головуючого судді Овечкіна В.Е., суддів Чернова Є.В., Цвігун В.Л., розглянув касаційну скаргу ПАТ "Нафтохімік Прикарпаття" на постанову від 12.11.2013 Львівського апеляційного господарського судуу справі № 5010/752/2012-з-9/29 господарського суду Івано-Франківської області за позовом ТОВ "НАСА" до 1. Надвірнянської міської ради; 2. ПАТ "Нафтохімік Прикарпаття" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" про визнання недійсним рішення ради та державного акту на право постійного користування земельною ділянкоюза участю представників:

позивача: не заявився;

відповідача 1: не заявився;

відповідача 2: не заявився;

третьої особи: Созонник В.В., дов. від 24.04.2012 № 010-01/3483;

Постановою Вищого господарського суду України від 16.05.2013 (судді Т. Добролюбова, Т. Гоголь, В. Швець) справа направлялася на новий розгляд.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 13.08.2013 (суддя О. Малєєва), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.11.2013 (судді О. Дубник, О. Скрипчук, О. Матущак) позов задоволено, визнано недійсним рішення Надвірнянської міської ради № 300 від 02.11.1995 (п.2) про надання в постійне користування АТ "Нафтохімік Прикарпаття" земельної ділянки площею 11,2359 га; визнано недійсним державний акт серії П-ІФ № 000405 від 16.11.1995 на право постійного користування земельною ділянкою площею 11,2359 га за адресою вул.П.Мирного в м.Надвірна Івано-Франківської області. Стягнуто з Надвірнянської міської ради на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Наса" 1073 (одну тисячу сімдесят три) грн. судового збору. Стягнуто з публічного акціонерного товариства "Нафтохімік Прикарпаття" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Наса" 1073 (одну тисячу сімдесят три) грн. судового збору.

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими актами, ПАТ "Нафтохімік Прикарпаття" - відповідач у справі, - звернувся із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Івано-Франківської області від 13.08.2013 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.11.2013, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. Вважає, що судами неправильно застосовано приписи ст.ст. 21, 377, 393 ЦК України, ст.ст. 120, 141 ЗК України. Зауважує, що оскаржувані рішення виконкому від 02.11.1995 № 300 та держакт на право постійного користування від 16.11.1995 не можуть порушувати права позивача набуті ним лише у 2004 році.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Згідно рішення виконавчого комітету Надвірнянської міської ради № 300 від 02.11.1995 "Про надання земельних ділянок підприємствам та організаціям в постійне користування" (а.с.59 т.І) акціонерному товариству "Нафтохімік Прикарпаття" було надано в постійне користування ряд земельних ділянок, зокрема, згідно п.2 даного рішення - територію старого нафтопереробного заводу по вул.П.Мирного, площа - 11,2359 га.

Надання земельних ділянок в постійне користування здійснено відповідно до заяви АТ "Нафтохімік Прикарпаття" № 16-2257 від 06.09.1995 (а.с.108 т.І), на підставі матеріалів технічної інвентаризації земель, виконаної Івано-Франківським ОБТІ, в тому числі і території "старого заводу" (а.с.112-116 т.Ш).

На підставі вказаного рішення АТ "Нафтохімік Прикарпаття" було видано Державний акт на право постійного користування землею І-ІФ № 000405 від 16.11.1995, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 11 (а.с.60-63 т. І).

Відповідно до п.1.1. статуту ПАТ "Нафтохімік Прикарпаття", зареєстрованого 19.05.2011 (а.с.4 т.Ш), ПАТ "Нафтохімік Прикарпаття" є правонаступником всіх прав та обов'язків відкритого акціонерного товариства "Нафтохімік Прикарпаття", створеного відповідно до рішення Державного комітету України по нафті і газу від 14.03.1994 шляхом перетворення державного підприємства Надвірнянського нафтопереробного заводу. Згідно п.1.2. Статуту ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття", зареєстрованого 28.03.1994 (а.с.62 т.Ш), скорочена назва ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" - АТ "Нафтохімік Прикарпаття".

Згідно договору купівлі-продажу будівель РБМУ-6 ВАТ "Калушхімремонт" на біржових торгах на Прикарпатській універсальній товарній біржі від 14.01.2004 (а.с.13-14 т.І), відповідно до протоколу біржових торгів по продажу майна підприємства-банкрута від 23.10.2003 (а.с.15 т.І), згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 29.01.2004 (а.с.98 т.І), ТзОВ "Наса" придбало адміністративно-побутовий корпус (А, площа -355,4 кв.м), приміщення столярного цеху (Б, площа - 447,4 кв.м), приміщення пилорами (Г, площа - 163,5 кв.м), приміщення складу (Х,Ц, площа -148, 2 кв.м), приміщення гаражу та навісу (З,Л,Н, площа -232 кв.м), навіс (Н, площа - 127,8 кв.м), побутово-складське приміщення (Ф,У,С, площа - 185,1 кв.м), приміщення ангару (Ш, площа - 444,8 кв.м), гаражно-складське приміщення (Щ, площа - 152,6 кв.м), піднавіс з огорожею (Ч, площа - 89,7 кв.м), огорожу (2,3, площа - 347,8 кв.м), надалі "будівлі". В п.1.1. вказаного договору зазначено, що будівлі розташовані в м.Надвірна, по вул.П.Мирного,5 і належать ВАТ "Калушхімремонт" на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 01.12.2003, виданого Надвірнянською міською радою (а.с.23 т.І), витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 01.12.2003, номер витягу 2135958, реєстраційний номер 3681817, виданий Івано-Франківським ОБТІ, номер запису 292 в книзі 3, витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 01.12.2003, номер витягу 2136031, реєстраційний номер 3681817, виданий Івано-Франківським ОБТІ, номер запису 292 в книзі 3.

ВАТ "Калушхімремонт" було створено шляхом перетворення Державного ремонтно-будівельного підприємства "Калушхімремонт" на підставі наказу Мінпромполітики № 187 від 16.06.1994 (а.с.124 т.Ш). Як зазначено в листі Мінпромполітики № 10/3-3-932 від 02.06.2003 (а.с.125 т.Ш), відповідно до п.15 Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого постановою КМУ від 05.07.1993 № 508 (508-93-п) , ВАТ "Калушхімремонт" є правонаступником майна корпоратизованого Державного ремонтно-будівельно-монтажного підприємства "Калушхімремонт", яке передано до його статутного фонду, в тому числі будівель, споруд та іншого нерухомого майна. Ремонтно-будівельно-монтажне управління № 6 було створене на підставі наказу № 261 від 26.12.1990 (а.с.120 т.Ш). В матеріалах справи є схема розташування будов і споруд РБД-6 на земельній ділянці по вул.П.Мирного в м.Надвірна (а.с.123 т.Ш).

На вказане нерухоме майно, як на майновий комплекс, було зареєстроване право власності 29.01.2004, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 2690695 від 29.01.2004 (а.с.16 т.І) та витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно № 13722804 від 27.02.2007 (а.с.17 т.І).

В п.3.3.2 вказаного договору купівлі-продажу від 29.01.2004 було передбачено, що покупець (ТзОВ "Наса") зобов'язаний самостійно оформити в місцевих органах самоврядування всі необхідні документи на право користування земельною ділянкою, що виділена під майновий комплекс.

З метою оформлення права користування земельною ділянкою, призначеною для обслуговування вказаних будівель, ТзОВ "Наса" був укладений договір №11/06 від 26.06.2006 на виготовлення проектно-технічної документації із землеустрою з ТзОВ "Зеніт" (а.с.127-128 т.Ш), яке має відповідну ліцензію (а.с.133 т.Ш). ТзОВ "Зеніт" було виконано топографічну зйомку земельної ділянки по вул.П.Мирного,5 в м.Надвірна (а.с.129 т.Ш) і виявлено, що придбаний ТзОВ "Наса" майновий комплекс знаходиться на земельній ділянці АТ "Нафтохімік Прикарпаття" згідно державний акту П-ІФ № 000405, реєстр № 11 від 16.11.1995), що підтверджується довідкою ТзОВ "Зеніт" № 02-01/04 від 17.07.2013 (а.с.130 т.Ш). Факт знаходження будівель на земельній ділянці, що знаходиться в постійному користуванні ПАТ "Нафтохімік Прикарпаття", не заперечується представниками відповідачів, а також підтверджується листом Головного управління Держкомзему у Івано-Франківській області № 4586/010-07/298 від 28.11.2008 (а.с.63-65 т.П). В матеріалах справи також знаходиться план розподілу земельної ділянки ПАТ "Нафтохімік Прикарпаття", виконаний ТзОВ "Рівненський ЗКЦ" 21.07.2009 (а.с.66 т.П).

Застосовуючи до спірних правовідносин приписи ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України суди дійшли висновку про те, що в силу самого факту набуття права власності на нерухоме майно ТзОВ "Наса" набуло право на ту частину земельної ділянки, на якій дане майно розміщене і яка необхідна для його обслуговування, і відповідно до ст.ст. 125, 126 ЗК України набуло право на оформлення землекористування. Той факт, що попередній власник будівель - ВАТ "Калушхімремонт"- не оформив право користування відповідною земельною ділянкою, не означає, що дана особа такого права не мала, оскільки була власником нерухомого майна. Відсутність документів, що посвідчують право на земельну ділянку, у продавця нерухомого майна не позбавляє права землекористування набувача цього майна. Відтак, оскаржувані рішення та державний акт на землю порушують права позивача у справі.

Переглядаючи у касаційному порядку оскаржувані судові акти, колегія суддів дійшла висновку про те, що судами не в повній мірі дотримано вимог, викладених у постанові Вищого господарського суду України від 16.05.2013. Так, у вищевказаній постанові було зосереджено увагу судів на тому, що в силу вимог ст. 21 ЦК України підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Суди встановили лише те, що з моменту придбання позивачем нерухомості у 2004 році, оскаржуване рішення та державний акт не дають йому в повній мірі реалізувати свої земельні права. Питання відповідності спірного рішення ради вимогам законодавства та дотримання радою компетенції, визначеної законом при винесенні оскаржуваного рішення ради судами не досліджувалася.

Судами також залишено поза увагою наступне.

Статтею 92 ЗК України передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності, а також громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації.

Однак, згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 N 5-рп/2005 (v005p710-05) у справі N 1-17/2005, ця норма не обмежує і не скасовує право постійного користування земельними ділянками, набуте іншими особами в установлених законодавством випадках станом на 01.01.2002 р.

У вирішенні відповідних спорів необхідним є врахування, що земельні ділянки із земель державної або комунальної власності надаються у постійне користування безоплатно у порядку відведення. Право постійного користування земельними ділянками посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 Земельного кодексу України, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Судами встановлено, АТ "Нафтохімік Прикарпаття" набуло право постійного користування земельною ділянкою на підставі рішення виконавчого комітету Надвірнянської міської ради № 300 від 02.11.1995 "Про надання земельних ділянок підприємствам та організаціям в постійне користування" та Державного акту на право постійного користування землею І-ІФ № 000405 від 16.11.1995.

При цьому, задовольняючи позов на скасовуючи і рішення виконкому, і держакт, суди не з'ясували, для яких цілей відповідачу 2 надавалася земельна ділянка, яке майно розташовано на ній. Вирішення питання розміщення майна є обов'язковим при вирішенні спору, оскільки скасовуючи і рішення ради і держакт повністю, суди позбавляють відповідача його земельних прав (на земельні ділянки під належною йому нерухомістю) у спосіб не передбачений законом.

Відповідно до ст. 120 ЗК України, право на земельну ділянку або її частину може переходити до власника споруди на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на праві договору оренди

Ст. 377 ЦК України передбачені випадки переходу права на земельну ділянку при придбанні будівлі, що розміщені на ній. Зокрема, зазначено, що до особи, яка придбала будівлю, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вона розміщена без зміни її цільового призначення у розмірах, встановлених договором. Якщо будівля розміщена на землі, наданій в користування, то до покупця будівлі переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для обслуговування будівлі.

Таким чином, ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України проголошено перехід права на земельну ділянку, а не перехід самої земельної ділянки. Право на земельну ділянку повинно бути оформлено у порядку, передбаченому ст.ст. 124, 125, 126 ЗК України.

Суди встановили, що згідно з договором купівлі-продажу будівель РБМУ-6 від 14.01.2004 позивач набув права на нерухоме майно. При цьому, суди оперують різними поняттями. Так, судами визначено, що за договором купівлі-продажу від 14.01.2004 позивач придбав будівлі, а вже далі, з посиланням на свідоцтво про право власності, вказують на те, що придбане майно є майновим комплексом.

Водночас, відповідно до ст. 191 ЦК України до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ст. 4 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання. У разі виділення цілісного майнового комплексу структурного підрозділу підприємства складається розподільчий баланс.

Однак, судами достеменно не з'ясовано, що саме придбав позивач - окремі будівлі чи цілісний майновий комплекс, який включає і земельну ділянку під будівлями.

Суди також встановили, що придбане позивачем майно знаходиться на земельній ділянці, що належить відповідачу 2 на праві постійного користування. При цьому, судами не досліджено, на якій частині земельної ділянки, наданій відповідачу 2 розташовано майно позивача. Ними не досліджувалися пояснення Головного управління Держкомзему в Івано-Франківській області (т.2 арк. 63-65), план розподілу земельної ділянки (т.2 арк. 66).

Судами також залишено поза увагою питання вилучення частини земельної ділянки, що знаходиться під будівлями, належними позивачу із постійного користування відповідача 2.

Так, ст. 149 ЗК України встановлено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Суди не з'ясовували, чи звертався позивач до відповідача 2 із заявою про погодження вилучення частини земельної ділянки під належним йому нерухомим майном. Чи вирішувався спір щодо розмежування земельної ділянки у судовому порядку. Відповідно до ч. 2 ст. 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

В розрізі викладеного вище, колегія суддів вважає, що судами також залишено поза увагою чи належний спосіб захисту обрано позивачем для захисту своїх прав.

Таким чином, колегія суддів вважає висновки судів про задоволення позову передчасними. Доводи скаржника про порушення судами ст.ст. 21, 377, 393 ЦК України, ст.ст. 120, 141 ЗК України є обґрунтованими. Також, судами недотримано вимог ст. 43 ГПК України щодо повного та всебічного розгляду усіх обставин справи та встановлення фактів, необхідних для вирішення спору по суті.

Пунктом 11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 № 11 (v0011600-11) "Про деякі питання застосування розділу ХІІ1 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) " встановлено, що недодержання судом першої або апеляційної інстанції ст.ст. 47, 43 ГПК (1798-12) України процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування прийнятих у справі рішення господарського суду Івано-Франківської області від 13.08.2013 та постанови Львівського апеляційного господарського суду від 12.11.2013 з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Івано-Франківської області (пункт 3 частини першої статті 111-9 ГПК), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Під час нового розгляду справи необхідно усунути зазначені вище порушення.

Вирішити питання про те, чи відповідає рішення Надвірнянської міської ради № 300 від 02.11.1995 вимогам земельного законодавства та чи дотримано радою компетенцію, визначену законом при винесенні оскаржуваного рішення. Яким чином оскаржувані рішення виконкому від 02.11.1995 № 300 та держакт на право постійного користування від 16.11.1995 порушують набуті у 2004 році права позивача та в якій частині (враховуючи той факт, що нерухоме майно позивача займає лише частину земельної ділянки, що перебуває у постійному користуванні відповідача).

З'ясувати, для яких цілей відповідачу 2 надавалася спірна земельна ділянка, яке майно розташовано на ній: яка частина цього майна належить позивачу, а яка - відповідачу 2. Що саме придбав позивач у 2004 році - окремі будівлі чи цілісний майновий комплекс. Для цього, дослідити план розподілу земельної ділянки (т.2 арк. 66), матеріали аукціону, на якому було придбано майно позивачем. Також, вирішити питання про те, чи звертався позивач до відповідача 2 із заявою про погодження вилучення частини земельної ділянки під належним йому нерухомим майном. Чи вирішувався спір щодо розмежування земельної ділянки у судовому порядку.