Т. Дроботової - головуючого Н. Волковицької Л. Рогач за участю представників: позивача не з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно) відповідачане з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на постанову від 03.06.2014 р. Одеського апеляційного господарського суду у справі № 5017/2173/2012 господарського суду Одеської області за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про стягнення заборгованості з орендної плати та штрафних санкцій

У липні 2012 р. Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до ФОП ОСОБА_4 про:

- виселення ФОП ОСОБА_4 з нежилого підвального приміщення площею 49,8 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та передачу вказаного приміщення позивачу;

- стягнення з ФОП ОСОБА_4 на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради заборгованості з орендної плати у розмірі 76 581,51 грн.;

- стягнення з ФОП ОСОБА_4 на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради неустойки в сумі 9 111,58 грн.

Позовні вимоги з посиланням на приписи статей 509, 525, 526, 610, 611, 624, 626, 629, 762, 785 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, статей 10, 18, 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та пункти 1.2,.2.2,.2.4,.4.7,.5.2 договору оренди № 884/ж/5 від 23.06.2006 р. обґрунтовані тим, що у зв'язку з несплатою відповідачем орендної плати протягом більш ніж 3 місяці поспіль, Департаментом 01.12.2011 р. було направлено орендарю повідомлення № 01-15/1942, яке отримано ним 17.12.2011 р., про відмову від договору оренди в порядку, передбаченому статтею 782 Цивільного кодексу України з пропозицією сплатити заборгованість з орендної плати та пені. Тобто, договір оренди припинив свою дію з дати отримання орендарем повідомлення, а саме 17.12.2011 р.

Позивач зазначав, що згідно з пунктом 4.7 договору після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, орендар зобов'язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, проте, заборгованість з орендної плати за період з 01.10.2006 р. по 0101.2012 р. у розмірі 76 581,51 грн. відповідачем не сплачена, приміщення не повернуто, у зв'язку з чим, відповідачу за період з 02.01.2012 р. по 31.03.2012 р. нарахована неустойка в сумі 9 111, 58 грн.

ФОП ОСОБА_4 подала до господарського суду заяву про застосування позовної давності на підставі статей 256, 257, 258, 261 та частини 3 статті 261 Цивільного кодексу України, що є підставою для відмови у позові (а.с. 106-107).

14.04.2014 р. до господарського суду Одеської області Департаментом комунальної власності Одеської міської ради подано заяву від 07.04.2014 р. про уточнення позовних вимог, у якій позивач просив суд стягнути з ФОП ОСОБА_4 заборгованості з орендної плати у сумі 13 837,20 грн. та неустойки у сумі 82 629,74 грн. (а.с. 135-139).

Позивач у заяві зазначав, що ним подано позов до Приморського районного суду м. Одеси, зокрема, про визнання недійсним договору купівлі - продажу нежитлового підвального приміщення, згідно якого ОСОБА_4 продала ОСОБА_5 нежитлове підвальне приміщення, загальною площею 72,5 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 з тих підстав, що вказане приміщення є комунальною власністю територіальної громади та незаконно вибуло з власності громади без її відома та волі.

При цьому, позивач вказував, що право комунальної власності на спірне приміщення оскаржувалось ОСОБА_4 в межах справи № 2-8877/06, заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25.09.2006 р. у якій, було визнано право власності на нежитлове підвальне приміщення за ОСОБА_4

Проте, хвалою Приморського районного суду м. Одеси від 20.06.2007 р. по справі № 2-8877/06 заочне рішення від 25.09.2006 р. було скасовано і призначено новий розгляд справи у загальному порядку, а ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 24.12.2007 р. залишено без розгляду дану цивільну справу про визнання за ОСОБА_4 права власності на підвальне приміщення.

Департамент комунальної власності Одеської міської ради наголошував, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25.03.2013 р. визнано недійсним договір купівлі - продажу нежитлового підвального приміщення по АДРЕСА_1 від 25.12.2006 р., а ухвалою апеляційного суду від 23.01.2014 р. залишено без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_4 та залишено без змін рішення суду від 25.03.2013 р.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 24.09.2012 р. на підставі статті 79 Господарського процесуального кодексу України провадження у даній справі зупинялось до вирішення пов'язаної з нею справи № 1522/18529/12, яка знаходиться в проваджені Приморського районного суду м. Одеси.

Ухвалою від 12.02.2014 р. провадження у справі поновлено.

Рішенням господарського суду Одеської області від 22.04.2014 р. (суддя Зайцев Ю.О.) у задоволенні позову відмовлено.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку щодо недоведеності та необґрунтованості позовних вимог вказавши, що позивачем під час розгляду справи не було доведено та підтверджено належними та допустимими доказами факт користування відповідачем об'єктом оренди в період з 23.06.2006 р. по 01.01.2012 р., оскільки акт приймання - передачі майна між сторонами не підписувався, вказавши також на ненадання позивачем жодного доказу щодо здійснення ФОП ОСОБА_4 оплати за користування майном - нежитловим приміщення підвалу, загальною площею 49,8 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 протягом дії договору оренди.

За апеляційною скаргою Департаменту комунальної власності Одеської міської ради Одеський апеляційний господарський суд (судді: Величко Т.А., Бойко Л.І., Поліщук Л.В.), переглянувши рішенням господарського суду Одеської області від 22.04.2014 р. в апеляційному порядку, постановою від 03.06.2014 р. залишив його без змін з тих же підстав.

Департамент комунальної власності Одеської міської ради подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить судові рішення у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судами норм матеріального та процесуального права та вказуючи на неповне з'ясування судами всіх обставин справи стосовно наявності у відповідача за умовами укладеного між сторонами договору, дія якого продовжувалась, обов'язку здійснення оплати за користування майном та неустойки за його не повернення у визначені договором строки.

Скаржник також вважає безпідставними висновки судів щодо недоведеності позивачем факту користування відповідачем майном у спірний період, оскільки самим відповідачем було проведено оцінку об'єкту оренди, що як вважає заявник касаційної скарги, є одним із підтверджень факту використання ним об'єкту оренди, а в подальшому відповідачем взагалі майно, яке було об'єктом оренди було продано третім особам.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, 23.06.2006 р. між Приморською районною адміністрацією (Одеської міської ради (орендодавець) та ФОП ОСОБА_6 (орендар) був укладений договір оренди нежитлового приміщення № 884/ж/5, за умовами якого орендарю в строкове платне користування було передане нежитлове підвальне приміщення, загальною площею 49,8 кв. м. по АДРЕСА_1

Згідно з пунктом 3.4 договору, орендодавець зобов'язується передати орендарю в оренду приміщення згідно пункту 1.1 договору, за актом приймання-передачі який підписується обома сторонами.

Пунктом 1.2 договору встановлено, що цей договір діє з 23.06.2006 р. до 20.06.2007 р.

У пункті 7.7 сторони встановили, що після закінчення строку дії договору орендар має право на його продовження у разі належного виконання ним умов договору.

Відповідно до пункту 7.12 договору вступ орендаря в користування приміщенням настає одночасно з підписання відповідного розпорядження про передачу в оренду нежитлового приміщення, договору оренди та акта приймання-передачі вказаного приміщення.

Згідно з пунктом 8 договору, до нього додається: розрахунок орендної плати, акт приймання-передачі, висновок експерта про вартість нежитлового приміщення (будівлі), що передається в оренду.

Після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, орендар зобов'язаний у 15 денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкта оренди. У випадку припинення дії цього договору у зв'язку із закінченням строку чи дострокового розірвання договору, орендар сплачує орендну плату до дня підписання акту приймання-передачі приміщення (пункт 4.7 та 4.10).

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору, з урахуванням уточнень, у даній справі є вимога Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про стягнення з ФОП ОСОБА_4 заборгованості з орендної плати за період з 01.04.2011 р. по 01.01.2012 р. у розмірі 13 837,20 грн. та неустойки за період з 02.01.2012 р. по 31.03.2014 р. у сумі 82 629,74 грн., з посиланням на приписи статей 509, 525, 526, 610, 611, 624, 626, 629, 762, 785 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, статей 10, 18, 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та пункти 1.2,.2.2,.2.4,.4.7,.5.2, з огляду на неповернення відповідачем майна у строки, передбачені договором, після отримання повідомлення від орендодавця про відмову від договору.

Відповідно до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України, підставами для виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 202 цього Кодексу передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, правочини можуть бути двохсторонніми.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язаннями є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від виконання певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обв'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статті 11 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України (435-15) , одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (частина 1 статті 762 цього Кодексу).

Статтями 763 та 764 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Аналогічні приписи закріплені у статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до статті 765 цього Кодексу наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

За приписами статті 12 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, чинній на момент укладення договору від 23.06.2006 р.) договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.

Передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди (частина 1 статті 13 Закону).

Здійснюючи судовий розгляд справи та відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що докази передачі орендованого майна в порядку передбаченому пунктом 7.12 договору, позивачем не надано, як й не надано доказів користування відповідачем орендованим майном в період з 23.06.2006 р. по 01.01.2012 р. та здійснення ним оплати орендної плати за користування цим майном (жодної оплати).

При цьому, судами зазначено, що матеріалами справи, в тому числі судовими рішеннями по цивільним справам, підтверджено, що з 25.12.2006 р. по 23.01.2014 р. спірне приміщення знаходилось у власності інших фізичних осіб.

Проте, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що як вбачається з матеріалів справи рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25.03.2013 р., залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 23.01.2014 р. у справі № 1522/18529/12, до розгляду якої зупинялось провадження у даній господарській справі, були задоволені позовні вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 про визнання недійсним договору купівлі - продажу та витребування майна (а.с. 78-81, 90-91).

При цьому, як вбачається зі змісту вказаних судових рішень у цивільній справі № 1522/18529/12, судами були встановлені наступні обставини:

- житловий будинок по АДРЕСА_1 (у цілому) відносився до державного житлового фонду і є комунальною власністю територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради;

- 23.06.2006 р. між Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради та суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою, укладено договір оренди нежилого приміщення площею 49,8 кв.м. по АДРЕСА_1 на строк до 20.06.2007 р.;

- рішенням Одеської міської ради № 58-Х від 27.06.2006 р. визначено, що єдиним уповноваженим органом Одеської міської ради з питань виконання функцій орендодавця нежилих будівель (споруд, приміщень), що знаходяться у комунальній власності територіальної громади м. Одеси, є Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (правонаступником якого з лютого 2011 р. є Департамент комунальної власності Одеської міської ради);

- 25.09.2006 р. заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25.09.2006 р. за ОСОБА_4 визнано право власності на самочинно реконструйоване нежиле підвальне приміщення площею 72,5кв.м. по АДРЕСА_1;

- з матеріалів цивільних справ № 2-8877/06 та № 2-8870/07 Приморського районного суду м. Одеси вбачається, що внаслідок самочинної реконструкції нежилого підвального приміщення площею 49,8 кв.м., розмір нежилого підвального приміщення збільшився до 72,5 кв.м.;

- 25.12.2006 р. за договором купівлі-продажу ОСОБА_4 продала ОСОБА_5 спірне нежиле підвальне приміщення;

- 20.06.2007 р. ухвалою Приморського районного суду м. Одеси скасоване заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25.09.2006 р., яким визнано за ОСОБА_6 право власності на нежитлове підвальне приміщення, а ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 24.12.2007 р. позов ОСОБА_4 залишено без розгляду (матеріали цивільної справи №№ 2-887706, 2-887007 Приморського районного суду м. Одеси);

- після скасування заочного рішення суду від 25.09.2006 р., на підставі якого за ОСОБА_4 було визнано право власності на спірне нежиле підвальне приміщення, вказане приміщення неодноразове відчужувалось на користь третіх осіб.

У цивільний справі № 1522/18529/12 суди першої та апеляційної інстанції визнаючи недійсним договір купівлі - продажу нежитлового підвального приміщення по АДРЕСА_1 від 25.12.2006 р., укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, на підставі наданих доказів, встановили, що ОСОБА_4 відчужуючи нерухоме майно не була його власником, в той час як належними та допустимими доказами підтверджено, що житловий будинок і нежилі приміщення по АДРЕСА_1 відносяться до комунальної власності (а.с. 78-81, 90-91).

Згідно з частиною другою статті 4-3 та статтею 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).

За приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 35 вказаного Кодексу встановлено, що обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до статті 43 цього Кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Проте, здійснюючи судовий розгляд справи та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, з підстав ненадання позивачем на підтвердження факту використання відповідачем нежитлового підвального приміщення, акта приймання - передачі, судами першої та апеляційної інстанції спір, виходячи з предмету та підстав позову, з урахуванням надання оцінки всім доказам у справі та доводам сторін, наданим ними на підтвердження своїх вимог та заперечень, розглянутий не був.

Оскільки в силу статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.06.2014 р. у справі № 5017/2173/2012 та рішення господарського суду Одеської області від 22.04.2014 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Одеської області.