Розпорядженням секретаря четвертої судової палати Вищого господарського суду України від 01.04.2014 № 05-05/103 змінено склад колегії суддів для розгляду даної справи та сформовано наступний склад суду для розгляду справи № 920/1659/13: Дерепа В.І. -головуючий, Бондар С.В., Палій В.В. (доповідач).

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "КАРПАТСЬКІ МІНЕРАЛЬНІ ВОДИ" звернулось до господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СУМСЬКА ГОРОБИНА" про стягнення 137 895 грн. 36 коп. заборгованості (з них: 59 539 грн. 84 коп. основного боргу, 4 214 грн. 70 коп. пені, 73 196 грн. 34 коп. неустойки, 944 грн. 48 коп. 3% річних), у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов Дистриб'юторського договору № 1 від 31.05.2013, щодо оплати вартості одержаного від позивача товару.

Рішенням господарського суду Сумської області від 04.11.2013 р. по справі № 920/1659/13 (суддя Лиховид Б.І.), яке залишене без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.12.2013 (судді Могилєвкін Ю.О., Пушай В.І., Плужник О.В.) позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ "СУМСЬКА ГОРОБИНА" на користь ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ "КАРПАТСЬКІ МІНЕРАЛЬНІ ВОДИ" 49539 грн. 84 коп. основного боргу, 4214 грн. 70 коп. пені, 944 грн. 48 коп. - 3 % річних, 1376 грн. 75 коп. витрат по сплаті судового збору. В частині стягнення 10 000 грн. 00 коп. основного боргу - провадження у справі припинено. В частині стягнення 73 196 грн. 34 коп. неустойки - у позові відмовлено.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "КАРПАТСЬКІ МІНЕРАЛЬНІ ВОДИ", посилаючись на порушення попередніми судовими інстанціями норм матеріального права при прийнятті судових актів, просить суд касаційної інстанції рішення суду першої інстанції скасувати, в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 73 196,34 грн. неустойки, постанову суду апеляційної інстанції скасувати повністю, прийняти нове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 73 196,34 грн. неустойки.

Представник відповідача в усних поясненнях, наданих у судовому засіданні 03.04.2014, проти доводів касаційної скарги заперечив, судові акти попередніх інстанцій просив залишити без змін.

У судовому засіданні 03.04.2014 було оголошено перерву до 10.04.2014.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку її обставин та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 31.05.2013 між сторонами спору був укладений Дистриб'юторський договір № 1, відповідно до п. 2.1 якого Продавець (позивач) на постійній основі зобов'язується в порядку і на умовах, визначених даним договором, передавати у власність Дистриб'ютора (відповідача) товар, а Дистриб'ютор зобов'язується приймати і оплачувати товар в порядку і на умовах, визначених даним договором.

Загальна кількість товару, який буде продаватися протягом строку дії даного договору, асортимент товару і сума договору визначаються на підставі накладних на товар, які після підписання сторонами будуть вважатися невід'ємною частиною договору. (п.2.2).

У п. 6.1 договору зазначено, що дистриб'ютор зобов'язується в період з 16 квітня по 15 жовтня, включно, оплачувати повну вартість переданого йому товару протягом 14 календарних днів з моменту підписання накладної на товар.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 149539 грн. 84 коп., що підтверджується копіями видаткових накладних № ЦБ-00349 від 03.06.2013 р. (на суму 49563,47 грн.), № ЦБ - 00355 від 04.06.2013 р. (на суму 29862,18 грн.), № ЦБ-00356 від 04.06.2013 р. (на суму 18497,09 грн.), № ЦБ-00362 від 07.06.2013 р. (на суму 51617,10 грн.); копіями товарно-транспортних накладних від 03.06.2013 р., від 04.06.2013 р., від 07.06.2013 р., копією кільцевої довіреності № 1 від 31.05.2013 р.

Неналежне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати вартості одержаного товару, стало підставою для звернення позивача із даним позовом до суду.

Після звернення позивача з позовом до суду, відповідачем сплачено на користь позивача частину основного боргу у розмірі 10 000 грн. 00 коп., що підтверджується копією платіжного доручення від 02.10.13 р. № 744, у зв'язку із чим суд першої інстанції обґрунтовано припинив провадження у справі в частині стягнення 10 000,00 грн., на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, а суд апеляційної інстанції підтримав законне рішення суду першої інстанції у зазначеній частині.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу приписів ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), а стаття 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Встановивши факт порушення відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати одержаного від позивача товару у повному обсязі, наявність заборгованості у розмірі 49539 грн. 84 коп. та відсутність доказів оплати вказаної суми, суди попередніх інстанцій на законних підставах визнали обґрунтованим позов в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 49539 грн. 84 коп.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

У п. 12.2 договору зазначено, що за порушення строку оплати, передбаченого п. 6.1, 6.2 даного договору Дистриб'ютор сплачує Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми поставленого, але не оплаченого у встановлений строк товару, за кожний день протягом трьох років порушення такого зобов'язання.

Відповідно до п. 12.5 договору, у випадку порушення Дистриб'ютором строку оплати за товару більше чим на 30 календарних днів, Дистриб'ютор сплачує Продавцю неустойку у розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочки оплати за товар. Неустойка нараховується до моменту повної сплати Дистриб'ютором заборгованості за поставлений товар.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Отже, штраф та пеня є різновидами неустойки, які відрізняються тим, що розмір пені залежить від тривалості прострочення боржника, а штраф не залежить.

Згідно з частиною першою статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Таким чином, поняття штрафних санкцій є більш широким, ніж поняття неустойки, і включає в себе також адміністративно-господарські санкції, які застосовуються за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Оскільки ГК України (436-15) не містить визначень неустойки, штрафу та пені, які сплачуються у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, слід виходити із визначень, наведених у ЦК України (435-15) (аналогічна правова позиція викладена у п. 48 Інформаційного листа ВГСУ від 07.04.2008 (v_211600-08) , № 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного (435-15) та Господарського кодексів України (436-15) ").

Встановивши, що за своєю правовою природою неустойка, передбачена п. 12.5 договору підпадає під визначення пені, оскільки обчислюється у відсотках (1%) від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, а сторонами у п. 12.2 договору вже передбачено нарахування пені, врахувавши, що одночасне стягнення з відповідача пені, передбаченої п. 12.2 договору та неустойки, передбаченої п. 12.5 договору, суперечитиме ст. 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, суди попередніх інстанцій обґрунтовано задовольнили вимогу позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 4214,70 грн. (яка передбачена п. 12.2 договору) та відмовили у стягненні 73 196 грн. 34 коп. неустойки (п. 12.5 договору).

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом (ст. 625 ЦК України) право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд, із яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано, з урахуванням всіх обставин справи, стягнув із відповідача на користь позивача 944 грн. 48 коп. - 3 % річних.

Посилання касатора на те, що судами попередніх інстанцій при винесені оскаржуваних судових актів не було враховано правову позицію Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі № 20/246-08, колегія суддів касаційної інстанції відхиляє, оскільки така правова позиція Верховного Суду України стосується можливості одночасного стягнення пені та штрафу за порушення виконання грошового зобов'язання, а не подвійного стягнення пені (незалежно від того, як така пеня називається у договорі), натомість про необхідність дослідження при вирішенні спору правової природи процентів, стягнення яких передбачено договором, наголошується у іншій постанові Верховного Суду України від 24.12.2013 у справі № 8/5025/1402/12.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що рішення місцевого і постанова апеляційного господарських судів відповідають нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків попередніх судових інстанцій, у зв'язку з чим підстави для скасування рішення та постанови відсутні.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "КАРПАТСЬКІ МІНЕРАЛЬНІ ВОДИ" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Сумської області від 04.11.2013 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.12.2013 у справі № 920/1659/13 залишити без змін.