головуючого судді Євсікова О.О. суддів: Попікової О.В. (доповідач у справі) Прокопанич Г.К. за участю представників: від позивача: Заверуха І.Л. - за дов. від 14.01.2013 р. від відповідача-1: Селюков О.В. - за дов. від 21.07.2014 р. № 3 від відповідача-2: не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ватутінський комбінат будівельних матеріалів" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2014 р. у справі № 5011-41/12714-2012 господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ватутінський комбінат будівельних матеріалів" до 1. Виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю "Кометус" 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвокатський союз" про визнання угоди недійсною.

У відповідності до розпорядження секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 21.07.2014 р. № 02-05/282 для розгляду справи № 5011-41/12714-2012 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Євсіков О.О., судді Попікова О.В., Прокопанич Г.К.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ватутінський комбінат будівельних матеріалів" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю "Кометус" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвокатський союз" про визнання недійсною угоди від 17.07.2009 р.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.11.2013 р. (головуючий суддя Спичак О.М., судді Кирилюк Т.Ю., Лиськов М.О.) позов задоволено повністю.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано приписами статей 92, 145, 203, 215, 241 Цивільного кодексу України, з огляду на те, що директор позивача уклав оспорювану угоду з перевищенням повноважень, визначених установчими документами ТОВ "Ватутінський комбінат будівельних матеріалів".

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2014 р. (головуючий суддя Федорчук Р.В., судді Лобань О.І., Майданевич А.Г.) рішення господарського суду міста Києва від 11.11.2013 р. скасовано, прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з встановлених обставин стосовно відсутності в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців інформації стосовно обмежень директора на укладення таких правочинів. Окрім цього судом апеляційної інстанції було застосовано до позовних вимог ТОВ "Ватутінський комбінат будівельних матеріалів" позовну давність.

Не погодившись з постановою апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема приписів статей 92, 148, 203, 256, 257 Цивільного кодексу України, статті 54 Закону України "Про господарські товариства", статей 43, 82, 84, 105 Господарського процесуального кодексу України. При цьому скаржник наголошує, що оспорюваний договір є недійсним у зв'язку з перевищенням директором ТОВ "Ватутінський комбінат будівельних матеріалів" повноважень під час його укладення.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 17.07.2009 р. між ТОВ "Ватутінський комбінат будівельних матеріалів" (сторона 1) та ВКТОВ "Кометус" (сторона 2) укладено угоду, згідно з умовами якої сторони, враховуючи те, що сторона 1 відповідно до рішень загальних зборів учасників № 19 від 18.07.2008 р. та № 22 від 20.02.2009 р. має здійснити розрахунок зі стороною 2, як з вибувшим учасником сторони 1, здійснивши виплату на користь сторони 2 у розмірі 1 216 000,00 грн., з урахуванням складних умов, які настали внаслідок мирової фінансової кризи, з метою уникнення негативних наслідків та здійснення належних розрахунків, дійшли згоди про відстрочення терміну здійснення остаточної виплати на користь сторони-2, продовживши його на один рік, а саме: до 19.07.2010р. включно.

Згідно з пунктом 2 угоди виплата стороною 1 стороні 2 грошових коштів у розмірі 1 216 000,00 грн. має бути здійснена окремими траншами наступним чином: перший транш - у термін до 24.07.2009 р. 400 000,00 грн.; другий транш - у термін до 24.10.2009 р. 204 000,00 грн.; третій транш - у термін до 26.01.2010 р. 204 000,00 грн.; четвертий транш - у термін до 24.04.2010 р. 204 000,00 грн.; п'ятий транш - у термін до 19.07.2010 р. включно 204 000,00 грн.

Предмет спору у даній справі становить вимога про визнання недійсною угоди від 17.07.2009 р. на підставі статей 92, 148, 203, 215 Цивільного кодексу України, з огляду на укладення цього договору директором ТОВ "Ватутінський комбінат будівельних матеріалів" з перевищенням наданих йому повноважень, а також зважаючи на порушення вимог чинного законодавства щодо визначення розміру вартості частини майна позивача, яка підлягає виплаті ВКТОВ "Кометус" внаслідок його виключення зі складу учасників позивача.

Згідно з частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У відповідності до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, метою оспорюваної угоди є відстрочення терміну остаточної виплати відповідачу-1 вартості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному капіталі.

За приписами частини 2 статті 64 Закону України "Про господарські товариства" виключення учасника з товариства призводить до наслідків, передбачених статтями 54 і 55 цього Закону.

Так відповідно до статті 54 Закону України "Про господарські товариства" при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному (складеному) капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

Отже, як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, зобов'язання товариства стосовно виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці учасника у статутному капіталі, при виході (виключенні) учасника з товариства не є договірним, а виникає в силу закону.

У свою чергу сторони цього зобов'язання не позбавлені можливості відповідно до статей 626 - 628 Цивільного кодексу України в договірному порядку вирішити питання щодо відстрочення терміну такої виплати.

За приписами статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Апеляційний суд, зважаючи на встановлені ним обставини, дійшов обґрунтованого висновку, що у даному випадку відсутні підстави вважати, що при підписанні оспорюваної угоди директор позивача діяв з перевищенням повноважень, оскільки вказана угода визначає порядок відстрочення виплати відповідачу-1 вартості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному капіталі позивача, а не встановлює обов'язок такої виплати, який виникає в силу прямої вказівки статті 54 Закону України "Про господарські товариства".

Окрім цього, із встановлених судами попередніх інстанцій обставин вбачається, що позивач фактично своїми діями прийняв до виконання угоду від 17.07.2009 р., що свідчить про її наступне схвалення. Вказане, зокрема, підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень від 22.07.2009 р. № 1 на суму 400 000,00 грн. та від 21.10.2009 р. № 9 на суму 204 000,00 грн., виплати згідно з якими відповідають термінам, встановленим в оспорюваній угоді.

Також слід зазначити, що за приписами статей 6, 627, 628 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. А тому посилання скаржника на порушення вимог чинного законодавства щодо зазначення в угоді від 17.07.2009 р. вартості частини майна позивача, яка підлягає виплаті відповідачу-1, у розмірі 1 216 000,00 грн. підлягають відхиленню, оскільки у даному випадку сторони самостійно, вільно та на власний розсуд погодили цей розмір.

Враховуючи викладене і зважаючи на встановлені судом апеляційної інстанції обставини, колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком суду про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач звертаючись з позовом, не довів суду наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним.

При цьому касаційна інстанція вважає безпідставним застосування апеляційним судом до позовних вимог ТОВ "Ватутінський комбінат будівельних матеріалів" позовної давності, оскільки у даному випадку судом не було встановлено наявності порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, за захистом яких той звернувся до суду.

Проте допущена помилка не вплинула на законність і обґрунтованість висновків апеляційної інстанції, які відповідають фактичним обставинам справи, стосовно безпідставності та необґрунтованості позовних вимог, а тому не може бути підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі, не спростовують висновки суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судом обставин, що в силу положень статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень касаційної інстанції.

При цьому, перевіривши у відповідності до частини другої статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в постанові, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційним судом в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм чинного законодавства не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваної постанови відсутні.