Головуючого судді Корсака В.А суддів Данилової М.В., Данилової Т.Б. розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2014 у справі № 910/17608/13 Господарського суду міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про стягнення боргу, неустойки, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання

в судовому засіданні взяли участь представники :

- позивача Гринько О.А. - відповідача Матвеєва В.П.

У вересні 2013 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" з позовною заявою, в якій просило суд стягнути з відповідача на свою користь 90 536 895, 94 грн. основного боргу, 389 724, 01 грн. інфляційних втрат, 12 724 703, 16 грн. пені, 2 894 756, 86 грн. три відсотки річних та судові витрати.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.01.2014 (головуючий Паламар П.І., судді: Літвінова М.Є., Сташків Р.Б.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2014 (головуючий Зубець Л.П., судді: Новікова М.М., Мартюк А.І.) у справі № 910/17608/13 провадження у справі в частині вимог про стягнення 76 262 659, 80 грн. боргу припинено. Позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 14 274 236, 14 грн. боргу, 2 701 330, 36 грн. три проценти річних за прострочення цієї суми, 275 998, 92 грн. пені, 62 006, 95 грн. витрат по оплаті судового збору. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись частково із зазначеними судовими рішенням, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача пені та трьох відсотків річних. В цій частині касатор просить суд прийняти нове рішення про задоволення позову.

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" не скористалось правом, наданим статтею 111-2 Господарського процесуального кодексу України, не надіслало відзив на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 31.07.2012 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", як продавцем, та Публічним акціонерним товариством "Київенерго", як покупцем, укладено договір купівлі-продажу природного газу № 1480-12-БО, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2012 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього Договору. Газ, що продається за цим Договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами. Продавець передає покупцеві для теплових мереж ПАТ "Київенерго" з 01.08.2012 по 31.12.2012 газ обсягом до 97 000 тис. куб. м. (а.с.7-12).

Порядок та умови проведення розрахунків визначений сторонами в розділі 6 Договору, згідно з пунктів 6.1., 6.3. якого, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа наступного за місяцем поставки. В платіжних дорученнях покупець повинен обов'язково зазначити номер договору, дату його підписання та призначення платежу без зазначення періоду, за який здійснюється оплата. За наявності заборгованості у покупця за цим Договором продавець має право зарахувати кошти, що надійшли від покупця, як погашення заборгованості за газ поставлений в минулі періоди по цьому договору, в порядку календарної черговості виникнення заборгованості. Кошти, які надійшли від покупця, будуть зараховані як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим Договором.

Відповідно до пунктів 7.1., 7.2. Договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим Договором. У разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. цього Договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1. умов цього Договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

В пункті 11.1. Договору передбачено, що останній набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині поставки газу з 01.08.2012 до 31.12.2012, а в частині розрахунків - до їх повного здійснення.

Судами попередніх інстанцій на підставі сукупності поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що на виконання умов договору, у період з серпня по грудень 2012 року позивач передав відповідачу природний газ вартістю 444 059 247,43 грн.

Однак, відповідач свої зобов'язання за договором щодо своєчасної та повної сплати вартості поставленого природного газу, не виконав, у зв'язку з чим, у нього виникла заборгованість, яка за розрахунком позивача, склала 90 536 895, 94 грн.

Як вбачається з матеріалів справи спір виник у зв'язку з тим, що відповідач, за посиланням позивача, не повністю розрахувався за отриманий природний газ, що стало підставою для звернення позивача з позовом про стягнення заборгованості, інфляційних втрат, трьох відсотків річних та пені.

Натомість, відповідач у відзиві на позовну заяву (а.с.79-80), послався на повне виконання ним грошового зобов'язання та повне погашення заборгованості на підставі нових зобов'язань (новації). На його думку, зобов'язання по договору купівлі-продажу природного газу в частині строків і порядку погашення заборгованості припинились внаслідок укладення сторонами договорів про організацію взаєморозрахунків, у зв'язку із чим відповідач вважає, що підстав для стягнення заборгованості, немає. Щодо розрахунку штрафних санкцій, який здійснений позивачем, на думку відповідача, він є невірним та необґрунтованим.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі договорів № 291/517з від 30.11.2012, № 299517з від 30.11.2012 та № 581/517з від 06.12.2012, сторони у даній справі, у відповідності до статті 604 Цивільного кодексу України, замінили первісне зобов'язання про оплату природного газу на умовах договору купівлі-продажу природного газу від 31.07.2012 № 1480-12-БО новим зобов'язанням про оплату відповідачем на користь позивача обсягів газу вартістю 222 634 244,62 грн. за рахунок коштів субвенції з державного бюджету місцевому бюджету м. Києва для погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню.

На підставі поданих до матеріалів справи доказів, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач сплатив позивачу 429 785 011, 29 грн. в рахунок погашення основного боргу за отриманий природний газ. При цьому, фактична заборгованість відповідача на час вирішення спору місцевим господарським судом склала 14 274 236, 14 грн.

З урахуванням наведених обставин, рішеннями судів попередніх інстанцій позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача вказану суму основного боргу. Провадження у справі в частині вимог про стягнення 76 262 659, 80 грн. боргу припинено у зв'язку із сплатою відповідачем цієї суми. В частині стягнення з відповідача інфляційних втрат відмовлено, оскільки позивачем було визначено періоди нарахування інфляційних втрат, коли прострочення не існувало або індекс інфляції був рівним чи менше 100 %.

Судові рішення в зазначеній частині не оскаржуються.

Підставою для часткового задоволення позову в частині стягнення пені та трьох відсотків річних, став висновок судів попередніх інстанцій про неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати поставленого природного газу. За розрахунками судів, у позивача виникло право на нарахування та стягнення з відповідача 2 759 989, 20 грн. пені та 2 701 330, 36 грн. 3 % річних.

Згідно частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно пункту третього статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

В пункті 3.17.4. своєї постанови "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (v0018600-11) пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

З наведеного випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, який, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Скориставшись своїм правом на зменшення розміру пені, місцевий господарський суд врахував зазначені вимоги та зменшив розмір належної до стягнення пені з 2 759 989, 20 грн. до 275 998, 92 грн.

Що стосується заявленої до стягнення суми трьох відсотків річних, то судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що загальна сума належних з відповідача на користь позивача трьох відсотків річних становить 2 701 330, 36 грн.

Колегія вважає зазначені висновки правильними та достатньо обґрунтованими.

Відповідно до приписів статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка усім обставинам справи, норми матеріального та процесуального права застосовані вірно і передбачені законом підстави для зміни або скасування судових рішень, відсутні.

Доводи, що викладені в касаційній скарзі пов'язані з вирішенням питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.