Коваленка В.М. - головуючого (доповідач у справі), Запорощенка М.Д. Погребняка В.Я., розглянувши касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "РОСАВА", м. Біла Церква Київської області на постанову та ухвалу від 27.05.2014 р. Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2014 р. господарського суду Київської області у справі № Б8/191-10 господарського суду Київської області

за заявою приватного акціонерного товариства "РОСАВА", м. Біла Церква Київської області до боржника відкритого акціонерного товариства "РОСАВА", м. Біла Церква Київської області про визнання банкрутом розпорядник майна арбітражний керуючий Кіцул С.Б. в судовому засіданні взяли участь представники:

Управління Пенсійного Фонду України у м. Білій Церкві Київської області Синебок І.С., довір., ПАТ "РОСАВА" Поліщук А.А., довір., ВАТ "РОСАВА" розпорядник майна - арбітражний керуючий Кіцул С.Б., посвідч., Кваша В.Ю., довір., Генеральної прокуратури України Козакова І.М.., посвідч.,

Ухвалою господарського суду Київської області від 14.12.2010 року порушено провадження у справі № Б8/191-10 про банкрутство відкритого акціонерного товариства "РОСАВА" (далі - Боржник, ВАТ) за заявою приватного акціонерного товариства "РОСАВА" (далі - Кредитор) в порядку загальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 року внесених змін, далі - Закон про банкрутство).

Постановою Вищого господарського суду України від 12.02.2014 року було скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2013 року та ухвалу господарського суду Київської області від 25.03.2013 року стосовно результатів розгляду заявлених кредиторських вимог Управління Пенсійного Фонду України у м. Білій Церкві до Боржника, а справу в цій частині вирішено передати на новий розгляд до місцевого суду.

При новому розгляді справи в частині кредиторських вимог Управління Пенсійного Фонду України у м. Білій Церкві до Боржника ухвалою господарського суду Київської області від 17.03.2014 року (суддя - Т.В. Лутак) визнано вимоги Управління Пенсійного фонду України у м. Білій Церкві (далі-Фонд) до Боржника частково - на загальну суму 11 123 891 грн. 67 коп., з яких: 11 115 004 грн. 21 коп. - із четвертою чергою задоволення вимог кредиторів, та 8 887 грн. 46 коп. - із шостою чергою задоволення вимог кредиторів.

Не погодившись частково із цією ухвалою суду, приватне акціонерне товариство "РОСАВА" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило ухвалу господарського суду Київської області від 17.03.2014 року скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити кредиторські вимоги Фонду до Боржника в розмірі 5 985 722 грн. 87 коп. та включити їх до шостої черги вимог кредиторів.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2014 року (головуючий суддя - Сотніков С.В., судді: Копитова О.С., Шипко В.В.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду Київської області від 17.03.2014 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями попередніх інстанцій, приватне акціонерне товариство "РОСАВА" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати як ухвалу господарського суду Київської області від 17.03.2014 року, так і постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2014 року та прийняти нове рішення, яким визнати та включити кредиторські вимоги Фонду до реєстру вимог кредиторів Боржника в сумі 5 985 722 грн. 87 коп. із віднесенням їх до шостої черги задоволення.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема ст. 31 Закону про банкрутство, а також норм процесуального права.

Заслухавши пояснення представників ініціюючого кредитора, Боржника, розпорядника майна Боржника та Генеральної прокуратури України, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Ухвалюючи при новому розгляді справи рішення щодо часткового задоволення кредиторських вимог Фонду до Боржника із визначенням черговості їх задоволення, місцевий суд вказав, що спірні вимоги складають витрати на виплату та доставку пільгових пенсій за списками № 1 та № 2, а також суми нарахованих санкцій (пеню). При цьому суд відхилив повністю висновки судової експертизи, проведеної у справі з приводу вказаних вимог, оскільки суми вимог підтверджені розрахунками у справі та рішенням судів щодо стягнення з Боржника сум заборгованості. Також, за висновком суду обов'язок Боржника відшкодувати згадані витрати не пов'язані із датою призначення пільгової пенсії чи часом набуття необхідного для цієї пільги стажу, що спростовує відповідний висновок експертизи. Крім цього суд вказав, що нараховані за грудень 2010 року та січень 2011 року суми витрат відносяться до витрат поточного кредитора у справі про банкрутство і не можуть бути внесені до реєстру, як вимоги конкурсного кредитора. Визначаючи черговість задоволення визнаних вимог, суд вказав, що витрати на оплату ат доставку пільгових пенсій не відносяться до страхових внесків, тому задовольняються у четверту чергу, а вимоги по сплаті пені - у шосту.

Апеляційним судом вказані висновки були підтримані у повному обсязі.

Однак суд касаційної інстанції не погоджується із вказаними висновками судів, оскільки і при новому розгляді справи ці висновки зроблені з неповним з'ясуванням обставин справи, а також із неналежним застосуванням норм ч. 1 ст. 111-12 ГПК України -стосовно вказівок касаційного суду в постанові у даній справі від 12.02.2014 року.

Так, в своїй постанові від 12.02.2014 року касаційний суд, пославшись на норми щодо порядку та правових підстав врахування господарським судом висновків проведеної у справі судової експертизи, зазначив, що в основу оскаржуваних судових рішень стосовно кредиторських вимог Фонду були покладені виключно висновки проведеної у справі судово-економічної експертизи.

При цьому вказівок щодо повного або часткового відхилення цих висновків касаційний суд не надавав, звернувши увагу на наявність та необхідність надання при розгляді кредиторських вимог Фонду до Боржника також і іншим доказам у справі - зокрема рішенням в адміністративних справах про стягнення відповідної заборгованості з ВАТ на користь Фонду.

До того ж, на думку касаційного суду, підстави для відхилення при новому розгляді справи висновків проведеної у справі судової експертизи, судами попередніх інстанцій не обґрунтовані належним чином, оскільки в спростування цих висновків суди послалися лише на порядок надання правової оцінки та врахування судами такого висновку, що передбачений нормами ГПК України (1798-12) , без зазначення про докази та визначені в них відомості у справі, які спростовують відповідні висновки судової експертизи (відповідні суми).

Стосовно ж згаданих судових рішень слід зазначити, що суди вказали лише на загальний розмір стягнених за цими рішеннями судів сум заборгованості Боржника перед Фондом по витратах з виплати та доставки пільгових пенсій за списком № 1 та № 2 - в сумі 7 064 959 грн. 35 коп., однак не послалися на дати цих рішень, справи, у яких такі рішення ухвалювались, та стягнені суми. До того ж, як вбачається із пояснень в судовому засіданні, розпорядник майна заперечував частину розміру із вказаної загальної суми боргу, посилаючись, у тому числі на часткову оплату (погашення) такого боргу по деяких з цих рішень.

Між тим суди попередніх інстанцій на це уваги не звернули та не надали цьому правової оцінки, не скористувались своїм процесуальним правом, зокрема, зобов'язати сторін спірних правовідносин співставити (звірити) або зобов'язати надати кожного із сторін власні відомості (розрахунки) з обов'язковим посиланням на докази у справі та доданням цих доказів щодо стягненої суми за кожним із ухвалених рішень та щодо погашеної частини з такої суми боргу, витребувавши первинні докази щодо пільгового стажу роботи стосовно працівників Боржника.

Вказаного висновку касаційний суд дійшов стосовно решти заявлених кредиторських вимог ще й тому, що судами попередніх інстанцій були встановлені обставини щодо відсутності первинної документації на підтвердження частини заявлених Фондом вимог ВАТ стосовно відшкодування сум витрат на оплату та доставку пільгових пенсій, про яку (документацію та докази) та необхідність дослідження та посилання на яку, було вказано касаційним судом в постанові від 12.02.2014 року при попередньому розгляді справи.

У зв'язку із вищенаведеним касаційний суд дійшов висновку про передчасність та неповноту дослідження обставин справи судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень та необхідності здійснення нового розгляду справи щодо кредиторських вимог Фонду.

Поряд з викладеним касаційний суд погоджується із висновками судів:

- про відхилення кредиторських вимог щодо зобов'язань Боржника, нарахованих за грудень 2010 року та січень 2011 року, як сум витрат, що відносяться до витрат поточного кредитора у справі про банкрутство і не можуть бути внесені до реєстру вимог кредиторів Боржника за результатами проведення попереднього засідання у справі на стадії розпорядження майном до реєстру вимог кредиторів (ст.ст. 1, 14 Закону про банкрутство);

- а також висновками стосовно визначеної судами черговості задоволення вимог Фонду (ст. 31 Закону про банкрутство).

Між тим, враховуючи вищевикладене та необхідність здійснення нового розгляду справи в частині кредиторських вимог Фонду та відповідно, здійснення нового перерахунку вимог, що підлягають визнанню та відхиленню, із визначенням черговості задоволення кожної із визнаних сум, колегія суддів вважає за необхідною передачу на новий розгляд заяви Фонду про визнання кредиторських вимог до Боржника щодо всієї заявленої у справі суми вимог.

У зв'язку із цим, стосовно наведених в скарзі заперечень із посиланням на необхідність касаційному суду при розгляді спірного питання враховувати ті чи інші докази у справі, колегія суддів зазначає, що скаржник просить касаційний суд надати оцінку доказам у справі та надати перевагу одним доказам над іншими. Однак, такі вимоги знаходяться поза межами перегляду справи в касаційній інстанції, визначеними нормами ст. 111-7 ГПК України, оскільки касаційна інстанція не має право вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими та здійснювати переоцінку наявних у справі доказів.

За таких обставин справи та виходячи з повноважень касаційного суду згідно п. 3 ст. 111-9 ГПК України, оскаржувані ухвала місцевого суду та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню, як незаконні, із передачею справи стосовно кредиторських вимог Фонду до ВАТ на новий розгляд до місцевого суду. Суду ж першої інстанції при новому розгляді справи, відповідно до вимог ч. 1 ст. 111-12 ГПК України, слід врахувати наведені в даній постанові порушення та вказівки касаційного суду.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 11, 14, 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 р. внесених змін), ст. 1 та Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) та ст.ст. 47, 32-36, 41-43, 1115, 1117, 1119 - 11111, 11112, 11113 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -