Божок В.С.- головуючого, Волковицької Н.О., Костенко Т.Ф. перевіривши матеріали касаційної скарги публічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Трипільської теплової електростанції на постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2014 у справі господарського суду міста Києва за позовом публічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Трипільської теплової електростанції до державного підприємства "Вугілля України" треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1) товариство з обмеженою відповідальністю "ЦЗФ "Нагольчанська" 2) приватне акціонерне товариство "Янівське" про відшкодування збитків 34 188, 84 грн в судовому засіданні взяли участь представники: від позивача: Желінська Т.М. - дов. № 543/22 від 27.12.2014; від відповідача: Литвищенко М.Є. - дов. № 22-04/140-Д від 22.04.2014; Мироненко О.М. - дов. № 07-07/162-Д від 07.07.2014; від третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача не з'явились;

Рішенням від 13.01.2014 господарського суду м. Києва (суддя: Літвінова М.Є.) позовні вимоги до ДП "Вугілля України" задоволено повністю.

Стягнуто з ДП "Вугілля України" на користь ПАТ "Центренерго" 34 188, 84 грн збитків та 1 720,50 грн судового збору.

Рішення мотивоване тим, що відповідач не виконав належним чином зобов'язання перед позивачем щодо поставки товару, у зв'язку з чим останній поніс додаткові витрати пов'язані з прийняттям товару.

Постановою від 02.06.2014 Київського апеляційного господарського суду (головуючий суддя Майданевич А.Г., судді - Лобань О.І.., Федорчук Р.В.) рішення від 13.01.2014 господарського суду м. Києва скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволені позовних вимог. Стягнуто з ПАТ "Центренерго" на користь ДП "Вугілля України" 913, 50 грн судового збору.

постанова мотивована тим, що оскільки відповідач не є вантажовідправником вугілля, то він не є стороною договору перевезення вантажу, який ним поставлявся за договором поставки, і, відповідно, особою, що відповідає за наслідки порушення, вчиненого при виконанні договору перевезення вантажу залізничним транспортом.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду ПАТ "Центренерго" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення господарського суду м.Києва, посилаючись на те, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 332, 525, 526, 614, 618, 623 Цивільного кодексу України, ст.ст. 188, 193, 258 Господарського кодексу України; ст.ст. 4, 105 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник в касаційній скарзі вказує, що вантажовідправник у договорі перевезення вантажу виконував обов'язки постачальника за договором за дорученням відповідача, а саме виступав від його імені та за його рахунок.

Відзиви на касаційну скаргу відповідач та треті особи не надіслали.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним у задоволенні касаційної скарги відмовити.

Господарськими судами встановлено, що 30.12.2011 ПАТ "Центренерго" (покупець) та ДП "Вугілля України" (постачальник) уклали договір поставки вугілля № 111/6, за умовами якого постачальник поставляє покупцю вугільну продукцію в асортименті, за реквізитами та за якісними характеристиками, обумовленими в цьому договорі.

Відповідно п. 1.2. договору, покупець приймає вугілля, оплачує його вартість на умовах, встановлених цим договором.

Пунктом 2.1. сторони погодили, що вугілля постачається рівномірно протягом періоду поставки залізничним транспортом у відкритих напіввагонах вантажною швидкістю на умовах DDP (залізнична станція призначення) згідно з міжнародними правилами тлумачення торгівельних термінів "Інкотермс" в редакції 2000 року з урахуванням особливостей, передбачених цим договором, та за реквізитами покупця, вказаними в додатках до договору.

За п.3.1.2. договору постачальник зобов'язаний завантажувати вугілля однорідним шаром по всій глибині в справні, очищені від залишків попереднього вантажу, сміття, тощо, вагони.

У березні 2012 року на виконання умов вказаного вище договору на адресу Трипільської теплової електростанції ПАТ "Центренерго" за залізничними накладними № 48718480, № 48720296, № 48718779, № 48645949, № 49306186 вантажовідправниками ТОВ "ЦЗФ Нагольчанська" та ПАТ "Янівське" відправлено вагони № 67673558, № 66115304, № 60255551, № 68343715, № 62990882.

На шляху прямування, на проміжній залізничній станції Нижньодніпровський вузол Придніпровської залізниці, під час контрольного зважування виявлено перевантаження вагонів, що підтверджується комерційними актами АА № 042430/93/67, АА № 042429/92/66, АА № 042431/94/59, АА 042459/120/83.

Господарськими судами також встановлено, що надлишок вантажу із вказаних вище вагонів перевантажено в інші вагони, у зв'язку з чим позивач поніс додаткові витрати у сумі 34 188,84 грн.

Вказані обставини підтверджуються актами загальної форми № 283, № 284, № 287, № 415, залізничними накладними № 46942157, № 46942124, № 47394093 та накопичувальними картками № 14030219, № 11030211, № 30030273.

Статтею 2 Статуту залізниць України (457-98-п) передбачено, що обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом визначає Статут залізниць України.

Відповідно п. 6 Статуту залізниць України (457-98-п) , вантажовідправник (відправник вантажу, вантажовласник) - зазначена в документі на перевезення вантажу (накладній) юридична чи фізична особа, яка довіряє вантаж залізниці для його перевезення.

Накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони-одержувача.

Статтею 24 Статуту залізниць України (457-98-п) передбачено, що вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ними у накладній. Залізниця має право перевірити правильність цих відомостей, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній.

Статтями 30 та 32 Статуту залізниць України (457-98-п) встановлено, що завантаження у вагони здійснюється вантажовідправником, який зобов'язаний здійснювати завантаження з виконанням технічних умов.

Як встановлено господарськими судами, в залізничних накладних № 48718480, № 48720296, № 48718779, № 48645949, № 49306186 відправником зазначено - ТОВ "ЦЗФ "Нагольчанська" та ПАТ "Янівське".

Отже, передбачене ст. 124 Статуту залізниць України (457-98-п) зобов'язання, вантажовідправника, вантажоодержувача, порта, підприємства (організації) відшкодувати залізниці збитки, завдані внаслідок пошкодження рухомого складу, перевантаження, неправильного навантаження, застосування неякісної упаковки або неправильного кріплення вантажу, здійснюється з урахуванням принципу вини.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач не є вантажовідправником вугілля, тому не є стороною договору перевезення вантажу, який ним поставлявся за договором поставки, і, відповідно, особою, що відповідає за наслідки порушення, вчиненого при виконанні договору перевезення вантажу залізничним транспортом.

Згідно ст. 224 Господарського кодексу України, яка кореспондується зі ст. 623 Цивільного кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що відшкодування збитків є одним із видів правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки; шкідливого результату такої поведінки - збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності, хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

За приписами ч. 5 та 6 ст. 267 Господарського кодексу України у договорі поставки за згодою сторін може бути передбачений порядок відвантаження товарів будь-яким видом транспорту, а також вибірка товарів покупцем. Договором може бути передбачено відвантаження товарів вантажовідправником (виготовлювачем), що не є постачальником, та одержання товарів вантажоодержувачем, що не є покупцем, а також оплата товарів платником, що не є покупцем.

Частинами 1 та 2 статті 307 Господарського кодексу України встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивач не довів причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками позивача, а також факту спричинення йому збитків за умовами договору поставки вугілля № 111/6 від 30.12.2011 саме з вини відповідача, оскільки державне підприємство "Вугілля України" - відповідач у даній справі, не є вантажовідправником за спірними відправками.

Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що доводи, викладені в касаційній скарзі позивача, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і були предметом дослідження в апеляційному господарському суді та обґрунтовано ним відхилені.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що Київським апеляційним господарським судом дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому судова постанова відповідає чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для її скасування немає.