У січні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "ВСВ-Л" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Мостобудівельна компанія МСУ", просило (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 07.03.2014 року) стягнути з відповідача 334 860,00 грн. основного боргу, 205 187,90 грн. пені, 5 417,66 грн. 3% річних, 16 918,06 грн. інфляційних втрат (а.с. 9-20, 90-99).

Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати наданих послуг за договором № 1/1/209 від 01.09.2009 року.

Заявою від 10.02.2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "Мостобудівельна компанія МСУ" просило застосувати строк позовної давності (а.с. 66).

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.03.2014 року (суддя Сівакова В.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2014 року (головуючий Кропивна Л.В., судді Алданова С.О., Дикунська С.Я.) (а.с. 152-161) у задоволенні позову відмовлено (а.с. 104-108).

Оскаржені судові акти мотивовано спливом позовної давності.

Не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, товариство з обмеженою відповідальністю "ВСВ-Л" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило оскаржені судові акти скасувати, справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду (а.с. 170-174).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 10.07.2014 року касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ВСВ-Л" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 23.07.2014 року (а.с. 168-169).

Розпорядженням секретаря першої судової палати № 02-05/289 від 21.07.2014 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Прокопанич Г.К., судді Євсіков О.О., Мирошниченко С.В.

У судове засідання 23.07.2014 року представник відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Мостобудівельна компанія МСУ" не з'явився, причин неявки суду не повідомив.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (v0018600-11) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Мостобудівельна компанія МСУ".

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представника позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "ВСВ-Л", обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 1 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.09.20009 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Мостобудівельна компанія МСУ" та товариством з обмеженою відповідальністю "ВСВ-Л" було укладено договір про надання послуг охорони № 1/1/2009, відповідно до умов якого виконавець за дорученням замовника зобов'язався здійснювати охорону, а замовник сплачувати зазначені послуги (а.с. 23-27).

Згідно п. 8.1 договору вартість наданих послуг визначається на основі домовленості і не буде змінюватись протягом одного року, виходячи з вартості утримання задіяних на об'єкті співробітників виконавця.

Відповідно до п. 8.3 договору на кінець поточного місяця виконавець складає і передає замовнику два примірника акта приймання-передачі послуг, один з яких після підписання замовник має повернути виконавцю.

Пунктом 8.4 договору передбачено, що оплата здійснюється замовником щомісяця не пізніше 25 числа поточного місяця шляхом перерахування грошових коштів на рахунок виконавця, зазначений у договорі.

Відповідно до п. 10.1 договору він діє з моменту підписання. Якщо за один місяць до закінчення строку договору жодна з сторін не вимагатиме його припинення договір вважається продовженим на тих же умовах ще на один рік.

Згідно ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 629 Цивільного кодекс України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судами встановлено, що на виконання умов договору у період з вересня 2009 року по грудень 2010 року товариство з обмеженою відповідальністю "ВСВ-Л" надало відповідачу послуги на загальну суму 379 860,00 грн., що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін та актами здачі приймання виконаних робіт (надання послуг).

Товариством з обмеженою відповідальністю "Мостобудівельна компанія МСУ" зобов'язання щодо оплати наданих послуг виконано неналежним чином, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість за договором у розмірі 334 860,00 грн.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Пунктом 1 ст. 260 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Відповідно до п. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Як зазначалось вище, відповідач заявою від 10.02.2014 року просив застосувати строк позовної давності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем пропущено строк звернення з даним позовом, оскільки перебіг строку позовної давності зі стягнення заборгованості за надані послуги за грудень 2010 року (останній акт прийому-здачі робіт) сплинув 25.12.2013 року, тоді як позивач звернувся з позовом до суду лише 23.01.2014 року.

Відповідно до п. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки відповідач заявив про застосування позовної давності, місцевий господарський суд, з яким погодилась і апеляційна інстанція, відмовив у позові.

Проте, висновки судів попередніх інстанцій є передчасними.

Пунктами 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) роз'яснено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Згідно п. 4.4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (v0010600-13) у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Бездіяльність боржника (наприклад, неоспорювання ним безспірного списання коштів, якщо така можливість допускається за законом або договором) не свідчить про переривання перебігу позовної давності, оскільки таке переривання можливе лише шляхом вчинення дій.

Визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, пунктом 8.4 договору передбачено, що оплата здійснюється замовником щомісяця не пізніше 25 числа поточного місяця шляхом перерахування грошових коштів на рахунок виконавця, зазначений у договорі, відповідно до п. 8.1 договору.

Таким чином, оскільки за умовами договору оплата наданих послуг повинна здійснюватись поетапно (щомісяця), початок позовної давності для стягнення цих сум необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання замовником кожного із цих зобов'язань.

Відповідно до п. 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (v0010600-13) у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.

Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Суди попередніх інстанцій на вищевикладене уваги не звернули.

Так, суди не досліджували перебіг позовної давності щодо окремого прострочення платежу та не дослідили чи переривався строк позовної давності за актом звірки взаєморозрахунків від 01.07.2013 року (а.с. 43), враховуючи різні строки виконання зобов'язань (акти здачі приймання виконаних робіт (надання послуг) за кожен місяць, починаючи з вересня 2009 року по грудень 2010 року) та, відповідно, недослідження позовної давності щодо штрафних санкцій.

Отже, неправильно застосувавши норми матеріального та процесуального права, не з'ясувавши повно і всебічно обставин та не дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків та прийняли необгрунтовані рішення, які підлягають скасуванню.

Згідно ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Пунктом 11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 року № 11 (v0011600-11) "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) " передбачено, що, відповідно до частини першої статті 47 ГПК України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, також є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини першої статті 111-9 ГПК України), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин справа підлягає передачі на новий розгляд, під час якого суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від установлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до наявних правовідносин.

Щодо доводів заявника касаційної скарги про порушення місцевим господарським судом приписів ст. 2-1 ГПК України слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 2-1 Господарського процесуального кодексу України визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи здійснюється автоматизованою системою документообігу суду під час реєстрації відповідних документів за принципом вірогідності, який враховує кількість справ, що перебувають у провадженні суддів, заборону брати участь у перегляді рішень для судді, який брав участь в ухваленні судового рішення, про перегляд якого порушується питання, перебування суддів у відпустці, на лікарняному, у відрядженні та закінчення терміну повноважень. Справи розподіляються з урахуванням спеціалізації суддів. Після визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи, внесення змін до реєстраційних даних щодо цієї справи, а також видалення цих даних з автоматизованої системи документообігу суду не допускається, крім випадків, установлених законом.

Порядок функціонування автоматизованої системи документообігу суду, в тому числі видачі судових рішень та наказів господарського суду, передачі справ до електронного архіву, зберігання текстів судових рішень, ухвал та інших процесуальних документів, надання інформації фізичним та юридичним особам, підготовки статистичних даних, визначається Положенням про автоматизовану систему документообігу суду.

Згідно пп. 3 п. 3.1.7 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 року № 30 (vr030414-10) (із змінами і доповненнями) збори суддів відповідного суду визначають засади формування колегії суддів без здійснення повторного автоматизованого розподілу справ також у випадках, зокрема, необхідності внесення змін до складу колегії суддів у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді (суддів), його (їх) відпусткою, відрядженням.

Відтак, керуючись рішенням зборів суддів господарського суду міста Києва від 03.02.2011 року (протокол № 1 від 03.02.2011 року), головою вказаного суду було прийнято відповідні розпорядження від 20.02.2014 року та від 24.02.2014 року згідно з вимогами законодавства.