Т. Дроботової - головуючого Н. Волковицької Л. Рогач за участю представників: позивача Євсєєв В.В. - довіреність від 07.07.2013 р. відповідача Кугай А.В. - довіреність від 25.04.2014 р. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛеСтар" на постанову від 23.04.2014 р. Харківського апеляційного господарського суду у справі № 920/2159/13 господарського суду Сумської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛеСтар" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Велетень" про зобов'язання вчинити дії

У жовтні 2013 р. ТОВ "ЛеСтар" звернулось до господарського суду Сумської області з позовом до ТОВ "Велетень" про зобов'язання відповідача передати позивачу 30тон цукру, посилаючись на приписи статті 216 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до договору купівлі - продажу цукру № ДКЦ 398 від 07.11.2007 р., на підставі видаткової накладної № ЮВ - 0002760 від 07.11.2007 р. та доручення від 07.11.2007 р., ТОВ "Велетень" отримало від ТОВ "ЮВС" 30 тонн цукру на суму 103 200,00 грн., кошти за які не сплатив.

При цьому, на підставі листа від 04.11.2008 р., між ТОВ "ЮВС" та ТОВ "ЛеСтар" було укладено договір про уступку права вимоги, за умовами якого сторонами було погоджено уступку права вимоги відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України в разі визнання недійсним договору купівлі - продажу № ДКЦ 398 від 07.11.2007 р. чи накладної № ЮВ - 0002760 від 07.11.2007 р., тобто в договорі про уступку права вимоги від 04.11.2008 р. сторони передбачили, що до нового кредитора перейдуть і права вимоги поставленого товару по визнаному недійсним договору, відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим 09.06.2011 р. на підставі статті 530 Цивільного кодексу України позивач направив відповідачу вимогу про повернення 30 тонн цукру, яка останнім не виконана, що стало підставою для звернення до суду.

ТОВ "Велетень" у відзиві на позовну заяву просило відмовити у її задоволенні, вказуючи на те, що судовим рішенням від 24.05.2011 р. у справі № 13/178-10 визнано недійсним договір купівлі - продажу цукру № ДКЦ 398 від 07.11.2007 р. з підстав підписання цього договору не уповноваженою особою, як й встановлено підписання не уповноваженою особою видаткової накладної № ЮВ - 0002760 від 07.11.2007 р., у зв'язку з чим вважав, що ця накладна не може бути належним доказом здійснення поставки цукру за визнаним недійсним договором. Відповідач наголошував, що будь - які докази того, що поставка 30 тонн цукру здійснювалась саме за визнаним недійсним договором № ДКЦ 398 від 07.11.2007 р. відсутні.

Рішенням господарського суду Сумської області від 11.02.2014 р. (суддя Жерьобкіна Є.А.) у задоволенні позову відмовлено.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що згідно чинного законодавства, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав, встановивши обставини стосовно того, що у ТОВ "ЮВС" не виникло права будь-якої вимоги до відповідача за договором купівлі продажу цукру № ДКЦ 398 від 07.11.2007 р., як на момент укладення договору про відступлення права вимоги від 04.11.2008 р., так і в майбутньому, а тому позивач не набув жодного права вимоги до відповідача відповідно до договору про відступлення права вимоги від 04.11.2008 р.

За апеляційною скаргою ТОВ "ЛеСтар" Харківський апеляційний господарський суд (судді: Могилєвкін Ю.О., Пушай В.І., Плужник О.В.), переглянувши рішення господарського суду Сумської області від 11.02.2014 р. в апеляційному порядку, постановою від 23.04.2014 р. залишив його без змін з тих же підстав.

ТОВ "ЛеСтар" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій, з урахуванням доповнень, просило рішення та постанову у даній справі скасувати та направити справу на новий розгляд, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги неправильним застосуванням судами норм матеріального права, зокрема, статей 207, 216, 514 Цивільного кодексу України.

Скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції було безпідставно не взято до уваги посилання позивача на факти, встановлені судами у справі № 5021/1624/2011 щодо отримання відповідачем за визнаним судом недійсним договором купівлі - продажу № ДКЦ 398 від 07.11.2007 р. 30 тонн цукру та права у первісного кредитора, крім стягнення заборгованості та штрафних санкцій за поставлений товар, право, передбачене статтею 216 Цивільного кодексу України, вимагати повернення товару у випадку визнання недійсним укладеного між сторонами правочину, яке переходить до нового кредитора у зобов'язанні, оскільки вказана постанова Вищого господарського суду України не скасована Верховним Судом України та, на думку скаржника, є чинною.

При цьому, як зазначав заявник касаційної скарги, у справі № 13/178-10, на яку в порядку статті 35 Господарського процесуального кодексу України посилався суд апеляційної інстанції у даній справі, накладна № ЮВ - 0002760 від 07.11.2007 р. та доручення серії ЯНФ № 267480 від 07.11.2007 р. не були предметом судового дослідження.

На думку скаржника, вказане свідчить про доведення позивачем належними доказами факту отримання відповідачем 30 тонн цукру на підставі договору купівлі - продажу № ДКЦ 398 від 07.11.2007 р., згідно видаткової накладної № ЮВ - 0002760 від 07.11.2007 р., у якій міститься посилання на вказаний договір та доручення серії ЯНФ № 267480 від 07.11.2007 р., що встановлено судовим рішенням у справі № 5021/1624/2011 та залишено судами під час розгляду даної справи.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Велетень" просить відмовити у її задоволенні, а постанову суду апеляційної інстанції залишити в силі, вказуючи на правомірність встановлення факту відсутності доказів здійснення поставки 30 тон цукру саме на підставі визнаного недійсним договору купівлі - продажу № ДКЦ 398 від 07.11.2007 р., а також обставини стосовно можливості відступлення права тільки дійсної вимоги.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, поясненнях присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга, з урахуванням доповнень, підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, 07.11.2007 р. між ТОВ "ЮВС" (продавець) та ТОВ "Велетень" (покупець) укладено договір купівлі-продажу цукру № ДКЦ 398, за умовами якого відповідач купує продукцію - цукор - пісок, загальною вартістю 103 200, 00 грн. (а.с. 11).

04.11.2008 р. між ТОВ "ЮВС" (первісний кредитор) та ТОВ "ЛеСтар" (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до пункту 1.1 якого ТОВ "ЮВС" передає, а ТОВ "ЛеСтар" приймає на себе право вимоги, що виникло чи може виникнути у ТОВ "ЮВС" з правовідносин по договору купівлі-продажу цукру № ДКЦ 398 від 07.11.2007 р. та по видатковій накладній № ЮВ-0002760 від 07.11.2007 р. щодо поставки цукру (товар) ТОВ "Велетень" на підставі наступних документів: видаткової накладної № ЮВ-0002760 від 07.11.2007 р., довіреності серії ЯНФ № 267480 від 07.11.2007 р. на суму 103 200 грн. 00 коп.

Пунктом 1.2 вказаного договору сторони погодили, що за цим договором новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника оплати поставлених ТМЦ по зазначеним у пункті 1.1 договору накладним та договору в повному обсязі, в тому числі сплати основного боргу, неустойки та інших платежів, передбачених діючим законодавством, та набуває всіх прав кредитора по зазначеному вище правочину.

Відповідно до пункту 1.3 договору про відступлення права вимоги від 04.11.2008 р., в разі визнання недійсним договору купівлі-продажу № ДКЦ 398 від 07.11.2007 р. чи накладної № ЮВ-0002760 від 07.11.2007 р. новий кредитор одержує всі права вимоги, що можуть виникнути у ТОВ "ЮВС" в разі такого визнання недійсним, в тому числі до нового кредитора переходять права вимоги про застосування наслідків визнання правочину недійсним відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України, зокрема вимога щодо повернення всього одержаного (поставленого) на виконання визнаного недійсним правочину.

Під час розгляду справи, судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24.05.2011 р. у справі № 13/178-10 задоволені позовні вимоги ТОВ "Велетень" та визнано недійсним договір купівлі - продажу цукру № ДКЦ 398 від 07.11.2007 р., укладений між ТОВ "ЮВС" та ТОВ "Велетень", встановивши обставини, зокрема, стосовно підписання вказаного договору з боку ТОВ "Велетень" не уповноваженою особою, вказавши при цьому, що факт прийняття ТОВ "Велетень" цукру по видатковій накладній № ЮВ-0002760 від 07.11.2007 р. не можна вважати доказом наступного схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень.

При цьому, судом у справі № 13/178-10 зазначено, що договірні відносини на підставі довіреності серії ЯНФ № 267480 від 07.11.2007 р. та видаткової накладної № ЮВ-0002760 від 07.11.2007 р, між ТОВ "ЮВС", ТОВ "Велетень" та ТОВ "Ле Стар" виникли, але не в зв'язку із договором від 07.11.2007 р.

Здійснюючи судовий розгляд справи та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, враховуючи встановлені у справі № 13/178-10 обставин, виходячи з приписів статті 35 Господарського процесуального кодексу України та на підставі статті 216 Цивільного кодексу України, суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що для застосування наслідків недійсності правочину, необхідно надати докази виконання зазначеного правочину сторонами, проте, будь-які докази того, що поставка 30 тон цукру здійснювалася саме за визнаним недійсним договором № ДКЦ 398 від 07.11.2007 р., в матеріалах справи відсутні, а оскільки видаткова накладна № ЮВ-0002760 від 07.11.2007 р також підписана неналежною особою, вона не може бути визнана належним та допустимим доказом того, що поставка цукру здійснювалася саме за визнаним недійсним договором № ДКЦ 398 від 07.11.2007 р.

Проте, судами першої та апеляційної інстанції залишено поза увагою, що у видатковій накладній № ЮВ - 0002760 від 07.11.2007 р. міститься посилання на отримання 30 тонн цукру ТОВ "Велетень" в особі ОСОБА_6 за довіреністю ЯНФ № 267480 від 07.11.2007 р. саме на підставі договору 398 від 07.11.2007 р. (а.с. 10). При цьому, довіреність ЯНФ № 267480 від 07.11.2007 р., на яку міститься посилання у видатковій накладній відсутня у матеріалах справи.

За приписами статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, зокрема, договори та інші правочини.

За приписами статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 692 вказаного Кодексу передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 2 статті 697 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо покупець прострочив оплату товару, продавець має право вимагати від нього повернення товару.

При цьому, статтею 216 вказаного Кодексу встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 512 та статтею 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) і до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За умовами договору про відступлення права вимоги від 04.11.2008 р. сторонами було погоджено одержання ТОВ "ЛеСтар" права вимоги, що можуть виникнути у первісного кредитора в разі визнання недійсним договору купівлі - продажу № ДКЦ 398 від 07.11.2007 р. чи видаткової накладної № ЮВ -0002760 від 07.11.2007 р., в тому числі і переходу права вимоги про застосування наслідків визнання правочину недійсним відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України, зокрема, щодо повернення всього одержаного (поставленого) на виконання визнаного недійсним договору.

Суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що у ТОВ "ЮВС" не виникло права будь-якої вимоги до ТОВ "Велетень" за договором купівлі - продажу цукру № ДКЦ 398 від 07.11.2007 р., як на момент укладення договору про відступлення права вимоги від 04.11.2008 р., так і в майбутньому, а тому ТОВ "ЛеСтар" не набув жодного права вимоги до ТОВ "Велетень" відповідно до договору про відступлення права вимоги від 04.11.2008 р.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).

За приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами частин 1, 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття судом рішення), обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказування. Факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Вказаною нормою встановлено, що преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір. Тобто, преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин. Не мають преюдиціального значення оціночні судження, зроблені судом при вирішенні іншої справи, ототожнення фактів, встановлених цим судом, з їх юридичною оцінкою.

Відповідно до статті 43 цього Кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Проте, посилаючись на обставини встановлені судовим рішенням у справі № 13/178-10, судами першої та апеляційної інстанції спір виходячи з предмету та підстав позову, визначених позивачем розглянутий не був, належна оцінка всім доказам та доводам сторін не надана, зокрема, судами залишені поза увагою посилання відповідача на здійснення ним зарахування поставлених ТОВ "ЮВС" 30 тонн цукру в рахунок погашення заборгованості за іншим контрактом, а не за визнаним судом недійсним договору № ДКЦ 398 від 07.11.2007 р. та наявність підтвердження даного факту, шляхом складання акта зарахування, відповідного договору або повідомлення про зарахування, в той час, як у видатковій накладній № ЮВ - 0002760 від 07.11.2007 р. вказано, що підставою здійснення поставки 30 тонн цукру визначено саме договір № ДКЦ 398 від 07.11.2007 р.

Крім того, у межах справи № 13/148-10 господарського суду Харківської області, розглядався спір за вимогою ТОВ "ЛеСтар" про стягнення з ТОВ "Велетень" заборгованості у сумі 103 200,00 грн., з посиланням на здійснення поставки 30 тонн цукру на підставі договору купівлі - продажу № ДКЦ 398 від 07.11.2007 р., видаткової накладної ЮВ - 0002760 від 07.11.2007 р. та довіреності № ЯНФ № 267480.

Проте, здійснюючи розгляд даної справи, судами першої та апеляційної інстанції не з'ясовувалось питання стосовно вирішення вказаного спору між ТОВ "ЛеСтар" та ТОВ "Велетень" та проведення між сторонами розрахунку за спірний цукор.

Оскільки в силу статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду Сумської області.

При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.04.2014 р. у справі № 920/2159/13 та рішення господарського суду Сумської області від 11.02.2014 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Сумської області.