Головуючого судді Корсака В.А. суддів Данилової М.В., Данилової Т.Б. розглянувши матеріали касаційної скарги Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2014 у справі № 910/12428/13 Господарського суду міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" про стягнення 4 640 374, 94 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники :

- позивача Козак Н.В. - відповідача Гайдук Є.О.

У липні 2013 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" з позовною заявою, в якій просило суд стягнути з відповідача на свою користь 4 113 282 грн. 76 коп. основного боргу, 10 936 грн. 53 коп. інфляційних нарахувань, 38 037 грн. 64 коп. трьох відсотків річних, 190 188 грн. 21 коп. пені, 287 929 грн. 79 коп. та судові витрати.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.09.2013 (суддя Гавриловська І.О.) у даній справі позов задоволено повністю (з урахуванням додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2014).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2014 (головуючий Новіков М.М., судді: Зубець Л.П., Мартюк А.І.) вказане додаткове судове рішення про стягнення штрафу залишено без змін.

Не погоджуючись із додатковим судовим рішенням, Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх змінити в частині присуджених до стягнення штрафних санкцій зменшивши їх розмір.

Публічне акціонерне товариство "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" не надіслало відзив на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між Публічним акціонерним товариством "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", як продавцем, та Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго", як покупцем, укладено договір купівлі-продажу природного газу №44/1-48-БО від 05.07.2012, за умовами якого, продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2012 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору.

На підставі сукупності поданих до матеріалів справи доказів судами попередніх інстанцій встановлено, що протягом жовтня 2012 року - грудня 2012 року на виконання умов договору продавцем було поставлено покупцеві природний газ на загальну суму 4 546 824, 21 грн., що підтверджується трьохсторонніми актами прийому-передачі природного газу від 30.11.2012 на суму 628 900, 83 грн., від 30.11.2012 на суму 1401858,60 грн. та від 31.12.2012 на суму 2 516 064, 78 грн., підписаними та засвідченими печатками сторін.

Однак, відповідач свої зобов'язання за договором щодо своєчасної та повної сплати вартості поставленого природного газу не виконав, у зв'язку з чим, у нього виникла заборгованість, яка за розрахунком позивача, склала 4 113 282,76 грн.

Як вбачається з матеріалів справи спір виник у зв'язку з тим, що відповідач, за посиланням позивача, не повністю розрахувався за отриманий природний газ, що стало підставою для звернення позивача з позовом про стягнення заборгованості, інфляційних втрат, трьох відсотків річних, пені та штрафу.

На підставі поданих до матеріалів справи доказів, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач сплатив позивачу 433 541, 45 грн. в рахунок погашення основного боргу за отриманий природний газ. При цьому, фактична заборгованість відповідача на час вирішення спору місцевим господарським судом склала 4 113 282,76 грн.

З урахуванням наведених обставин, рішенням місцевого господарського суду стягнуто з відповідача на користь позивача 4 113 282 грн. 76 коп. основного боргу, 10 936 грн. 53 коп. інфляційних нарахувань, 38 037 грн. 64 коп. трьох відсотків річних, 190 188 грн. 21 коп. пені, 287 929 грн. 79 коп. та судові витрати.

Судове рішення в зазначеній частині не оскаржується.

Що стосується позовної вимоги про стягнення штрафу, то суд розглянув позов в цій частині, однак відповідне рішення прийнято не було.

Додатковим рішенням місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції стягнув з відповідача на користь позивача штраф.

Підставою для прийняття такого рішення став висновок суду про неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати поставленого природного газу та передбачену договором відповідальність за прострочення оплати у вигляді штрафу.

Пунктом 3 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 7.2. договору № 44/1-48-БО від 05.07.2012 встановлено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. цього договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1. умов цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.

За розрахунком позивача, перевіреним судами попередніх інстанцій, у позивача виникло право на нарахування та стягнення з відповідача на користь позивача 287 929, 79 грн. штрафу.

Колегія вважає зазначені висновки правильними та достатньо обґрунтованими.

Відповідно до приписів статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка усім обставинам справи, норми матеріального та процесуального права застосовані вірно і передбачені законом підстави для зміни або скасування судових рішень, відсутні.

Доводи, що викладені в касаційній скарзі пов'язані з вирішенням питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.