Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Криворіжгаз" про стягнення 7405,39 грн. пені, 8554,38 грн. штрафу, 1481,08 грн. - 3% річних, розрахованих станом на 18.07.2013 року у зв'язку з несвоєчасною оплатою відповідачем отриманого природного газу за укладеним між сторонами договором.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 24.12.2013 р. (суддя Кармазіна Л.П.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Криворіжгаз" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 5008,79 грн. пені, 5918,92 грн. штрафу, 1481,08 грн.- 3% річних та суму сплаченого судового збору у розмірі 1686,10 грн. В решті позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.02.2014 р. (судді: Антонік С.Г., Чимбар Л.О., Чоха Л.В.) зазначене судове рішення скасоване частково. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково: стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Криворіжгаз" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 1481,08 грн. - 3% річних та 146,07 грн. витрат зі сплати судового збору. В іншій частині позову відмовлено. Визнано недійсною додаткову угоду № 2 до договору купівлі-продажу природного газу від 30.03.2012 р. № 104/12-РО, укладену 28.01.2014 р. між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Публічним акціонерним товариством "Криворіжгаз".

Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою, Публічне акціонерне товариство "Криворіжгаз" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, а провадження у справі припинити. В обґрунтування вимог касаційної скарги заявник послався на те, що суд апеляційної інстанції неправомірно визнав недійсною угоду, якою сторони погодили, що остаточний розрахунок за договором постачання природного газу здійснюється до 31.01.2014 р., тому на час звернення позивача з даним позовом до суду строк розрахунків ще не настав.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено:

30.03.2012 р. між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладений договір № 104/12-РО про купівлю-продаж природного газу, з додатковою угодою № 1 від 30.07.2012 р., за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2012 р. природний газ, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити газ на умовах цього договору. Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для подальшої реалізації релігійним організаціям (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності), які є кінцевими споживачами газу.

Згідно з п. 2.1. договору, продавець передає покупцеві у період з 01.02.2012 р. по 31.12.2012 р. газ обсягом до 278,000 тис.куб.м, у тому числі по місяцях кварталів.

Розділом 5 договору сторони погодили ціну за 1000 куб.м. газу.

За змістом пунктів 6.1 та 6.2 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень п. 6.2. договору, а саме оплата за газ здійснюється з поточного рахунка із спеціальним режимом використання покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця відповідно до вимог Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" (2467-17) кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з алгоритмом розподілу коштів, установленим відповідною постановою НКРЕ, та зараховується як оплата за газ в тому ж місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа наступного за місяцем поставки газу з поточних рахунків покупця.

Пунктом 7.2. договору сторони передбачили нарахування пені за несвоєчасну оплату у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплачується штраф у розмірі 7 відсотків від суми простроченого платежу.

На виконання умов договору позивач у вказаний період поставив відповідачеві природний газ, за який останні розрахувався, але з порушенням встановлених у договорі строків, а саме:

Відповідач остаточний розрахунок мав здійснити: за газ поставлений в березні 2012 р. (80457,38 грн.) - в строк до 20.04.2012 р. включно, в квітні 2012 р. (30513,84 грн.) - в строк до 20.05.2012 р. включно; в травні 2012 р. (3216,35 грн.) - в строк до 20.06.2012 р. включно; в червні 2012 р. (3472,10 грн.) - в строк до 20.07.2012 р. включно; в липні 2012 р. (3134,52 грн.) - в строк до 20.08.2012 р. включно; в серпні 2012 р. (2482,84 грн.) - в строк до 20.09.2012 р. включно. Відповідачем оплата за вищезазначені поставки газу здійснена 26.09.2012 р.

За газ отриманий в вересні 2012 р. (6614,44 грн.) та в жовтні 2012р. (4331,90 грн.) відповідач розрахувався своєчасно.

За газ отриманий в листопаді 2012 р. (30043,52 грн.) своєчасно здійснив оплату в сумі 26 615,77 грн., а 3427,75 грн. сплачено 03.01.2013р.

За газ отриманий в грудні 2012 року (69129,10 грн.) своєчасно сплатив 44724,52грн., 22993,41 грн. сплатив лише 13.02.2013 р. та 1411,176 грн. лише 01.03.2013 р.

У зв'язку з порушенням відповідачем умов договору щодо оплати отриманого газу, позивач відповідно до п. 7.2. Договору нарахував пеню у розмірі 7405,39 грн., штрафу в сумі 8554,38 грн., 3% річних у сумі 1481,08 грн. та у жовтні 2013 року звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача нарахованих сум.

Разом з тим, судами встановлено, що 08.01.2013 р., до подання позову у даній справі до суду, Господарським судом Дніпропетровської області порушено провадження у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Криворіжгаз" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

За приписами ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Разом із тим Закон визначає, що конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Частиною 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Тобто наведена норма встановлює загальну заборону на нарахування штрафу і пені упродовж часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не пов'язаний із визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію, тому неустойка за невиконання грошових зобов'язань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення. Крім того, не може розглядатися питання про поширення чи непоширення мораторію на ненараховану неустойку, оскільки законом виключена можливість виникнення та існування відносин нарахування неустойки боржникові, стосовно якого діє мораторій, введений при провадженні справи про його банкрутство.

Виходячи зі змісту Закону, боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, які можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства.

Таким чином, із моменту введення мораторію боржник не може виконувати як грошові зобов'язання та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникли до введення мораторію, так і заходи, спрямовані на забезпечення їх виконання.

Як зазначалося вище, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача вищезазначених сум штрафу, пені та три процентів річних у розмірі 1481,08 грн. вже після введення мораторію.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проте, вирішуючи даний спір, господарські суди попередніх інстанцій не дослідили правової природи відповідальності, що передбачена даною правовою нормою та не встановили обставини щодо поширення мораторію на нараховані позивачем три проценти річних з простроченої відповідачем суми боргу.

Відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не наділена повноваженнями щодо встановлення обставин справи, а останні встановлені неповно, то справа підлягає передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин, що мають суттєве значення для справи, і, в залежності від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, ст. 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Криворіжгаз" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.12.2013 р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.02.2014 р. у справі № 904/7851/13 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.