розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства НАК "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Кіровоградської області від 5 грудня 2013 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 4 лютого 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства НАК "Нафтогаз України" до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Кіровоградгаз" про стягнення заборгованості,

Позивач звернувся до господарського суду Кіровоградської області з позовом до відповідача про стягнення штрафних санкцій за неналежне виконання відповідачем зобов'язань за укладеним договором на купівлю-продаж природного газу № 14/163/11 від 31 січня 2011 року, з яких 202338,27 грн. становить сума пені та 40467,65 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 5 грудня 2013 року (суддя Змеул О.А.) позов задоволений частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 101 169,14 грн. пені, 3% річних в сумі 40 467,65 грн., судовий збір. В решті частині в позові відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 4 лютого 2014 року рішення суду залишене без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, скаржник просить їх скасувати в частині відмови в стягненні пені в сумі 101 169,13 грн., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права та прийняти в цій частині нове рішення про стягнення 101169,13 грн. пені, в задоволенні яких було відмовлено.

Обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З матеріалів справи вбачається, що 31 січня 2011 року між сторонами у справі був укладений договір № 14/163/11 на купівлю-продаж природного газу, згідно умов якого продавець (позивач) зобов'язався передати покупцеві (відповідачу) у 2011 році імпортований природний газ, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити природний газ в обсязі та на умовах, передбачених даним договором, із змінами в редакції Додаткових угод № 1 від 28.02.2011 року № 2 від 05.04.2011 року, № 3 від 27.07.2011 року, № 4 від 31.08.2011 року, № 5 від 30.09.2011 року, № 6 від 30.09.2011 року, № 7 від 11.10.2011 року, № 8 від 31.01.2012 року, № 9 від 31.05.2012 року, № 10 від 06.07.2012 року, які є невід'ємними частинами основного договору.

Пунктом 5.1 укладеного договору сторони встановили порядок розрахунків за поставлений природний газ.

На виконання умов укладеного договору позивач протягом грудня місяця 2012 року передав відповідачу природний газ в обсязі 1687,736 тис. куб. м на загальну суму 7 358 218,42 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи актом прийому-передачі природного газу від 31.12.2012 року (а.с.22).

Дослідивши належним чином всі наявні в матеріалах справи документи, місцевий господарський суд правильно встановив факт неналежного, з порушенням строків, виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань за укладеним договором, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд вважає, що місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний господарський суд, вірно застосував норми матеріального права і обгрунтовано визнав такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 40 467,65 грн., нарахованих позивачем за період прострочення платежу з 16.01.2013 року по 29.03.2013 року.

У відповідності до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

На підставі п.6.2 укладеного договору, у разі порушення покупцем умов п.5.1 цього договору щодо порядку проведення розрахунків, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Разом з тим, стаття 233 Господарського кодексу України передбачає, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Також, згідно ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Суд вважає, що оцінивши всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, взявши до уваги майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, враховуючи ступінь виконання боржником своїх зобов'язань за укладеним договором, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, правильно вважав за необхідне зменшити розмір стягнення з відповідача пені до 50% від її заявленої суми, що становить суму 101169,14 грн., яка була стягнута оскаржуваним рішенням місцевого господарського суду, відмовивши в решті частині стягнення пені.

За вказаних обставин, суд вважає, що оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційної інстанції, як прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

Рішення господарського суду Кіровоградської області від 5 грудня 2013 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 4 лютого 2014 року залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.