Головуючий суддя Ходаківська І.П., судді Фролова Г.М., Яценко О.В. розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.05.2014 рокуу справі № 914/2466/13 господарського суду Львівської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 про стягнення 598 602, 77 грн. заборгованість за договором оренди (фінансового лізингу) № L 2833-08/08 від 29.07.2008 року за зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" про стягнення 303 824, 24 грн., визнання недійсними частин договору фінансового лізингу та зобов'язання провести перерахунок

В засіданні взяли участь представники:

- позивача за первісним позовом: Самокиш В.Ю. дов. № 20-12/13-2 від 20.12.2013 року,- відповідача за первісним позовом: ОСОБА_8 дов. №182 від05.07.2013 року

Товариство з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" (далі за текстом - ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль") звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 (далі за текстом - ФОП ОСОБА_6) про стягнення 598 602, 77 грн. заборгованість за договором оренди (фінансового лізингу) № L 2833-08/08 від 29.07.2008 року.

09.07.2013 року ФОП ОСОБА_6 звернувся до місцевого господарського суду із зустрічним позовом до ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" про стягнення 303 824, 24 грн., визнання недійсними частин договору фінансового лізингу та зобов'язання провести перерахунок, який ухвалою господарського суду Львівської області від 11.07.2013 року прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.

Відповідач звернувся до місцевого господарського суду із заявою вх. № 888/14 про відмову від частини зустрічних позовних вимог, відповідно до якої ФОП ОСОБА_6 в порядку ст. 78 Господарського процесуального кодексу України відмовляється від зустрічного позову в частині вимог про визнання недійсними частин пункту 10.3.2. Додатку № 4 до Договору фінансового лізингу № LC2833-08/08 від 01.07.2009 року та пункту 6.3. Договору фінансового лізингу №LС2833-08/08 від 01.07.2009 року та просив суд припинити провадження у справі в цій частині позовних вимог за зустрічним позовом.

Рішенням господарського суду Львівської області від 25.02.2014 року первісні позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з ФОП ОСОБА_6 на користь ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" 118 722, 90 грн. заборгованості, з яких: 76 686, 69 грн. - комісія лізингодавця (без ПДВ); 13 253, 90 грн. - 2 % комісії за розірвання договору лізингу (без ПДВ); 19 885, 71 грн. - додаткові витрати з ПДВ по страхуванню предмета лізингу; 2 790, 00 грн. - витрати, пов'язані зі зберіганням предмета лізингу; 3 749, 00 грн. - витрати, пов'язані із вчиненням виконавчого напису нотаріуса; 2 008, 50 грн. - 3 % річних; 349, 10 грн. - інфляційні втрати. В частині позовних вимог ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" про стягнення з ФОП ОСОБА_6 479 879, 87 грн. відмовлено. Зустрічні позовні вимоги задоволено частково: визнано недійсним ч. 5 пункту 10.3.2. Додатку № 4 до Договору фінансового лізингу № LC2833-08/08 від 01.07.2009 року та пункт 6.3. Договору фінансового лізингу № LC2833-08/08 від 01.07.2009 року. В задоволенні зустрічних позовних вимог ФОП ОСОБА_6 про стягнення з ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" 303 824, 24 грн. та зобов'язання провести перерахунок відмовлено

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, ФОП ОСОБА_6 та ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" звернулись до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами. ФОП ОСОБА_6 просив скасувати рішення господарського суду Львівської області від25.02.2014 року в частині відмови в задоволенні зустрічного позову та прийняти нове рішення, яким зустрічний позов задовольнити повністю.

ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" просило скасувати рішення господарського суду Львівської області від 25.02.2014 року в частині задоволення зустрічних позовних вимог та в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" про стягнення 479 879, 87 грн. та прийняти в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" задовольнити в повному обсязі, а у задоволені зустрічних позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.05.2014 року у справі № 914/2466/13 апеляційні скарги ФОП ОСОБА_6 та ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" залишені без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 25.02.2014 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 25.02.2014 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.05.2014 року у справі № 914/2466/13 в частині задоволення зустрічних позовних вимог та в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" про стягнення 479 879, 87 грн., а матеріали справи у вказаній частині направити на новий розгляд до місцевого господарського суду, аргументуючи порушення норм права, зокрема, ст. ст. 203, 215, 256, 257, 260, 267, 615, 653, 655, 665 Цивільного кодексу України.

Розпорядженням секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 15.07.2014 року № 03-05/1016 для розгляду касаційної скарги у справі № 914/2466/13 у зв'язку з виходом з відпустки судді Фролової Г.М. сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Ходаківська І.П., судді Фролова Г.М., Яценко О.В. (доповідач).

Ухвалою Вищого господарського суду України, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд касаційної скарги відкладено до 24.07.2014 року, у зв'язку з неявкою представника відповідача.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з оглядну на наступне.

Відповідно до вимог статей 107, 108, 111-7 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою рішення місцевого господарського суду після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду; ухвали місцевого господарського суду, зазначені в частині першій статті 106 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Місцевим та апеляційним господарськими судами досліджено, що 29.07.2008 року між ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" (лізингодавець) та ФОП ОСОБА_6 (лізингоодержувач) укладено договір оренди (фінансового лізингу) № L2833-08/08, відповідно до п. 1.1. якого лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) № Р2831-08/08 від 29.07.2008 року зобов'язався придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого зазначаються в специфікації (додаток № 2 до цього договору), а лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах договору.

21.10.2008 року на підставі акту приймання-передачі предмет лізингу було передано відповідачу.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що у зв'язку з наявністю у лізингоодержувача простроченої заборгованості за договором оренди (фінансового лізингу) в сумі 290 991, 73 грн., сторони дійшли згоди здійснити її реструктуризацію, про що була укладена відповідна угода від 01.07.2009 року. На підставі вказаної угоди сторони погодили внести зміни до договору, погодивши його та додатки 1, 2 та 4 до нього у новій редакції.

01.07.2009 року між позивачем та відповідачем був укладений інший договір фінансового лізингу № LC 2833-08/08, на підставі якого втратила чинність попередня редакція договору.

Положеннями п. 1.7. договору № LC 2833-08/08 сторони погодили, що строк лізингу складається з періодів у кількості 64 місяців, починаючи з першого періоду лізингу, визначеного за правилами цього договору та додатків до нього.

Згідно п. 1.8. вказаного вище Договору додатково до визначення зобов'язання у гривні, визначити зобов'язання у грошовому еквіваленті іноземної валюти - долар США.

У відповідності до загальних умов фінансового лізингу, визначених у додатку № 4, лізингоодержувач взяв на себе зобов'язання щомісяця авансом до 8 числа поточного місяця, на підставі рахунку лізингодавця, сплачувати поточні лізингові платежі.

Відповідно до п. п. 4.3., 4.5. Договору лізингоодержувач зобов'язався також протягом строку лізингу щомісяця сплачувати лізингодацю авансом поточні лізингові платежі, які розраховуються на перший робочий день кожного лізингового періоду за поточний місяць та складаються з суми, що ставиться в погашення вартості предмета лізингу та комісії лізингодавця. Перерахунок лізингових платежів, розрахованих у грошовому еквіваленті іноземної валюти, здійснюється лізингодавцем за курсом розрахунку платежів плюс ставка збору до пенсійного фонду з купівлі іноземної валюти, що діє на момент виставлення рахунку, та комісія АТ "Райффайзен Банк Аваль" з купівлі валюти, згідно офіційного сайту лізингодавця за адресою в мережі Інтернет: http://www.rla.com.ua.

Господарськими судами попередніх інстанцій досліджено, що у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору щодо сплати лізингових платежів, 24.01.2012 року позивач за первісним позовом вимогою № 177-01/12 письмово повідомив відповідача про усунення порушення та сплати заборгованості протягом 3-ох днів, а також попередив про наслідки дострокового припинення договору, однак у звязку з тим, що відповідачем вказані порушення усунуті не були, позивач листами № 234-01/12 від 30.01.2012 року та № 235-01/12 від 30.01.2012 року письмово повідомив лізингоодержувача про відмову від договору лізингу з 31.01.2012 року та вимагав в добровільному порядку відповідно до умов договору повернути предмет лізингу.

16.02.2012 року приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_9 було вчинено виконавчий напис про повернення предмету лізингу його власнику - ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль".

Судами встановлено, що на підставі акту вилучення предмета лізингу, останній був переданий власнику 02.04.2012 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.02.2013 року у справі № 5011-41/11484-2012 частково задоволено позов ОСОБА_6, визнано такими, що не підлягають виконанню виконавчі написи, вчинені нотаріусом, в задоволенні позовної вимоги про повернення предметів лізингу - відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2013 року апеляційну скаргу ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" задоволено, рішення господарського суду міста Києва від 25.02.2013 року в частині визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню скасовано, прийнято в цій частині нове рішення, яким в задоволенні даних позовних вимог ФОП ОСОБА_6 відмовлено. Рішення господарського суду м. Києва від 25.02.2013 року в частині відмови у поверненні предметів лізингу залишено без змін.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.06.2011 року у справі № 48/171, яке набрало законної сили, було відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсними договорів фінансового лізингу та зобов'язання повернути кошти. Даним рішенням встановлено правомірність визначення розміру лізингових платежів у еквіваленті іноземної валюти та відсутність підстав для визнання договору в цій частині недійсним.

Місцевим та апеляційним господарськими судами досліджено, що внаслідок дострокового припинення договору лізингу, за умовами розділу 10 загальних умов, позивачем було виставлено відповідачу рахунок № LС2833-08/08/r1-066 від 29.10.2012 року на загальну суму 586 715, 75 грн., з яких: 316 609, 27 грн. - відшкодування частини вартості предмета лізингу (сума непогашеної вартості); 346 085, 89 грн. - відшкодування частини вартості предмета лізингу (сума курсової різниці); 15 904, 68 грн. - комісія лізингодавця з ПДВ (комісія за дострокове розірвання договору фінансового лізингу); 180 266, 36 грн. - комісія лізингодавця без ПДВ (заборгованість по виставленим рахункам на дату вилучення); 112 465, 28 грн. - відшкодування частини вартості предмета лізингу (заборгованість по виставленим рахункам на дату вилучення); 19 885, 71 грн. - додаткові витрати з ПДВ (заборгованість по виставленим рахункам на дату вилучення); 15 498, 56 грн. - додаткові витрати з ПДВ (суми, які відшкодовують витрати лізингодавця та не були сплачені лізингоодержувачем); за мінусом 420 000, 00 грн. - вартість продажу предмета лізингу.

Задовольняючи зустрічні позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що зміст ч. 5 п. 10.3.2 додатку № 4 до договору фінансового лізингу № LC2833-08/08 від 01.07.2009 року "Загальні умови фінансового лізингу" щодо встановлення обов'язку для лізингоодержувача сплатити частину невідшкодованої вартості предмета лізингу при достроковому розірванні договору лізингодавцем суперечить приписам ч. 3 ст. 615, ч. 2 ст. 653, ст. 655, ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України. Положення п .6.3. договору лізингу № LC2833-08/08 від 01.07.2009 року також суперечать правовій природі відносин купівлі-продажу, адже передбачають позбавлення права лізингоодержувача на повернення коштів сплачених за вартість товару, який йому не було передано у власність.

Також, відмовляючи в задоволені первісних позовних вимог в частині стягнення 316 609, 27 грн. відшкодування частини вартості предмета лізингу (сума непогашеної вартості) та 112 465, 28 грн. відшкодування частини вартості предмета лізингу (заборгованість по виставленим рахункам на дату вилучення), суди з урахуванням недійсності вказаних вище пунктів Договору виходили з того, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, оскільки вказані суми є платежами на відшкодування вартості предмета лізингу, які не покладаються на лізингоодержувача після розірвання договору лізингу та вилучення його предмету.

Крім того, суди задовольнили первісні позовні вимоги в частині стягнення комісії лізингодавця (без ПДВ); 2 % комісії за розірвання договору лізингу (без ПДВ); додаткові витрати з ПДВ по страхуванню предмета лізингу; витрат, пов'язаних зі зберіганням предмета лізингу; витрат, пов'язаних із вчиненням виконавчого напису нотаріуса; 3 % річних; інфляційних втрат з огляду на їх обґрунтованість та доведеність.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасним у справі з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, 01.07.2009 року між позивачем та відповідачем був укладений договір фінансового лізингу № LC 2833-08/08, на підставі якого втратила чинність попередня редакція договору.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, позивач за зустрічним позовом просив визнати недійсними ч. 5 п. 10.3.2 додатку № 4 до Договору та п .6.3. Договору. Визнання недійсними вказаних пунктів Договору стали підставою відмови в частині первісних позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст. 82 ГПК України при вирішенні господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в позові повністю або частково) господарський суд приймає рішення.

Права господарського суду щодо прийняття рішення закріплено ст. 83 ГПК України, згідно п. п. 1, 2 ч. 1 якої господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству; виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Згідно положень п. 2, 3 ч. 1 ст. 84 ГПК України рішення господарського суду ухвалюється іменем України і складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин, при цьому: описова частина має містити стислий виклад вимог позивача, відзиву на позовну заяву, заяв, пояснень і клопотань сторін та їх представників, інших учасників судового процесу, опис дій, виконаних господарським судом (огляд та дослідження доказів і ознайомлення з матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження); у мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; обґрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення.

З матеріалів справи вбачається, що 26.07.2013 року на адресу місцевого господарського суду надійшла заява від позивача за первісним позовом про застосування строку позовної давності (а.с. 193, т. 1), в якій ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" просило відмовити в задоволенні позовних вимог, у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Так, місцевий господарський суд в мотивувальній частині рішення зазначив, що подана заява ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" (вх. № 30032/13 від 26.07.2013 року) про застосування строку позовної давності втратила свою актуальність, оскільки позивач за зустрічним позовом відмовився від своїх вимог.

В описовій частині місцевого господарського суду відображено, що представником відповідача подано заяву вх. № 888/14 про відмову від частини зустрічних позовних вимог, відповідно до якої ФОП ОСОБА_6 в порядку ст. 78 ГПК України відмовляється від зустрічного позову в частині вимог про визнання недійсними частин пункту 10.3.2. Додатку № 4 до Договору фінансового лізингу № LC2833-08/08 від 01.07.2009 року та пункту 6.3. Договору фінансового лізингу №LС2833-08/08 від 01.07.2009 року, в якій відповідач за первісним позовом просить суд припинити провадження у справі в цій частині позовних вимог за зустрічним позовом.

Місцевий господарський суд, встановивши, що ч. 5 п. 10.3.2 додатку № 4 до Договору та п .6.3. Договору суперечать нормам Закону, в мотивувальній частині вказав,що судом не прийнято відмови відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) від зустрічного позову в частині вимог про визнання недійсними частин пункту 10.3.2. Додатку № 4 до Договору фінансового лізингу № LC2833-08/08 від 01.07.2009 року та пункту 6.3. Договору фінансового лізингу № LС2833-08/08 від 01.07.2009 року.

Згідно ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Початок перебігу позовної давності закріплено в ст. 261 Цивільного кодексу України.

Положеннями ч. ч. 2 - 5 ст. 267 Цивільного кодексу України закріплено, що заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Однак, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що місцевим господарським судом, в порушення приписів ст. ст. 82 - 84 ГПК України та ст. 267 Цивільного кодексу України, було відхилено клопотання позивача за первісним позовом про застосування строку позовної давності з підстав відмови відповідача за первісним позовом від зустрічних позовних вимог в частині визнання недійсним пунктів Договору, в той же час (згідно резолютивної частини рішення) задовольнив зустрічні позовні вимоги у вказаній частині.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що місцевим господарським судом зроблено висновки які суперечать один одному, а в мотивувальній частині рішення вказано про обставини, які виключають одна одну щодо причин відхилення клопотання про застосування строку позовної давності та відповідної відмови позивачу за зустрічним позовом у відмові в частині його позовних вимог, що стало відмовою у вказаному клопотанні.

Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки вказаним обставинам та фактично залишив їх без розгляду не навівши обґрунтувань.

Вказані обставини та приписи Законодавства судами попередніх інстанцій враховано не було, у зв'язку з чим суди прийшли до передчасних висновків у справі.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що вирішуючи спори про визнання правочинів (їх частини) недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (його частина).

Так, частково задовольняючи зустрічні позовні вимог щодо визнання недійсним п. 6.3. Договору, суди зазначили, що положення п. 6.3 договору лізингу № LC2833-08/08 від 01.07.2009 року також суперечать правовій природі відносин купівлі-продажу, адже передбачають позбавлення права лізингоодержувача на повернення коштів сплачених за вартість товару, який йому не було передано у власність.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували приписи Законодавства та визнали недійсним п. 6.3. Договору не вказавши, які нормі права вказаний пункт Договору суперечить.

Таким чином, судами попередніх інстанцій не було в повному обсязі досліджено обставини справи та не враховано положень Законодавства, що регулюють питання спливу строку позовної давності та його поновлення, а також норм права застосування яких пов'язане з визнанням недійсним правочину або його частини, у зв'язку з чим суди прийшли до передчасних висновків у справі.

В силу приписів ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція обмежена в праві встановлення обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним та вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що господарськими судами попередніх інстанцій в порушення ст. 43 ГПК України не було всебічно, в повному обсязі та об'єктивно розглянуто всі обставин справи в їх сукупності, у зв'язку з чим суди прийшли до передчасних висновків.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) , рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірний доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Рішення господарських судів попередніх інстанцій, прийняті у даній справі, цим вимогам не відповідають.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 111-9 ГПК України Вищий господарський суд України за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін і, в залежності від встановленого, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

За таких обставин, касаційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" на рішення господарського суду Львівської області від 25.02.2014 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.05.2014 року підлягає частковому задоволенню, а судові акти попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд.