Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Карабаня В.Я.,

суддів Жаботиної Г.В., Ковтонюк Л.В.

у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:

від позивача: Бернацька О.В.

від відповідача: Дяченко Л.Л., Пироженко А.О.

розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2014 р.

у справі № 911/3326/13 Господарського суду Київської області

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа"

про стягнення 171 567,19 грн.,

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа" про стягнення 73764,61 грн. пені, 13243,42 грн. - 7% штрафу, 62294,31 грн -3% річних, 22264,84 грн. - інфляційних втрат у зв'язку з несвоєчасним здійсненням розрахунків за отриманий природний газ.

Рішенням Господарського суду Київської області від 15.10.2013 р. (суддя Карпечкін Т.П.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2014р. (судді: Корсакова Г.В., Ільєнок Т.В., Власова Ю.Л.), позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 62294,31 грн. 3% річних, 20139,98 грн. пені та 2051,49 грн. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині вимог в позові відмовлено.

Не погоджуючись частково з прийнятими у справі рішенням та постановою, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 20139,98 грн., 7% штрафу в сумі 13 243,42 грн.,інфляційних втрат у сумі 22264,84 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги щодо стягнення названих сум коштів.

У відзиві на касаційну скаргу Вишгородське районне комунальне підприємство "Вишгородтепломережа" просить оскаржені судові рішення залишити без змін як законні та обґрунтовані, а касаційну скаргу - без задоволення як безпідставну.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено:

01.10.2011 року між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню і газифікації "Київоблгаз" (Постачальник) та Вишгородським районним комунальним підприємством "Вишгородтепломережа" (Споживач) укладено Договір № 900900012-ТКЕ-ТЕ/11 на постачання природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання, за умовами якого Постачальник передає Споживачеві з 01 листопада 2011року по 31 грудня 2011року та з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року природний газ у обсягах, що визначені розділом 2 Договору. Порядок розрахунків визначений у розділі 6 Договору.

20.12.2011 року між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню і газифікації "Київоблгаз" (Постачальник) та Вишгородським районним комунальним підприємством "Вишгородтепломережа" (Споживач, відповідач) укладено Додаткову угоду № 1 до Договору № 900900012-ТКЕ-ТЕ/11 на постачання природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання, якою викладено умови договору в новій редакції.

Відповідно до п.1.1. договору (в редакції додаткової угоди № 1) постачальник постачає природний газ споживачу в обсягах і порядку, передбачених договором для забезпечення потреб споживача, а споживач оплачує вартість газу і наданих послуг у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених договором.

Згідно з п. 2.1 договору (в редакції додаткової угоди № 1) договірні обсяги постачання газу споживачу наводяться в додатку № 2 до Договору.

Відповідно до п. 4.6 договору (в редакції додаткової угоди № 1) оплата вартості послуг з постачання газу здійснюється споживачем авансовими та/або плановими платежами із розрахунку договірного обсягу постачання газу протягом періоду оплати відповідно до додатка 2 до договору. У випадку недоплати вартості послуг з постачання газу за розрахунковий період Споживач проводить остаточний розрахунок не пізніше 7 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Підпунктом 6.2.2 договору ( в редакції додаткової угоди № 1 ) сторони погодили, що у разі порушення Споживачем строків оплати, передбачених розділом 4 договору, із споживача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до пункту 10.5 договору ( в редакції додаткової угоди № 1 ) ця додаткова угода поширює дію на відносини, що склалися між сторонами з 01 грудня 2011року і діє протягом дії договору.

На виконання умов договору постачальником - Публічним акціонерним товариством по газопостачанню і газифікації "Київоблгаз" поставлено відповідачеві за відповідними актами приймання-передачі протягом листопада - грудня 2011року та січня - квітня 2012 року природний газ на загальну суму 10977405,08 грн., за який останній розрахувався повністю, але з порушенням встановлених у договорі строків оплати. Відповідно до акту звірки взаєморозрахунків по оплаті за природний газ та його транспортування між Вишгородською ФЕГГ ПАТ "Київоблгаз" та РКП "Вишгородтепломережа" згідно договору № 900900012-ТКЕ-ТЕ/11 від 01.10.2011 р. станом на 24.09.2012 р. заборгованість складала 1770972,18 грн. (остаточний розрахунок - 21.12.2012 р.). Таким чином на час звернення позивача до господарського суду з даним позовом, відповідач повністю оплатив отриманий у вказаний період природний газ.

21.11.2012 р. між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню і газифікації "Київоблгаз" (Первісний кредитор) та Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (Новий кредитор, позивач) укладено договір № 14/7127/12 про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого Первісний кредитор передає, а Новий кредитор приймає на себе право вимоги до боржника Первісного кредитора Вишгородське районне комунальне підприємство "Вишгородтепломережа" за Договором на постачання природного газу № 900900012-ТКЕ-ТЕ/11 від 01.10.2011 у сумі 1770927,18 грн.

Пунктом 1.2 Договору про відступлення права вимоги сторони погодили, що крім передачі права вимоги оплати спожитого природного газу за зобов'язанням, зазначеним в п. 1.1 Договору, до Нового кредитора переходять права вимоги стягнення всіх штрафних санкцій, інфляційних витрат та відсотків, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням Боржником своїх зобов'язань за зазначеним вище Договором. Новому кредитору передані всі необхідні документи та повідомлено відповідача - боржника про нового кредитора. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 Цивільного кодексу України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За приписами статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 629 Цивільного Кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають встановлені договором правові наслідки, зокрема сплата неустойки - штрафу, пені, які обчислюється відповідно до ст. 549 цього Кодексу.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв'язку з тим, що відповідач здійснив оплату з порушенням строків, встановлених у договорі, позивачем було нараховано 73764,61 грн. пені, 13243,42 грн. - 7% штрафу, 62294,31 грн. -3% річних, 22264,84 грн. - інфляційних втрат. Разом з тим, відповідачем подано клопотання про зменшення заявленого до стягнення розміру пені та заявлено про застосування строків позовної давності щодо стягнення частини пені. Крім того, відповідач заперечував наявність підстав для стягнення 7% штрафу та вказав на те, що розрахунок інфляційних втрат здійснений позивачем неправильно.

Господарськими судами було перевірено правильність поданих позивачем розрахунків та обґрунтованість заперечень відповідача і встановлено, що розрахунок суми 3% річних виконано правильно. Підстави для стягнення суми 7% штрафу відсутні, оскільки право на нарахування неустойки за порушення строків оплати отриманого в листопаді 2011 року природного газу виникло у позивача з 08.12.2011 року і на цю дату вже діяв договір в редакції додаткової угоди, в якому відсутня умова щодо стягнення 7% штрафу у разі прострочення платежу, тоді як штраф нарахований на суму основного боргу за листопад 2011 року. Господарськими судами також встановлено, що умовами договору (в редакції додаткової угоди № 1) не передбачено збільшення строку позовної давності щодо стягнення неустойки, тому до спірних правовідносин в частині стягнення пені слід застосовувати законодавчо встановлений строк позовної давності, а відтак, за наявності відповідної заяви боржника до стягнення підлягає пеня в розмірі 20139,98 грн., в решті суми пені суди обґрунтовано відмовили з підстав спливу строку позовної давності (ст.ст. 258, 260, 261, ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Щодо вирішення спору в частині стягнення суми інфляційних втрат суд касаційної інстанції також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки, при перевірці здійсненого позивачем розрахунку вказаної суми, судами враховано, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Суди також враховували, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. З огляду на викладене суди здійснили самостійний розрахунок інфляційних втрат та встановили, що підстави для стягнення суми інфляційних втрат відсутні.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Частиною 1 ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України також визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Господарські суди дослідили наявність підстав, передбачених ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України для зменшення розміру штрафних санкцій та правомірно зменшили розмір стягуваної пені до 20139,98 грн., з чим погоджується і суд касаційної інстанції.

З огляду на встановлені обставини та норми наведеного законодавства, суди попередніх інстанцій правильно вирішили спір у даній справі.

З урахуванням викладеного, касаційна інстанція, перевіривши відповідно до частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у оскаржених рішенні та постанові, дійшла висновку про відсутність підстав для їх скасування.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, ст. 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2014 р. у справі № 911/3326/13 - без змін.