Управління з питань будівництва Луганської міської ради Луганської міської ради про стягнення 1 316 678,10 грн.

Публічне акціонерне товариство "Луганськтепловоз" звернулося до господарського суду Луганської області з позовом до Управління з питань будівництва Луганської міської ради про стягнення з Управління з питань будівництва Луганської міської ради, грошових коштів в розмірі 1316678,10 грн., що є вартістю невід'ємних покращень (ремонтних робіт), здійснених на танках "Mark-V" на підставі статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 04.12.2012 залучено до участі у справі в якості другого відповідача Луганську міську раду.

29.05.2013 позивач подав заяву про зміну підстав позову, та просив стягнути грошові кошти в розмірі 1316678,10 грн з Луганської міської ради.

Рішенням господарського суду Луганської області від 12.09.2013 у справі № 28/5014/2756/2012 (судді: Рябцева О.В. - головуючий, Василенко Т.А., Вінніков С.В.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21.05.2014 (судді: Зубченко І.В. - головуючий, Попков Д.О., Татенко В.М.) позовні вимоги відносно Луганської міської ради задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Луганської міської ради на користь Публічного акціонерного товариства "Луганськтепловоз" грошові кошти у розмірі 1316678,10 грн та судовий збір в сумі 26333,56 грн. У задоволенні позовних вимог до Управління з питань будівництва Луганської міської ради відмовлено. Мотивуючи судові рішення, господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що договір, відповідно до якого позивачем здійснені відновлювальні роботи, визнано недійсним, особа яка одержала користь внаслідок виконання робіт не є стороною недійсного правочину, а відтак спірні кошти є безпідставним збагаченням та підлягають поверненню позивачу з огляду на приписи статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, Луганська міська рада звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права. Заявник зазначає, що оскільки роботи виконувались позивачем на підставі договору, суди помилково застосували до спірних правовідносин положення статті 1212 Цивільного кодексу України. Серед іншого, заявник зазначає, що за відсутності переліку виконаних робіт визначення їх вартості не можливо. Крім того, суд апеляційної інстанції, в порушення норм процесуального права, виніс ухвалу про поновлення провадження у справі у зв'язку з несплатою вартості експертизи та вирішив справу по суті, не зважаючи на те, що вартість експертизи була повністю оплачена та відповідні докази були подані суду.

Від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Враховуючи строк розгляду касаційної скарги, встановлений статтею 111-8 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що зазначене клопотання задоволенню не підлягає.

Відзив на касаційну скаргу не надано.

Заслухавши доповідь судді Фролової Г.М., перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм чинного законодавства та доводи касаційної скарги, колегія суддів відзначає наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 16.03.2009 між Управлінням з питань будівництва Луганської міської ради та позивачем укладено договір № 804/09-29, за умовами якого замовник (відповідач-1) доручає, а виконавець (позивач) зобов'язується виконати комплекс робіт по відновленню зовнішнього виду двох трофейних танків типа "Mark-V". На виконання зазначеного договору, позивачем було виконано комплекс робіт по відновленню двох трофейних танків, вартість яких склала відповідно 563192,14 грн. та 753485,14 грн. Роботи були прийняті без зауважень, танки одержані замовником 22.09.2009.

У зв'язку з неодержанням оплати за договором позивач звернувся до господарського суду Луганської області з позовом про стягнення з місцевого бюджету заборгованості в сумі 1316678,10 грн. за договором № 804/09-29 від 16.03.2009. Рішенням господарського суду Луганської області від 24.09.2012 у справі № 9/5014/1989/2012, яке набрало законної сили, договір № 804/09-29 від 16.03.2009 визнаний недійсним, оскільки був укладений без проведення торгів (тендерів) в порушення Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2008 № 921 (921-2008-п) . У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Луганськтепловоз" відмовлено.

З матеріалів справи вбачається, що предметом судового розгляду у даній справі є вимога Публічного акціонерного товариства "Луганськтепловоз" про стягнення грошових коштів в розмірі 1316678,10 грн., що є вартістю невід'ємних покращень (ремонтних робіт), здійснених на танках "Mark-V" на підставі статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України.

Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди дійшли висновку про наявність підстав у позивача вимагати повернення грошових коштів у розмірі 1316678,10 грн. за виконані роботи за договором, який визнано недійсним, на підставі статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України. Втім, висновки судів попередніх інстанцій є передчасними, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовується також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Вищезазначене дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти як: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

За приписами статті 1213 Кодексу набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Відповідно до статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціна позову визначається: у позовах про стягнення грошей - стягуваною сумою або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; у позовах про витребування майна - вартістю майна, що витребується. Статтею 43 цього Кодексу унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим. Отже, з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.

За приписами статті 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Відповідно до статті 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас і згідно з частиною першою статті 41 ГПК експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань. Із сукупності наведених норм матеріального і процесуального права вбачається, що неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо. Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. До обставин, на яких сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Отже, предметом доказування є сукупність обставин, що їх необхідно встановити для правильного вирішення спору. Згідно з приписами статті 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи, що спір між сторонами стосується безпідставного збагачення у вигляді покращень за рахунок проведених робіт, об'єм робіт та вартість таких покращень входить до обов'язкового предмету дослідження у даній справі. Втім, задовольняючи позов у повному обсязі, суди попередніх інстанцій, обмежились посиланням на акти виконаних робіт, які були складені на виконання договору, а відтак розрахунок суми позову залишився не перевіреним.

Поза увагою судів залишились також доводи та заперечення відповідачів, зокрема, щодо неможливості самостійно визначити вартість фактично виконаних ремонтних робіт щодо двох трофейних англійських танків типу "Mark-V" у зв'язку з відсутністю спеціалістів, які володіють спеціальними знаннями, чим порушено приписи статей 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, доводи касаційної скарги частково підтвердженні матеріалами справи. Відповідно до приписів статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Разом з цим, до повноважень касаційної інстанції віднесено скерування справи на новий розгляд за результатами розгляду касаційної скарги. Порушення судами процесуальних норм, та не з'ясування обставин від яких залежить законність рішення у спорі є підставою для скасування переглянутих судових актів та скерування справи для нового розгляду. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Крім того, ухвалою Вищого господарського суду України від 10.07.14 Луганській міській раді було відстрочено сплату судового збору до моменту ухвалення судового рішення у справі. Відтак, судовий збір у розмірі 13166,78 грн. за подання касаційної скарги підлягає стягненню з скаржника в доход Державного бюджету України.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 49, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

Касаційну скаргу Луганської міської ради задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21.05.14 у справі № 28/5014/2756/2012 господарського суду Луганської області та рішення господарського суду Луганської області від 12.09.2013 у даній справі скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Луганської області.

Стягнути з Луганської міської ради в доход Державного бюджету України (рахунок 31211254700007, УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код отримувача 38004897, код банку отримувача 820019, банк отримувача ГУ ДКСУ у м. Києві) 13166,78 грн. судового збору за подання касаційної скарги.