У грудні 2011 року прокурор Малиновського району м. Одеси, виступаючи в інтересах держави в особі Фонду державного майна України та відкритого акціонерного товариства "Холдінгова компанія "Краян" звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Юг-Сервіс-06", приватного підприємства "Ліардон", просив визнати недійсними договори відступлення права вимоги № 2006/01/У від 10.04.2006 року та № 2006/02/У від 10.04.2006 року за договорами купівлі-продажу № 2006-Ш/01 та № 2006-Ш/02 відповідно як такі, що укладені особою без достатніх повноважень (т. 1, а.с. 2-4).

Заявою від 03.02.2012 року товариство з обмеженою відповідальністю "Юг-Сервіс-06" просило застосувати сплив позовної давності (т. 1, а.с. 140-141).

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням господарського суду Одеської області від 21.02.2012 року (суддя Демешин О.А.) у задоволенні позову відмовлено з підстав, заявлених відповідачем (т. 2, а.с. 22-23).

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.04.2012 року (головуючий Аленін О.Ю., судді Жеков В.І., Сидоренко М.В.) рішення господарського суду Одеської області від 21.02.2012 року скасовано, прийнято нове, позов задоволено (т. 2, а.с. 78-82).

Судовий акт мотивовано тим, що прокурором заявлено позов у межах строку позовної давності, а оспорювані договори укладені за відсутності в особи, яка підписала їх від імені приватного підприємства "Ліардон" необхідного обсягу дієздатності.

Постановою Вищого господарського суду України від 25.07.2012 року (головуючий Божок В.С., судді Данилова Т.Б., Костенко Т.Ф.) постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.04.2012 року скасовано, рішення господарського суду Одеської області від 21.02.2012 року залишено в силі (т. 2, а.с. 121-123).

Постановою Верховного Суду України від 20.08.2013 року заяву Фонду державного майна України задоволено, постанову Вищого господарського суду України від 25.07.2012 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції (т. 4, а.с. 182-183).

Постановою Вищого господарського суду України від 04.11.2013 року (головуючий Прокопанич Г.К., судді Алєєва І.В., Євсіков О.О.) рішення господарського Одеської області від 21.02.2012 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.04.2012 року скасовано, справу передано на новий розгляд до місцевого господарського суду (т. 5, а.с. 7-16).

Рішенням господарського суду Одеської області від 18.02.2014 року (суддя Рога Н.В.) позов задоволено. Вирішено питання розподілу судових витрат (т. 5, а.с. 150-153).

Судовий акт мотивовано відсутністю необхідного обсягу повноважень у представника другого відповідача на підписання оспорюваних договорів.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 20.05.2014 року (головуючий Мирошниченко М.А., судді Головей В.М., Шевченко В.В.) рішення господарського суду Одеської області від 18.02.2014 року скасовано, прийнято нове про відмову у позові (т. 6, а.с. 113-124).

Оскаржений судовий акт мотивовано наступним схваленням оспорюваних договорів та відсутністю порушенням вказаними правочинами прав та інтересів позивачів.

Не погодившись з постановленим апеляційною інстанцією судовим актом, заступник прокурора Одеської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просив постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.05.2014 року, рішення господарського суду Одеської області від 18.02.2014 року залишити в силі (т. 6, а.с. 159-165).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 09.07.2014 року касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області прийнято до провадження та призначено до розгляду на 16.07.2014 року (т. 6, а.с. 157-158).

У судове засідання 16.07.2014 року представники позивача - відкритого акціонерного товариства "Холдінгова компанія "Краян", відповідача - приватного підприємства "Ліардон" не з'явились, причин неявки суду не повідомили.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (v0018600-11) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представників позивача - відкритого акціонерного товариства "Холдінгова компанія "Краян", відповідача - приватного підприємства "Ліардон".

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши прокурора, представників позивача - Фонду державного майна України, відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Юг-Сервіс-06", обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10.04.2006 року між приватним підприємством "Ліардон" як первісним кредитором та товариством з обмеженою відповідальністю "Юг-Сервіс-06" як новим кредитором були укладені договори № 2006/01/У та № 2006/02/У відступлення права вимоги (т. 1, а.с. 26-27, 28-29).

За договором № 2006/01/У приватне підприємство "Ліардон" передало товариству з обмеженою відповідальністю "Юг-Сервіс-06" право вимоги до відкритого акціонерного товариства "Холдінгова компанія "Краян" на суму 13 847 695,55 грн., у тому числі ПДВ 2 307 949,26 грн. за договором купівлі-продажу № 2006-Ш/01 від 15.03.2006 року, який був укладений між приватним підприємством "Ліардон" та відкритим акціонерним товариством "Холдінгова компанія "Краян".

За договором № 2006/02/У приватне підприємство "Ліардон" передало товариству з обмеженою відповідальністю "Юг-Сервіс-06" право вимоги до відкритого акціонерного товариства "Холдінгова компанія "Краян" на суму 11 127 744,45 грн., у тому числі ПДВ 1 854 624,08 грн. за договором купівлі-продажу № 2006-Ш/02 від 15.03.2006 року, який був укладений між приватним підприємством "Ліардон" та відкритим акціонерним товариством "Холдінгова компанія "Краян".

Вищезгадані договори від імені приватного підприємства "Ліардон" були підписані директором ОСОБА_5, що діяла на підставі статуту.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою господарського суду Одеської області від 07.04.2006 року у справі № 21/100-06-3252 приватне підприємство "Ліардон" визнано банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором арбітражного керуючого ОСОБА_6

Відповідно до ч. 2 ст. 23 Закону України від 14.05.1992 року № 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній станом на 07.04.2006 року) з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства, про що робиться запис у його трудовій книжці, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше.

Згідно п. 1, 2, 5 ч. 1 ст. 25 Закону України від 14.05.1992 року № 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній станом на 07.04.2006 року) ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута.

Враховуючи зазначене, місцевий господарський суд дійшов висновку, що станом на дату укладення оспорюваних договорів ОСОБА_5 не виконувала функцій директора приватного підприємства "Ліардон".

Пунктом 1 ст. 92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд дійшов висновку, що оспорювані договори були укладені за відсутності у представника приватного підприємства "Ліардон" необхідного обсягу цивільної дієздатності та відсутності доказів наступного схвалення сторонами зазначених договорів.

Також місцевий господарський суд дійшов висновку, що позов прокурором заявлено в межах строків позовної давності, оскільки органи прокуратури дізнались про факт відсутності у представника приватного підприємства "Ліардон" необхідного обсягу дієздатності лише із звернення голови Фонду державного майна України від 01.11.2011 року.

Вищевикладене стало підставою для прийняття місцевим господарським судом рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Згідно ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Відповідно до п. 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (v0011600-13) правочини можуть визнаватися дійсними виключно з підстав, визначених частиною другою статті 219 і частиною другою статті 220 ЦК України. Вимоги про визнання дійсними правочинів з інших підстав задоволенню не підлягають з огляду на невідповідність таких вимог установленим законом способам захисту прав та законних інтересів (частина друга статті 16 ЦК України, частина друга статті 20 ГК України).

У господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами.

Припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут.

Апеляційна інстанція, скасовуючи рішення місцевого господарського суду встановила відсутність доказів, що на час укладення оспорюваних договорів товариство з обмеженою відповідальністю "Юг-Сервіс-06" було обізнано про те, що директор приватного підприємства "Ліардон" ОСОБА_5 не мала повноважень на їх укладання.

Так, апеляційний господарський суд встановив, що про наявність постанови господарського суду Одеської області від 07.04 2006 року у справі № 21/100-06-3252, якою приватне підприємство "Ліардон" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором арбітражного керуючого ОСОБА_6 особи які не були учасниками у вказаній справі, у тому числі товариство з обмеженою відповідальністю "Юг-Сервіс-06" могли дізнатись лише 14.04.2006 року, з оголошення, опублікованого в газеті "Урядовий кур'єр" № 71.

Крім того, апеляційною інстанцією встановлено, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 10.04.2006 року (на день укладення оспорюваних договорів) керівником приватного підприємства "Ліардон" була ОСОБА_5 і будь-яких відомостей щодо обмежень її повноважень та/або про призначення арбітражного керуючого ОСОБА_6 у реєстрі не зазначено.

Згідно з ч. 1 ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Відповідно до п. 3.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (v0011600-13) наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що приватне підприємство "Ліардон" у подальшому фактично схвалило оспорювані договори, оскільки на їх виконання товариством з обмеженою відповідальністю "Юг-Сервіс-06" було передано, а другим відповідачем прийнято векселя.

Крім того, апеляційна інстанція зазначила, що рішенням господарського суду Одеської області від 25.09.2006 року у справі № 22/312-06-7911, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 19.05.2011 року за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Юг-Сервіс-06" до відкритого акціонерного товариства "Холдінгова компанія "Краян" про стягнення заборгованості оспорюваним договорам і договорам купівлі-продажу надавалось оцінка і суди встановили, що вони є дійсними та за ними здійснювалось часткове виконання зобов'язань.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно п. 3 ч. 1, ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

Пунктом 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.212 року № 7 (v0007600-12) "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року N 10 (v0010600-12) , від 16 січня 2013 року N 2 (v0002600-13) , від 29 травня 2013 року N 9 (v0009600-13) ) згідно з абзацом четвертим частини першої статті 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною другою згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за відсутності ж такого органу або відсутності у нього повноважень зазначає про це в позовній заяві.

Враховуючи вищевикладене та недоведеність прокурором порушених інтересів держави оспорюваними договорами, оскільки укладення зазначених правочинів не призвели до нових зобов'язань, а тільки щодо заміни кредитора у дійсному зобов'язанні, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у позові.

Відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

З врахуванням вищенаведеного підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції, якою було правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, відсутні.

Доводи заявника касаційної скарги про неправильне застосування приписів ст. 241 ЦК України є неспроможними з огляду на факти, встановлені рішенням господарського суду Одеської області від 25.09.2006 року, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 19.05.2011 року у справі № 22/312-06-7911.

Інші доводи заявника касаційної скарги спростовуються висновками суду апеляційної інстанції та фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України.