Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Грейц К.В., суддів :Бакуліної С.В. (доповідач), Полянського А.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Приватного підприємства "Транс-Сервіс" на постанову від 19.02.2014 Харківського апеляційного господарського суду у справі № 922/3742/13 господарського суду Харківської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренус Ревайвел" до Приватного підприємства "Транс-Сервіс" про стягнення 73 897,11 грн в судовому засіданні взяли участь представники : від позивача: Можаєв С.О. (довіреність від 08.01.2014 р.) від відповідача: не з'явились

Рішенням Господарського суду Харківської області (суддя Смірнова О.В.) від 21.10.2013, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Істоміна О.А., судді - Гребенюк Н.В., Слободін М.М.) від 19.02.2014, у справі № 922/3742/13 позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 71 465,88 грн відшкодування вартості вантажу та 1 663,90 грн судового збору; в стягненні 2 073,48 грн 3% річних, 357,75 грн інфляційних втрат судом відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач просить повністю скасувати ухвалені по справі судові акти, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Відзиву на касаційну скаргу позивач не надіслав.

Відповідач не скористався наданим процесуальним правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції.

Заслухавши заперечення на касаційну скаргу представника позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

16.12.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ренус Ревайвел" та Приватним підприємством "Транс-Сервіс" був укладений договір № 503/10, у відповідності до умов якого позивач доручає, а відповідач бере на себе зобов'язання, організувати за рахунок позивача перевезення вантажів позивача в міжнародному сполученні. На виконання умов договору, позивачем 07.07.2012 було подано відповідачу заявку № 026256 на перевезення вантажу (жувальної гумки, жувальні цукерки, льодяники) вагою до 20 тон (33 палети) з місця завантаження: Пулковське шосе, б. 56, к. 4, літ. А, м. Санкт-Петербург (вантажовідправник - ТОВ "АЛИДИ-Норд" за дорученням ТОВ "Ріглі"), до місця вивантаження: Київська обл., с. Стоянка, Житомирське шосе, 7 (вантажоодержувач - ТОВ "Ренус Ревайвел"), яка була прийнята та погоджена відповідачем, про що свідчить його підпис та печатка на примірнику заявки. Вантаж повинен був перевозитися наступним автотранспортним засобом: автомобіль ОАР д.н.з. НОМЕР_1, напівпричіп НОМЕР_2, водій - ОСОБА_5, про що зазначено у відповідній заявці. Матеріалами справи підтверджено, що вантаж був прийнятий до перевезення водієм, зазначеним у заявці - ОСОБА_5, що підтверджується CMR А № 167978, копія якої долучена до матеріалів справи. Відповідно до супровідних документів на вантаж (міжнародна накладна № 5500658777 від 12.07.2012) для перевезення був наданий вантаж вартістю 96246,51 грн. Згідно п.2.1.5 договору відповідач зобов'язаний доставити вантаж відповідно до поданої заявки до пункту призначення і здати його вантажоодержувачу. Факт недостачі товару в 42 ящиках було виявлено під час розвантаження автомобіля НОМЕР_1/НОМЕР_2 в пункті призначення на суму 71 465,88 грн, та зафіксовано в акті експертизи Київської торгово-промислової палати № 2463 від 18.07.2012. Факт втрати товару зафіксований 24.07.2012 водієм відповідача ОСОБА_5 в акті прийомки вантажу за кількістю, комплектністю та якістю, який скріплений печаткою відповідача. Зазначений позивачем розрахунок збитків підтверджує також претензія ТОВ "Ріглі Україна" № 74 від 27.07.2012, отримана позивачем 31.07.2012, в якій ТОВ "Ріглі Україна" вимагає відшкодувати збитки в розмірі 71 465,88 грн. Позивачем були перераховані ТОВ "Ріглі Україна" грошові кошти в сумі 71465,88 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 0017845 від 06.09.2012, в графі "призначення платежу" зазначено: "оплата згідно претензії № 74 від 27.07.2012". Позивач вважає, що відповідачем не виконані зобов'язання щодо збереження вантажу, внаслідок чого позивачу нанесені збитки у розмірі дійсної вартості вантажу в сумі 71465,88 грн. Вказані обставини стали підставою для звернення позивача з позовом до господарського суду про стягнення з відповідача 71465,88 грн збитків, 2073,48 грн 3% річних, 357,75 грн інфляційних витрат. Позов обґрунтований посиланням на положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, Митної Конвенції про міжнародні перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП ("Конвенція МДП"), статті 509, 526, 623, 625, 629, 924 ЦК України, ст. 218 Господарського кодексу України.

Вирішуючи даний господарський спір, суд першої інстанції виходив з обставин за якими встановив, що факт недоставляння ввіреного відповідачу вантажу до місця доставки у необхідній кількості та факт його втрати внаслідок заволодіння третіми особами підтверджується матеріалами справи та визнається самим відповідачем. Застосувавши до даних правовідносин відповідні положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, ст.ст. 920, 925 ЦК України, господарський суд вважав, що відповідачем не доведено жодної із обставин для звільнення його від відповідальності за втрату вантажу, в той час, як наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення в діях відповідача у відповідності з приписами статті 22 ЦК України повністю підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що правовою підставою для стягнення з відповідача 71 465,88 грн вартості вантажу є статті 17, 18, 20 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, статті 22, 920, 924 ЦК України та умови пунктів 2.1.5 договору, укладеного між сторонами по справі.

З даним висновками правомірно погодилась апеляційна інстанція, оскільки вони відповідають встановленим судами обставинам справи та нормам чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав заявлених вимог і заперечень проти них, апеляційний господарський суд виходив із такого.

Відповідно до п.1.1. укладеного між сторонами по справі договору № 503/10 від 16.12.2010 замовник доручає, а перевізник бере на себе зобов'язання організувати за рахунок позивача перевезення вантажів позивача в міжнародному сполученні. Згідно п.1.2 договору умови перевезення, вид вантажу, вид транспорту, вартість послуг перевізника, а також інші умови, пов'язані з виконання даного договору, вказуються в заявках на перевезення вантажу, які є його невід'ємною частиною.

Відповідно до частини 1 статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно пункту 10.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 № 363 (z0128-98) (зі змінами та доповненнями) перевізники приймають вантажі для перевезення на підставі укладених договорів із замовниками згідно з заявками (додаток 1) або за разовими договорами (додаток 2).

Частиною 2 статті 307 Господарського кодексу України передбачено, що укладання договору перевезення вантажу підтверджується складанням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента, тощо) відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до пунктів 1.2. - 1.3. договору перевезення здійснюється на підставі письмової Заявки Замовника, в якій вказуються умови перевезення, вид вантажу, вид транспорту, вартість послуг Перевізника, а також інші умови, пов'язані з виконанням даного Договору.

Факт надання послуг з перевезення вантажу, має підтверджуватися єдиним транспортним документом або комплектом документів (автомобільних, залізничних накладних тощо), у яких відображається шлях проходження вантажу від пункту відправлення до пункту призначення.

Ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" від 01.07.2004 № 1955-ІV встановлено, що перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні оформляється міжнародною товарно-транспортною накладною (надалі - СМР).

На виконання умов договору позивачем 07.07.2012 було подано відповідачу заявку № 026256 на перевезення вантажу (жувальні гумки, жувальні цукерки, льодяники) вагою до 20 тон (33 палети) з місця завантаження: Пулковське шосе, б. 56, к. 4, літ. А, м. Санкт-Петербург (вантажовідправник -ТОВ "АЛИДИ-Норд" за дорученням ТОВ "Ріглі"), до місця вивантаження: Київська обл., с. Стоянка, Житомирське шосе, 7 (вантажоодержувач - ТОВ "Ренус Ревайвел"), яка була прийнята та погоджена відповідачем, про що свідчить його підпис та печатка на примірнику заявки. Вантаж повинен був перевозитися наступним автотранспортним засобом: автомобіль ОАР д.н.з. НОМЕР_1, напівпричіп НОМЕР_2, водій - ОСОБА_5, про що зазначено у відповідній заявці.

Вантаж був прийнятий до перевезення водієм, зазначеним у заявці - ОСОБА_5, що підтверджується CMR А № 167978, копія якої долучена до матеріалів справи.

Відповідно до супровідних документів на вантаж (міжнародна накладна № 5500658777 від 12.07.2012) для перевезення був наданий вантаж вартістю 96 246,51 грн.

Згідно п.2.1.5 договору відповідач зобов'язаний доставити вантаж відповідно до поданої заявки до пункту призначення і здати його вантажоодержувачу.

Відповідач не виконав свої зобов'язання щодо збереження вантажу, що, в свою чергу, призвело до недостачі вантажу.

Факт втрати товару зафіксований 24.07.2012 водієм відповідача ОСОБА_5 в акті прийомки вантажу за кількістю, комплектністю та якістю, який скріплений печаткою відповідача.

Водій ОСОБА_5, який здійснював перевезення вантажу, надав пояснювальну записку, в якій зазначив, що 12.07.2012 завантажив товар та слідував за маршрутом С. Петербург - Київ через закордонний перехід у супроводі з охороною та накладені пломби були на місці, проте 15.07.2012, коли виїхав на перехід, виявив відсутність накладених пломб, та з цим питанням звернувся до митної служби, після чого було відкрито причеп та виявлено крадіжку товару.

Факт недостачі товару в 42 ящиках було виявлено під час розвантаження автомобіля НОМЕР_1/НОМЕР_2 в пункті призначення на суму 71 465,88 грн, та зафіксовано в акті експертизи Київської торгово-промислової палати № 2463 від 18.07.2012.

Зазначений позивачем розрахунок збитків підтверджує також претензія ТОВ "Ріглі Україна" № 74 від 27.07.2012, отримана позивачем 31.07.2012, в якій ТОВ "Ріглі Україна" вимагає відшкодувати збитки в розмірі 71 465,88 грн.

Позивачем були перераховані ТОВ "Ріглі Україна" грошові кошти в сумі 71 465,88 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 0017845 від 06.09.2012, в графі "призначення платежу" зазначено: "оплата згідно претензії № 74 від 27.07.2012".

Згідно пункту 1.4 договору, перевезення вантажів у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, Митної Конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП.

За приписами статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" (57-16) закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 № 72/14-612/1-1559 (v1559321-07) "Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17 травня 2007 року.

Частиною 1 статті 1 Конвенції визначено, що вона застосовується до будь-якого автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах.

Тому, враховуючи, що обставини даного спору виникли з договору міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому відповідач виступав перевізником, а втрата вантажу відбулась на території держави, то на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, що підписана в Женеві 19.05.1956.

З врахуванням статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України", статті 4 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин застосовуються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, які мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.

Так, згідно частини 1 статті 17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки; згідно частини 2 статті 17 Конвенції перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.

Згідно частини 1 статті 18 Конвенції тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику.

Згідно частини 1 статті 20 Конвенції той факт, що вантаж не був доставлений протягом тридцяти днів після закінчення узгодженого терміну або, за відсутності узгодженого терміну, протягом шістдесяти днів із дня прийняття вантажу перевізником, є безперечним доказом втрати вантажу і особа, яка має право пред'явити претензію, може на цій підставі вважати його загубленим.

Відповідач в ході судового розгляду підтвердив факт недоставляння ввіреного йому вантажу до місця доставки у необхідній кількості та факт втрати вантажу внаслідок заволодіння ним третіми особами.

Статтею 3 Конвенції закріплено, що транспортер відповідає, як за свої власні дії чи недогляд, за дії і недогляд своїх агентів і всіх інших осіб, послуги яких він використовує для виконання перевезення, коли ці агенти чи особи виконують покладені на них обов'язки.

Колегія суддів звертає увагу, що норми даної Конвенції не вимагають доказування позивачем наявності у діях відповідача складу цивільного правопорушення та згідно частини 1 статті 18 Конвенції тягар доказу того, що втрата вантажу викликана обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17 (а саме: дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути), що є підставою звільнення перевізника від відповідальності за втрату вантажу, лежить на перевізнику.

За оцінкою судів, з матеріалів справи вбачається, що перевізником (відповідачем) не доведено жодної із наведених обставин для звільнення його від відповідальності за втрату вантажу.

Також, ЦК України (435-15) передбачено, що перевізник відповідає за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення та до моменту видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу сталося внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини. Статут автомобільного транспорту та стаття 925 ЦК України зобов'язує сторін застосовувати претензійний порядок регулювання спору.

Згідно статті 925 ЦК України до пред'явлення перевізникові позову, що випливає із перевезення вантажу, пошти можливим є пред'явлення йому претензії у порядку, встановленому законом, транспортними кодексами (статутами); позов до перевізника може бути пред'явлений відправником вантажу або його одержувачем у разі повної або часткової відмови перевізника задовольнити претензію або неодержання від перевізника відповіді у місячний строк.

Позивач звернувся до відповідача з претензією № 60 від 06.08.2012, в якій було запропоновано відшкодувати вартість вантажу, щодо якого виявлена нестача згідно заявки № 026256 від 07.07.2012 у розмірі 71 465,88 грн протягом 3-х банківських днів з моменту отримання цієї претензії.

Відповідач своїм листом № 83 від 03.04.2013 повідомив позивача про те, що відповідач не має права без письмової згоди страховика давати обіцянки, робити пропозиції про добровільне відшкодування збитків та визнати себе винним.

Відповідач шкоду не відшкодував.

Згідно статті 920 ЦК України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Статтею 314 ЦК України передбачено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

Твердження відповідача про відсутність в його діях порушень умов договору в частині забезпечення схоронності вантажу під час перевезення є необґрунтованими, оскільки відповідачем не були виконані вимоги законодавства та договору щодо збереження вантажу під час його перевезення, що в свою чергу призвело до нестачі вантажу та виникнення у позивача збитків.

Під час приймання вантажу вантажоотримувачем було зафіксовано факт нестачі частини вантажу. По даному факту були складені наступні документи:

- протокол огляду розміщення та кріплення вантажу у кузові від 17.06.2012, в якому зафіксовано відсутність частини вантажу. Вказаний протокол складений на підставі та у відповідності до Інструкції про порядок прийомки товарів виробничо-технічного характеру та споживчих товарів за кількістю та якістю, затверджених постановами Держарбітражу при Кабінеті Міністрів СРСР П-6 від 15.06.1995 (va006400-65) та П-7 від 25.04.1966 (va007400-66) , а також підписаний водієм ПП "Транс-сервіс".;

- акт експертизи № 1-2463 від 18.07.2012 Київської торгово-промислової палати, в якому чітко визначена кількість та номенклатура втраченого вантажу;

- акт б/н від 24.07.2012 прийомки вантажу за кількістю, комплектністю та якістю, в якому зафіксовано відсутність частини вантажу, та який підписаний водієм ПП "Транс-сервіс".

За оцінкою судів вказані документи є належними доказами на підтвердження виявлення факту нестачі вантажу, а також кількості нестачі вантажу, та виникнення у позивача збитків в розмірі 71 465,88 грн.

В пункті 5.4 договору сторони погодили, що при втраті, нестачі чи пошкодженні вантажу перевізник відшкодовує замовнику завдану шкоду в розмірі задекларованої вартості вантажу відповідно до умов договору та положень чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з тим, що вказані умови договору спростовують твердження відповідача про те, що він, як страхувальник, не має право без письмової згоди страховика (ПрАТ "СК "ПЕРША") давати обіцянки, робити пропозиції про добровільне відшкодування збитків, визнавати повністю або частково свою відповідальність, яка може бути покладена на страховика. До того ж, відшкодування шкоди на умовах договору перевезення вантажу не залежить від відшкодування страхового випадку, що здійснюється страховою компанією.

Згідно ч.1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками відповідно до пункту 1 ч.2 ст. 22 ЦК України, зокрема, є втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв'язку між порушенням права та збитками, наявності винної поведінки.

Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками.

Відшкодування збитків є видом відповідальності учасників цивільних правовідносин за шкоду, яка є негативним наслідком правопорушення. При цьому, враховано, що збиток - це грошова оцінка шкоди, яка підлягає відшкодуванню за неможливості, недоцільності або у разі відмови потерпілого від відшкодування шкоди в натурі.

Відповідно до ч.1 ст. 22, ч.1 ст. 623 ЦК України відшкодуванню підлягають збитки, що завдані правопорушенням. Тобто відшкодуванню підлягають збитки, які знаходяться у причинному зв'язку з правопорушенням. За таких умов визнається, що причинний зв'язок між порушенням та збитками має бути безпосереднім або прямим.

Так, протиправною є поведінка особи з порушенням норм законодавства. Якщо зобов'язання виникає з договору, то протиправною визнається поведінка боржника, що порушує умови договору та закону. За оцінкою судів в даному випадку відповідачем порушені зобов'язання, визначені пунктами договору, умови статті 14 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, що також свідчить про наявність в його діях вини в невиконанні умов договору.

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача і збитками полягає у тому, що належний позивачу на праві власності вантаж не був доставлений перевізником у визначене договором місце та не був вручений зазначеній позивачем особі у відповідній кількості, у зв'язку з втратою перевізником зазначеного вантажу під час його транспортування.

Посилання відповідача на обставини щодо необхідності експедиційного супроводження позивачем вантажу відповідно договору № 326/10 від 20.09.2010, укладеного між ТОВ "Ріглі Україна" (замовником) та позивачем, правомірно не прийнято судами до уваги, оскільки виконання зобов'язання відповідача, передбачене п.2.1.5 договору № 503/10 від 16.12.2010 та відшкодування шкоди при втраті, нестачі вантажу, передбачене п.5.4 цього договору, не ставиться в залежність від виконання зобов'язань ТОВ "Ренус Ревайвел" перед ТОВ "Ріглі Україна" за договором № 326/10 від 20.09.2010 року.

За оцінкою судів матеріалами справи підтверджено, що втрата вантажу стала наслідком невжиття перевізником всіх залежних від нього дій по забезпеченню схоронності та цілісності вантажу, забезпеченню його знаходження у своєму тимчасовому (з моменту отримання від позивача і до моменту вручення покупцю) фактичному володінні під час перевезення, які були б необхідними, виправданими та достатніми для належного виконання договірних зобов'язань по перевезенню вантажу суб'єктом господарювання, яким є відповідач (перевізник) і який на постійній, професійній основі, згідно Ліцензії на перевезення вантажів у міжнародному сполученні, здійснює систематичну підприємницьку діяльність у сфері міжнародних перевезень вантажів; невжиття перевізником всіх необхідних в умовах підвищеної небезпеки, що потенційно має місце у сфері міжнародних перевезень товарів, заходів безпеки зумовило втрату вантажу, яким заволоділи треті особи, які не мали на те права і видача яким вантажу не санкціонувалась і не обумовлювалась договором.

За приписами чинного законодавства за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Розмір вартості втраченого вантажу складає 71 465,88 грн.

Отже, у відповідності до статей 17, 18, 20 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, статей 22, 623, 920, 924 ЦК України та умови пункту 2.1.5 договору, укладеного між сторонами по справі, у позивача є всі правові підстави вимагати стягнення з відповідача збитків в розмірі 71 465,88 грн про що вірно відзначили суди попередніх інстанцій.

Оскільки достеменно встановлені обставини, відповідно до яких позивачем доведений як сам факт порушення відповідачем зобов'язання, наявність причинного зв'язку, збитки, що у зв'язку з цим були йому завдані, а також розмір цих збитків, суди дійшли правомірного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача збитків в розмірі 71 465,88 грн, як таких, що підтверджені матеріалами справи та матеріально обґрунтовані.

Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови Харківського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, п.1 ч.1 ст. 111-9, ст. 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України,-

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Транс-Сервіс" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.02.2014 року у справі № 922/3742/13 залишити без змін.