головуючого судді: Ходаківської І.П. суддів Фролової Г.М. (доповідача), Яценко О.В. за участю представників: позивача Струкова К.О., дов. від 26.11.13 відповідача не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 10.06.14 у справі № 916/232/14 господарського суду Одеської областіза позовом Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бруклін-Київ Порт" про зобов'язання укласти договір

Державне підприємство "Одеський морський торговельний порт" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бруклін-Київ Порт" про зобов'язання відповідача укласти договір компенсації земельного податку за користування земельною ділянкою, загальною площею 3600 кв.м., розташованою за адресою: м.Одеса, вул. М. Гефта, 3, на період дії інвестиційного договору про створення території, будівництва та експлуатації перевантажувального комплексу № КД-1840 від 17.11.2006 р., у представленій позивачем редакції.

Рішенням господарського суду Одеської області від 20.03.2014 у справі № 916/232/14 (суддя Рога Н.В.) у задоволенні позову відмовлено повністю. Судове рішення мотивоване, зокрема, тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що він сплачує податок за землю з урахуванням спірної земельної ділянки.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 10.06.2014 (судді: Лисенко В.А. - головуючий, Ліпчанська Н.В., Ярош А.І.) переглянуте рішення залишено без змін. Суд апеляційної інстанції зазначив про те, що обов'язок фактичного користувача земельної ділянки укладати договір про компенсацію земельного податку чинним законодавством не передбачений.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, Державне підприємство "Одеський морський торговельний порт" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 187 Господарського кодексу України, статей 58, 59, 83, 84, 206 Земельного кодексу України, статей 14, 269, 270, 287 Податкового кодексу України.

Відзив на касаційну скаргу не надано.

Заслухавши доповідь судді Фролової Г.М., пояснення представника позивача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм чинного законодавства та доводи касаційної скарги, колегія суддів відзначає наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 17.11.2006 між Компанією "Carlsbad Enterprises Ltd" та ДП "Одеський морський торговельний порт" був укладений Інвестиційний Договір № КД-1840 на створення території, будівництво та експлуатацію перевантажувального комплексу, предметом якого є реалізація сторонами інвестиційного проекту - створення причалу № 29/1, нової складської території, та наступна їх експлуатація з метою одержання додаткового прибутку, поліпшення інфраструктури й технології вантажних робіт, створення нових та збереження існуючих робочих місць. Додатковою угодою від 05.03.2008 сторони погодилися, що представником Інвестора у правовідносинах по організації роботи з експлуатації причалу № 29/1 і нової складської території є Оператор - ТОВ "Бруклін-Київ Порт". Додатковою угодою від 10.04.2008 сторони за Інвестиційним договором № КД-1840 від 17.11.2006 р. домовилися щодо повної передачі прав та обов'язків за Інвестиційним договором від Компанії "Carlsbad Enterprises Ltd" до Компанії "Odessa Holdco Limited", у зв'язку з чим всі права та обов'язки Компанії "Carlsbad Enterprises Ltd" за цим Договором припинилися.

Крім того, 10.04.2008 між ДП "Одеський морський торговельний порт", Компанією "Carlsbad Enterprises Ltd" та ТОВ "Бруклін-Київ Порт" був укладений Договір № КД-11652 про співробітництво на території контейнерного терміналу, розташованого на базі причалу 29-1 та новій складській території, згідно якого сторони зобов'язуються об'єднати свої зусилля та спільно діяти з метою отримання фінансового результату в разі надання послуг, передбачених п.2.2 цього Договору. Згідно п.3.1 Договору керівництво та оперування діяльністю на контейнерному терміналі на базі причалу 29-1 покладається на Оператора, на базі цього договору та інших угод, укладених між портом та Оператором на той самий період, що й Інвестиційний договір.

Додатковою угодою від 09.12.2008 до Інвестиційного договору № КД-1840 сторони домовилися у тексті Інвестиційного договору №КД-1840 та всіх додаткових угод слова та цифри "причал 29-1" замінити словами "причал 42". Крім того, сторони виклали декларативну частину Додаткової угоди від 10.04.2008 у наступній редакції: ТОВ "Бруклін-Київ Порт" здійснює оперування навантажувально-розвантажувальним комплексом на базі причалу 42 і нової складської території, а також виклали у новій редакції ст.1 Додаткової угоди від 10.04.2008 р., а саме: сторони погодились, що Оператор здійснює оперування навантажувально-розвантажувальним комплексом на базі причалу 42 і нової складської території. В ході оперування Оператор виконує обов'язки та користується правами Інвестора щодо експлуатації навантажувально-розвантажувального комплексу, які витікають з умов Інвестиційного договору №КД-1840 від 17.11.2006 р.

Додатковою угодою від 16.02.2009 до Договору № КД-11652 від 10.04.2008 сторони домовилися, що Інвестор - Компанія "Carlsbad Enterprises Ltd" передає новому інвестору - Компанії "Odessa Holdco Limited" права та обв'язки у повному обсязі та на умовах, передбачених Договором № КД-11652 від 10.04.2008 р. з моменту підписання додаткової угоди до Договору № КД-1840 від 10.04.2008 р. Додатковою угодою від 18.02.2009 р. до Договору № КД-11652 від 10.04.2008 р. сторони домовилися, що в найменуванні договору і по всьому тексту договору слова та цифри "причал 29-1" замінити словами "причал 42".

Як вбачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду у даній справі є вимога Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Бруклін-Київ Порт" укласти договір компенсації земельного податку за користування земельною ділянкою, загальною площею 3600 кв.м., розташованою за адресою: м.Одеса, вул. М. Гефта, 3, на період дії інвестиційного договору про створення території, будівництва та експлуатації перевантажувального комплексу № КД-1840 від 17.11.2006 р., у представленій позивачем редакції. Мотивуючи свої вимоги, позивач посилався, зокрема, на те, що порт сплачує земельний податок за земельну ділянку, що знаходиться під складською площею в тилу причалу № 29-1, який було створено за інвестиційним договором № КД-1840 від 17.11.06.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд, зокрема, зазначив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що він сплачує податок за землю з урахуванням спірної земельної ділянки. При цьому судом ураховано, що земельний податок за спірну ділянку сплачує Компанія "Odessa Holdco Limited" як власник складської площі. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд також вказав, що обов'язок фактичного користувача земельної ділянки укладати договір про компенсацію земельного податку чинним законодавством не передбачений.

Втім, висновки господарських судів попередніх інстанцій визнаються колегією суддів передчасними.

За приписами статті 84 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин тощо. Резолютивна частина має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог. Відповідно до статті 105 Кодексу за наслідками розгляду апеляційної скарги апеляційний господарський суд приймає постанову. У постанові мають бути зазначені, серед іншого, підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення; доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу; обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів; у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) роз'яснено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Однак, судові рішення вказаним вимогам не відповідають.

За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. До обставин, на яких сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Отже, предметом доказування є сукупність обставин, що їх необхідно встановити для правильного вирішення спору. Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Між тим, розглядаючи спір, господарські суди не досліджували усіх обставин, з наданням оцінки усім зібраним у справі доказам та доводам сторін, що є суттєвим для правильного вирішення даного спору.

Зокрема, судами належним чином не встановлено власника земельної ділянки за адресою м.Одеса, вул. М. Гефта, 3, що знаходиться під складською площею в тилу причалу № 29-1, не встановлено фактичного користувача вказаної земельної ділянки, а відтак не з'ясовано особу, яка є платником земельного податку за Податковим кодексом України (2755-17) . Не з'ясовані належним чином і підстави позову.

Таким чином, для правильного вирішення даного спору судові необхідно з'ясувати підстави позову, встановити усі обставини, що входять до предмета доведення такого позову, з'ясувати дійсні правовідносини, які склались між сторонами, та виходячи з установленого, застосувати ті норми права, якими вони регулюються. Наведене свідчить про те, що поза увагою судів залишилися питання, з якими пов'язане законне вирішення спору по суті.

Крім того, Господарський процесуальний кодекс України (1798-12) передбачає можливість участі в судовому процесі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на предмет спору, якщо рішення господарського суду зі спору може вплинути на права та обов'язки цієї особи щодо однієї із сторін (стаття 27 Господарського процесуального кодексу України). Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права.

Однак, відмовляючи у задоволенні позову та зазначаючи про те, що платником земельного податку за спірну ділянку є Компанія "Odessa Holdco Limited" як власник складської площі, місцевим господарським судом зазначену особу до участі у справі залучено не було. Апеляційний господарський суд на зазначене порушення уваги не звернув.

Відтак, доводи касаційної скарги частково підтвердженні матеріалами справи. Відповідно до приписів статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Разом з цим, до повноважень касаційної інстанції віднесено скерування справи на новий розгляд за результатами розгляду касаційної скарги. Порушення судами процесуальних норм, та не з'ясування обставин від яких залежить законність рішення у спорі є підставою для скасування переглянутих судових актів та скерування справи для нового розгляду.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.