головуючого судді: суддів: Козир Т.П. Іванової Л.Б. (доповідач), Кролевець О.А., розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВОБУД" на рішення та постанову Господарського суду Київської області від 02.09.2013 Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2013 у справі № 911/586/13-г Господарського суду Київської області за позовом ОСОБА_4 до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор Капітал" 2. ОСОБА_5 3. Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВОБУД" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВОБУД" за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_7, дов. від 26.04.2013 б/н

відповідача-1: не з'явилися

відповідача-2: не з'явилися

відповідача-3: Скорик О.О., дов. від 02.07.2012 №Д-02/07-12

третьої особи, яка не заявляє самостійних

вимог на предмет спору на стороні позивача: не з'явилися

ОСОБА_4 звернулась до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАКТОР КАПІТАЛ", ОСОБА_5, Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВОБУД", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_6, про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки статутного капіталу ТОВ "Новобуд", укладеного 26.05.2011 між ТОВ "Фактор-Капітал" та ОСОБА_5.

Рішенням Господарського суду Київської області від 02.09.2013 у справі № 911/586/13-г (колегія суддів у складі: головуючий суддя Скутельник П.Ф., судді Лилак Т.Д., Ярема В.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2013 (колегія суддів у складі: головуючого судді Куксова В.В., суддів Гончарова С.А., Майданевича А.Г.), позов задоволено повністю; визнано укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ФАКТОР КАПІТАЛ" та громадянкою України ОСОБА_5 договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВОБУД" від 26.05.2011 року недійсним з моменту укладення; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАКТОР КАПІТАЛ" на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 382,33 грн.; стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 382,33 грн.; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВОБУД" на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 382,33 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "НОВОБУД" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 02.09.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2013 у справі № 911/586/13-г, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

До Вищого господарського суду України надійшов відзив ОСОБА_4 на касаційну скаргу, в якому позивач просить рішення Господарського суду Київської області від 02.09.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2013 у цій справі залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Сторони згідно з приписами статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідачі-1, 2 та третя особа не скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи Товариство з обмеженою відповідальністю "НОВОБУД" (далі - Товариство) зареєстровано 13.11.2002 року, про що свідчить запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

20.02.2008 проведено державну реєстрацію змін до статуту Товариства, редакцію якого затверджено протоколом загальних зборів учасників Товариства від 15.02.2008 № 01/01/08.

Згідно п. 1.2. Статуту Товариства, учасниками Товариства є: Товариство з обмеженою відповідальністю "ФАКТОР КАПІТАЛ", ОСОБА_6 та ОСОБА_4.

Як передбачено п.п. 4.4, 4.5. Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВОБУД", статутний капітал товариства становить 2250000,00 грн. та складається з внесених учасниками вкладів. У статутному капіталі частки учасників складають: Товариство з обмеженою відповідальністю "ФАКТОР КАПІТАЛ" - 1125000,00 грн., що становить 50,00% розміру статутного капіталу; ОСОБА_6 - 562 500,00 грн., що становить 25,00% розміру статутного капіталу; ОСОБА_4 - 562 500,00 грн., що становить 25,00% розміру статутного капіталу.

Згідно із п.п. 8.2., 8.3. Статуту Товариства, учасник товариства має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником своєї частки (її частини) третім особам допускається за згодою учасників.

Відповідно до п. 8.4. Статуту Товариства учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Купівля здійснюється за ціною та на інших умовах, на яких частка (її частина) пропонувалася для продажу третім особам. Якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку (її частину) або протягом іншого строку, встановленого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, частка (її частина) учасника може бути відчужена третій особі.

Судами передніх інстанцій встановлено, що заявою від 21.04.2011 року, адресованою ОСОБА_4, Товариство з обмеженою відповідальністю "ФАКТОР КАПІТАЛ", як учасник товариства з обмеженою відповідальністю "НОВОБУД", повідомило про намір відступити шляхом продажу належну йому частку в розмірі 50% від загального розміру статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВОБУД". Вказана заява отримана позивачем 10.05.2011 року.

У відповідь на заяву відповідача-1 від 21.04.2011, позивач заявою від 18.05.2011, повідомив, що бажає скористатися своїм переважним правом на купівлю частини частки Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАКТОР КАПІТАЛ" у розмірі 0,001% від запропонованої для продажу частки статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВОБУД".

Вказана заява передано рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення 19.05.2011 року та відповідно до дублікату рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення була отримана відповідачем-1 23.05.2011 року.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 26.05.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ФАКТОР КАПІТАЛ" та громадянкою України ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВОБУД" (далі - Договір), відповідно до умов якого продавець в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передає у власність покупця свою частку розміром 50% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВОБУД", а покупець в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, приймає та зобов'язується оплатити вказану частку.

Згідно п.п. 2.1., 3.1. Договору, ціна договору (вартість частки, яку продавець відступає продавцю шляхом купівлі-продажу) становить 5000000,00 грн. Право власності на частку переходить від продавця до покупця з моменту підписання цього договору обома сторонами та його нотаріального посвідчення.

Відповідно до п. 5.1.4. Договору, продавець стверджує, що він належним чином повідомив інших учасників Товариства про продаж частки. ОСОБА_6, як учасник товариства і власник 25% від загального розміру статутного капіталу ТОВ "НОВОБУД", відмовився від переважного права купівлі-продажу частки. ОСОБА_4, як учасник товариства і власник 25% від загального розміру статутного капіталу ТОВ "НОВОБУД", була належним чином повідомлено про відчуження частки, проте не використала свого переважного права купівлі частки за ціною та на умовах, на яких частка пропонувалася для продажу покупцю.

Пунктом 8.1. Договору визначено, що договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і його нотаріального посвідчення та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за даним договором.

Місцевий господарський суд, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що позивач скористався переважним правом купівлі частини частки Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАКТОР КАПІТАЛ" у розмірі 0,001% від запропонованої для продажу частки статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВОБУД" і відповідач-1 був належним чином повідомлений про такий намір позивача; укладенням договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВОБУД" від 26.05.2011, порушено переважне право позивача на купівлю частини частки статутного капіталу, що є предметом оспорюваного договору купівлі-продажу.

За таких обставин, визнаючи недійсним договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВОБУД" від 26.05.2011, суди дійшли висновку про те, що оспорюваний договір купівлі-продажу частки укладено з порушенням вимог ст. 203 Цивільного кодексу України, оскільки він суперечить інтересам позивача та порушує її переважне право на купівлю частини частки Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАКТОР КАПІТАЛ" у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВОБУД" у розмірі 0,001%.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України, переглядаючи у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у цій справі, виходить з наступного.

Згідно положень ч. 2 ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно абзацу 2 пункту 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (пункт 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 (v0006600-12) ).

Як передбачено ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Як вбачається з матеріалів справи, як на підставу визнання оспорюваного договору купівлі-продажу частки недійсним, позивач посилається на відсутність попередньої згоди всіх учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВОБУД" на відчуження відповідачем-1 своєї часки у статутному капіталі вказаного Товариства. Проте, фактичні обставини надання згоди іншими учасниками чи наявності їх заперечень щодо відчуження відповідачем-1 свої частки не були з'ясовані судами попередніх інстанцій.

Згідно із правовою позицією, викладеною у п. 2.10. постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (v0011600-13) , якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Таким чином, при вирішенні спору господарський суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.

Визнаючи недійсним договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВОБУД" від 26.05.2011, суди виходили з того, що він суперечить інтересам позивача та порушує її переважне право на купівлю частини частки Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАКТОР КАПІТАЛ" у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю "НОВОБУД" у розмірі 0,001%.

Між тим, вказаний висновок судів є передчасним з огляду на таке.

Відповідно до статті 53 Закону України "Про господарські товариства", ст. 147 Цивільного кодексу України учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства.

Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.

Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Купівля здійснюється за ціною та на інших умовах, на яких частка (її частина) пропонувалася для продажу третім особам. Якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку (її частину) або протягом іншого строку, встановленого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, частка (її частина) учасника може бути відчужена третій особі.

Відповідно до п. 31 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" (v0013700-08) продаж учасником частки (її частини) з порушенням переважного права купівлі інших учасників (частина друга статті 147 Цивільного кодексу України, частина друга ст. 53 Закону України "Про господарські товариства") не зумовлює недійсність такого правочину. У цьому разі будь-який учасник товариства має право пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця за аналогією з нормою частини четвертої статті 362 Цивільного кодексу України.

Статтею 362 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів. Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає.

Якщо бажання придбати частку у праві спільної часткової власності виявили кілька співвласників, продавець має право вибору покупця. У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця.

Отже, захист переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності здійснюється у інший спосіб, ніж захист права сторони недійсного правочину з метою припинення договірних зобов'язань та повернення всього отриманого за цим правочином. Власник порушеного права може скористатись конкретним способом захисту свого права, визначеного законом.

При прийнятті оскаржуваних рішень суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували та дійшли помилкового висновку про захист переважного права позивача шляхом визнання недійсним договору.

При цьому, порушення переважного права позивача на купівлю частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Новобуд" було предметом спору у справі № К13/191-11/23-12, у якій рішенням Господарського суду Київської області від 27.06.2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 11.11.2012, було відмовлено ОСОБА_4 у задоволенні позову про переведення прав та обов'язків покупця частини частки статутного капіталу ТОВ "НОВОБУД" за договором купівлі-продажу від 26.05.2011.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Брумареску проти Румунії" № 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII).

Оскільки в силу частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадане судове рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду, судова колегія вважає, що факти, встановлені рішеннями господарських судів у справі № К13/191-11/23-12 не можуть ставитися судом під сумнів та є такими, які не потребують додаткового доведення.

А отже, існування судового рішення у цій справі та встановлення під час її вирішення фактів, які б протирічили фактам, встановленим судами у справі № К13/191-11/23-12, суперечитиме вищенаведеному принципу.

Проте, судами попередніх інстанцій не досліджено судові рішення у справі № К13/191-11/23-12 та не надано правової оцінки фактам, встановленим вказаними рішеннями, а тому висновок судів попередніх інстанцій про порушення укладеним договором переважного права позивача на купівлю частки у статутному капіталі ТОВ "НОВОБУД" є передчасним.

За таких обставин, оскаржувані рішення та постанова не можуть вважатися обґрунтованими, оскільки, в порушення вимог ч. 1 ст. 43 ГПК України, прийняті без повного та всебічного з'ясування всіх суттєвих обставин справи та оцінки доказів, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті.

Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції, за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийняті у справі рішення та постанова не відповідають нормам чинного законодавства і тому підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у даній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, дати належну юридичну оцінку зібраним у справі доказам, доводам та запереченням учасників судового процесу і, в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону, вирішити спір.

Відповідно до статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.