Головуючого судді: Губенко Н.М., суддів: Барицької Т.Л., Картере В.І., розглянувши касаційну скаргу Державної служби України з контролю за наркотиками на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2014 у справі № 5011-48/3299-2012 господарського суду міста Києва за позовом Орендного підприємства "Науково-дослідний інститут будівельного виробництва" до Державної служби України з контролю за наркотиками про стягнення 499 766,63 грн. та за зустрічним позовом Державної служби України з контролю за наркотиками до Орендного підприємства "Науково-дослідний інститут будівельного виробництва" про зобов'язання внести зміни до договору в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача за первісним позовом Осадчук Р.М., - відповідача за первісним позовом Мельник В.В., Розпорядженням секретаря першої судової палати від 15.07.2014 № 02-05/279 змінено склад колегії суддів, в провадженні якої знаходилась дана справа та сформовано наступний склад суддів для розгляду даної справи: головуючий суддя - Губенко Н.М., судді: Барицька Т.Л (доповідач), Картере В.І.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.11.2013 у справі № 5011-48/3299-2012 (судді: Бойко Р.В., Баранов Д.О., Стасюк С.В.) частково задоволений первісний позов Орендного підприємства "Науково-дослідний інститут будівельного виробництва" (надалі Орендне підприємство) до Державної служби України з контролю за наркотиками (надалі Державна служба/скаржник); за рішенням стягнуто з Державної служби заборгованість у розмірі 167 259,55 грн., в іншій частині первісного позову - відмовлено; в задоволенні зустрічного позову Державної служби до Орендного підприємства про внесення змін до договору № 71/11-п - відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2014 (судді: Тищенко А.І., Михальська Ю.Б., Отрюх Б.В.) вказане рішення місцевого господарського суду змінено, викладено резолютивну частину рішення в іншій редакції, згідно з якою первісний позов задоволений повністю; в задоволенні зустрічного позову - відмовлено.

Державна служба, не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Орендне підприємство подало відзив та доповнення до відзиву на касаційну скаргу, в яких просить відмовити Державній службі в задоволенні касаційної скарги.

В судовому засіданні 23.07.2014 представник Орендного підприємства в усних поясненнях зазначив, що судом апеляційної інстанції безпідставно враховано до загального розміру заборгованості 38 365,94 грн., які були сплачені Державною службою, і про що Орендне підприємство наголошувало в судах попередніх інстанцій.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Предметом даного спору за первісним позовом є вимога Орендного підприємства про стягнення з Державної служби заборгованості за договором № 71/11-п про надання комплексу послуг по утриманню орендованого нерухомого майна.

Обгрунтовуючи підстави позову, Орендне підприємство посилається на те, що за період з жовтня 2011 року по січень 2012 року, Державна служба заборгувала Орендному підприємству 499 766,63 грн.

Під час розгляду справи, Державна служба подала зустрічний позов до Орендного підприємства про внесення змін до договору № 71/11-п від 01.08.2011 про надання комплексу послуг по утриманню орендованого нерухомого майна, оскільки, як стверджує Державна служба, підписання вказаного договору відбулося під впливом тяжких обставин. При цьому, як на тяжкі обставини, Державна служба посилається на те, що за наявності вибору приміщення для її розміщення, вона в жодному разі не погодилася б на умови договору № 71/11-п від 01.08.2011 про надання комплексу послуг по утриманню орендованого нерухомого майна, укладення якого було обов'язковим відповідно до укладеного між сторонами договору оренди № 71/11 від 24.06.2011. Обґрунтований зустрічний позов ст.ст. 6, 627, 652 ЦК України.

Місцевий господарський суд, розглядаючи дану справу, та частково задовольняючи первісні позовні вимоги, встановив, що: 24.06.2011 між Орендним підприємством та Державною службою був укладений договір суборенди № 71/11 державного нерухомого майна, відповідно до п. 1.1. якого Орендне підприємство (орендодавець) передало, а Державна служба (орендар) прийняла в строкове платне користування державне нерухоме майно площею 1 896,3 кв.м., що розташоване за адресою: м. Київ, пр. Червонозоряний, 51, на 1, 2, 3, 9, 12 та 13 поверхах інженерного корпусу, та на 1, 2 поверхах лабораторного корпусу.

Пунктом 3.1. договору суборенди сторони визначили орендну плату на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (786-95-п) , на рівні - 1 грн. на рік.

01.08.2011 між Орендним підприємством та Державною службою укладено договір № 71/11-п про надання комплексу послуг по утриманню орендованого майна (надалі спірний договір).

Відповідно до п. 4.1. спірного договору, вартість послуг, які надаються Орендним підприємством Державній службі визначається протоколом угоди про договірну ціну; договірна ціна послуг, наданих балансоутримувачем збільшується або зменшується із внесенням змін до цього договору шляхом підписання відповідного протоколу до угоди про договірну ціну.

01.08.2011 було підписано додаток №1 до спірного договору - протокол угоди про договірну ціну, згідно з яким вартість послуг становить 125 155,80 грн. на місяць. 26.09.2011 сторони уклали додаток №2 до спірного договору - протокол угоди про договірну ціну, згідно з яким вартість послуг залишилася 125 155,80 грн., проте інші умови викладені в іншій редакції.

Задовольняючи частково позовні вимоги за первісним позовом, місцевий господарський суд виходив з того, що із калькуляції експлуатаційних витрат на утримання приміщень будівель, що експлуатуються, до складу експлуатаційних витрат позивачем було включено власні витрати на оренду будівлі, що знаходиться по проспекту Червонозоряному, 51 у м. Києві, що підтверджується також рішенням Адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 12.06.2013 № 26/01-П у справі № 22-01/03.13.

Таким чином, за власним перерахунком судом, заборгованість Державної служби за період з жовтня 2011 року по грудень 2011 року, враховуючи переплату Державної служби за серпень - вересень 2011 року, що полягає у сплаті 98 047,47 грн. - грошових коштів, власних витрат Орендного підприємства на оренду будівлі, заборгованість Державної служби за вказаний період становить 129 592,30 грн. Стосовно заборгованості Державної служби за січень 2012 року, то, як відзначив місцевий суд, її розмір становить 76 033,19 грн., оскільки матеріалами справи підтверджується факт сплати Державною службою за вказаний період 38 365,94 грн., а також судом самостійно виключено із розміру заборгованості за вказаний місяць 49 121,44 грн. з тих підстав, що вказана сума є власними витратами Орендного підприємства на оренду будівлі.

Отже, встановивши наведене, керуючись ст.ст. 11, 202, 509, 530 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 175 ГК України, рішенням Адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 12.06.2013 № 26/01-П у справі № 22-01/03.13, умовами спірного договору, місцевий господарський суд частково задовольнив позовні вимоги за первісним позовом, стягнувши з Державної служби 167 259,55 грн.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову про внесення змін до спірного договору, місцевий господарський суд виходив із того, що Державною службою не доведено істотної зміни обставин, що в розумінні ст. 652 ЦК України, надавали б право в судовому порядку вносити зміни до договору.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку рішення місцевого господарського суду, не погодився із висновками стосовно розгляду первісного позову; що стосується розгляду зустрічного позову, апеляційний господарський суд залишив рішення місцевого господарського суду без змін.

Вищий господарський суд України, погоджується із висновками апеляційного господарського суду, виходячи із наступного.

Відповідно до ч.7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) , з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

У відповідності до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідно до п. 4.3. укладеного між сторонами спірного договору, Орендне підприємство виставляло Державній службі рахунки на оплату із зазначенням тієї вартості, що визначена умовами укладеного між сторонами договору та передбачена у Протоколі угоди про договірну ціну від 01.08.2011, враховуючи зміни внесені сторонами у даний Протокол від 26.09.2011, який є невід'ємною частиною договору № 71/11-п від 01.08.2011.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Однак, Державна служба взяті на себе згідно з укладеним договором зобов'язання по оплаті за надані послуги не виконала, внаслідок чого за договором про надання комплексу послуг № 71/11-п від 01.08.2011 утворилась заборгованість у наступному розмірі: за жовтень 2011 року - 124 835,20 грн., за листопад 2011 року - 124 835,20 грн., за грудень 2011 року - 124 941,60 грн., за січень 2012 року - 86 788,69 грн. (враховуючи, що за січень 2012 року Державна служба частково розрахувалася, а саме: у сумі 38 365, 94 грн., заборгованість за січень місяць складає 86 788,69 грн. = (125 154,63 грн. - 38 365, 94 грн.), а всього заборгованість складає 461 400, 69 грн.

Спростовуючи як висновки місцевого господарського суду, зроблені на підставі рішення Адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 12.06.2013 № 26/01-П у справі № 22-01/03.13, так і доводи Державної служби щодо включення Орендним підприємством до рахунків надання комунальних послуг власних витрат на оренду будівлі, апеляційний господарський суд, обґрунтовано послався на те, що, по-перше, рішенням господарського суду міста Києва від 25.06.2013 у справі № 910/7670/13, яке набрало законної сили, за позовом Державної служби до Орендного підприємства про визнання недійсними окремих частин договору № 71/11-п від 01.08.2011 (якраз в частині визнання вартості послуг, що надаються за вказаним договором), встановлено, що Державною службою відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318 (z0027-00) , яке визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності, сформовано склад витрат по підприємству, що зазначені в калькуляції, а отже, посилання Державної служби на неправомірне визначення в калькуляції витрат на оренду всієї будівлі про проспекту Червонозоряному 51 у м. Києві, не відповідає дійсності (вказаний факт, встановлений у справі № 910/7670/13 є, в силу ст. 35 ГПК України, преюдиціальним для даної справи); по-друге, як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, Державна служба, підписуючи редакцію протоколу угоди про договірну ціну від 26.09.2011, фактично погодилися із викладеними в ній умовами, в тому числі, й з розміром надаваних за спірним договором комунальних послуг, адже відсутні докази того, що нею було висловлено незгоду та складено протокол розбіжностей щодо певних умов протоколу угоди від 26.09.2011, як це передбачено в ч. 4 ст. 181 ГК України.

Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав не погодитися із постановою суду апеляційної інстанції, якою змінено було резолютивну частину рішення місцевого господарського суду у даній справі. Водночас, колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції, вірно встановивши у мотивувальній частині постанови загальний розмір заборгованості Державної служби перед Орендним підприємством за спірний період, а саме: з жовтня 2011 року по січень 2012 року у сумі 461 400,69 грн. (з урахуванням часткової сплати Державною службою заборгованості за січень 2012 року у сумі 38 365,94 грн.), помилково зазначив у резолютивній частині розмір стягуваної з Державної служби суми 499 766,63 грн. без урахування сплачених Державною службою 38 365,94 грн., у зв'язку з чим, резолютивна частина постанови підлягає зміні в частині розміру стягуваної з Державної служби заборгованості та розподілу судових витрат.

Стосовно зустрічного позову Державної служби до Орендного підприємства про внесення змін до спірного договору, виклавши додаток № 1 (протокол угоди про договірну ціну) у новій редакції, з урахуванням тарифів, встановлених Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 29.12.2010 № 1221 (ra1221017-10) "Про встановлення тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та їх структури" для прилеглих будинків про проспекту Червонозоряному 53, 55 і 57 у м. Києві, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність такого позову з огляду на таке.

По-перше, Державною службою не наведено жодних правових підстав для застосування тарифів, встановлених вказаним розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 29.12.2010 № 1221 (ra1221017-10) до орендованого ним майна, яке знаходиться по проспекту Червонозоряному 51 у м. Києві, а не за адресами, вказаними у зазначеному розпорядженні.

По-друге, відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно з ст. 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Одночасна наявність даних умов є обов'язковим чинником, який надає право суду змінити умови договору на вимогу зацікавленої сторони.

Отже, закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених у ч. 2 ст. 652 ЦК України, при істотній зміні обставин (такої правової позиції дотримується Верховний суд України у своїх постановах від 23.05.2011 у справі № 53/325-09, від 21.02.2011 у справі № 9/219-09).

Водночас, вказуючи, що Державною службою було підписано спірний договір під впливом тяжких обставин у зв'язку з відсутністю приміщення для здійснення його діяльності, а надані в суборенду приміщення знаходились у незадовільному стані, Державна служба не доводить правових підстав (наявності усіх чотирьох складових) для зміни спірного договору, про що вірно зазначили суди попередніх інстанцій, наслідком чого є правомірний висновок про необґрунтованість зустрічного позову та, відповідно, про відмову в його задоволенні.

Доводи касаційної скарги про те, що до вартості комунальних послуг, надаваних за спірних договором Орендним підприємством включено власні витрати на оренду будівлі, є спростованими наведеним вище.

Послання Державної служби на калькуляцію, з якої, нібито вбачається включення Орендним підприємством власних витрат на оренду будівлі, відхиляються, оскільки як вбачається із калькуляції, вона не стосується спірного періоду (жовтень 2011 року - січень 2012 року).

Стосовно посилань скаржника на рішення Адміністративної колегії Антимонопольного комітету від 12.06.2013, колегія суддів зазначає, що вказаний орган не є, в силу приписів ст. 35 ГПК України (у редакції, яка була чинною на момент винесення судом апеляційної інстанції постанови у даній справі), тим органом, факти, встановлені яким, є обов'язковими для господарського суду.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, що знаходиться поза компетенцією суду касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Державного Державної служби України з контролю за наркотиками задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2014 у справі № 5011-48/3299-2012 змінити.

Резолютивну частину постанови викласти в наступній редакції.

"Первісний позов Орендного підприємства Науково-дослідний інститут будівельного виробництва задовольнити частково.

Стягнути з Державної служби України з контролю за наркотиками (03680, м. Київ, просп. Червонозоряний, 51, ідентифікаційний код 37772874) на користь Орендного підприємства Науково-дослідний інститут будівельного виробництва (03680, м. Київ, просп. Червонозоряний, 51, ідентифікаційний код 02498197) заборгованість у розмірі 461 400,69 грн., судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 9228,01 грн., судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4 997,68 грн.